Биатлон-Онлайн
Блог

Соцмережі Підгрушної стали енциклопедією крутих фактів про біатлон

Зібрали її пости – від специфіки дихання до ременів для гвинтівки.

Останні декілька місяців капітан збірної України з біатлону Олена Підгрушна потужно активізувалась у соцмережах. Спільно з Tribuna.com спортсменка провела декілька крутих конкурсів.

Родзинкою Олени є те, що у своїх дописах вона ділиться змагальним досвідом. Розповідає про роботу сервісменів, унікальність власної гвинтівки, процедуру допінг-контролю, відповідає на запитання. Ми зібрали найцікавіше.

Усі тексти: instagram/pidhrushna_biathlon/

Чи зупиняють біатлоністи дихання під час стрільби?

Вболівальники часто мене запитують: «Як зупиняєш дихання під час стрільби?». Одна справа – коли ти спокійно прийшов і постріляв у тирі. Інша – коли ти проїхав кілька кілометрів вверх та вниз по трасі.

Ніяк. Його неможливо зупинити. Ще на підході до рубежу намагаюсь «продихатись», щоб воно стало більш розміреним. Але це не завжди вдається. Інколи задишка така, що й нічого з нею не зробиш (тоді стрільба або довготривала, або неточна).

Коли вже виїхала на килимок, роблячи усі маніпуляції зі зброєю, також намагаюся стабілізувати дихання і наситити організм киснем. Так як під час стрільби будуть затримки дихання. Саме так ми і стріляємо. На долі секунди затримую дихання і роблю постріл. Чим менша задишка, тим легше це зробити.

«Якщо бачите людину з «чорними» ліктями – це біатлоніст». Про специфіку роботи лежачи на рубежі

Розумію, як приємно, коли біатлоніст стріляє без хиб. Але буває різне...

Одна справа: стріляти стоячи, а інша – лежачи. Килимок же не гріє, він лише захищає від снігу. Тому узимку під час пристрілки ми одягнені у розминочні штани. Коли йде основне тренування, і тіло розігріте, то проблем немає. За 30 секунд стрільби холоду не відчуваєш. А от коли дощ чи мокрий сніг, то намокаєш одразу – відчуття не з приємних.

Килимки виготовлені з досить щільної гуми. З однієї сторони пухирці (низ), з іншої – дірочки. Товщина близько сантиметра. В залежності від виробника є м’якіші і твердіші.

Влітку, під час тривалої роботи на рубежі і на асфальті, ми роздираємо свої лікті до крові, допоки шкіра не звикне і не загрубіє. Якщо бачите людину з «чорними» ліктями – це біатлоніст. На колінах також бувають синці чи забої, але з часом тіло звикає і до асфальту. Тому ми намагаємося не робити великих пауз між стрілковою роботою, адже шкіра відновлюється, і знову потрібно буде «набивати» лікті та коліна.

Звісно, цих проблем взимку немає. Сніг значно пом‘якшує, навіть якщо знизу лід, одягу більше, дискомфорту немає. Та коли тепло або багато свіжого снігу, рубіж може бути досить м‘яким, і навіть через килимок лікті можуть провалюватись. Спортсмен, прийнявши звичне положення, може втратити опір через це провалювання. Тоді потрібно змінювати положення або пристосовувати стрільбу до некомфортного положення. Хоча це помилка, можуть бути хиби.

Ще один «виклик» для біатлоніста – це слизькі лікті. У більшості комбенізонів місця для ліктів прорезинені. Покриті силіконом чи іншим матеріалом, що покращує зчеплення з ковриком. Та якщо пошиття неправильне, ці «накладки» можуть не співпадати з ліктем, що призведе до ковзання по килимку. Тоді надзвичайно важко прийняти стабільне положення. Тому найгірша погода для біатлоніста – це злива, особливо взимку.

«За тією легкістю приховані десятки рухів». Які є тонкощі ізготовки перед стрільбою

Зібратись, доки горить один сірник. Багато з вас чули цей вислів. І тут потрібнi: швидкість, покрокові дії, щоб все йшло по порядку, довести це до автоматизму. У біатлоні те саме. Особливо перед початком стрільби та після її завершення.

Звичайно, є певні розбіжності у рухах різних спортсменів. Тому що існують різні способи одягання і знімання гвинтівки (через бік, закидання за голову, зверху, знизу, тощо). Від цього залежать і перші маніпуляції ще на підході до килимка.

У мене це виглядає так: за кілька метрів знімаю палиці, лівою рукою відкриваю заглушку, перекладаю палиці з правої в ліву, а праву руку просовую в ремінь гвинтівки, потім повертаю палиці в праву руку.

Це дозволяє мені, ставши на коврик, одним рухом покласти палиці на ногу і зняти гвинтівку з правого плеча. Тим часом ліва рука відкриває затвор. Палиці теж можна покласти у різні місця: збоку, між ногами, на ногу.

Далі підготовка і стрільба. Після завершення закидаю гвинтівку за спину, закриваю заглушку, хопаю палиці і відштовхуюсь від килимка.

Далі закриваю лівою рукою шторку (вона захищає діоптр) і одягаю палиці. Зі сторони виглядає все дуже легко. Але за тією легкістю приховані десятки рухів, які відточуються до автоматизму. І це захоплююче.

Відразу виникає питання: «Як так швидко попасти в лямки?». Влітку дуже багато холостої (без патронів) роботи з гвинтівкою. Ізготовка – це наш сленг: одягання, знімання, маніпуляції з магазинами, тощо. Тому ми годинами працюємо на рубежі, та надважливо мати таку можливість.

«Наші хлопці проїжджають по 30-50 км перед гонкою». Про складність роботи сервісменів

«Сьогодні усі зірки зійшлись». Мабуть кожен спортсмен говорив цю фразу. Однією з цих зірок є лижі. Звісно, бувають дні, коли вони «летять», інколи – навпаки. Але зараз не про це.

Незважаючи на фінальний результат спортсмена, підготовка лиж – це складна і клопітка робота. Десь за 5 годин до старту сервісна бригада починає свою роботу. Навіть коли старт о 10.00, вони прокидаються вночі і поспішають на стадіон, щоб о 5 ранку розпочати працювати. Підготовка тестових лиж (на них порівнюють різні варіанти змащення) – це найвища математика.

Вони готують лижі кожному спортсмену, в залежності від складності погоди, може бути і 5, і 7, і 10 пар. Мабуть, будь-який сервісмен зможе назвати мінімум 50 різних варіантів стану снігу (температура, вологість, свіжість, натуральність).

На старт виходить 5 спортсменів, і в середньому у кожного із них по 5 пар лиж. Плюс тестові лижі. Наші хлопці проїжджають по 30-50 км перед гонкою. І щастить, якщо немає дощу або сильного морозу. А треба згадати ще про шкідливість випаровувань парафінів та мастик. Вони роблять неймовірно важку роботу, максимально допомагаючи спортсмену. Як правило, лише за 10-20 хвилин до старту лижі готові.

Далі вони йдуть на трасу, щоб підганяти і підказувати спортсменам. А після гонки усі лижі знову обробляються і заплавляються. За потреби знову порівнюються, особливо, якщо хтось зі спортсменів не задоволений роботою лиж. Ось такі у нас «Ангели-охоронці», що залишаються поза кадром та максимально віддаються роботі.

Дякую нашій команді сервісменів!

«З біллю спостерігаємо, коли в аеропортах падають кейси, або вантажники їх просто кидають». Як біатлоністи доглядають за своїми гвинтівками

Гвинтівка вибаглива. Вона любить чистоту і турботу. Обережне поводження та догляд. Ми самостійно чистимо та змащуємо її. Слідкуємо за цілісністю деталей та справністю механізмів. Маленька піщинка, що потрапить у канал ствола, з часом призведе до непоправних пошкоджень.

«Вздутий ствол» (наслідок подряпини) викликає неконтрольовані викиди кулі. Іржа у затворі порушує швидкість перезарядки. Тому чистота і сухість зброї – це запорука її довгого і справного служіння. Та навіть при ідеальному використанні вона не вічна. Існує певний настріл, після якого якість зброї зменшується, збільшується розліт групи пострілів, те, що ми називаємо «кучність».

Моя перша гвинтівка прослужила мені більше 10 років, після чого довелось змінювати. Наші гвинтівки наче близнюки. Механізми однакові, метал однаковий. Є певні розбіжності у моделях. Але навіть якщо взяти дві ідентичні гвинтівки, їх робота буде відрізнятись. Тому біатлоніст так сильно «прив‘язаний» до своєї гвинтівки. І намагається якомога довше працювати з однією, не змінюючи нічого. Ми відчуваємо усе: як працює затвор, спусковий механізм, навіть як куля йде по каналу ствола. Гвинтівка – це продовження спортсмена.

Як я писала раніше, цілісність гвинтівки для біатлоніста вкрай важлива. Тому при транспортуванні ми використовуємо кейси. Під час перелетів бажано розкручувати та знімати приціли. Кейси бувають різними, тому кожен спортсмен самостійно обирає варіант транспортування. Та ми однаково з біллю спостерігаємо, коли в аеропортах кейси падають, або вантажники їх просто кидають. На жаль, впливати на це ми не можемо.

Ще один квест ми проходимо з дозволами на зброю при переїздах. В першу чергу, відповідальність на тренерах, але є країни, де кожна гвинтівка оформлюється на окремого спортсмена. Головна проблема в тому, що не існує єдиного закону для всіх країн. У кожної свої вимоги. А все потрібно продумати заздалегідь і враховувати – хто куди і коли поїде. Тому інколи трапляються історії, коли спортсмен не може переїхати на інший турнір, бо його зброї немає у дозволі на перевезення у тренера, що знаходиться на тому турнірі. Насправді, не завжди вдається усе прорахувати наперед.

Марка моєї гвинтівки: Anschutz. Вага: 3 560 грамів (мінімальна вага гвинтівки – 3,5 кг)

Чи б`є по спині, коли їду? Ні. Гвинтівка м‘яко прилягає до спини. Для цього ми підбираємо собі ремені (є різні виробники і моделі). А бувають також різні місця кріплення на прикладах (на рівні попереку, вище, нище).

Як з нею при підйомі та спусках? На підйомі, в залежності від лижного ходу, гвинтівка може дещо зміщуватись на одну сторону. Я намагаюсь «підігнати» переносні ремені так, щоб ці зміщення були мінімальними (права і ліва сторона регулюються окремо). А також, щоб коли присідаю на спусках, вони сильно не перетягували. Тобто вибираю «золоту середину».

Під час тренувань це досить легко зробити. А далі – лише мінімальна корекція за потреби. Головна проблема з перенесенням виникає влітку. Через те, що необхідно одягати захисний шолом. Коли присідаєш на спуску, гвинтівка майже торкається голови і для шолома там не залишається простору. Тому доводиться вище стояти, нахиляти голову в бік, або гвинтівку перетягувати більше на одне плече. Доводиться пристосовуватись.

Про підготовку та останні миті пред стартом

І ось день змагань. Що я їм перед гонкою? Та нічого особливого. Головне без важкої їжі і мінімум за 3-4 години до старту. Більше вуглеводів, менше білків і здоби.

Як проходить розминка перед гонкою? Спочатку тестування лиж. Зазвичай, сервісмени тестують основну масу лиж і спортсмену залишається тільки 2 пари. Інколи вони самі обирають найкращий варіант. Потім у нас йде пристрілювання зброї. Залежно від гонки – це 30 або 50 хвилин. За цей час я проїжджаю від 5 до 10 км. І спокійно, і швидко, в залежності від стану у відповідний день.

За 10 хвилин до старту стрільбище закривають, за 5 закривають траси (тобто розминатися на змагальному колі більше не можна). Стартове містечко, лічені хвилини до старту... Залишаються лише спортсмени, їх інвентар і 1-2 представники команди, що допомагають роздягнутися, розігрітися, а також приглядають за гвинтівками, щоб з ними нічого не трапилось. Зазвичай, це лікар або масажист. У той момент – це наша єдина підтримка, опір, захист.

Коли час настає, ти роздягаєшся і виходиш у стартовий коридор. По дорозі одягаєш транспондери (датчики Siwidata), відбувається контрольна перевірка наявності гільзи у каналі ствола, потім встаєш на лижі. І тут є ще один «помічник спортсмена», зазвичай – це представник фірми лиж, на яких біжить спортсмен. Він прочищає підошву черевиків викруткою (чи іншим інструментом), бо жолобки забиваються снігом, і черевик може погано прилягти до кріплення.

Це легко зробити і самому, але, розмахуючи палицями, можна зачепити суперника, тому нам допомагають. Результату досягає одна людина, але на неї працює десяток людей, прізвища яких назавжди залишаться у таємниці.

«Три попередження за півроку – довічна дискваліфікація». Як проходять перевірки та беруться допінг-проби під час змагань

Існує багато правил, заборонених препаратів, методів введення. Щороку списки оновлюються, правила корегуються. Але головне завдання Центру антидопінгового контролю – це «чистий спорт». Адже допінг може негативно впливати на здоров‘я спортсмена.

У світі є різні лабораторії: акредитовані або ні, національні чи приватні, різні рівні співпраці. Міжнародна федерація біатлону (IBU) співпрацює з Всесвітнім антидопінговим агентством (WADA). Саме WADA встановлює правила та обмеження щодо вживання медичних препаратів спортсменами. А також бере проби на різних змаганнях та поза їх межами.

Біатлоніст, який досягнув певних результатів, потрапляє у списки контролю (система ADAMS), де вказує щоденне своє перебування. Щоб у будь-який день допінг-офіцер зміг знайти спортсмена. Ми вказуємо місце проживання та тренування, наявність змагань, а також годину, коли зобов’язуємося бути за місцем проживання (наприклад, 7.00 – 8.00). Якщо спортсмена у цей час не знаходять за вказаною адресою, він отримує попередження.

Три попередження за півроку – довічна дискваліфікація за невиконання правил допінг контролю. Крім цього, під час змагань є вибірковий контроль, до змагань або після фінішу. Також допінг-проби можуть брати різні служби (представники WADA, IBU, місцева асоціація). Під час останнього ЧС в один день у мене брали допінг-пробу двічі: вранці та після гонки. На пробу беруть кров та/або сечу. Ну, а якщо не хочеться, то п‘єш водичку і чекаєш допоки захочеться під пильним наглядом допінг-офіцера.

«Не могла прийняти, що я якийсь недоспортсмен». Підгрушна завжди потужна та різка у висловлюваннях

Всі найяскравіші біатлонні фото й відео дивіться в нашому Інстаграмі

Фото: TOBIAS NYKÄNEN/imago sportfotodienst, Plihal Libor/CTK, biathlon.com.ua

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные