Київське «Динамо» - Бермудський трикутник для «зірок»?

Думи, мої думи

Про те, що київське «Динамо» являється таким собі Бермудським трикутником для «зірок», прийшли думки після того, коли Теодорчик розпочав клепати голи, як на конвеєрі, виступаючи за бельгійський «Андерлехт». І відразу ж виникло питання: «А чому в Києві цей гравець атаки ніяк не міг відкритися? Чому не заграв, як потім в Бельгії?». Ні для кого не є таємницею, що у киян великі проблеми з забивними форвардами. Причому вже давно. І прихід такого нападаючого таранного типу, як Теодорчик, котрий відмінно орієнтується в чужому карному майданчику – викликав дуже великі надії на майбутнє. Так, польський легіонер час від часу робив свою справу, і забивав дуже потрібні м’ячі, як от французькому «Генгаму» та англійському «Евертону» в Лізі Європи навесні 2015 року. Тільки от в тому й справа, що Теодорчик інколи забивав голи, коли від нього вимагали це робити постійно. А раз не забиваєш, то сідай на лаву запасних, і чекай свого шансу. Ось Лукаш і дочекався, поки його не відпустили в оренду до «Андерлехту». І у хлопця неначе крила виросли. Тепер він вже офіційно гравець клубу із Брюсселю.

Тедорочик: «Тікати потрібно з цього київського «Динамо», поки зовсім мій талант не загубили!».

Як тут не згадати Мбокані? По ідеї цей конголезець повинен був стати одним із кращих бомбардирів київського «Динамо» останніх років. А що ми бачимо насправді? Як прийшов Дьємерсі із «Андерлехту» чотири роки тому, так два останні сезони і вештається по англійським орендам. Не скажу, що там у нього все гаразд. Але за «Норвіч Сіті» забивав до десятка м’ячів. Чому цього не робив в «Динамо»? Хто заважав? Суперники, конкуренція, чи відсутність бажання?  

Чому ми бачили обмаль подібних моментів за участі Мбокані?

Андрій Ярмоленко вже давно переріс посередній рівень (й це ще м’яко сказано) УПЛ. Скажете, лідер української збірної тягне на собі одного із грандів вітчизняного клубного футболу? Так то воно так. Але від колишньої потужності київського «Динамо» лишилося, хіба що, тільки ім’я. Та й гучне воно тільки для нас, українців. А насправді кияни вже давно стоять на одному щаблі з швейцарським «Янг Бойзом», болгарським «Лудогорцем», або ось шведським «Мальме». Для гравців цих клубів за щастя перейти в більш потужній чемпіонат, як в фінансовому, так і чисто в ігровому плані. Футболісти, якщо бажають чогось досягти, повинні рости в професійному рівні. Чому ж Ярмоленка динамівське керівництво вже не перший рік позбавляє такого шансу? Чому Андрію потрібно виходити за майже порожніх трибун грати з клубами набагато нижчим по рівню класом (та ще й ламати ноги на полях низької якості, як ось в Полтаві), коли вже давно міг виступати, скажімо, в АПЛ? Так, перехід Ярмоленка в зарубіжний клуб був би велетенською втратою для київського «Динамо». Але від цієї втрати виграв би весь український футбол. Збірна країни перед усім. Краще бути рівним серед рівних на високому рівні, аніж кращим хлопцем на селі. І як це не прикро визнавати, але київське «Динамо» дійсно виступає таким собі Бермудським трикутником (БТ), де губляться, а часто і гинуть таланти. Причому Київ став БТ не тільки для футбольних «зірок», але й для перспективних гравців, які подають надії.

Ярмоленко: «Не відпускає мене Суркіс? Буду й надалі чудить в «Динамо». І чудить, як може. Невже в Києві так бояться, що без Ярмоленка їх дітище опуститься до рівня більшості клубів УПЛ? Такі думки також виникали

Що робити? Які протидії Бермудському трикутнику? Краще туди не потрапляти. А у випадку з київським «Динамо» так відразу і не порадиш рецепт видужання від подібної БТ-аномалії. Не закуповувати «зірок», які не бажають грати в УПЛ? Це само собою зрозуміло. Але велике питання, як дізнатися перед підписанням гравця його приховані бажання? Адже він може говорити одне, те, що від нього всі хочуть почути, а насправді думати зовсім інше. Часто - протилежне сказаному. І вийде ще один Мбокані, який не вилазить з оренд в інші клуби.

А як бути з українськими «зірками» і талантами, яких також засмоктала київська БТ-аномалія? Одних не відпускають за рубіж. Інших хоча й випускають на поле, але немає у хлопців завзяття. Як зробити так, щоб в очах молодих київських «зірочок» з’явився хоч маленьких вогник бажання постояти за честь прославленого клубу? Натомість замість цього бачимо в поглядах молодих талантів тільки «бабло» - гроші – доляри. І начхати їм на ті хмари, що зібралися навколо їх «Динамо». Головне, щоб грози не було у вигляді гніву керівництва команди. Щоб зарплатня не зменшилася. А для цього потрібно перемагати, що не є особливою проблемою в теперішньому УПЛ (це якщо «Шахтар» не враховувати). Для чого рвати жили десь за тридев’ять земель, коли вдома тишком-нишком можна заробляти непогані кошти, особливо не потіючи? І для чого, в такому разі, нашим молодим талантам київського «Динамо» те зарубіжжя, коли і вдома добре годують? Хоча, Ярмоленка вже явно перегодували) Давно вже пора Андрію перейти з українського сала на іноземні делікатеси. На італійську піццу, наприклад, або ось англійський ростбіф. Та й німецькі ковбаски, або ось іспанський хамон  - смакота. Артем Кравець підтвердить)))

Артем Кравець: «В Штутгарт, і якнайшвидше! А то такими темпами світу не побачу». Зараз колишній форвард «Динамо» в іспанській «Гранаді». Грає, забиває. А залишився б в Києві, то і виходив би до цих пір на заміну (або був би замінений), де намагався би будь що довести свою профпригодність, аж до кривавих сліз

До речі, Кравець свого часу явно перезрів в «Динамо». Не зацікавлена була команда в його послугах. Не потребувала, і все тут. Але хлопця наполегливо маринували в дублі. Або ось в оренду до київського «Арсеналу» віддавали. Напевно думали, що Артем, як марочний коньяк, від віку тільки стає кращим. І о чудо, так воно й сталося. Весною 2015 року Артем заграв і вигравав конкуренцію у того ж Теодорчика та Мбокані. Пішли забиті голи як за клуб, так і за збірну України. Здавалося, що ще потрібно динамокиївському керівництву? Радіти повинні, що в них в основі на передньому краю зажигають Кравець з Теодорчиком вперемішку. Що не встиг зробити один, довершить інший, змінивши замореного конкурента.

 А що мали натомість? Обоє гравці пішли в оренду з різницею в півроку, і більше в Київ не повернулися. Можна, звичайно, сказати, що обидва форварди не підійшли «Динамо». Що в складі є кращі нападаючі. Як от бразилець Джуніор Мораєс. Але ж і він взимку цього року подався геть в оренду до китайського «Тяньцзинь Цюаньдзянь». І далеко не факт, що повернеться. Знову не підійшов ВКДК? Чи тренери в Києві не вміють працювати з кадрами? Причому керманичі команди змінюються, а методи "роботи" - ні.

Хоча, причина ще може бути в нестачі коштів. Але ж тоді молодим київським талантам потрібно рвати і метати на полі, щоб на них звернули увагу скаути зарубіжних клубів, раз в столиці України їм почнуть мало платити. А вони цього, чомусь не рвуться робити. Як і раніше, їх і вдома добре годують?

 На останній матч с хорватами головний тренер збірної Андрій Шевченко викликав п’ятьох динамівців: Артем Бєсєдін, Микола Морозюк, Сергій Сидорчук, Віктор Циганков та Андрій Ярмоленко. Один Ярмоленко вийшов в стартовому складі. Бєсєдін та Сидорчук в кінці матчу на заміну. Тобто, зараз київська основа не тягне на основу збірної. Не той рівень. І про яку зацікавленість скаутів зарубіжних клубів може йти мова? Кому гноття (рвань) може подобатись? Київський Бермудський трикутник засмоктує в себе остаточно і безповоротно? Не здивуюся, що скоро і Ярмоленка перестануть ставити в основу збірної, тому що лідер «Динамо» перестане відповідати вимогам тренерів головної команди країни. А потім Суркіс і його, як і Кравця, віддасть в оренду, мовляв, не підходить Києву – насправді захочуть просто продати гравця, на якому ще можна заробити кошти. Але, гадаю, до цього справа не дійде.

Ми як і раніше, будемо вболівати за наше славне київське «Динамо». АЛЕ… ви подивіться, добрі люди, це ж справді якийсь Бермудський трикутник, де губляться таланти та «зірки» футболу. Крім вище перерахованих, це ще й Джермейн Ленс, Роман Безус, Юнес Беланда, Александар Драгович, Владислав Калітвінцев, Бенуа Тремулінас, Євген Селін, Євген Чумак, Мігель Велозу… Всі вони потрапляли в Бермудський трикутник київського «Динамо», і вже вибралися звідти. Хтось почав грати на своєму колишньому високому рівні, деякі ще краще, а дехто ніяк відійти від київської аномалії не в змозі. А скільки ж ще засмоктав в себе київський Бермудський трикутник, і не відпускає! Хоча, декому із талантів в цій аномалії досить комфортно, бо в кишенях дзвенять грошенята, яких їм де інде, крім Києва, просто не заробити. Одні не зможуть так платити. Інші просто не захочуть тримати за такі кошти у себе в команді дармоїдів, якими, на превеликий жаль, стало більшість динамівців. А тим, хто вибирається з київської аномалії за рубіж, дуже важко знайти себе в новому клубі по тій же причині – бо працювати до кривавих мозолів потрібно, а не байдики бити.