Чемпіон світу в 15, домінація на двох ОІ та камінг-аут після завершення кар’єри: історія найвидатнішого олімпійця Австралії
За кулісами рекордів Яна Торпа
Від редакції Tribuna.com: цей матеріал опубліковано для конкурсу «Найкращий блогер України-2020». Вийшло просто чудово, тому підписуйтеся на блог автора, ставте плюси та коментуйте!
Це був звичайний день. Ян Торп, як завжди, прокинувся рано, адже протягом багатьох років вранішня пробіжка була для нього незмінним атрибутом.
Спорт приносив Торпеді не лише медалі та гроші, а й відкривав двері в інші сфери життя. Зокрема сьогодні увечері його чекав подіум Нью-Йоркського тижня моди – однієї з чотирьох найвизначніших подій у світі фешн-індустрії. Молоду вісімнадцятирічну зірку плавання запросили як модель на презентацію зимової колекції Джорджио Армані.
Торп був один у готельному номері. Його подруга Мішель уже в цей час бігала доріжками Центрального парку, хоча ще вчора вмовляла хлопця присвятити ранок екскурсії по Всесвітньому торговому центру й насолодитися красою міста з оглядового майданчика «Вершина світу», розміщеного на 107 поверсі Південної башти. І хоча потім супутниця спортсмена відмовилася від цієї ідеї, проте бажання відвідати вежі-близнюки з’явилося вже у самого Яна. Тож він відправився на пробіжку з фінішем біля цих хмарочосів. Зупинившись купити кави біля ВТЦ, Торп помітив, що забув у готельному номері фотоапарат, за допомогою якого хотів зафіксувати краєвиди «Великого яблука», та вирішив повернутися за технікою до готелю.
Ян у Нью-Йорку (вересень 2001 року)
О 8:46:40 Ян Торп шукав фотоапарат у готельному номері. І саме забудькуватість врятувала йому життя, адже 11 вересня 2001 року о 8:46:40 ранку за місцевим часом перший із двох літаків, захоплених терористами, протаранив Північну башту Всесвітнього торгового центру.
Австралійський плавець одним із перших відгукнувся на заклик влади міста про здачу донорської крові. Він був шокований не лише масштабами трагедії, але й тим, що доля двічі вберегла його самого: уперше, коли Мішель відмовилася від екскурсії, а вдруге, коли він забув у готелі фотоапарат і повернувся по нього.
Ян Торп увійшов в історію як перший плавець, який виграв одразу 6 золотих медалей на одному чемпіонаті світу, як п’ятиразовий олімпійський чемпіон і тринадцятиразовий рекордсмен світу. Але всього цього могло не бути, якби не посмішка фортуни того вересневого ранку. І нехай саме допомогою фортуни, а точніше – компанії Adidas, недоброзичливці пояснювали спортивні успіхи Яна Торпа, киваючи в бік високотехнологічних костюмів німецького виробника, у яких плавець здобував свої перемоги.
Але навряд лише на новітні девайси можна списувати успіхи одного з найвидатніших плавців, який змагався не заради нагород, а заради власного задоволення і пішов зі спорту в самому розквіті сил лише тому, що більше не відчував тієї ейфорії від плавання, яка надихала його від початку кар’єри.
Про велич Яна Торпа багато хто забув лише тому, що одночасно з його рішенням покинути спорт поступово починала сходити зірка головного домінатора в цьому виді спорту Майкла Фелпса, чиї результати сформували хибне враження, ніби до Фелпса плавання не існувало взагалі.
У 15 років став наймолодшим чемпіоном світу
Батьки Торпа були спортсменами (батько грав у крикет, мати – у нетбол). Тому не дивно, що спорт був у хлопця в генах. Проте з крикетом у малого не склалося, і він услід за своєю старшою сестрою Крістіною, якій лікарі прописали водні процедури для відновлення зламаного зап’ястя, захотів займатися плаванням. Якби ви побачили цього хлопця в басейні, радше б подумали, що перед вами якщо й майбутній олімпійський чемпіон, то хіба що з синхронного плавання.
В Яна була алергія на хлор, яким дезінфікували басейн. Через це він одразу ж підхопив пневмонію, а потім змушений був деякий час займатися плаванням із прищепкою на носі, що й сьогодні залишається фірмовим атрибутом синхроністок(-ів). Та це його не зупинило.
Торп отримав свій перший смак великих міжнародних змагань улітку 1997 року, коли в чотирнадцятирічному віці взяв участь у чемпіонаті «Pan Pacific». Там він зайняв друге місце, і вже тоді багатьом стало зрозуміло, яким потенціалом володіє юний австралієць. Здавалося, сам юнак не очікував на свій успіх, адже єдиною його реакцією на результат була коротка фраза: «Я здивований».
Та все ж ніхто не бачив у ньому хедлайнера, коли через рік, будучи п’ятнадцятирічним підлітком, Торп приїхав на чемпіонат світу, що проходив у його рідній Австралії. Проте неочікувана для багатьох перемога на 400-метрівці вільним стилем зробила його не лише наймолодшим в історії чемпіоном світу, а й продемонструвала коронку, яка асоціюватиметься з цим спортсменом протягом довгих років його кар’єри – надпотужний фінішний ривок. Своєму товаришу по команді й багаторічному супернику Гранту Хакетту Торп програвав 2.29 с на дистанції 300 м і 1.53 с – на 350 м. Проте зміг обігнати Хакетта буквально на останніх двох-трьох метрах дистанції.
Якщо ви достатньо олдфаги і в дитинстві з якогось дива слухали Брітні Спірс, то можете спроєктувати ставлення Америки до молодої поп-зірки на Торпа і те, ким він став для Австралії. До нього приклеїлося прізвисько Чудо-Хлопчик, він став плавцем року за версією Міжнародної федерації плавання, «Австралійцем року» серед молоді (про перемогу в цій номінації Торпу по телефону особисто повідомив тодішній виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Австралії Джон Андерсон) і зібрав купу інших нагород.
Мешканців Зеленого континенту можна було зрозуміти: попереду на них чекав 2000 рік і кінець світу й Олімпіада в Сіднеї. І ні в самих австралійців, ні в кого іншого не виникало сумнівів щодо того, хто запалюватиме на головних змаганнях чотириріччя.
Сідней та Афіни: підкорити вершину легше, ніж утриматися на ній
Увесь світ (а насамперед, звісно, земляки) очікував на Іграх від Торпа не золотих медалей. Ні, це мав бути просто приємний бонус до побитих Торпедою рекордів. Ян вирішив нікого не розчаровувати і вже в першому запливі (кваліфікація на дистанції 400 м вільним стилем) встановив новий олімпійський рекорд, а у фіналі – і світовий. Усього за час Олімпіади в Сіднеї Торпі побив три світові рекорди, здобувши три золота й два срібла. Особливою була перемога над збірною США в їхньому коронному запливі 4 по 100 м вільним стилем.
Лідер американців Гері Холл обіцяв розбити австралійців як гітару. Торп, як і Холл, був фінішером своєї збірної, та, випередивши суперника на фінальних метрах дистанції, не втримався і в екстазі разом із товаришами зіграв кілька акордів на уявній гітарі, нагадавши представнику США про його гучну заяву.
Ті самі «гітари»
Плавець став найуспішнішим спортсменом тієї Олімпіади за кількістю здобутих нагород. Не дивно, що після Ігор Торп став усесвітньою знаменитістю, а на чемпіона світу в Японії 2001 року йому навіть довелося найняти особистих охоронців, тому що любов японців до нього перевершувала не лише відповідні почуття земляків Яна, але й здоровий глузд.
Проте, готуючись до Афін-2004, Торп відчув, що більше не відчуває того запалу спортивної боротьби й любові до плавання, які були локомотивами його кар’єри. І розуміння цього збільшувалося прямо пропорційно очікуванням Австралії на повторення сіднейської історії, але вже в грецьких басейнах. Особливо «старався» особистий тренер Торпі Даг Фрост, який говорив, що Яну цілком реально перевершити здавалося б вічний на той час рекорд Марка Спітца за кількістю олімпійського «золота». У Мехіко (1968 р) та Мюнхені (1972 р) американець завоював 9 золотих медалей (плюс по одній срібній і бронзовій). Такі заяви змусили Торпеду шукати іншого тренера. Ним стала колишня асистентка Фроста Трейсі Мензіс.
І не сказати, що результати Торпа після цього рішення погіршилися. Він так само здобував найвищі місця на різних змаганнях, ставши в результаті одинадцятиразовим переможцем чемпіонатів світу. Проте, як зізнавався згодом сам спортсмен, він втратив внутрішню впевненість у собі й мусив під впливом алкоголю боротися з депресією й думками про суїцид. Кульмінацією чотирьохрічного циклу став національний відбір на Олімпіаду в Афінах. На кваліфікаційних змаганнях на дистанції 400 м вільним стилем плавець невдало балансував на стартовій тумбі. Через це він не втримався і впав у воду до стартового сигналу, що означало дискваліфікацію і втрату шансів на захист сіднейського «золота».
Це породило бурхливі дебати в країні. Прем’єр-міністр Австралії Джон Ховард, наприклад, назвав ситуацію «трагедією». Крейг Стівенс, переможець того відбору, зіткнувся з тиском прихильників Торпа, які закликали Стівенса поступитися місцем Торпеді. Згодом в інтерв’ю «Seven Network» Стівенс, якому газета заплатила 130 000 австралійських доларів за виступ, публічно заявив, що хоче, аби його місце зайняв саме Торп. Це спричинило ще більший тиск, але вже на Яна, адже багато хто заявляв, ніби він таким чином купив афінську медаль у колеги по збірній.
Маючи ось такий бекграунд перед головними стартами чотириріччя, хтось інший міг би і зламатися. Проте австралієць зумів зібратися і стати другим плавцем на Олімпіаді в Афінах за кількістю здобутих медалей, пропустивши поперед себе лише Майкла Фелпса. Він здобув дві золоті медалі, срібну й бронзову, зокрема захистив титул на 400-метрівці вільним стилем. Проте головною битвою було змагання на вдвічі коротшій дистанції, назване «гонкою століття». Тут Торп зумів не лише взяти реванш за «срібло» Сіднея в Пітера ван ден Хогенбанда з Нідерландів, але й перемогти Майкла Фелпса!
До речі, це був перший та останній олімпійський заплив, у якому Торп і Фелпс боролися між собою (маються на увазі індивідуальні, а не командні змагання).
Завершення кар’єри та постспортивне життя
Після Афін спортсмен узяв річну перерву. Він планував повернутися в 2006 році перед Іграми Співдружності, але пропустив їх через лавину травм і хвороб – бронхіт, мононуклеоз, перелом руки. Слідом за цим його наздогнала депресія, яка насправді нікуди і не зникала, й остаточна втрата мотивації. Усе це призвело до шокуючої для Австралії заяви від двадцятичотирьохрічного плавця про те, що він завершує свою кар’єру.
Країна перескочила заперечення, першу стадію прийняття неминучого, перейшовши одразу до гніву: багаточисленні вболівальники Торпеди писали, що він зрадив свою батьківщину. А президент Олімпійського комітету Австралії назвав Яна «запеклим чемпіоном».
Завершивши кар’єру, п’ятиразовий олімпійський тріумфатор не сидів склавши руки. Він займався благочинністю, освоював віндсерфінг, знімався у кіно, писав картини й видав у світ автобіографію.
Під час кар’єри засвітився в одному з епізодів серіалу «Друзі»
Проте внутрішні демони плавця нікуди не поділися. Торп намагався заглушити їх алкоголем й антидепресантами. Не допомогло. Тоді спортсмен вирішив відновити кар’єру, щоб узяти участь в Олімпіаді в Лондоні. Проте не зміг пройти кваліфікацію. Окрім того, невдале повернення загострило застарілу травму лівого плеча. Він звернувся за допомогою до хірургів, але лікарі під час операції занесли в тіло спортсмена одразу дві інфекції. На щастя, проблему вдалося оперативно вирішити.
Торп був спустошений фізично й морально. Про свій тодішній стан він згадував так: «Ти просто не можеш встати з ліжка. Не хочеш встати з ліжка. І єдина причина, через яку ти вилазиш із ліжка, – необхідність сходити до туалету». Зрозумівши, що далі так не може відбуватися, плавець пройшов курс реабілітації. А після цього він вирішив поділитися зі світом своєю головною таємницею. У 2014 році в інтерв’ю британському телеведучому Майклу Паркінсону Ян оголосив про те, що він гей. Приховування справжнього «Я» було одним із головних демонів Торпі, тому він захотів скинути цю гору з плеч раз і назавжди.
Плавцю було 15 років, коли йому вперше поставили питання про сексуальну орієнтацію. І вже тоді, у 1998 році, він задумався про камінг-аут. Однак страх залишитися без топових спонсорів змусив Яна передумати. Тому протягом всієї спортивної кар’єри та деякий час після неї він стверджував, що це все вигадки. Навіть закцентував на цьому увагу в автобіографії.
Серед тисяч тих, хто підтримав і привітав рішення Торпа, був відомий співак Рікі Мартін, який зважився на ідентичний крок за 4 роки до того. У своєму твіттер-акаунті він написав: «Вітаю Яна Торпа! Смілива людина! Радий за тебе. Мільйони оцінять твій вчинок. Пишаюся тобою!»
Як виявилося, саме з пуерториканським співаком в олімпійського чемпіона зав’язалися стосунки. А про свою історію вони розповіли в ексклюзивному інтерв’ю одному з глянцевих журналів, який заплатив знаменитостям за це 500 000 доларів. І хоча роман тривав недовго, проте, як зізнавався Торп, це стало точкою неповернення до внутрішніх страхів і переживань та початком нового життя.
***
Трибуни приголомшено мовчали. Судді, які мали контролювати, щоб спортсмени якомога швидше звільнили басейн перед наступним кваліфікаційним запливом, непорушно сиділи на своїх місцях, ніби забувши про свої обов’язки. Ян Торп не поспішав покинути басейн, адже знав, що це був його останній заплив.
Тоді в 2011 році в Аделаїді на домашньому відборі до Лондона-2012 він зайняв загальне 11 місце на дистанції 200 м вільним стилем, не пробившись навіть у фінал кваліфікації. Після запливу він сказав: «Я не хочу почуватися старим, який уже не може досягнути того, що можуть інші. І навіть якщо продовжу плавати, насправді я не думаю, що зможу повернутися на вершину».
Трибуни влаштували йому овацію. Ніхто не чекав від нього на високі результати, проте цього й не треба було, адже на той час Ян Торп зробив більше, ніж достатньо, щоб увійти до пантеону найвидатніших спортсменів, ставши найуспішнішим олімпійцем в історії Австралії.
