Блог Толерантний блоґ

Вимога номер два

В останні місяці ми вже звикли до того, як швидко змінюється ситуація у країні. Але цей тиждень побив усі можливі історичні рекорди. А головне - була нарешті реалізована Вимога №1.

Мушу визнати, що минулого разу я помилявся. І не від того, що був таким уже песимістом. Просто я і подумати не міг, що знайдеться простий хлопчина зі Львова Володимир Парасюк, який за дві хвилини змусить Януковича тікати. Я аплодую йому стоячи і вимагаю присвоїти йому звання Героя України. Без жартів. Але зараз все ж на часі інші питання.

Настав час взятися за Вимогу №2, яка формулюється дуже просто: "Люстрація". І гарячі голови з опозиції до опозиції вже зараз кричать, що до влади не можна пускати нікого, хто в останні сто тридцять років знаходився в радіусі кілометра від будівлі Верховної Ради та дивився по телевізору виступи Януковича. І зрозуміти їх можна: вони за це йшли на смерть і втрачали близьких. Українці довго запрягають, але швидко їдуть, так кажуть. Але їхати поперед паравозу навіть нам не варто.

Мене щиро дивує, як Майдан обурюється Яценюку-прем'єру. Ну серйозно. Чим він вам не до вподоби? Тим, що так і не отримав кулю в лоб? Ну так вибачте, і ви не отримали, - інакше просто не обурювалися. Кожен робив свою справу, а Яценюк потрібен був зовсім не на барикадах. А тепер давайте об'єктивно. Йому було 27 років, коли його Верховна Рада Криму вибрала його міністром економіки АРК. Він не Курченко: у нього немає ні папіка, ні "сім'ї". І призначили його не за красиві очі, а за здібності економіста. Це було 13 років тому. Думається, за цей час він устиг набратися не тільки економічного, але й політичного досвіду. Більше того: йдучи зараз на прем'єрство, Яценюк свідомо нищить свою майбутню кар'єру. Можливо, не назавжди, але на десяток років точно. При чому нищить за будь-якого розкладу - при проведенні реформ через складність ситуації, яка за цим послідує; при непроведенні реформ - за невиконання обіцянок. І перший варіант йому більш прийнятний. Яценюк реально зараз жертвує своїм майбутнім заради країни. Це варто шанувати.

Не усі задоволені, але два тижні тому ми навіть про це і мріяти не могли

Багато кандидатур в кабмін справді викликають подив. Як, наприклад, Тарасюк в якості віце-прем'єра з питань євроінтеграції. Чи Нищук як міністр культури. Чи Булатов як міністр молоді та спорту. Але якщо першого ми вже двічі бачили в уряді, то двоє останніх люди абсолютно нові. Вони ще не вміють правильно управлятися, але вони також не вміють і красти. А працювати їм допоможе команда. Зрештою, Богдан Ступка теж був міністром культури, а Павло Тичина цілих 6 років завідував міністерством освіти. Правильно сказав Святослав Вакарчук: "Не усі задоволені, але два тижні тому ми навіть про це і мріяти не могли".

Зрештою, значно важливіше, що на реально важливих посадах опинилися люди компетентні. Гуманітарно політикою завідуватиме Ольга Богомолець, а Міністерством охорони здоров'я - Олег Мусій. Це безпосередні вимоги Майдану. Міністр освіти - Сергій Квіт - той, хто першим підтримав Майдан та протеже студентської громади (дивно звучить, але і час у нас такий, дивний). Андрій Дещиця - львівський дипломат, Надзвичайний і повноважний посол України - буде призначний міністром закордонних справ. Секретар РНБО - головний координатор Майдану Андрій Парубій. І, що просто неймовірно, як з огляду на те, що ця кандидатура обговорювалася людьми, а не політиками, так і з огляду на те, що він є фахівцем надзвичайного класу, міністром економіки призначено Павла Шеремету.

Та найбільшу швидкість ми розвили в питанні покарання винних. Вимагаємо знайти всіх, одразу і бажано вже вчора. Заодно тоді ж і посадити на палю. Публічно та з прямою трансляцією в інтернеті. Ну а що - голодні ігри так голодні ігри. Так само кіпішує і той самий сотник Володимир Парасюк, який уже навіть вимагає звільнити в.о. міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, бо він за 5 днів не кинув нікого до буцегарні. Бачте, відсоток розкриваності нульовий. Але бувають моменти, коли не відсоток вирішує якість.

Можна засадити за ґрати усіх губернаторів, усіх регіоналів, усю беркутню. Це реально зробити, правда. Але хто тоді буде голосувати такі потрібні нам зараз закони у Верховній Раді? Нагадаю, опозиція має лише 168 голосів. Вони навіть засідання відкрити не зможуть без колишніх регіоналів. І хто буде заспокоювати народ у регіонах? Кернес, наприклад, уже другий день тужиться з антимайданом, каже, що ніяких терористів у Харкові немає. Те саме і в Маріуполі, і в Донецьку, і в Луганську, і в Херсоні, і у Сімферополі з Севастополем. Якщо їх усіх зараз познімати і призначити нових, чим це обернеться, подумали? Тоді маргінальні мітинги у Севастополі здадуться дитячою забавкою. Ні, треба чекати. І Добкін, і Кернес, і Єфремов своє ще отримають. Але тільки після того, як виконають свою нинішню, надзвичайно важливу, місію. Можливо, навіть, що їхня теперішня діяльність входить у рамки угоди з правосуддям. Може, їх потім і не заарештують, а просто відправлять на почесну політичну пенсію. Але це буде виправдано, бо жодне покарання винних не вартує розколу країни. Переживати за Крим взагалі не доводиться - там кримські татари швидко наведуть лад. Та ще й новостворений уряд, я переконаний, зробить усе фінансово можливе, щоб у кримчан не було приводів для протестів. Даю два тижні на те, щоб хвилювання зовсім припинилися.

Банда цькувала нас чотири роки. Нам не можна тепер, після перемоги, цькувати одне одного.

Так само не можна звинувачувати Авакова, що він не схопив Януковича, коли той переховувався у Балаклаві. Якщо він був на кораблі ЧФ РФ, то Аваков просто фізично не міг туди зайти, а якби зайшов, то це могли б сприйняти як спробу інтервенції. І тоді - прощавай Будапештський меморандум, а разом з ним і Крим. Це був, на перший погляд, нерішучий, але насправді виважений крок. Я сам вимагав у Авакова ініціювати введення в Криму надзвичайного стану. Він цього робити не став, і був правий.

Давайте будемо дотримуватися рекомендацій Вікіпедії і припускати добрі наміри. Ми не маємо права зараз розсварюватися. Нас чотири роки цькувала банда, а тепер, після перемоги, ми починаємо цькувати одне одного. Це теж, до речі, по-українськи. Але сьогодні від цього слід відмовитись. Заради спільного блага.

А вимога номер два буде виконана. Не даремно ж Тетяна Чорновол очолила антикорупційне бюро, Єгору Соболєву дали люстраційний комітет, а в Раді зареєстрували проект Закону по люстрацію. Все буде. Не зараз. І навіть не після президентських виборів. Але Новий рік ми зустрінемо із величезною кількістю телеоблич, дивлячись на які будемо казати не "знову його показують", а "а це хто в біса такий?"

Автор
  • ivasykus

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья