Марсело Салас. El Matador

Із чим асоціюється Чилі у звичайних людей? — Мабуть, гострий соус і фанк-рокові наспіви Red Hot Chilli Peppers. А для футбольних уболівальників? Однією з найчастіших асоціацій, безперечно, буде провідна зірка збірної Чилі, один із найкращих форвардів світу середини і кінця 90-х Марсело Салас.

Народився Марсело в грудні 1974 року у небагатій сім'ї індіанського походження. Серед дитячих розваг хлопця перше місце змалку зайняв футбол. Марсело активно тренувався в футбольній секції місцевого провінційного клубу і настільки горів бажанням досягати футбольних вершин, що у віці семи років пообіцяв своєму дитячому тренеру обов'язково вийти на поле у футболці національної збірної Чилі.

Перші результати роботи над собою дались взнаки по досягненні сімнадцятирічного віку, коли Марсело вслід за своїм дитячим тренером переїхав до столиці Чилі — Сантьяґо і закріпився у молодіжній команді клубу «Універсидад де Чилі». Вже через рік Салас дебютував у вищому дивізіоні чилійського чемпіонату.

Це був перший крок до заповітної мрії юності Марсело — вийти на поле у грі проти чилійського ґранда «Коло-Коло». І Салас втілив її у життя 10 квітня 1994 року, коли тренер «Універсидаду» дав шанс молодому нападнику проявити себе у грі проти грізного суперника і багаторазового чемпіона країни. Марсело використав свій шанс сповна, тричі змусивши вболівальників рідного клубу скандувати його ім'я. З тієї миті Салас став улюбленцем місцевої торсиди, яка дала йому прізвисько «El Matador». За прихильність і шанування з боку вболівальників, Марсело віддячував надрезультативною грою. «Універсидад де Чилі» не знав смаку перемог чемпіонства впродовж 25 років, але з появою у складі клубу Матадора розклад сил змінився. Салас подарував «Універсидаду» два титули чемпіона країни (у 1994 та 1995 роках), забивши у 110 матчах за основну команду протягом 1993-1996 років 74 м'ячі.

Однак, сам Марсело розумів, що для повноцінного розвитку та самовдосконалення йому потрібен новий виклик. Інтерес із боку аргентинського суперклубу «Рівер Плейт» засвідчив появу для Саласа можливості вийти на якісно новий рівень. «Універсидад де Чилі» дійшов до півфіналу Кубка Лібертадорес 1996 року і саме «Рівер» зупинив хід чилійського чемпіона на шляху до найпрестижнішого трофею Латинської Америки. Аби зрозуміти потужність і амбіції «Рівер Плейта» в той час, варто лише поглянути на його склад: Арієль Ортеґа, Сантьяґо Соларі, Матіас Алмейда, Марсело Ґальярдо, Пабло Аймар, Хуан Пабло Сорін. Імена всіх цих гравців добре знайомі шанувальникам футболу, надалі ці футболісти залишили по собі яскравий слід і в європейських чемпіонатах. Але 1996 року «Рівер Плейт» підкорював латиноамериканські вершини, і ударною силою клубу був покликаний стати чилійський супербомбардир Марсело Салас.

Матадора одразу ж кинули в бій — дебютним матчем в футболці «Рівер Плейта» став «Суперкласико» аргентинського чемпіонату, гра проти одвічного суперника «мільйонерів» — «Бока Хуніорс». В першій же грі Салас відкрив лік своїм голам за «Рівер Плейт». Надалі за три сезони у складі клубу (1996-1998 роки) Марсело забивав в середньому у кожній другій грі (26 м'ячів у 51 матчі), здійснивши вагомий внесок в успіхи команди: три чемпіонських титули в Аргентині і Суперкубок Південної Америки 1997 року. Того ж року Марсело Саласа було обрано найкращим гравцем Аргентини і Південної Америки, а також визнано Спортсменом року в Чилі. Такі результати Марсело не могли оминути увагою скаути італійських клубів. «Парма», «Мілан», «Ювентус» та «Наполі» прикладали неймовірних зусиль, аби здобути собі феноменального бомбардира, а керівництво «Рівер Плейту» розуміло, що втримати Матадора в клубі буде неможливо — на той час італійська Серія А виправдано вважалась найпотужнішим клубним чемпіонатом Старого Світу. За таких умов для босів аргентинського клубу на перший план виходила привабливість пропозиції потенційних покупців. 18 мільйонів доларів від президента римського «Лаціо» Серджіо Краньйотті стали пропозицією, від якої неможливо відмовитись, відтак Марсело Салас перебрався в стан «орлів».

Перед від'їздом до Італії Марсело отримав «Золотий м'яч» від уруґвайського видання «El País», як найкращий футболіст Південної Америки. Матадор підтвердив це поважне звання в лютому 1998 року, забивши два м'ячі у ворота збірної Англії на легендарному «Вемблі». Ця перемога з рахунком 2:0 стала першою для збірною Чилі на полі родоначальників футболу.

Сам Матадор без проблем адаптувався в італійському чемпіонаті, у першому сезоні в кольорах «Лаціо» забивши 11 голів в Серії А і 8 — у розіграші кубка країни. Тіфозі клубу шаленіли від гри свого нового нападника, співаючи на трибунах: «Навіщо нам Роналду, якщо ми маємо Марсело». Успіхи та фантастичне гольове чуття Саласа відзначив і тодішній наставник римлян Свен-Йоран Ерікссон, який порівняв Марсело із «стерв'ятником» Ґердом Мюллером. 1998 року в складі римського «Лаціо» пліч-о-пліч із Саласом грали Павел Недвед, Алессандро Неста, Крістіан Вієрі, тож цей склад називають найсильнішим в історії клубу. Не менш потужною і сильною була гра «лаціале» на внутрішній і міжнародній аренах: протягом 1998-2000 років «Лаціо» двічі здобув Суперкубок Італії (1998, 2000), стає чемпіоном Італії (в сезоні 1999/2000), переміг у розіграші Кубку володарів кубків, а також у грі за Суперкубок Європи 1999 року, завдяки голу Марсело Саласа в ворота «Манчестер Юнайтед».

Варто відзначити особливу фартовість Саласа — куди б він не приходив, усюди приносив із собою удачу. Так було і в «Універсидаді», який Марсело привів до довгоочікуваного чемпіонства, так сталось і в «Лаціо». Сезон 1999/2000 був одним із найуспішніших в новітній історії римського клубу — перемога в Серії А (друге чемпіонство, вперше «лаціалі» стали чемпіонами в далекому 1974 році), Кубок і Суперкубок Італії, Кубок володарів кубків («Лаціо» став останнім володарем цього євро трофею) і Суперкубок УЄФА.

Однак, по завершенні успішного сезону, бос римського клубу вирішив Саласа продати. Найреальнішими претендентами на забивного форварда були «Парма» і міланський «Інтер», але кінцевої згоди щодо переходу Матадора зі стану «Лаціо» сторони не дійшли. Чи то важка травма Сімоне Індзаґі змусила Серджіо Краньйотті переглянути свою трансферну політику, чи то президент «лаціалі» змінив свою думку, але Марсело залишився в Римі. Щоправда, залишився ненадовго, бо вже 2001 року Марсело змінив небесно-блакитні кольори «Лаціо» на чорно-білу футболку «Ювентуса». Туринці виміняли Матадора на Дарко Ковачевича, ще й доплативши 25 мільйонів доларів. Свої виступи за «Лаціо» Салас завершив із показником у 41 забитий м'яч в 71 матчі за клуб.

Марсело був покликаний доповнити і без того зіркову плеяду гравців «Старої Синьйори», де на перших ролях були Буффон, Дель П'єро, Тюрам, та згаданий вище Недвед. Втім проявити себе у всій красі в складі «Юве» Саласу не вдалось. Сходження Матадора до слави обірвалось на найвищій точці через важку травму коліна майже одразу після оформлення трансферу в Турин. За два сезони в «Ювентусі» Салас пройшов шлях від бомбардира-винищувача до постійно травмованого «баночника», забив лише 2 м'ячі, хоча сама команда виступила дуже успішно: двічі перемогла в Серії А, здобула два Суперкубки Італії (2002, 2003) та дійшла до фіналу Ліги Чемпіонів у 2003.

Але у переможній ході «Ювентуса» колись грізний Матадор брав зовсім не активну участь, частіше перебуваючи в лазареті команди, аніж на полі. Протягом 2001-2003 років Салас зіграв лише у 14 матчах за «Юве».

Восени 2003 «Ювентус» погодив оренду Марсело в «Рівер Плейт», у складі якого Салас дійшов до фіналу кубка Південної Америки 2003 року, а також виграв чемпіонат Аргентини, Клаусуру 2004. У травні 2004 Салас відзначив своєрідний ювілей — забив свій 200-ий гол у кар'єрі в матчі кубка Лібертадорес проти мексиканської «Сантос Лаґуни».

Влітку 2005 року Салас повернувся додому, повернувся туди, звідки починав свій футбольний шлях. В рідному «Універсидад де Чилі» Марсело став беззаперечним лідером і капітаном.

Однак, присутність суперзірки не допомогла клубу виграти хоча б якийсь титул. 2007 року Марсело взяв невеличку паузу, але повернувшись до гри в кінці сезону зрозумів, що пора завершувати. Про це він оголосив 28 листопада 2008 року.

У прощальному матчі Марсело Саласа 2 червня 2009 року збірна його друзів (серед яких на поле вийшли Іван Саморано, Арієль Ортеґа, Давід Трезеґе та інші) зіграла проти збірної колишніх гравців чилійської збірної. На очах 65 тисяч вболівальників Матадор востаннє вийшов на арену, встромивши дві бандерильї у ворота суперника. На цій мажорній ноті блискуча кар'єра одного із найкращих футболістів в історії футболу Південної Америки завершилась.

Окрему сторінку в цій кар'єрі займає гра Саласа у футболці національної збірної Чилі. Сміливу і самовпевнену обіцянку семирічного шмаркача про гру за збірну Салас реалізував сповна, вийшовши на поле в складі чилійської національної команди в 70 матчах і відзначившись у воротах суперників 37 разів. Цей результат вже довший час утримує Матадора на першому місці в заліку найкращих бомбардирів збірної.

1995 року чилійці разом із Саласом виграли Кубок Канади, перемігши у фіналі господарів змагання з рахунком 2:1, завдяки голу Марсело. На чемпіонаті світу 1998 року Матадор разом із Іваном Саморано створили вбивчу зв'язку форвардів, провівши національну збірну в 1/8 фіналу, де її зупинили майбутні фіналісти турніру — бразильці. Сам Марсело на мундіалі забив чотири м'ячі (дубль у ворота Італії, по голу австрійцям і бразильцям).

Після відбірного циклу до чемпіонату світу 2006 Салас завершив виступи за збірну, але 2007 року повернувся і взяв участь у відбіркових матчах до світової першості 2010 року, забивши два вирішальних м'ячі у протистоянні з Уруґваєм.

Марсело Салас залишається єдиним південноамериканським футболістом, який відзначався голами в чотирьох відбіркових циклах до чемпіонатів світу поспіль — Матадор робив це у відборах до Франції '98, Японії та Кореї 2002, Німеччини 2006 та Південної Африки 2010.

Усього за свою кар'єру Марсело Салас зіграв 528 матчів, забивши у них 250 голів. І здобувши репутацію безжального форварда, який грав із гордо піднятою головою і справжньою індіанською гідністю. Він умів використовувати найменшу можливість для того, аби забити гол, і святкуючи взяття воріт ставав на одне коліно, таким чином віддаючи шанування своїм уболівальникам, які ставали свідками шаленої кориди Ель Матадора.

Джерело: Брутальний Футбол