Після амністійне

якщо ваш акаунт не банили у вечір гри вашої команди у Лізі Чемпіонів, де та за чотири хвилини до завершення матчу відграє два м’ячі, а ви навіть не можете написати про це – ви не знаєте, що таке біль (с)

***

Пару днів тому мою скромну персону забанили за матюки на адресу тексту "Почему Хорватия и Сербия так ненавидят друг друга: война, которая началась после футбола". Факт застосування репресій заскочив мого хом’ячка гордощів, але якщо об’єктивно – покарання було заслужене. Суровий редакторський перст однаково карає як володарів значка кращого юзеру сайту, так і політототрольних деградантів-одноденок.

Спробую відповісти Автору тієї статті ширше ніж у тому коментарі, та швидже ніж мене знову забанять. За можливості цензурно (але це не точно). Для цього доведеться розв’язатися з блогерством і знову стукати по клавіатурі. Та небо в клітинку у щербаковських казематах не загасило палахкотіння – потрібно написати власне "Письмо к съезду".

***

Спортивні журналісти часто додають у свої тексти історичний бекграунд. Фабула опису футбольного матчу мало чим змінилася з часів копання надутого бичачого пузиря десь на околиці. Хіба лише м’яч перестав смердіти гнилою плоттю. Тож довколишня автентика неминуче додає краси до статті. Це добре і правильно. Проте одна справа коли ти рівненькими стібками припасовуєш в текст епопею зі своїми пошуками ліків у лондонських аптеках, як свого часу робив пан Франков. Інша ж, коли в історію про футбол ти виписуєш схожості російсько-української та сербсько-хорватської воєн. Подібне широке тематичне охоплення лише викликає повагу до глибокої компетенції Автора як історика, військовика та політолога.

Але про все по порядку.

***

Автор пише: "Обе страны еще в середине 19 века не были независимыми и находились под оккупацией разных империй (Сербия до вмешательства России оставалась в Османской империи, Хорватия вплоть до Первой мировой базировалась в Австро-Венгерской)". Потреба введення такого речення зрозуміла – побудувати сюжет статті так, щоб проілюструвати причини ворожнечі націй розбіжностями їхнього історичного шляху. Хорватія в німецькомовній тусовці геополітично та економічно перебуває й досі. Погляньмо хоча б на географію кар’єри футболістів збірної Хорватії: Едвай – "Аусбруг", Брекало – "Вольсбург", Перішич – "Баварія". Ракітіч починав у "Шальке", Ковачич пройшов молодіжку австрійського ЛАСКА, Ребіч грав за "Айнтрахт". Всім добре знайомий Віда пробувався у "Баєрі" допоки у житті чоловіка не сталася біло-синя трагедія. Серби ж потрапили під гніт турків, а потім боролися за незалежність будуючи то деспотію, то Югославію.

Все, начебто, вірно. Вже на початку тексту розумієш, країни в різних геополітичних площинах. Проте Автор опускає факт того, що кілька століть підряд хорвати і серби разом воювали проти турків – і у трагічній битві при Мохачі, і у тріумфальній битві при Сисаку. Не говорячи про партизанський рух гайдуків. Загальноприйнято вважати, що той більш притаманним сербам але якого тоді питається трясця хорвати мають однойменний футбольний клуб ? Автор все це пропускає. Розумію, його стаття не про історію, а про матч і футбол. Але без згадування спільної антитурецької боротьби сюжет з самого початку свідомо ставиться на інші рейки.

Ще цитата: "Но Первая мировая война на время отодвинула эти противоречия"

Сідаємо до машини Емета Баруна, повертаємося на шкільний урок історії у десятому класі. Перша світова війна почалася після того, як серб Гаврило Принцип застрелив австрійського ерцгерцога. Цей факт, здається, знають усі. Логічно припустити, навіть якщо після цього уроку ви решту четверті щодня впорювався клеєм, що опісля подібного Австро-Угорщина та Сербія у Першій світовій війні воюватимуть одна проти одної. Хорватія, частина імперії Габсбургів, тож відправляла своїх солдат воювати на сербський фронт. Її втрати у тій війні – 130-180 тисяч солдат. Стільки ж загинуло цивільних – Хорватія знаходилася на пограниччі театру бойових дій з Сербією. Вишенька на торті: коли Франца Фердинада вбили, в Хорватії оголосили національний траур – хорватські націоналісти сподівалися, що він зробив би імперію триєдиною.

Але то все таке. Сказано ж, Перша світова відсунула всі протиріччя між сербами та хорватами, значить вони не поглиблювалися. Ну і ладнєнько.

***

Це мене розірвало на мільйон клаптиків: "Война Сербии и Хорватии слишком сильно напоминает Украине события с 2014 года. Проблемы все те же: великодержавие соседа, сепаратисты, насаждение языка и конфликт на годы вперед"

Точно сильно нагадує, чи може якось середньо ? "Слішком" чи без "без лішка" ? Вибачте за мавпування але чим саме, прошу дуже, автор міряв ту схожість. Мова не про урожай буряків чи пипки К’єліні чи Лукаку. Як взагалі можна отак запросто, примруживши око (інших переконливих аргументів у статті не знайшов, перепрошую), порівнювати убивства людей.

"насаждение языка"

Емм…то виходить тварюкоподібні хохли насаджували на Донбасі свій укросуржик, і горді єнакіївські патриції змушені були через це взяти до рук зброю. Я правильно прочитав паралелі ?

"великодержавие соседа"

Хотілося б поцікавитися у чому саме полягає великодержав’я Сербії. Просто про це торочать всі хто називає себе патріотом України. При цьому, наважусь припустити, не відрізняючи державного устрою КСХС від інструкції до електрочайника. В чому великодержав’я ? Що за сотні роки в кільці ворогів серби зберегли віру і не стали мусульманами як босняки, та не прийняли унію як хорвати ? Зберегли мову, ідентичність. Так, вони прагнули об’єднати завоювати околишні слов’янські землі. Практично всі країни колись щось завойовували. Назвіть мені хоча б оду державу на українському кордоні яка б не прагнула чогось у нас віджати. Румунія ? Угорщина ? Польща ? "Білорусія !" – переможно вигукнете ви. Кращий спортивний сайт України знаходиться під берестяним чоботом білоруського співредакторства, парирую вам я. Мало вам цього ?

Відразу після розповіді про Вуковар Автор пише: "Сербия никогда не признавала, что война в Хорватии проходит с их участием".

Шановний Авторе, колись був такий чоловік, його звали Тім Бернерс-Лі. Ні, не Брюс Лі, то інший. Цей придумав одну дуже хорошу річ. Вона називається Інтернет. Можливо у вас не має доступу до нього, тому підказую: Сербія визнавала це. Борис Тадіч, президент Сербії, у 2010 році особисто поїхав до Вуковару де сказав: "Я знаходжуся тут, щоб, схилити голову перед загиблими, ще раз вибачитися, висловити свій сум та дати можливість Сербії та Хорватії відкрити нові сторінку історії".

"Конфлікт на годи вперьод"

Не треба накидати. Без образ. Ви фахівець з геополітики Балкан ? Повертаючися до початку – навіщо взагалі ці паралелі. Опишіть той трактор, та той танк, ок. Але не більше, без прогнозів та суджень.  Можливо, прогнозувати щось більш блищьке та реальне: динаміку цирозу печінки Щербакова чи подальші перспективи Джона Сноу на Півночі. Не ображайтеся, але подібні заявочки це Несенюк на мінімалках.

Бо виходить байдуже,  що Джоковіч відкрито підтримував збірну Хорватіїї на Чемпіонаті Світу у Росії. Місцеві сербські націоналісти його зненавиделіи за це, один політик навіть назвав ідіотом. Йому було плювати, хоча Джоковіч ікона сербського патріотизму, та він начебто мав би зичити хорватам ганьби. Про це ж ні слова тексті. Якщо ж така люта між ними ненависть, то чому ж на тому приснопам'ятному відео Віди та Вукоєвіча вони передають привіти київському ресторану серпської кухні з закликом "Белград, запалюте!". Усі хорвати усташі та фашисти бо там така ідеологія. Ви ж звісно не бачили як Даріо поклав квіти до пам’ятника безіменному солдату у Закарпатті. Тім Бернерс-Лі, просто нагадую.

Світло в кінці тунелю після крові 90-х на Балканах є. Але ж ні. Ви пишете суто про бепросвітну ненависть, мажете все однією фарбою. Ще й оте "слишком сильно напоминает" припасовуєте до українських реалій.

Автору можна написати, приміром, під березневий матч "Ахмата" з "Ростовом" у Грозному, що дві чеченські війни "слишком сильно напоминают события в Югославии". Ну а що, "великодержавие соседа, сепаратисты, насаждение языка и конфликт на годы вперед" – в такій викладці це можна припасувати і до ситуації на північному Кавказі. Теж русифікація, теж незаконні збройні формування, імперія-агресор. Як приклад Вуковару можна, наприклад, описати як хвацько Амір Хатаб підірвав будинок у Волгодонську Ростовської області. І все це добро викотити на головну сторінку Спортс.ру. Але от знаєте, я от дуже сумніваюся, що подібне станеться.

А от де треба і не треба проводити паралелі з війною в Україні – та як два пальця !

Історія це наука. Продажна, хтива, дебільна але наука. Нею потрібно займатися професійно. Чи можливо це у зв’язці з спортивною журналістикою – питання. Перша візьме за руку і до летаргії нудно але аргументовано на десяти сторінках тексту розповідатиме, що прясельце з кургану під Ремелем швидще за все належить до зарубинецької, а не західнобалтської культури. Друга – має вважати на це, коли послуговується речами першої.

Чи можна поєднати ці два підходи так, щоб дехто психований не сидів на Трибуні у бані по три дні? Особисто для мене загадка.

п.с. Нічого особистого, просто ось такі враження викликав той текст. Всім миру.