Tribuna/Футбол/Блоги/Вечерний спорт/«Саленко почав чіплятися до Лідії Таран. Довелося ховати від нього ведучу». Бадьора розмова з Костянтином Андріюком

«Саленко почав чіплятися до Лідії Таран. Довелося ховати від нього ведучу». Бадьора розмова з Костянтином Андріюком

Людина-харизма розкаже, що таке справжні скандали, інтриги, розслідування.

Автор — Sergey Alexandrov
5 ноября 2020, 23:11
22
«Саленко почав чіплятися до Лідії Таран. Довелося ховати від нього ведучу». Бадьора розмова з Костянтином Андріюком

Від редакції: ви знаходитеся в блозі «Вечірній спорт». Автор написав цей пост в рамках конкурсу «Найкращий блогер України-2020». Обов’язково підтримайте його плюсами, коментарями і підписками!

***

Дуже вірогідно, що наступний гість є представником найрідкіснішого виду спортивних журналістів. Того самого виду, який не боїться відкрито критикувати очільників, розслідувати різні резонансні справи та шукати нові подробиці.

Костянтин Андріюк – людина-громадянин із безмежним запасом харизми, якої точно вистачить на повне інтерв’ю. В даному матеріалі буде дуже багато того, що всі так обожнюють – скандали, чутки, інтриги, розслідування.

І куди ж без цікавих історій з минулого? Тож вмощуйтесь якнайзручніше. Поїхали!

«Наші журналісти бояться ставити незручні запитання аби не посваритись з кимось шановним»

– Розкажи, чим зараз займаєшся? В яких проектах береш участь?

– Одним соціальним проектом, який змінює свідомість громадян та інфраструктуру міста в кращий бік. Це – «ЗупиниЛося». Якщо ти любиш свою справу, це твоя хороша ідея-фікс, то маєш займатися тільки цим і робити це мегапрофесійно.

Багато людей пишуть, що я просто роблю контент, але внутрішньо сприймаю цей проект виключно як інструмент для позитивних змін. Добре, що вдалося привернути увагу телебачення. Частина з того, що ми знімаємо, буде виходити вранці двічі на тиждень на «ICTV» до кінця року.

Все, більше нічим таким не займаюся, оскільки на це просто не вистачає часу. Доводиться багато вивчати локації, брати участь при монтажі випусків, їздити в суди і таке інше.

– Нещодавно ти злив чат Лучі з арбітрами. Чи задоволений отриманим розголосом?

– Звичайно, могло бути й краще. Мої пости мають стати своєрідним викликом для інших спортивних журналістів та видань, але вони цим практично не цікавляться. Мені здається, велетенська проблема української журналістики у тому, що вона дуже інертна.

Люди у спорті просто роками не виходять за межі складених шаблонів: гол, пас, пропустив – і все. А у кого які зарплати, хто чим займається, які проходять тендери, будівництва – це вже їх не так цікавить. Той, хто почав би цим займатися міг зробити собі ім’я, але вони цього просто не роблять.  

Тому, на жаль, у нас дуже багато безликих спортивних журналістів, які пишуть лише голи, очки, секунди. Якщо навіть взяти мої матеріали, їх ще можна більше розвивати. А в нас бояться поставити незручне запитання чи посваритися з кимось з цих шановних людей типу Павелка. Коли зайшов в цю нішу, то зрозумів, що я такий один.

– Після вище згаданих подій тебе викликали на допит до Нацполіції. Як вважаєш, у Лучі та Ко будуть неприємності, чи це чергова «показуха»?

– Чесно, не можу дати прогноз, бо у мене була надія, що у 2018 році будуть зміни, когось посадять чи просто винесуть вирок. Пам’ятаєте, чим це закінчилось? Аж нічим!

Тим не менш, я така людина, яка вибирає між «нулем» і «діяти» завжди одне і те ж: діяти. Тому, коли мене викликали на слідчі дії подумав: добре, навіть якщо це нічим не закінчиться, я все одно поборюся, спробую щось змінити.  

Показовий приклад таких дій – арбітр Сергій Беккер. Людина три місяці пролежала з інсультом у Греції, але про це ніхто не знав, окрім наближених до нього людей. УЄФА виділила йому 80 000 євро, а наша федерація взагалі ні-чо-го.

– Після того, коли конкретно я заявив про це, почав привертати увагу, ФФУ через два дні випустила на сайті офіційне звернення. У того ж Лучі різко запалало в одній частині тіла – про Беккера стали піклуватися через три місяці, підключили комітет арбітрів, почали збирати кошти, поки батько арбітра продавав майно для повернення в Україну й подальшого лікування.

Зрештою, через федерацію виділили йому приблизно 4 000 доларів. Не багато, значно менше, ніж УЄФА, але значно краще, ніж нуль! Тому, вважаю, що це найкращий приклад того, коли такі дії дають результат.

«За кордоном наших арбітів вважають неандертальцями з країни третього світу»

– Як змінився рівень корумпованості наших арбітрів за останні 10 років?

– Вважаю, що зменшився, бо до приходу Колліни у 2010 році там літали просто фантастичні суми. Хабарі за одну гру могли сягати 50 000, а інколи навіть і 100 000 доларів на топ-матчі, аби лише «зарядити» арбітрів.

Зараз вже такого немає. Судді кажуть, що не хочуть такого божевільного тиску. Нехай це не буде виправданням, але їх справді нереально пресують – ЗМІ, вболівальники, власники клубів. Ось так людина і стає «затюканою». Потім в голові думає не як правильно судити, а про те, хто йому подзвонив перед грою.

– Всі арбітри кажуть, що готові працювати без хабарів, але ж дайте гідні умови оплати. Тільки вдумайтесь, федерація навіть форму арбітрам не постачає аж з 2014 року. Втім, зараз ще дають хабарі, але значно менші за ті, які були раніше.

Я бачив, яка ситуація в Польщі. Там судді повністю спокійні. Ніхто нічого не приховує. Там тільки зарплата в арбітра 1 000 євро, а ще плюс гонорари за кожний матч. Таким чином, люди себе забезпечують на 100%, самі оплачують проїзди на матчі, та й взагалі – вони реально незалежні.

Мені хочеться, щоб так само було й в Україні, але, на жаль, ми поки далекі від цього. Так, корупції стало менше, але не побільшало загального порядку та професіоналізму.

– Коли українці нарешті судитимуть матчі найвищого ґатунку?

– Поки в нас будуть усі ті речі, про які я регулярно пишу: кумівство, гроші, прохання перевести арбітрів з першої в другу лігу або навпаки – наші судді ніколи не обслуговуватимуть топові матчі. Їх просто туди не допустять, бо вважають, що вони якісь неандертальці з країни третього світу.   

– Хто, на твою думку, зараз найкращий арбітр в Україні?

– На даний момент можна назвати двох – це Труханов і Можаровський, але найцікавіше те, що їх обох прибиває комітет арбітрів. Можливо, це рознарядка від Лучі. На Можаровському взагалі вже поставили хрест, він десь судить там першу лігу. Так само Труханов попав у немилість. Тому, логічно, чому наші арбітри не судять великих матчів. У нас просто не виховують професіоналів до кінця.

«Саленко в певних кондиціях почав чіплятися до Лідії Таран. Довелося ховати від нього ведучу»

– Костянтин Андріюк і Лідія Таран були першими ведучими «Профутболу». Чому керівництво вирішило вас замінити?

– Мені ніхто нічого тоді не пояснив. Одна з причин була така, що Лідія Таран не могла поєднувати новини в «ТСН», які відбирали багато часу, та цей спортивний проект. Далі мене просто поставили перед фактом, що формат змінюється, а ти ведучим не будеш. Вирішив, що я – професіонал, і десь там проситися не став, а просто намагався доводити своє іншими речима.

– Найкумедніша історія за час роботи в «Профутболі».

– Якось вперше запросили Олега Саленка в студію, а він прийшов, так сказати, в певних кондиціях. Більше того, він весь час перед ефіром, в перервах, випускав якісь хтиві жарти на адресу нашої ведучої.

Потім після завершення програми пішов шукати Лідію Таран, а та сховалася від нього в шафі в гримерці і сказала мені передати тому «експерту», що вона вже давно поїхала додому. А він реально її продовжував шукати, хотів з нею ще поговорити, може, пива випити. Довелося запевнювати його, що вже все, Олеже, Ліди тут нема, тобі потрібно їхати додому. І це спрацювало.

– Дуже зам’ятався твій виклик Сергія Палкіна на телеринг. Чому гендиректор «Шахтаря» проігнорував запрошення?

– Був впевнений, що Палкін не відповість. В нього ж, вочевидь, заграло! «Я ж гендиректор, а тут якийсь журналіст щось мені там розповідає, кудись мене викликає».

Сама історія полягає в тому, що в 2014 році не пустили вболівальників донецького «Металурга» на «Донбас-Арену». Певно, керівництво «Шахтаря» боялося в той час зарядів через весь стадіон типу «Слава Україні – Героям Слава». Я почав писати в клуб, намагався розібратися, хто не пустив вболівальників, а це, напевно, їх дуже зачепило. Потім Сергій Палкін опустився до такого, що на своїй сторінці в соцмережі написав, що є такий журналіст Костянтин Андріюк, який очорнює «Шахтар». Більше того, клуб буде розглядати питання, щоб не дати цій людині акредитацію на матчі донецької команди на наступний сезон.

– Мене це реально обурило, я просто психанув, записав цей ролик, і тим самим дав йому «хук», на який гендиректор «Шахтаря» не відповів.

– Зараз вже немає такої палкої пристрасті між телеканалами «Футбол» та «плюсами»?

– Взагалі немає! Вже працюють зовсім інші люди, плюс фінансові проблеми Коломойського і той факт, що він охолов до футболу, зробили свою справу.

– Як часто Ігор Коломойський гостював у редакції?

– Коли я був ведучим, то жодного разу. Більше того, ніяк не впливав. Далі редакцією керували інші люди – Степан Щербачов, Ігор Циганик та Володимир Звєров, а я був журналістом. Якщо вони спілкувались з Коломойським, то лише приватно, це мене вже не стосувалося.

– Олігархи у спорті – це добро чи зло?

– Ясно, що зло. Згадайте, як Коломойському здалося, що Ярмоленко був в офсайді в матчі між «Динамо» та «Дніпром», хоча на повторах видно, що поза грою не було. Ігор Валерійович каже, що все, Ярмоленко в офсайді, давайте всі кажіть, що він в офсайді. Йому захотілося озвучити телефон Ігоря Суркіса на всю країну – він це зробив.

Те саме стосується і групи каналів Ріната Ахметова. Тому саме в нашій країні відсутнє поняття «незалежної журналістики». В контексті управління клубами, наприклад, олігарх Х володіє клубом «Y», а журналісти думають, що цей клуб на його каналах якось вже й не можна критикувати, бо раптом це не сподобається власнику, будуть проблеми, а без роботи ніхто залишатися не хоче.

«Міг стати шеф-редактором «Футбол NEWS», але відмовився від пропозиції»

– Важко переживав своє звільнення чи був вже морально готовий?

– Було дуже неприємно. Офіційна причина – скорочення штату, але знаюче те, які люди були в редакції, точно можу сказати, що я був далеко не найслабшою ланкою. Подумав, якщо звільняють – значить тобою не дорожать. І все. Треба йти з гордо піднятою головою і досягати свого.

– Були варінти перейти до головних конкурентів в інший телепул?

– По звільненню з 1+1 Media – не було. Після конфліктів з Палкіним та критики в бік керівництва «Шахтаря» було б не зовсім етично опинитися на «Футболах».

Інша річ, коли вони хотіли мене запросити ще раніше, в 2011 році, після того, як я припинив бути ведучим «Профутболу». Тоді мені пропонували справді гарні умови, можливості. Також вдалося поспілкуватися з Денисовим, але без конкретики.

Пізніше запропонували посаду шеф-редактора «Футбол NEWS», але я відмовився. Чому? Оскільки розумів, якщо піду туди, то буду займатися виключно футболом, нічим більше. Мені не хотілося бути повністю залежним від формату.

– Яким був твій найбільший гонорар в спортивній журналістиці?

– В мене гонорарів не було, працював за звичайну зарплатню. Але вкотре хочу зауважити, що в спортивній журналістиці немає великих грошей. Навіть якби були якісь гонорари, то це точно не вражаючі гроші.

– А сам комусь давав гроші за інсайд або інтрев’ю?

– Так, бувало! Наприклад, коли робив фільм-розслідування «Золотий свисток». За інформацію про статки деяких арбітрів довелось заплатити на той час солідні 10 000 гривень. І як згодом з’ясувалося, ця інформація виправдала себе на всі сто.

– Ти планував певний час попрацювати в «ТаТоТаке» чи бачив у проекті довгострокові перспективи?

– Якщо я за щось беруся, то ніколи не виникає думки, що це щось тимчасове. Завжди намагаюся давати максимум, показувати, що є професіоналом цієї справи. Мій колега все дуже добре розписав, представив мене таким двигунчиком, який не буде лізти за словом в кишеню. Вважаю, що ми створили гарний тандем.

«Сергій Болотніков настільки правильна людина, що іноді аж страшно»

– У яких зараз відносинах із Сергієм Болотніковим?

– Зв’язки підтримуємо, але як такої мегадружби немає. У нього своє коло друзів, у мене своє. В кожного власні інтереси та фронти роботи. Щоб ми сиділи вечорами в чаті – такого дійсно немає, але іноді поспілкуватися можемо.

– Підтримуєш те, що він разом із Олегом Смалійчуком робить в «Карпатах»?

– Чесно, не цікавлюся, хоч звісно і бачу це у стрічці. Сергій, на мій погляд, реально правильна людина, аж настільки, що іноді аж страшно. Бувало, що дуже сильно перетискає цією правильністю, так в нашій країні теж не можна.  

Тим не менш, якщо він робить якусь річ і каже, що це правильно, то йому можна вірити, що це так. Якщо буде обманювати – то це точно не вкладається в мою голову, це вже точно не Болотніков.

Дивлячись на те, що він там робить, можу лише його підтримати, бо я вірю, що він не буде братися ні за які сумнівні або незаконні речі. А от чи вдасться йому заплановане – це вже велике питання.

– Погодишся з тим, що якби не було «ТаТоТаке», то не було б і «ЗупиниЛося»?

– Знаєш, а в цьому дійсно щось є. Така собі правда життя. Коли я ще працював у футбольній редакції, то постійно боровся з тими, хто паркувався на зеленій зоні неподалік нашого офісу. Болотніков побачив, що я роблю, підтримав і запропонував створити новий проект – «ЗупиниЛося».

І нехай це було схоже зі «СтопХамом» тим, що ми також клеїмо попередження, але ж це працює, навіщо вигадувати велосипед? Люди ж бояться цих наліпок як вогню!

«Бачу, що чувак дістає із сумки пістолет. Підбігла охорона, крики – він злякався і одразу сховав»

– Не боявся колись зазнати серйозної фізичної шкоди від порушників?

– Боятися – це нормально, але завжди намагаюся діяти по ситуації. Згадую цікаву ситуацію, коли знімали на Печерську. Їде затонований ленд-крузер за 100 000 баксів із крутими номерами, зупиняється у непотрібному місці. Підбігли, кажемо, що так робити не можна, але ніхто навіть вікно не опустив. Просто поїхав.

І вже потім в коментарях прочитав, що це був син якоїсь дуже відомої людини у Дніпрі. Як бачиш, вони не стали до нас чіплятися через те, що їх знімають, є багато свідків, тому конфлікт їм був не потрібен.

– А якщо трапиться якась психічно хвора людина?

– Тут вже потрібно вірити в долю. Була історія: робили випуск близько промзони, і їхали якісь чуваки на роздовбаному авто, ми з ними почали сперечатися, бо вони викинули недопалок.

Потім бачу, що один з них дістає із сумки пістолет. Можливо, це був і травмат, але я крикнув – «Пістолет!» Прибігли наші охоронці, і цей чувак злякався, заховав зброю назад і казав, що в нього нічого й не було.  

Тому я впевнений, що серйозні люди будуть уникати конфлікту, а від простих «гопників» може постраждати будь-яка людина.

– Цей проект є твоєю громадянською позицією чи лише роботою?

– Логіка така – це дійсно моя громадянська позиція, а гроші, які приходять в цей проект з донатів та реклами, є винагородою за те, що ми робимо. І оце мене дуже сильно мотивує. Як і те, що на місцях наших рейдів починаюсь виростати обмежувальні стовпчики, з’являються делінеатори та встановлюються потрібні знаки.

«Наші люди самі обирають тих, хто «множить інших на нуль», розмовляє матюччям та не поважає свою країну»

– В який спосіб можна змінити нашу свідомість хоча б у побутових речах?

– Має бути державна програма, до якої долучатимуться перші особи. У нас людей дурять байками про те, що це не важливо. Сортування сміття, викинуті недопалки, неправильне паркування – в нас боротьба за ці речі й загалом культуру відходить кудись далеко. Давайте нам, краще, економіку піднімайте, Крим поверніть – але це все маячня.

Поточні місцеві вибори ще раз показали, що наші люди не думають, за кого голосують. Вони самі обирають людей, які «множать інших на нуль», матюччям розмовляють та й взагалі не поважають свою країну.

А ці казнокради їм натякають, що все це й далі продовжиться, нічого не змінити, хай ваші собаки сруть на зелених газонах, ви кидайте сміття повз урни, куріть в під’їздах і так далі. Втім, давайте не опускати руки і продовжувати боротися.

– Як ставишся до спортсменів, які їдуть зарбляти гроші в Росію?

– Звичайно, що погано. Саме через те, що спортсмени – це публічні громадяни. Вони можуть що завгодно товкти, казати, що спорт – поза політикою, але мають усвідомлювати одну важливу річ. В Росії, куди вони їдуть, він не поза політикою, а частина політики.

Там спорт, коли потрібно, стає складовою пропагандистської машини, як це завжди було за часів СРСР. Тому, як тільки наш спортсмен перетинає кордон з Росією – його будуть використовувати як інструмент для своєї пропаганди. Місцеві ЗМІ завжди питатимуть про «братскіє народи», «вайни нєт» тощо.

І як би не відповів той спортсмен, вони все одно обіграють його слова в «правильному» напрямку. Він стане жертвою пропаганди. Якщо наші цього не усвідомлюють, то мені буде важко їм ще щось пояснювати.

– Погодився б на пропозицію стати політиком?

– Можна і навіть варто йти в політку, особливо якщо не бачиш позитивних змін. Спробую пояснити простіше.  Наприклад, я готовий прийти в політику хоча б заради того, щоб у Верховній Раді стало на одного зашквареного депутата чи кнопкодава менше. Якщо зайду, то пам’ятатиму, що не маю права розчарувати людей, які в мене повірили.

– Пропоную невеличкий fantasy-інтерактив. Знаєш, що це таке?

– Так, звісно чув. Зараз якось спробую зібрати потрібні команди.

– В тебе є певне хоббі або щось, чим реально захоплюєшся?

– Так, це програма «ЗупиниЛося»! А якщо серйозно, то мені дуже подобаються автомобільні подорожі. Ми сідаємо всією родиною в машину, їдемо за кордон, зупиняємось, їмо, ночуємо, де хочемо, і паралельно робимо тур Європою.

В мене навіть був крутий досвід у 2008 році, коли вдалося із Києва доїхати до Базеля за півтори доби. Їхали тоді за навігатором і в якийсь момент випадково заблукали до Італії, але це було просто неймовірно! Бачиш місцевий колорит, людей, архітектуру – просто клас!

«Колеги жартували «Як тільки Андіюка побачать виробники енергетиків – почнуть додавати в напій його кров»

– Цікаво, що ти знявся в одному серіалі з сестрами Бондаренко. Як тобі це вдалося?

– Це було, здається, у 2009 році. Чоловік рідної сестри моєї дружини – режисер дубляжа, який, до речі, відкрив для України того самого «Альфа». Стосовно моєї появи у його серіалі «Тільки кохання», то все було максимально просто.

Була сцена із тенісистками та журналістом, і він подумав, навіщо шукати когось, якщо там невелика роль і є відповідний знайомий за фахом. Так і з’явилася ця історія. Мені навіть вдалося тоді відзняти повноцінний сюжет із Оленою та Катериною Бондаренко для «ТСН».

– Звідки маєш стільки енергії як у кадрі, так і поза ним?

– З цим потрібно народитися, а потім постійно розвивати, завжди стежити за собою. Колись на роботі колеги жартували, аби не сильно афішував свою енергійність. Як тільки Андріюка побачать виробники енергетиків – то почнуть додавати в напій його кров.

В принципі, якісь журналісти можуть бути яскравими в кадрі, якісь – ні, і це нормально! Такі речі дуже індивідуальні, тому багато людей не зможуть успішно наслідувати тебе, оскільки зліплені з іншого тіста, як би їх при цьому не вчили.

– Хто виграє чемпіонат України у сезоні 2020/2021?

– Чесно, не можу спрогнозувати. Але для підсилення конкуренції в чемпіонаті хотілося би бачити саме «Динамо» із золотими медалями. Це зробить «Шахтар» злішим і відродить цікаві баталії. Якби Валерій Лобановський бачив стан киян минулого чемпіонату, то разів вісімнадцять згорів би від сорому.

– Як часто гортаєш Tribuna.com? Хотів би тут щось змінити?

– Tribuna.com – один із небагатьох ресурсів, на які я регулярно заходжу. Мені просто подобається те, як сайт реагує на події. На Tribuna.com вміють вловлювати настрої, дають вчасно ті заголовки та новини, які люди жваво коментують. Завдяки цьому вдається відстежувати реальний стан справ в українському спортивному світі.

Глобально міг би побажати сайту стати україномовним. І мені дійсно дуже приємно, коли я помічаю все більше топ-коментарів саме українською мовою, це дуже класна тенденція.

Фото: TSN, theVillageUkraine, hromadske, detectormedia, facebook@Andriyak

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты