«Саме завдяки Ломі свого часу потрапив до збірної». Малиновський – про титульний шанс, претендентство та найближчі плани
Інтерв’ю українського інтерконтинентального чемпіона WBO
Боксер B1 Boxing Олег Малиновський у червні цього року досяг проміжної мети у своїй кар’єрі, здобувши на вечорі боксу 12 червня у Києві титул Інтерконтинентального чемпіона за версією WBO.
Чим займається киянин зараз, під час паузи між боями, як він оцінює ті 10 років, які минули після початку професійної кар’єри та які спогади залишились у нього від суперництва з Ломаченком в любительському боксі? Про це та інше Олег розповів в інтерв’ю нашому сайту.
- Завоювання поясу Інтерконтинентального чемпіона WBO якось змінило тебе і наблизило до глобальної мети?
– Звичайно ж, наблизило, тому що завдяки цьому поясу мені вдалося знову потрапити до рейтингу WBO і зайняти в ньому третю сходинку. Якщо вже мова про головну мету, то моя мрія залишається незмінною – отримати можливість битися за основний пояс чемпіона світу і, звичайно ж, здобути його.
- Наскільки ти близький зараз до чемпіонського поєдинку?
– Якщо він не відбудеться зараз, то, сподіваюся, вже наступний захист титулу Інтерконтинентального чемпіона WBO зробить мене обов’язковим претендентом на головний пояс. Стосовно ймовірної дати та суперника у наступному бою, то ми чекаємо пропозицій. Якщо пропозицій, які нас влаштовують, не буде, то щойно компанія B1 Boxing організує вечір боксу і дасть добро, я проведу цей бій.
- Зовсім скоро в твоїй версії відбудеться поєдинок за титул між чинним чемпіоном WBO Наваретте і обов’язковим претендентом американцем Гонсалесом. Перемога кого з них більше вигідна тобі зі стратегічної точки зору?
– Я не думаю тут про якийсь зиск. Буду дивитися на те, хто буде сильнішим у цьому двобої. Припускаю, що Наваретте все ж успішно відстоїть свій титул і залишиться чемпіоном світу. Втім, навіть у цьому випадку ситуація в рейтингу може змінитися, я можу піднятися ще вище і стати претендентом номер один на цей пояс.
- Після твого останнього поєдинку минуло більше трьох місяців. Чим займаєшся зараз? Який у тебе графік?
– Після бою з Натаніелем Какололо, який тривав усі 10 раундів і приніс мені інтерконтинентальний пояс, у мене був час відпочити і відновитися. Зараз я повністю повернувся в робочий процес, проводжу щоденні тренування. Працюю над комбінаціями, підвищую силову витривалість – більше почав працювати з «залізом». Вдома не сиджу, постійно перебуваю у русі.
- Перерви між боями тобі, як професійному спортсмену, переносити легше чи складніше в порівнянні з активною підготовкою, коли ти повністю зайнятий в таборі?
– У мене вже були раніше перерви, причому набагато більш тривалі. Звичайно, великі паузи спортсмену не на руку. Але потрібно пристосовуватися, потрібно постійно тримати себе в формі і, звичайно ж, налаштовуватися на наступний поєдинок. Інших варіантів немає.
- У цьому році ти досяг віку Христа – тобі 33. Наскільки комфортно відчуваєш себе в цьому віці? І чи не з’являються непрохані думки про те, що кар’єра спортсмена не вічна?
– Такі філософські думки час від часу відвідують всіх. Але я себе відчуваю чудово і готовий до досягнення нових цілей.
- Свій шлях у профі ти розпочав рівно 10 років тому і за цей час провів 28 поєдинків. Це в принципі не багато. На якихось етапах відчував незадоволення тим, як тебе просували промоутери?
– На початку кар’єри я набирав свій рекорд досить швидко. За перший рік провів шість поєдинків, за другий – п’ять. Однак після цього компанія, яку я тоді представляв – Elite Boxing Promotion – оголосила про припинення діяльності і розпустила майже всіх спортсменів, за винятком Віктора Постола, адже той дуже близько підібрався тоді до титулу чемпіона світу WBC і, до речі, успішно його завоював в бою з Матіссе.
Після цього довгий час у мене не було великої кількості боїв. Але зараз я в команді справжніх професіоналів, і я сподіваюся, що в найкоротші терміни компанія організовує для мене бій за звання чемпіона світу.
- 10 жовтня в Києві відбудеться шоу Boxing Jungle-2, на якому вболівальники можуть побачити в ділі багато перспективних українських боксерів. Ти начебто теж планував відвідати цей вечір. Які бої особисто для тебе викликають найбільший інтерес?
– Очікую побачити багато яскравих видовищних поєдинків. Для мене, в першу чергу, цікаві бої хлопців, які вже підписали контракт з B1. Також є чимало молодих спортсменів, які також горять бажанням довести, що вони чогось варті і мають перспективи у цьому солідному проекті.
- Яку головну пораду ти дав би молодим боксерам, які знаходяться тільки на початку свого шляху. Від яких помилок на старті кар’єри ти б їх застеріг?
– Хотів би їм побажати ставити перед собою цілі і, як би не було важко, не звертали уваги на всі труднощі. Головне – цілеспрямованість, впевненість в своїх силах, а також праця і ще раз праця! Не можна давати волю своїй ліні, а, зціпивши зуби, треба виконувати ту роботу, яку дає тренер і навіть більше!
- Твоїм власним орієнтиром ще в роки виступів в любительському боксі був Василь Ломаченко. Як воно – перебувати в тіні такого спортсмена, який не знав собі рівних? Адже ви перебували в одній ваговій категорії.
– Мабуть, не погоджуся з тим, що постійно був на других ролях. Та й, в принципі, я дуже вдячний Василю за те, що саме завдяки йому я свого часу потрапив до збірної України.
- Поясни?
– На чемпіонаті України в 2008 році в Євпаторії ми з Ломою зустрілися в півфіналі. Я відбоксував, як міг, показав все, на що був здатний. В результаті на мене звернув увагу головний тренер збірної і взяв у команду третім номером за рахунок Держкомспорту. Уже з 2009 року наші з Василем вагові категорії розійшлися: він піднявся «вище», а я залишився в категорії 57 кг і в 2010-му став чемпіоном України. Переміг у фіналі Дмитра Буленкова, який, навпаки, «втік» від Ломаченка, опустившись на категорію нижче.
- Несподівана для багатьох перемога Усика над Джошуа якось надихає тебе на власні спортивні подвиги?
– Олександра я дуже добре знаю, оскільки мав можливість готуватися разом з ним до поєдинків і пройшов не одну спільну підготовку. Що стосується результату того бою, то він мене не здивував – я ще напередодні передбачав, що поєдинок на «Тоттенхем Арені», швидше за все, пройде всю дистанцію, і наш спортсмен виграє за очками. Побоювання викликав хіба що суддівський фактор. Однак команда Усика врахувала всі ці моменти і грамотно побудувала стратегію, у підсумку Сашко із запасом забирав більшість раундів.
Я радий за Олександра, вітаю його від щирого серця з завоюванням поясів! Звичайно ж, ця перемога – орієнтир для мене самого. Я ще більше повірив у власні сили. Впевнений, що шанс виграти чемпіонський титул у мене – не за горами!