Людина зі сталі
- Провінція з великої букви «П»! – Діма Брежнєв додає кілька міцних слів, аби його позиція була максимально зрозуміла. Молодий чоловік із зачіскою «під нуль», у футболці із великою літерою S у трикутнику – знаком Супермена, Людини зі сталі.
Мало хто із жителів міста знає як він виглядає. Адже найчастіше він знаходиться по іншу сторону фотооб’єктива. І це грає на руку Дімі. На міських заходах він невидимий, невпізнаний, зате його світлини із якоюсь незначною деталлю на передньому плані - собакою-волоцюгою на фоні зустрічі можновладців, граючими в футбол на фоні пам’ятника Дзержинському, який зносять, похилою жінкою із повітряними кульками, що проходить повз дорогі автівки, - нерідко викликають резонанс у місцевому суспільстві.
Ще до початку ери соціальних мереж Діма завів блог про місто. На кілька наступних років цей сайт став подією в журналістському середовищі Дніпродзержинська. Там з’являлися репортажі із попелища, де загинуло кілька людей, інтерв’ю із міськими повіями, іронічні світлини з офіційних владних заходів.
- Я фотокореспондент. Фотографія може висловитися точніше за тисячі слів. Її неможливо обдурити. Мої основні теми – спорт та політика. Взагалі фотограф у нас ворог. Я колись зрозумів принцип проведення офіційних заходів – поставити «галочку», зібравши десяток-два відвідувачів і перерізавши пару стрічок. Я приходжу і фотографую як воно є. Мене не люблять. З часом я почав стібатися – приходити на захід і фотографувати волоцюг на його фоні. Інакше у нас неможливо.
Вечоріє, ми сидимо у на літній веранді ґенделику в міському парку. Їмо кукурудзяні пластівці. Гучно грає шансон.
- Кадри з переднім планом розряджають репортаж, його цікавіше дивитися. Дзержинського знімали… годин шість. А я знімав як знімають Дзержинського. Усім нудно. Прийшли пацани, стали грати в м’яч. Я став поряд і сфоткав їх. І кадр із пацанами з м’ячем на фоні Дзержинського був кращим за день. Адже репортажний фотограф не натискає на кнопку. Він не знімає людей. Він не знімає події. Він знімає час.
Діма штатний фотограф «Сталі», міської футбольної команди. Із другорядної команди вона кілька років тому пробилася в прем’єр-лігу, не маючи навіть власного стадіону для тренувань.
- «Сталь» - команда без вболівальників. У нас же люди нічим не цікавляться, зробити захід хоча б на 50 людей дуже важко. Хороша фотографія варта років роботи прес-служби. Моя роль у «Сталі» - показати успіх. Візуалізувати успіх. Я повинен бути поряд із командою під час її успіху.
- Ось такий приклад. В минулому сезоні команда грала в Дніпрі із «Шахтарем». Для «Шахтаря» це був важливий матч, в разі перемоги вони б за чемпіонство із «Динамо» боролися. У «Сталі» ж була полоса невдач, і їм психологічно важливо було «добути очки». Це був скажений матч! Після першого тайму, коли все було вже зрозуміло, усі фотографи, крім мене, поїхали на паралельну гру «Дніпра». Я залишився на самоті. Під кінець матчу «Шахтар» вів, у «Сталь» же ніхто не вірив. 2 хвилини до кінця. Іщенко, захисник, вкатує м’яча у ворота «Шархтаря». Рахунок 3-3! Кураж! Тріумф волі! Кращий матч «Сталі» за рік. Я знімав, коли «Шахтар» лежав знесилений на полі, а «Сталь» обнімалась, дякувала вболівальникам. Мої фотографії розлетілися по мережі, уся футбольна аудиторія звернула увагу на «Сталь». Це була хвилина, ніч слави! І «Сталі» як команди, і мене як фотографа. «Сталь» забрала чемпіонство у «Шахтаря»! Цими фото, цією подією будуть пишатися футболісти. Святкування були такими щирими, що навіть люди, далекі від футболу, цікавилися.
Ми говоримо довго, стає прохолодно. У парку майже пусто, вуличні продавці уже збирають свій скарб. Розмова заходить про саме місто. Діма похмурніє.
- Насправді, я звинувачую це місто. Воно винне у хворобі моєї дружини.
Неонатальний геохроматоз. У всьому світі зареєстровано усього близько 80 випадків хвороби, в Україні – єдиний. Діти народжуються із порушеним обміном заліза в організмі, страждають печінка, серце, судини. В 2014 році у подружжя уже померла від цієї хвороби новонароджена дитина. Єдиний вихід – якщо мати при вагітності пройде дорогий курс лікування, тоді є шанс, що дитина народиться здоровою. Діма із дружиною продали дім, машину, взяли борги, почали кампанію зі збору коштів – аби була змога їй лікуватися під час вагітності. Це страшний марафон.
Діма розповідає про усе спокійно, буденно, ніби він дійсно – зі сталі.
Фея Олег (http://vk.com/feyaol). Для конкурсу художнього репортажу "Самовидець"