Блог Танкове буратіно

5 підсумків виступу збірної України у відборі до Євробаскету

Спадок Фрателло, відсутність лідера, нова роль Лукашова. Блог «Танкове буратіно» – про непросту, але успішну кваліфікацію нашої команди.

Штаб Фрателло лишив по собі непоганий спадок

Михайло Бродський після поразки від словенців на правах президента ФБУ дозволив собі неприпустимо критично висловитися на адресу Майка Фрателло та його помічників. Мовляв, кляті американці чкурнули з Україні за першої-ліпшої можливості і нічого по собі не лишили. Статистика, втім, говорить про інше – навіть на фоні іноді млявої та хаотичної гри, навіть за відсутності повного контролю ситуації з боку тренерського штабу збірна стовідсотково використала деякі зі своїх сильних сторін. Місцями навіть краще, ніж варто було очікувати.

Давайте спочатку подивимося на командну статистику і порівняємо її з лідерами у кожній категорії. Відсоток реалізації двоочкових кидків – 56.9, четверте місце (у Польщі 58.3). А могло бути і більше, якби Фесенко та Кравцов, яких регулярно вантажили у трисекундній зоні, не втомилися у другій половині відбіркового циклу. Підбирання – 41.8, четверте місце (у Боснії 49.3), і тут теж можна було додати. Наприклад, домашній матч з болгарами з точки зору гри на щитах виявився для нас провальним, якщо зважати на рівень передньої лінії суперника. Блок-шоти – 5.3, перше місце із шаленим відривом (у Данії та Німеччини по 3.2).

Хтось, звичайно, може зауважити, що фронткорт завжди був нашою головною зброєю. Але напружте пам’ять та пригадайте, що являв собою Кравцов п’ять років тому, коли почав працювати з Едом Пінкні. Звичайно, Славко іноді надто переоцінює свої можливості, як це було минулого року, але до десятки кращих європейських центрових захисного плану він зараз входить гарантовано. Молодим форвардам, яких Фрателло кілька років тому почав залучати до тренувальних зборів, теж вдалося підтягнути деякі базові елементи – особливо це стосується Боброва. Так що плюватися у бік американських спеціалістів щонайменше нелогічно.

У збірної не було яскравого лідера

Виявляється, іноді дуже важко протистояти супернику, у складі якого вистрелити може хто завгодно, а не один-два виконавці. Саме такою командою була збірна України зразка 2016 року. Провал боснійців довів, що закладатися виключно на зірок, якими у цьому складі були Телетовіч та Нуркіч, дуже і дуже ризиковано. У іншої жовто-синьої банди людини, яка неодмінно мала тягнути усе на собі протягом шести матчів, просто не було.

Фесенко та Кравцов? Так, спочатку дуже було схоже на те, що центрові матимуть непристойно шикарну для нинішніх часів статистику. Але обоє, особливо Кирило, цілком логічно підсіли – на межі третього та четвертого десятку важкувато витримати шість матчів за вісімнадцять днів. Лукашов? Так, він видав несподівано сильний цикл, особливо з точки зору статистики. Але називати лідером команди людину, що у 27 років не навчилася вести м’яча, не дивлячись обома очима у паркет – перебір і неповага до самих себе. Мішула? Не виключено, що головній зірці минулорічної Приват-ліги дійсно варто було віддати до рук повноту влади на майданчику, але тренерський штаб дійшов до цієї думки лише перед п’ятим поєдинком циклу. Корнієнко чи Бобров? Ні-ні, енергетики мають лишатися енергетиками, цього вимагає закон жанру. Про інших збірників в контексті лідерства говорити якось несерйозно.

Але іноді така непевність лише допомагає, як бачите.

Пошук американського плеймейкера під натуралізацію треба починати прямо зараз

Статистика іноді здатна не лише розкривати очі на деякі речі, але і вводити в оману. Скажімо, за кількістю результативних передач збірна України серед усіх учасників відбору посідає четверте місце – 20 за гру, у словенців з феноменальним Гораном Драгічем лише на дві більше. Але така продуктивність пояснюється просто: абсолютну більшість реалізованих кидків з гри складали лей-апи з відстані одного-двох метрів. Та й на лінію штрафних наші в середньому виходили більше десяти раз, а потенційно результативні паси у подібних випадках за новими правилами частенько зараховуються. Натомість виведення на відкритий кидок з дистанції снайпера – одна з характерних родзинок часів Фрателло – стало великою проблемою.

Тут варто згадати про те, що усі успіхи Мурзіна-тренера пов’язані з наявністю у задній лінії самодостатніх гравців, що здатні створювати моменти для кидка і собі, і партнерам. Пригадайте хоча б бронзову Говерлу, де за креатин відповідали Данте Свонсон та Деррік Зіммерман, а на позиції другого номера були присутні Чаппелл та один з братів Кривичів, Ігор. А до них парадом командував Патрік Спаркс. Вісім років роботи з незаможним тоді, м’яко кажучи, Будівельником, навпаки, були суцільними муками. Якби не унікальне вміння Леоніда Стефанишина зробити шоу з нічого, було б зовсім сумно.

Тому шукати іноземця на позицію першого номера життєво необхідно. Головне – знайти виваженого та холоднокровного бійця, яким свого часу показав себе у Донецьку та Маріуполі Рамел Каррі, а не чергового стрільця-бігунця на зразок Рендла. Джетер був би цілком непоганим варіантом, але до цього керівництва ФБУ Пух точно на уклін не піде.

Лукашов – атакуючий захисник

У 27 років Денис несподівано знайшов для себе ідеальну позицію і роль на майданчику. Колись у ньому бачили «маленького генерала», але час показав, що під час розіграшу пік-енд-роллів йому комфортно взаємодіяти виключно з Кравцовим, а периферійним зором та інтуїцією рівня Джейсона Кідда вихованець БК Київ похвалитися ніколи не міг в принципі. Додайте сюди вічні проблеми з дриблінгом та не дуже стандартну механіку кидка – отримаєте гравця, що не виправдав і половини очікувань семирічної давнини.

Але списаний, здавалося б, гравець здивував усіх трансформацією. Лукашова – розігруючого більше не існує – є Лукашов – атакуючий захисник. І справа не в тому, що Денис у шести матчах відбору викинув більше триочкових, ніж віддав результативних передач (20 проти 16). Він просто заграв у інший баскетбол, став максимум уваги приділяти захисту, дозволивши двом з трьох своїх основних опонентів – Босту та Беріші – реалізувати зовсім небагато спроб з гри, а також непогано підбирав, перехоплював (1.5 перехоплення за гру, кращий результат у команді) та закінчив лише один матч з від’ємним показником у графі «плюс-мінус». Так, Лукашов майже не виходив на лінію штрафних і атакував виключно у проходах чи з відкритих позицій (65% реалізації триочкових взагалі стали приємною несподіванкою), але саме такого гравця взагалі-то не вистачало Фрателло два роки тому на чемпіонаті світу, коли Забірченко через старість не потягнув на роль заміни Гладиря.

Кінець кінцем, навіть Остап Бендер одного разу змушений був перекваліфікуватися в управдоми і, схоже, не жалкував про це.

Мішула – найбільш інтригуючий виконавець у цьому ростері

Якби лідеру нового «Дніпра» свого часу пощастило вирватися до Америки або хоча б до Іспанії, ми б зараз мали Серхіо Родрігеса у тілі Томаша Саторанскі, який кладе триочкові з нахабністю, притаманною Сані Бечіровічу. Але здається, що і так вийшло непогано. Мішулу як нехарактерного для українського баскетболу захисника частково сформувала вулиця – він був одним з багатьох юних талантів, що пройшли випробування легендарним у певних колах асфальтовим майданчиком на Новокримській. Рубатися там треба дай боже, Фесенко та брати Щепкіни не дадуть збрехати. Саме звідси ростуть вуха усіх цих ризикованих фінтів, на диво сміливих проходів та самовпевнених на перший погляд кидках з восьми метрів через руки, що закінчуються неймовірними влучаннями.

Сучасна система підготовки в українському баскетболі намагається витравлювати ці вуличні прояви ще на ранньому етапі, але іноді дає збій. І цьому насправді варто радіти. Олександра оцінили ще тоді, коли він у 2014-му з незворушним виразом обличчя поховав турків (жаль тільки, що перемога та анічогісінько нам не дала в підсумку). А минулого сезону він в якості лідера зробив чемпіоном команду, номінальний головний тренер якої на підході до шостого десятку років так і не навчився робити заміни без папірця, а малювати щось на планшеті вміє навіть гірше за Мурзіна. Цей талант надто унікальний, щоб його ігнорувати. Якщо віддати м’яча до рук Мішули, то усе закінчиться не сумними 8+1+1 з лінією 50-42-79, а чимось значно цікавішим. Потенціал для зростання там все ще шалений, і тому важко визначитися з формулюванням під час дискусії про вік – «вже 24» чи «лише 24».

І не забувайте: йому абсолютно начхати, хто проти нього захищається, якщо вдасться встати з тієї ноги.

***

Наостанок кілька думок та приміток двома-трьома рядками.

– захист на периметрі досі лишається нашої ахіллесовою п’ятою. Так, можна займатися самозаспокоєнням, говорячи про те, що суперники закидають нам не так вже й багато триочкових з точки зору відсотка реалізації. Але проблема в тому, що ми даруємо опонентам забагато відкритих спроб, а те, що умовний Беріша не реалізував і третини цих спроб – виключно проблеми самого Дардана;

– смикання (саме смикання, а не плановий перехід) між персональною опікою та варіантами зонного захисту 2-3 і 3-2 ніколи не йде на користь. Найкраще це було помітно якраз у виїзному матчі з Косово, коли Доелльман з м’ячем у руках робив те, що хотів аж до середини останньої чверті;

– ФБУ треба ретельніше підходити до підбору виконавців до резерву. Якщо говорити точніше, то людей рівня Рябчука у збірній бути просто не повинно. Коли захисник з середнім ігровим часом у двадцять хвилин викидає 5/24 з-за дуги, унікальним чином псує виходи 2 в 2 та навіть 3 в 1 і гарантує своєю присутністю ривок від суперника (-28 у п’яти матчах, якщо не рахувати розгром косоварів у Вільнюсі), то це якось несерйозно;

– майже 78 очок за гру для повільної команди, що грає у архаїчний двоочковий баскетбол – показник майже захмарний. Щоправда, така ж сама двоочкова Грузія взагалі має 87.3.

От на цьому моменті про збірну можна забути аж до жеребкування Євробаскету. Попереду клубний сезон, а це теж важливо.

Самое популярное спортивное приложение Украины – Tribuna.com для Android и iOS

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...