Чому карате? Розповідає профі Станіслав Горуна

Я часто змінював секції і види спорту. Десь займався півроку, а десь – 1-2 місяці. І не тому, що мені не підходив той чи інший вид занять, але тому, що мене не драйвили тренування і тренери: тренування були типово нудними, починались з примітивних розминок (біг по колу) та продовжувались банальним напрацюванням технічних прийомів.

Незважаючи на вік (з 8-9 років) завжди сам собі шукав спортивні секції куди б записатись (дзюдо, карате, футбол, тощо), тому варіант, що мені щось не вдавалось, чи я був лінивим “засранцем”, якого змушують ходити на тренування, відпадає. Виходив з дому зранку (ганяли м’яч, хованки, козаки-розбійники, лови, бадмінтон, лазили по деревах) і повертався ближче до ночі.

Проблем з фізичним розвитком не було, тому відчував, що можу “осилити” будь-який вид спорту.

 Найдовше затримався в тейквондо – близько трьох років. Класний колектив, старші хлопці, конкуренція всередині групи – було драйвово, але не відчував, що “росту” як спортсмен. На тренуваннях давали мало інформації. Ті змагання, які вдавалося виграти (всього 7 за +-3 роки), вигравав більше за рахунок фізичної готовності, ніж за рахунок тактичних дій.

Одного разу сусід розповів про те, які класні тренування в них на карате. Кілька місяців я слухав, поки шляк мене не трафив і я вирішив теж спробувати)

 Від того дня дійшло все до того, що я сиджу і про це все пишу ))) а раз пишу – значить хтось захотів це прочитати – тому, роблю висновок, що не даремно )))

Перші ж змагання з карате відбулися одразу через 2 тижні після першого ж тренування. Саме через них я і зміг “влитися” в колектив, адже “пацани”, які не зовсім радо сприйняли “новенького” зрозуміли, що той “новенький” теж щось вміє!!! а чого не вміє – компенсує “обезбашеністю”.

 Починаючи з першого ж тренування і по сьогоднішній день в нас всі тренування проходять в ігровій манері, незважаючи на мій та інших хлопців солідний/поважний спортивний вік – 25-30 років (мені 30). Тому і досі цікаво!

Креатив нашого тренера - Нікуліна Антона Володимировича – поклав початок сучасному карате в Україні. Після того, як наш клуб (ЮНІОН) першим почав показувати потужні результати на різних міжнародних турнірах (а це, між іншим, результат не одного-двох-трьох виняткових спортсменів, а цілого клубу – адже перше загально-командне місце на усіх міжнародних турнірах, де клуб виступав повним складом, протягом більше 10 років – це показник ефективності методики тренера, а не талановитості окремих спортсменів), інші клуби та тренери почали придивлятись до роботи мого тренера та впроваджувати в себе аналогічні напрацювання. Окрім самих тренувань, показовим і новаторським був також і спосіб розвитку клубу як спортивної організації, що теж перейняли інші клуби карате в Україні.

 Станом на сьогодні, мій тренер є головним тренером національної збірної команди України, за керівництва кого наша команда показала неймовірні спортивні результати та зараз знаходиться в світовому топі серед усіх команд, а я є капітаном нашої збірної команди та разом з тренером і командою скромно робимо історію українського карате та доводимо всій нашій каратешній спільноті, що перемагати – можливо! Ламаємо психологічні бар’єри, піднімаємо результативну планку і відкриваємо нові можливості для молодого покоління каратистів, яким, я вірю, наші перемоги дають впевненості у власних силах!!!

Разом до перемоги! Разом до Олімпіади!