Tribuna/Футбол/Блоги/Genius/Інтерв’ю зі Стасом Якубовським. Відверто про олдскульну Трибуну, «Дніпро», пляжний футбол, подорожі та скандал у 7-40

Інтерв’ю зі Стасом Якубовським. Відверто про олдскульну Трибуну, «Дніпро», пляжний футбол, подорожі та скандал у 7-40

Говоримо на різноманітні теми зі всебічно цікавою людиною

Блог — Genius
7 августа 2019, 15:32
25
Інтерв’ю зі Стасом Якубовським. Відверто про олдскульну Трибуну, «Дніпро», пляжний футбол, подорожі та скандал у 7-40

Станіслав Якубовський в інтерв’ю блогу «Genius» розповідає про своє насичене подорожами життя, бурхливий розвиток Трибуни після зародження ресурсу, детально описує становище пляжного футболу в Україні та світі, а також згадує славні часи «Дніпра». Не оминули у бесіді й болісну тему гри 7-40, історію якої було переписано цього року через мережу фейків, створену Стасом. Буде цікаво, пізнавально, а місцями гостро та відверто!

Про життя

– Привіт! Станіслав Якубовський, хто ти є? Будь ласка, поділися загальною інформацією із читачами про себе.

– Привіт! Гадаю, про мене й так усі все знають)) Багато розповідати про себе не буду, але головне заняття усього мого життя, головне хобі – пляжний футбол! Стараюся відвідувати усі головні турніри за участі нашої збірної. На Трибуні я більш відомий як сірий кардинал 7-40, але про це зараз не надто бажаю говорити.

– Ким ти працюєш наразі?

– Працюю я зараз контент-менеджером україномовної версії сайту Samsung. Працюю вже майже два роки, все дуже подобається. Міжнародна компанія, навколо корейці. Все досить цікаво. За цей час дуже полюбив техніку Samsung, і смартфон в мене є останньої версії, і годинник. До речі, в ці дні працюю над запуском нового флагману. Можливо, поки всі читають це інтерв’ю, він вже вийшов.

Проте хотілось би все ж таки працювати у спортивній сфері або поїхати у Хорватію або Боснію та Герцеговину розвивати пляжний футбол на Балканах. Але це поки мрії.

– Поговоримо про активний відпочинок. Скільки країн ти відвідав? Яка сподобалася найбільше, яку порадиш для спокійного життя, а яку навпаки для шалених розваг?

– На даний момент, я відвідав вже 29 країн. Цього року вже має бути 30, а то й більше.

Де найбільше сподобалось? U mom srcu Hrvatska!

Хоча дуже крута Сардинія, там просто неймовірне море, фантастичні краєвиди, а захід сонця який!

А в плані гастрономії мені найбільше Іспанія сподобалась. 

Для спокійного життя порадив би Хорватію або острів Сардинія в Італії. Причому в Хорватії – Середня Далмація, там найкраще море, а ще ліпше острів Хвар, де 349 сонячних днів у році)

Для розваг – Сербія ахахха:) Для тих, хто любить нічне життя та нічні клуби, то Белград просто топ! Дешево, тепло, неймовірно красиві дівчата, місто прокидається тільки з заходом сонця, а усі головні нічні клуби розташовані на набережній під відкритим небом!

– Перерахуй топ-5 міст, які порадиш відвідати читачам.

– Серед міст мій топ-5 виглядає наступним чином: Лісабон, Амстердам, Відень, Баку, Барселона. 

– Ти напевно поліглот з огляду на кількість відвідуваних країн? Скільки всього мов знаєш?

– Я б не називав себе поліглотом. Так, я цікавлюсь іншими мовами. Але знати їх та цікавитись – це трошки різні речі. Минулого року випадкового познайомився в хостелі в Любляні з одним лінгвістом, який якраз приїхав на лінгвістичний форум. Ось це справді поліглот, котрий знає 12 різних мов! А я таке...аматор) Так, я справді дуже цікавлюсь Балканами, обожнюю хорватську мову, але не більше. Свого часу вирішив зробити те, чого не можуть зробити більшість білорусів, а саме вивчив їх рідну мову. Хоча будь-якому українцю це також було б легко зробити.

Про Трибуну

– Ти номер 17 у рейтингу Трибуни. Багато коментів, низка постів, але наразі твоя активність помітно впала. Зник інтерес до цього ресурсу або все-таки ти «мовчки» спостерігаєш за подіями?

– Я пам’ятаю часи, коли я був 7 в рейтингу і тримався доволі довго. Насправді, в мене головний інтерес до Трибуни був в 2013 році, коли сайт щойно відкрився. Тоді я його сприймав як певний стартап, завдяки якому можна було легко засвітитися в українському спортивному середовищі. Були, навіть, певні плани на Трибуну. Були й обіцянки від Максима Горпінюка (тодішнього куратора Трибуни) та Сергія Гільова про те, що я незабаром стану частиною команди tribuna.com. Але щось пішло не так.

Якщо ще десь рік-два я по інерції заходив на сайт, трохи через 7-40, то потім я відверто втратив повністю інтерес до сайту. І зараз заходжу тільки почитати новини перед сном.

– У далекому 2013 році ти став випускником Української школи спортивної журналістики на теренах нашої Трибуни на ряду із такими помітними особистостями як Руслан Мороз, Віталій Старенький, Влад Гаращенко, Олег Барков. Розкажи про цей досвід та чи виявився він для тебе корисним?

– Досвід був цікавий, звісно. Хоча це було так давно, що я вже й забув. Але Трибуна 2013-2015, на мій погляд, це найкраща Трибуна. Тоді це був живий сайт, таке собі невеличке містечко, де усі знали одне одного в обличчя, і була якась своя унікальна атмосфера.

І я зараз би краще не про школу журналістів сказав, а про «трибунали», які зародились завдячуючи нашим львівським друзям) Завдяки цьому я познайомився з багатьма цікавими людьми як Віталій Старенький, Степан Савченко, Каріна Шпорт, Олексій Сімченко, Стас Руденко, Влад Гаращенко, Богдан Матулкін, Василь Федевич та багато інших! Ось ці люди для мене обличчя справжньої олдскульної Трибуни!

Про «Дніпро»

– Твій спортивний інтерес багатогранний, але розпочнемо із футболу. Чому юнак із Прикарпаття виявився відданим фаном ще того «Дніпра»?

– Ну чому ж, я ходив на матчі «Прикарпаття», коли була можливість. В ФІФА (коли випускали патч з другою лігою), Football Manager часто грав саме за рідне «Прикарпаття». Але хотілось і мати якусь команду у прем’єр-лізі, аби цікавіше було дивитись наш футбол.

Чому я обрав саме «Дніпро»? В мене ніколи не було негативу до «Шахтаря», завжди симпатизував «Динамо», але хотілося якоїсь альтернативи. І я її знайшов у вигляді «Дніпра». Серед наших грандів це була найбільш українська команда, яка швидко заволоділа моїм серцем. Подобався стиль гри, командний дух. І завжди так шкода було «Дніпро», коли їм трішечки не вистачало до успіху.

– Той знаменитий сезон «Дніпра» напевно тобі досі згадується і викликає мурашки по шкірі?) До речі яке твоє ставлення до СК «Дніпро-1»?

Звісно, сезон 2014/2015 досі в моїй пам’яті. Шалений півфінал під зливою у Києві, виїзд на фінал до Варшави. Таке не забувається! Так й сезон 2013/14 був класний, коли «Дніпро» мало усі шанси виграти чемпіонат та вперше з 1992 перервати гегемонію «Динамо» та «Шахтаря». Було багато цікавих миттєвостей!

Щодо «Дніпра-1», то в мене немає негативу до цієї команди, але душа не лежить до них. Хоча там і більшість вихованців Дніпра, але є певна образа на головного спонсора обох клубів, який просто вбив «Дніпро». Хоча були усі можливості зберегти команду, якби був ефективний менеджмент та бажання власника. Мабуть, через це в тому числі я й не підтримував на виборах чинного Президента, спонсором якого також є ця людина. Через це я просто не можу за них вболівати.

Тому зараз трохи впав інтерес до футболу і поки я ще жодного матчу нового сезону УПЛ не дивився.

Про пляжний футбол

– Гадаю тебе можна назвати найбільш палким прихильником пляжного футболу в Україні. Звідки така любов до цього виду спорту?

– Дякую за питання!

Любов почала зароджуватись ще у 2007-2008 році, коли був пік розвитку пляжного футболу в Україні. Коли наш Чемпіонат транслювали по телебаченню та щотижня були виїзні тури. Зараз можна лишень мріяти про це та ностальгувати за тими часами, коли ми були на крок вперед перед усім пляжнофутбольним світом. Такого рівня організації чемпіонату в ті роки не було ні в кого. Навіть зараз не скажу, що чемпіонат Росії чи Італії сильніший за наш чемпіонат тих часів. Можливо, завдяки топовим легіонерам так (але і тоді до нас приїздили гравці збірної Бразилії), але в організаційному плані, поки ніхто не перебив нас, як на мене.

Потім почав по Євроспорту дивитись матчі збірних: Євролігу, відбори на ЧС, Чемпіонат Світу.

А в 2012 відвідав вперше пляжний футбол наживо, це був відбір на Чемпіонат Світу 2013 у Москві, де наша збірна зіграла доволі успішно, вигравши бронзові медалі турніру та здобувши путівку на Чемпіонат Світу. Було доволі атмосферно, мені дуже сподобалось. Окрім того, тоді майже всі підтримували у Москві нашу збірну, багато місцевих українців приходило. І як зараз пам’ятаю, що під час матчу Україна – Іспанія, коли ми ледве не зробили камбек, на стадіоні лунало «СЛАВА УКРАЇНІ!». Це було неймовірно!

А потім, коли вже почав заробляти самостійно, вирішив спробувати почати їздити на турніри за участю нашої збірної. Це відбулося у 2015 році, і першим моїм турніром був етап Євроліги в угорському Шіофоці на озері Балатон. А одразу за два тижні я вирушив на Суперфінал Євроліги в Пярну (Естонія), де наша збірна вперше у своїй історії здобували срібні медалі, пропустивши останній гол разом зі свистком...

За що я так люблю пляжний футбол? За те, що це можливість багато подорожувати. За музику, за динаміку. І найголовніше за близькість гравців до вболівальників. Ти можеш спокійно після матчу поспілкуватись, сфотографуватись з гравцями, відчуваючи себе частиною команди.

І ось я вже 4 роки подорожую усюди за нашою збірною, за нашими клубами. Багато пережив перемог і поразок. Був і на краю Європи в Португалії, і в одній з найзакритіших країн світу – в Ірані. Це шалені емоції, заради яких варто жити!

– Яка наразі ситуація із розвитком пляжного футболу в Україні?

– Особисто мене, як і багатьох поціновувачів пляжного футболу України не влаштовує ситуація з розвитком нашого виду спорту. Якщо порівнювати з десятирічною давниною, то та ж Росія вже на два кроки попереду нас. Там сильний чемпіонат, гравці професіонали, серйозні фінансові вливання, гравці можуть думати виключно про пляжний футбол. В них є вже три манежі, де можна цілий рік займатись пляжним футболом. В нас же чемпіонат проводиться за 4 дні, гравці, по суті, аматори, грають у збірній виключно за прапор та герб, і весь час повинні десь підробляти, аби утримувати свої сім’ї. У тій же Білорусі в останні кілька років серйозно зайнялись пляжним футболом. Якщо чемпіонат в них слабенький, то в збірну вкладають величезні гроші, гравці весь рік на зборах, і нарешті це їм принесло плоди – Білорусь вперше в історії вийшла на Чемпіонат Світу!

І, навіть, незважаючи на усі проблеми, збірна в нас сильна. Без фінансування, без умов, лишень за рахунок ентузіазму кількох людей ми досі тримаємось на високому рівні. Ми цього сезону вибороли путівку на Перші Всесвітні Пляжні Ігри, що пройдуть в жовтні у Катарі. Ми вже сьомий рік поспіль виходимо в Суперфінал Євроліги. Ми півфіналісти Європейських Ігор 2019, хоча та ж Росія та Білорусь, зайняли тільки 6 та 7 місце відповідно.

В нас чудова збірна, чудові гравці. Але ФФУ фактично не виділяє коштів на збірну. А інколи й навпаки вставляє колеса. Що потрібно прямо зараз для розвитку нашого пляжного футболу? Я не кажу про умови для футболістів, це вже інше питання. Але нам терміново потрібно будувати манеж, аби була можливість займатись пляжним футболом увесь рік!

Проте все одно, будьте певні, наша збірна і з усіма нашими проблемами гідно зіграє і в Фіґейра-да-Фож (Португалія, Суперфінал Євроліги, 5-8 вересня) і в Досі (Катар, Перші Всесвітні Пляжні Ігри, 12-16 жовтня).

– Яке твоє відношення до того, що збірна України не поїхала на відбір до ЧС-2019 в Росію, через що пропустить світову першість?

– Те, як це зробили, то я ставлюсь негативно!

Про те, що турнір буде в Росії, стало відомо ще в листопаді 2018. За цей час не було жодної інформації про те, що ми не їдемо на турнір. Таке враження, що наші керманичі просто чекали, що якось «проскочать» цю ситуацію, або може на вибори чекали, не знаю.

Ми, навіть, подали заявку на участь у турнірі. Було жеребкування, де були присутні наші представники. А потім за кілька днів до початку турніру ми кажемо, що відмовляємось від поїздки на турнір через адміністративні причини. Виглядало це дуже безглуздо, чесно кажучи. Якби ми були такими принциповими, то треба було одразу заявити, що ми не їдемо. Люди ніби в якомусь паралельному світі живуть і прокинулись тільки 15 липня...

– Як самі футболісти ставилися до такого рішення?

– Футболісти поставились негативно, бо вони дуже хотіли зіграти на Чемпіонаті Світу. У нас дуже вікова збірна, і для багатьох це була остання можливість зіграти на Чемпіонаті Світу. А враховуючи форму нашої збірну, ми б з великою ймовірністю забронювали би путівку у Парагвай!

Я розумію чудово тих, хто був проти поїздки нашої збірної. Але мені дуже шкода наших гравців. Все можна було зробити красивіше. Або ще в листопаді про бойкот заявити. Або їхати, але вимагати від ФІФА (бо цей турнір під їх егідою) гарантій безпеки. Але маємо, що маємо...

– Окрім футболу та пляжного футболу є інші види спорту, що входять у сферу твоїх інтересів?

– Так, цікавлюся біатлоном, але не так сильно, як раніше. Взагалі останнім часом я рідко дивлюсь спорт, не вистачає часу. Живу тільки пляжкою)))

Про 7-40

– На десерт про те, що познайомило мене з тобою – про гру 7-40. Протягом декількох років ти був одним із організаторів турніру, таким собі функціонером. Яка була мотивація витрачати свій вільний час і розвивати дітище Євгена Панкратова аkа Ямато?

– Мені дуже сподобалась ця гра і тому я вирішив присвятити їй дуже багато часу. Була мета – зробити гру масовою, щоб було кілька національних ліг, дивізіонів, Ліга Чемпіонів, матчі збірних. Але не все сталося, як гадалося. Формат турніру трохи обмежував мене. Не все вдалося втілити у життя з того, що я хотів.

– Як ти шукав людей на гру?

– Все просто, через різні прогноз-турніри на сайті, Вконтакті. Тут взагалі складностей не було! Якби ліга не була обмежена 32 командами, все було б ще більш масовим)

– Найгостріша тема. У березні 2019 року історія 7-40 розділилася на «до» і «після». І ти став автором цього розколу і безпосереднім винуватцем, після чого зокрема тебе стали «хейтити» багато людей із цієї індустрії. Як ти додумався ствoрити мегамережу фейків? Розповідай розкуто та постав крапку в цій історії раз і назавжди.

– Я чудово розумію хейтерів. Виправдовувати себе не хочу, адже мої дії порушували регламент турніру. Хоча мотивацію свою я вже багато разів пояснював. Я створив майже половину команд турніру, проводив кілька років чемпіонат на Трибуні, запустив турнір в Білорусі, на Айспорті проводив кілька чемпіонатів. Мета була – створити найбільш масовий прогноз-турнір на наших ресурсах.

Але я трохи загрався... А може й не трохи) Десь відпустив ситуацію, десь не встиг вчасно зупинитись. Багато причин можна виділяти. Але маємо, що маємо. Я не шкодую ні про втрачений час, ні про те, що мене «спалили». Це емоції, це досвід, це життя.

– Попри все, ти розумієш, що дороги назад у 7-40 для тебе немає, проте не хотілося б повернутися у гру простим гравцем хоча б? І чи слідкуєш за теперешніми турнірами уже без твоєї юезпосередньої участі?

– Я не вважаю, що в мене дороги назад немає. Просто в мене немає бажання повертатись. І взагалі, в мене на наших білоруських друзів Дряпка та Панкавца є певна образа. Коли вони мене вивели на чисту воду, ми домовлялись трохи про інше. Вони мали мені дати певний час, аби я красиво вийшов з цієї ситуації, передав команди під управління інших людей. А вони вирішили в один момент все знищити. Тому зараз, коли заходжу поглянути на ці турніри – на це сумно дивитись. Якби наші домовленості були виконані, то зараз б досі існувало багато команд, турнір був би повноцінним. А так я прогнозую, що 7-40 незабаром просто помре. Ну це їх право, вони самі зробили цей вибір. Ні, я себе не виправдовую, я також покидьок, але можна було би з цієї ситуації вийти якось інакше.

Дякую за інтерв’ю і бажаю Стасу тримати планку найбільш відданого фана пляжного футболу в Україні, отримувати нестримні емоції під час нових подорожей і бути відомим простолюду не скандальними ситуаціями із сумними наслідками, а творити лише позитивний фурор у всіх сферах життя!

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты