Моур не зробив свою справу, Моур може йти?

Реве та стогне Темза жвава,

Північний Лондон залива,

Бо новина є там цікава,

Жозе вже з ними там нема!

Звільнили знову сеу Жозе,

І знов англійці - хай їм грець!

І Кубок Ліги не привезе -

Невже для Моура кінець?

Як прикро стало на душі,

Бо я так палко вболівав,

Щоб в тій далекій глушині

Жозе свій клас ще показав…

Та знову ні, та знов погано,

Жозе з арени так зійшов,

Чого отак? Чого так рано?

Невже він нарубав ще дров?

Були часи, коли він був,

Найкращим коучем у світі,

Та мабуть час той вже минув,

Не в тому він вже добрім цвіті…

Колись і в Порту, і у Челсі,

Здобув великих він вершин!

Та вже й Одарці, і Олексі,

Не пригадати тих хвилин…

А як все гарно починалось,

В Європі в Моура колись!

Було так добре, що ввижалось,

Що в нього мрії всі збулись!

Із Порту – Кубок УЕФА,

А через рік ще й чемпіонів!

А потім нова ще графа -

Серед англійських легіонів!

Там з Челсі виграв він усе,

Серед британських всіх змагань,

Здалось ще трохи – й принесе,

Кубок ЛЧ без всіх вагань!

І губернатор із Чукотки,

Ім’я якому є Роман,

Вже відраховував відсотки,

Прибутків, грошей, - океан!

Але не склалось все так гарно,

І через три крутих сезона,

Мені здається – мабуть марно,

Жозе звільнили без резона.

Недовго так сидів Жозе,

Без діла довго, бо він знав,

Що тільки тому повезе,

Хто тяжко й довго працював.

В Італію його позвали,

В міланський Інтер знаменитий,

Авансів щирих надавали,

Щоб виграв титул іменитий!

І дійсно так усе і сталось –

Жозе уже через два роки,

(Чи то так щастя посміхалось?)

ЛЧ узяв не без мороки!

Ну а в Мадриді круто як,

Було дивитись на Реал,

Коли з Мілана той маньяк,

Прийшов творити ідеал!

В Іспанії теж виграв все,

Три кубка взяв вже Особливий!

Ну і, здавалось, принесе,

Кубок ЛЧ такий ще милий!

Та ні, не склалося чомусь,

Сезон останній провалив,

Здалось в Реалі там комусь, -

Жозе себе перехвалив!

Та після звільнення він знову,

Подавсь у Лондон без образ,

Бо Абрамович ту розмову,

Вже вів давно і вже не раз.

І Моур знову таки виграв,

Чемпіонат і Ліги Кубок,

Та гра, яку тоді він вибрав,

Нагадувала лиш обрубок,

З тих ігор славних, що колись,

В команди Моура були,

І хоч хвали, і хоч молись, -

Грать знову так вже не змогли…

Чукотський Рома, мільярдер,

Порозмірковував гарненько,

І потім хвацько взяв й попер,

Жозе із Лондона швиденько.

А далі Ман Юнайтед був!

Лігу Європи виграв знов!

Та гру ту я вже всю забув, -

Не проявилася любов,

До тої гри, яку червоні,

Тоді показували нам,

Вони не бігали як коні,

Не могли слідувать вітрам!

І знову Моура звільнили,

Як гонять всіх нудних нікчем,

Та згодом в Лондон поманили,

Та вже не в Челсі, - в Тотенхем!

Два роки з шпорами провів,

Цей Особливий португалець,

Нікуди він їх не довів,

І виглядав сам як блукалець.

Тепер знов Моур безробітний!

Тепер нема тієї слави,

Яка була, як був амбітний,

Коли лились трофеїв лави…

Що трапилося з ним тепер?

Я не второпаю ніяк,

Чи він як тренер не помер?

Як може таке статись, як?

Вже років вісім він тренує,

Не так як це було до того,

Його команда лиш буксує,

Й нагадує коня блідого.

Та вірю я, що він ще може,

Подивувати нас усіх,

Господь йому ще допоможе,

Підняти критиків на сміх.

Ти, Моур, справді, - Особливий,

Таких, можливо, й не було,

А я, фанат твій, - терпеливий,

А я, фанат твій, - всім на зло!

Я хочу нових перемог!

Щоб знову ти перемагав!

І вони будуть, дав би Бог,

Щоб день колись той ще настав!