Чому результат збірної на Євро закономірний, а не випадковий?

Для більшості футбольних вболівальників провал української збірної на Євро-2016 стало справжнісінькою несподіванкою. Особисто я після заключного матчу з поляками хотів натовкти кілька облич з нашої команди. Та на ранок, відкинувши всі емоції зрозумів. Роль фанери в польотах над Парижем для України є цілком закономірною.

Футбол – це відображення всього, що відбувається з суспільством та країною в цілому. Ми всі вважаємо дикунами росіян, що влаштовували погроми у Марселі, але забуваємо як трохи більше року вибігали в Києві в півфіналі Ліги Європи на поле, і як скажені мавпи ламали ворота. В жодному разі я не виправдовую дії росіян у Франції, але не треба забувати, що нинішнє українське суспільство дуже схоже з північно-східними сусідами. В принципі ми і на Чемпіонаті Європи пролітаємо разом.

Як каже народна мудрість «п%здєц підкрався незамєтно». Але це не стосується того, що ми бачили на полях Франції у виконанні національної збірної України. І ось, на мою думку, чому:

1. Нам одразу відводилась роль туристів на Євро. Цьогорічний Чемпіонат Європи запам’ятається в історії тим, що на ньому вперше зіграло 24 команди. За словами чиновників УЄФА це зроблено з метою популяризації футболу на Європейському континенті. Але кожен футбольний вболівальник України вважає, що це не стосується України, оскільки в нас футбол і так мєга популярний та і у збірної є такі зірки як Коноплянка, Ярмоленко, Тимощук (сарказм) тощо. Але є одна проблема про яку більшість мовчить – це реальний рівень цих зірок. Коли вони яскраво грали проти сильних суперників (за винятком Коно, який періодично з’являвся в матчах іспанської Ла-Ліги, проте враховуючи, що це його перший сезон в топ-чемпіонаті, високих результатів я від нього не очікував). Рівень наших головних зірок – це чемпіонат України та Казахстану. Ми самі собі створили ідолів, і тепер просто побачили їхній реальний рівень на футбольному полі.

Що ж стосується нової системи відбору то щодо неї, зокрема, на просторах інтернету точилось чимало дискусій. Багато хто вважав, що такі реформи лише знизять рівень Чемпіонатів Європи, оскільки на Євро потрапить багато команд-туристів, на кшталт нашої збірної (але ж ми так не вважаємо, у нас же сильна збірна). На Євро ми кваліфікувались з третього місця та через матчі плей-офф зі Словенією. У не найсильнішій відбірковій групі ми зайняли 3 місце при цьому не забивши жодного голу в 4 матчах з майбутніми учасниками Євро (Іспанія та Словенія). До прикладу, наші суперники у плей-офф, збірна Словенії майбутнім учасникам Євро (Англії та Швейцарії) у 4 матчах забила 6 м’ячів. Об’єктивно дивлячись на цифри хтось ще вірить у атакувальну міць нашої збірної?

2. Український менталітет.

2.1. Як і кожен українець головний тренер збірної боїться будь-яких змін. Ми не змінюємо тактику навіть коли програємо, ми не підлаштовуємось під гру суперника, ми сподіваємось, що лупившись головою об стіну ми проламаємо цю стіну, хоча двері знаходяться поруч, і для того щоб потрапити в іншу кімнату достатньо відійти від стіни і зробити кілька кроків в сторону. Але ми і у футболі нічого не змінюємо, не змінюємо і у житті. Українці на кожних виборах голосують за ті самі обличчя, лише змінюється соус під яким ці обличчя подаються. Ми щиро віримо в те, що роблячи ті самі дії (продаючи голос, не ходити на вибори) зміниться результат.

Що стосується футболу, то поділюсь з вами історією про мою невдалу футбольну кар’єру. Коли мені було 14 років, я пішов до Яготинської ДЮСШ, хотів займатись футболом. На що тренер радянської закалки сказав, що у нього вже є команда і йому нових гравців не треба. Ось так закінчилась моя футбольна кар’єра. Мені навіть не дали шансу. А що стосується більш прогресивних за Яготинську ДЮСШ шкіл, то там як і у всіх сферах життя панує тотальна корупція. В більшості випадків батьки платять тренеру, щоб їхні діти грали, незалежно від їхнього футбольного таланту. Про корупцію в ДЮСШ розписувати не буду, про це досить багато матеріалу можна знайти в інтернеті на різних форумах.

Проблема українців в тому, що ми не шукаємо альтернативних шляхів. Але щоразу хочемо іншого результату. Всі хочуть змін, але не хочуть змінюватись самі.

2.2. Українці вперто не бачать п%здєца, що насувається. Багато хто зараз продовжує молитись на Януковича, мовляв при ньому ми хоч жили нормально, економіка «працювала», долар по 8 грн був і т.д. Але це все було лише пережитком минулого, якщо трохи зануритись глибше і подивитись на цифри «ефективної роботи» економіки, то стає цілком зрозуміло, що цей п%здєц рано чи пізно настав. Коли курс долара тримається на рівні 8 грн протягом кількох років, а золото-валютні резерви країни зменшуються в геометричній прогресії, то цілком очевидно, що ЗВР скоро закінчяться і курс долара зросте не на кілька копійок, а на кілька гривень. Коли ти крутий альфа-самєц який жре все підряд, то ти не помічаєш того, що набираєш у вазі, а коли ти важиш центнер і на тебе самочки навіть дивитись не хочуть щиро дивуєшся. Але якщо копнути глибше, то можна побачити, що проблема в тому, що ти просто не розумієш причинно-наслідкових зв’язків.

2.3. Комплекс меншовартості. Українці завжди вважають себе гіршими за інших. Почитайте лише коментарі наших гравців після гри з німцями «клас суперника був вище» (Степаненко), «Німеччина команда екстра-класу і чемпіон світу» (Ярмоленко), «грали проти чемпіонів світу, що тут говорити» (Селезньов) і т.д. Чомусь інші збірні, навіть не топ-рівня, обігрувати чемпіонів світу можуть, але не ми.

2.4. Образи на критику. Особисто мене вразила істерика наших гравців після програшного матчу збірній Північної Ірландії. Таке враження, що вони на кожному інтерв’ю готові розплакатись і побігти поскаржитись мамочці, бо їх ображають. Де ваші, бл%дь яйця? Що це за слова? «Я бачив як ви нас підтримуєте: всі уроди, козли, всі дерев’яні» (Селезньов) «Ми вийшли на Євро, а тепер на нас всіх собак спустили» (Коноплянка).

Куди не плюнь у нашій збірній, скрізь зірки світового рівня. Так сказати, нікого і на х%й послати.

3. Футбол іграшка олігархів. Як би ми не пишались рівнем українського чемпіонату минулих 5-8 років, але він повністю був побудований на тому, що клуби були іграшками в руках олігархів. Який з українських клубів сам заробляє гроші? Ну зараз намагаються деякі, найкраще з УПЛ виходить мабуть у Карпат. А решта? А решта просто живе за рахунок «кишенькових грошей», які дає власник клубу коли у нього є настрій. Коли ж настрою немає, то клуби просто зникають. Металіст, Говерла, Кривбас, Металург Запоріжжя, Металург Донецьк, Арсенал і т.д. На підходів вже Волинь з Дніпром, оскільки Коломойський награвся у футбол.

Футбол в Україні будувався не на українцях, а на легіонерах не завжди високого рівня. Хотіли видовища прямо тут і зараз, і не думати про майбутнє. Ми його отримали. А зараз прийшло майбутнє, і ми потихеньку від нього офігіваємо. Про причини цього читайте у п.2.2.

4. Відсутність популяризації спорту загалом, і футболу, зокрема. Звісно, ви можете мені заперечити сказавши, що у нас футбол спорт №1. Так порівняно з іншими видами спорту, він №1, але наскільки він доступний пересічному українцю? Про свій досвід з ДЮСШ я писав трохи вище, але зараз не про це.

Телевізійні трансляції. Пам’ятаю далекий 2002 рік і Чемпіонат світу в Кореї та Японії. Тоді щоранку я прокидався о 9-ій ранку і біг на вулицю крутити антену, щоб спіймати нормальний сигнал першого національного і подивитись футбол (звісно ж далеко не в hd якості). Звісно, розвлєкух тоді було мало на початку 2000-х, і футбол був одним з них. Але я не до того. Справа в тому, що тоді всі матчі Чемпіонату світу можна було побачити на загальнонаціональних каналах. А скільки зараз показують по загальнонаціональному ТБ? Офіційний телетранслятор Медіа Група Україна. Один з трьох матчів показують на каналі Україна, який є далеко не в кожному районному центрі. Про села взагалі мовчу. В них не те, що кабельного ТБ немає, подекуди навіть інтернету немає.

Повертаємось до початку посту і п.1. Розширення учасників Чемпіонату Європи зроблене з метою популяризації футболу на Європейському континенті. По ходу ми не Європа.

Давайте повернемось до ближчого нам Чемпіонату України. Зараз активно продвигають тему зі створення єдиного телевізійного пулу для УПЛ. З точки зору бізнесу – це дуже хороша річ, оскільки простіше продавати трансляції за кордон, коли ти володієш всіма правами на показ. Ні для кого не секрет, що цей єдиний пул викупить вищезгадана ахметівська МГУ. Скільки матчів УПЛ минулого сезону було показано на загальнонаціональних каналах ахметівською медіагрупою? Пригадується лише один Шахтар – Динамо.

Я не проти комерціалізації футболу, і розумію, що зараз в першу чергу це бізнес, особливо футбол високого рівня, але мають бути державні спортивні телеканали, які були б доступні кожному. В такому випадку можна буде говорити про якусь популяризацію футболу.

Що стосується інших видів спорту, то там ситуація ще гірша. 2-13 лютого цього року відбувався Чемпіонат Європи з футзалу в Сербії, де грала наша збірна. Багато хто знав про це? Думаю, що ні. До слова, наші там теж пролетіли.

5. Що далі? Ось я тут написав багато літер, обгадив все і всіх, а що далі, запитаєте мене ви?

Як на мене, то нам потрібно змінити підхід до спорту і до життя в країні загалом. Я не адресую це спортивним і неспортивним чиновникам, я адресую це кожному хто дочитав до цього місця, і кого непокоїть стан речей в Україні. Знаєте чим доросла людина відрізняється від дитини (навіть дорослої дитини)? Це вмінням брати на себе відповідальність. Сказати собі «так, це я налажав». І вмінням працювати над своїми помилками. Те що відбувається в країні загалом, і в спорті зокрема, є відповідальність кожного з нас. Ми обираємо владу, яка потім доводить нас до зубожіння, ми носимо на руках покидьків, які дають нам хліба і видовищ (це я про олігархів-власників футбольних клубів). Хто в цьому винен? Тільки ми. Зміни починаються з кожного з нас. Підіть з дитиною не в кіно, а візьміть м’яч і пограйте з ним в футбол. І український футбол на одного вболівальника чи гравця виграє.

Що ж стосується мого бачення розвитку футболу в Україні, то я вважаю, що майбутнє за такими самобутніми клубами як Рівненський Верес, який мов Фенікс відродився з попелу, і нещодавно оформив путівку до першої ліги чемпіонату України. Команда побудована без будь-який серйозних фінансових вливань, а її акціонером може стати будь-який мешканець області. І ми бачимо вже перші паростки, що проростають на лайні українського футбол, на прикладі команди з Рівного. До прикладу, середня відвідуваність матчів Вереса у ДРУГІЙ ЛІЗІ у сезоні що минув становить 3953 глядачі, в той час як відвідуваність матчів найвищого українського дивізіону – 5020 глядачів.

В ідеалі я хочу бачити чемпіонат України схожим на чемпіонати Польщі, Чехії, Щвейцарії тощо. Впевнений, що більшість футбольних вболівальників не назве і 5 клубів з цих країн, але гравців їхньої національної збірної знають всі. Та і на Євро 2016 виступили вони достойніше за наших.

Отже, нам потрібно очищатись від олігархізації футболу та сконцентруватись на будівництві таких народних команд як Верес з Рівного, і тоді нам не буде соромно за свою збірну.

Перед тим як поливати мене і написаний текст брудом дайте собі відповідь на наступні запитання:

1. Назвіть 5 футбольних клубів (хоча б напівпрофесіональних) з вашого рідного міста.

2. Назвіть 3 баскетбольних клуби з вашого міста.

3. Назвіть 3 хокейних клуби України

4. Назвіть всі вам знайомі волейбольні та гандбольні клуби України.

5. Які спортивні заходи відбуватимуться у вашому місті в найближчий місяць?

6. Ми спортивна нація?