Блог Толерантний блоґ

На шляху до перемоги

Агресивні переговори на Майдані взяли паузу - у хід пішла найщиріша підкилимна дипломатія. Чиї інтереси #СамеЗараз відстоює опозиція? Яким має бути вихід із кризи? І яким він буде насправді? Давайте з'ясовувати.

Якщо спробувати описати останні десять років української політики одним словом, то цим словом безумовно буде "криза". Одна суцільна безперервна криза. Вона стала настільки буденною, що кожна Помаранчева революція, кожна коаліціада, кожні перевибори, кожен диктаторський закон сприймається не "щозанах вони собі дозволяють?", а "о, ну все, як завжди". Але все це тьмяніє на тлі тих глибин світового шлунково-кишкового тракту, у які нас загнав Янукович. Це криза криз. Але у цьому є і свій плюс: найтемніша ніч перед світанком, чи не так?

Шлях до врегулювання дуже довгий і непередбачуваний: ситуація змінюється ледь чи не щогодини. Але як цей шлях почати я визначив ще до початку подій на Грушевського. Із того плану і буду виходити тут.

1. Відставка уряду

Здавалося б, це питання уже вирішене і повертатися до нього не варто. Але не все так просто, як насправді. Азіров подав у відставку і подався в Австрію. Але замість економічного нездари обов'язки прем'єра зараз виконує небезпечний нездара, і від цього аж ніяк не легше. Рівень компетенції Арбузова настільки високий, що в разі призначення його головою уряду, стан України із тяжкого перетвориться на тяжко-вако-шажкий. І то ж тільки економічний. А суспільний? Як відреагує Майдан на майстерне шиломилення у виконанні Януковича? Юрій Луценко вдало сказав: або Уряд народної довіри, або загострення протестів. Але ж яким має бути цей уряд? Про це - далі.

2. Звільнення невинних та покарання винних

Це теж вимога очевидна і така, яка частково вже почала реалізовуватися. Але. Закон про заручників втрачає свою чинність 17 лютого. Звільняти КМДА та інші будівлі/вулиці/площі, як того вимагає закон, протестувальники не мають наміру - і це правильно. Вранці 30 листопада Володимир Ар'єв сказав мені про Януковича: "Або його підставили, або він ідіот". Перше твердження відкидати все ж не можна, але і друге уже не викликає сумнівів. Тому вже через чотири дні від нього цілком можна очікувати вибрику на кшталт: "Ми вам пропонували мирову, ви відмовились. Отримуйте". Чим завершиться чергова спроба розгону (я навмисне пишу "спроба", бо успіху вона точно не досягне), спрогнозувати важко.

Це щодо звільнення заручників влади. Але ж є ще частина із "покаранням винних". Вчора із Сівковича та Попова зняли підозру, а із рядових беркутят, дайців, суддів та інших перевертнів ніхто і не притягався до відповідальності. І, як не прикро визнавати, навряд чи при цьому презерваденті притягнуться. Тому виконання цієї вимоги доводиться відкласти до кращих часів, але коли братися за неї, то братися всерйоз. Про це ми поговоримо в окремому матеріалі.

3. Повернення до Конституції 2004 року.

А от, власне, і предмет дискусії. Конституція 2004 року - це парламентсько-президентська республіка із розширеними повноваженнями прем'єр-міністра. В умовах концентрації усієї (не тільки виконавчої, але й судової і законодавчої) влади в руках Януковича обмеження його повноважень видається сподіваним кроком. Така Конституція дасть змогу сформувати опозиційний уряд, який не буде залежати від президента, і зможе виконувати свої обов'язки протягом того часу, який буде необхідний для стабілізації ситуації. Тобто до наступних виборів. Провернути такий ґешефт можна кількома способами, наведемо їх у порядку зростання імовірності та легітимності:

  • Конституційний Акт. Невеличкий документ, який скасовує рішення Конституційного Суду та зобов'язує спікера дати вказівку змінити текст Конституції на сайті парламенту. Приймається простою більшістю у 226 голосів. Одна заковика - такого типу документів, як "Конституційний Акт" не передбачено регламентом Верховної Ради;
  • Конституційний суд переглядає своє рішення від 30 вересня 2010 року, визнає його протиправним та зобов'язує спікера дати вказівку змінити текст Конституції на сайті парламенту;
  • Верховна Рада простою більшістю приймає за основу закон №2222 (той, який і так був прийнятий у 2004 році), відправляє його на розгляд Конституційного суду та закриває сесію. Конституційний суд виносить позитивне рішення, Рада відкриває позачергову сесію та не менш як 300-ми голосами приймає зміни до Конституції у відповідності із цим законом;
  • Верховна Рада у будь-який момент голосує не менш як 300-ми голосами за законопроект №4180 (той, який отримав схвалення Венеціанської комісії) та затверджує нову редакцію Конституції, яка фактично повторює Конституцію 2004 року.

На жаль, жоден із цих сценаріїв неможливий без втручання Януковича чи Партії регіонів. Але кумедність ситуації полягає у тому, що регіонали начебто як і згодні проголосувати такі зміни. Натомість дві майже синхронні заяви переконують, що у голосуванні не зацікавлена саме опозиція. Перша заява - від в.о. міністра юстиції Олени Лукаш, яка каже, що опозиція не готова прийняти Конституцію 2004 року, апелюючи до того, що за два тижні розмов у порядку денному ВР досі не зареєстровано законопроект, який би передбачав конституційну реформу. Друга заява - більш значуща у цій ситуації - це лист Юлії Тимошенко. Дуже розлого і аргументовано вона пише, що Конституція 2004 року при регіоналівській більшості в парламенті дасть змогу втопити опозиційного прем'єра зараз, а після президентських виборів - призначити прем'єром, який фактично керуватиме державою, Януковича-чи-ще-когось. І навряд чи тоді Майдану буде привід святкувати перемогу.

Та в опозиції і без Тимошенко не лівою ногою сякаються. Яценюк не даремно відмовився очолити уряд, коли йому це пропонували. Бо потрібні гарантії. Гарантії, що уряд зможе спокійно працювати. І саме за це зараз бореться опозиція. Я сумніваюсь, що у Янека вистачить хамства запропонувати прем'єром Клюєва чи Арбузова, особливо після провальної поїздки в Сочі. Йому доведеться іти на компроміс. І, поки опозиційна трійця була трійцею, цей компроміс був очевидним і навіть дуже вигідним для Януковича. Призначити Яценюка прем'єром, усіляко перешкоджати ефективній роботі, і тим самим убити його рейтинги до нуля. У цей же час ліквідувати (через махінації із податковим законодавством) Кличка як основного конкурента. І навішати на Тягнибока усіх нацистських собак. В результаті - залишитись на другий термін і почати будувати нове Межигір'я. Але тут втрутився чинник Порошенка. Несподіваний, і дуже надокучливий. У другому турі він програє йому майже стільки ж, скільки Кличкові - 25,6%. А навіть підключивши усі свої каруселі, вкидання та адмінресурси, він може виграти тільки 15. Тому і нервує. Тому не може визначитися, кого треба топити. Тому і пауза.

Але новий прем'єр може і не бути таким уже беззахисним та приреченим. Його теж можна врятувати. А для цього опозиція повинна дуже ретельно попрацювати із регіоналами. Значно ретельніше, ніж два місяці тому.

4. Повернення старих законів про референдум та вибори.

Результатом цієї роботи повинне стати сумісне голосування щодо повернення старих законів про референдум та вибори. Закон про Референдум зараз виписаний таким чином, що усі комісію призначаються зверху - опозиція та спостерігачі фактично не мають доступу до підрахунку голосів. Таким чином, при потребі, українці проголосують і за вступ до Китайської народної республіки. Метода Чурова-Лукашенка ще не давала збоїв. Але все ж це питання не нагальне. Його можна залишити до кращого парламенту.

А от щоб такий кращий парламент настав, слід терміново змінити виборчу систему. Перехід до змішаної виборчої системи (дякую, хоч не до повністю мажоритарної) та підвищення прохідного бар'єру до 5% (задум спрямований на "Свободу", але виявився недієвим) стоять ледь чи не на чолі ряду ідіотських помилок, вчинених українським парламентом. Якби вибори-2012 проводились за старою системою, то коаліцію створили б саме ті фракції, які зараз знаходяться в опозиції - вони разом набирали 241 місце, у тому числі 123 - "Батьківщина", 68 - "Удар" і 50 - "Свобода". 145-и регіоналам та 64-ом комуністам залишалося б тільки запевняти: "батя, ми стараємось". Хіба за такого розкладу став би можливим прем'єр Азаров? А відмова від євроінтеграції? А прийняття диктаторських законів? А виїзні засідання? Розумієте - навіть зараз у нас міг бути баланс влади. Але немає. І це - провина тих, хто змінював виборче законодавство.

5. Дострокові парламентські вибори за пропорційною системою.

А одразу ж після прийняття нового закону про вибори Верховна Рада повинна оголосити про саморозпуск. І, виходячи із найсвіжішої соціології, вибори, які відбудуться протягом шістдесяти днів з моменту прийняття цього рішення, сформують такий парламент: 138 регіоналів та 27 їхніх сателітів комуністів, усі інші 285 мандатів дістануться нинішнім опозиційним силам (111 "Удару", 101 - "Батьківщині", 46 - "Солідарності" Порошенка і 27 - "Свободі").

Такі результати дозволять: парламенту - створити реальну демократичну більшість, уряду - працювати спокійно до інавгурації нового президента, президенту - досиджувати свій термін і не боятися переслідувань після його завершення.

Але найважча робота почнеться після обрання нового президента, хто б ним не став.

Автор
  • ivasykus

КОММЕНТАРИИ

Комментарии модерируются. Пишите корректно и дружелюбно.