Футбол обкурився. Або що нас ще вчить Чемпіонат Світу в Росії (частина 1)

1. Чим вище стоїш, тим нижче впадеш

Знайомтеся, це - неофіційний девіз Чемпіонату :) Думаю, всі вже чули про "прокляття чемпіона світу" - у 21 столітті 4 з 5 останніх чемпіонів світу на наступному мундіалі не могли навіть вийти із групи (у 2002 таке сталося із Францією, в 2010 - з Італією, в 2014 - з Іспанією, ну і зараз, в 2018, така ж доля спіткала Німеччину, чинного чемпіона світу). І ніщо ж не віщувало біди, бо рік тому німці зуміли виграти Кубок конфедерацій-2017.

Але на цьому "падіння великих" не закінчилося. Два найкращі футболісти світу вже встигли полетіти додому. І якщо виліт Португалії, діючого чемпіона Європи, та Аргентини, віце-чемпіона світу 2014, вже на стадії 1/8 фіналу ще якось можна зрозуміти, то поразка Іспанії в матчі з господарем турніру, Росією, стала справжньою сенсацією! Хоча, наприклад, Жозе Моурінью подобається така зміна у розстановці сил у світі футболу.

От і можна зробити висновок, що футбол - наука неточна (та й не наука він взагалі, якщо на те пішло :) ). Не завжди виграють ті, які статистично вважаються сильнішими і які більше володіють м'ячем, створюючи ілюзію контролю ситуації. Потрібно ще й вміти наважитися на рішучі і, можливо, дещо відчайдушні кроки в правильний момент, вистрілити несподіваною контратакою, трохи відійти від завчених на тренуваннях схем, відчуваючи на собі невдоволений погляд тренера :) Тому, на мою думку, цей мундіаль щонайкраще демонструє, що команда-машина,  озброєна залізною тактикою і неймовірною стійкістю до пресингу по трохи перестає бути еталоном. Натомість починають цінуватися несподіванки, закладені як міни на полі поміж стандартними схемами. А ще, індивідуальна креативність гравців та високий, майже інтуїтивний, рівень порозуміння між ними має перебувати у здоровому балансі. Ось тоді є шанс стати сенсацією.

2. "Темні конячки" тепер в моді

Після довжелезної філософської тиради логічно постає питання, а хто ж тоді той умовний молодець?

Якщо ви стежите за футбольними пабліками у соцмережах чи за тематичними форумами, то, думаю, не раз уже зустрічали коментар "Бельгія" серед спекуляцій на тему цьогорічного чемпіона. Ця країна настільки вже примелькалася у фанатському середовищі, у букмекерських рекламах (де ніби-то для прикладу вибирають чемпіоном Бельгію) і навіть серед експертної аналітики, що її і справді можна вважати найімовірнішим прихованим фаворитом турніру. А зрештою, чому б і ні? Де Брюйне, Лукаку, Азар, Фелаїні та компанія демонструють чи не найяскравіший футбол на цьому Чемпіонаті світу і тримають дуже високу планку ще з кваліфікації. А на попередньому мундіалі вони впевнено змогли дійти до чвертьфіналу, де поступилися Аргентині (що цього року їм вже точно не грозить :) ). Відтоді склад "червоних дияволів" не зазнав кардинальних змін і цьогоріч їм доведеться знову на цій же стадії зустрітися з іншим латиноамериканським монстром - Бразилією. Зіткнення офіційного фаворита з неофіційним справді варте фіналу і обіцяє стати демонстрацією еталону якісного видовищного футболу. 

Пропускаючи ще одного явного фаворита, Францію, варто відзначити, що досить переконливо виглядає збірна Хорватії та Швеції, демонструючи хороший вольовий футбол. Росію записувати до найімовірніших претендентів на Кубок не поспішаю попри бонуси у вигляді рідних стін та недавнього тріумфу над Іспанією. Фаворит не фаворит, але через свою нестабільність як у термального детонатора господар турніру дуже навіть підходить на роль ''темної конячки".

Чомусь менше говорять про збірну Англії, хоча, як на мене, сюрпризів вона може показати ще немало. За останні 4 роки склад "Трьох левів" досить суттєво змінився, помолодів, відправивши на пенсію своїх легенд. Тепер середній вік у збірній становить 26 років, а Гарет Саутгейт, головний тренер, не перестає експериментувати зі складом. Саме тому ви могли зауважити такі нові імена у збірній як Лофтус-Чік, Решфорд (якому лише 20 років), Тріпп'є, Лінгард, Пікфорд (який хоч і не входить в топ-10 воротарів ЧС-2018, але встиг непогано відзначитися і навіть відбив пенальті в післяматчевій серії 1/8 фіналу проти Колумбії, а востаннє англійським голкіперам таке вдавалося зробити ще 20 років тому), Даєр, Варді (який до 28 років не грав у Прем'єр-лізі, перебиваючись в діапазоні від восьмої напівпрофесійної ліги до Чемпіоншипу) та інші. То чи зможе "молодо-зелено" із нестабільною тактикою стати новим футбольним еталоном? Хтозна. Принаймні це не завадило Гаррі Кейну стати поки що найкращим бомбардиром турніру.

3. Статистика невмируща

Трохи вище написано, що футбол - штука неточна. Приміточка: неточна в реальному часі. В історичному ж контексті навпаки ряд явних закономірностей встиг чітко окреслитися. Згадане "прокляття чемпіона світу" цьому яскравий доказ. Цікаво, чи підтвердиться на цьому мундіалі ще одна, історично довша статистична вибірка, що починаючи із 1986 року чемпіоном світу ставала команда, яка на груповому етапі займала перше місце у своїй групі (за цією логікою, Росія та Англія не мали б стати чемпіонами).

Є ще й цифри локального масштабу із розряду "совпадение? не думаю", як от останні 3 матчі, які Бразилія виграє з рахунком 2:0 чи те, що у збірній Англії протягом турніру ще жодного разу не повторювалися основні склади. А як вам такий факт, що Ноєр в матчі проти Кореї став уже третім німецьким воротарем за 2 останні місяці, чия помилка/помилки стали фатальними у матчі? (після героя мемів Ульрайха і героя трагедії Каріуса). Змовою глобального масштабу не попахує? (жартую :) )

Ну і деякі речі на Чемпіонаті світу в Росії взагалі відбулися вперше. Найперше, звісно ж, приходить в голову VAR і той гол Аспаса за збірну Іспанії, що був таки зарахований в матчі проти Марокко або навпаки, те непризначене пенальті у ворота Коста-Ріки в матчі з Бразилією завдяки даній системі. Гарі Лінекеру це нововведення на Чемпіонаті світу подобається. А от Жозе Моурінью на цей раз не задоволений. Дєду Неймаричу теж не надто імпонує ця система.

Ще, Японія стала першою збірною, яка змогла пробитися до стадії плей-оф завдяки fair play (ще одне новаторство від ФІФА), адже кількість очок, різниця забитих і пропущених у неї була однаковою із Сенегалом, плюс ці збірні ще й зіграли у нічию в очній зустрічі. І лише менша кількість жовтих карток допомогла "країні вранішнього сонця" зустрітися в 1/8 фіналу із Бельгією, де самураї гідно програли. Цікаво, що би було, якби і кількість жовтих карток виявилася одинаковою? Тут ФІФА чіткої відповіді не дає, відмазуючись жеребкуванням за незрозумілими правилами.

І щодо інших подій, які відбулися в рамках Чемпіонату світу вперше в історії. Вперше всі 32 команди-учасниці відзначилися як мінімум 2 голами (а в середньому за матч на цьому мундіалі забивається 2,5 голи, і то при тому, що Данія з Францією підпсували трохи статистику своїм очним протистоянням). Вперше з 1982 року в плей-офф не вийшла жодна з п'яти африканських команд. На ЧС-2018 було вперше забито аж 7 автоголів (а ось і антирекорд під'їхав) і було вперше призначено аж 24 пенальті на груповому етапі. Гаррі Кейн і Ромелу Лукаку вперше з 1986 року оформили дублі у двох матчах підряд, повторивши досягнення Марадони. Уругвай зумів виграти всі 3 матчі групового етапу не пропустивши жодного гола, а востаннє таке було ще 20 років тому. А гол дєда Неймарича у ворота Коста-Ріки на 97 хвилині став найпізнішим голом в історії в основний час (не хвалюся, просто так для загальної ерудиції :)  ).

Ну і наостанок...

Коли дєд Неймарич був ще молодим, то його називали першим стилягою всієї Бразилії :) А ще, в нього і його колишнього колеги Суареса просто низький больовий поріг, а все решта - підлі наклепи.

Ну і бажаю всім вміти відриватися так, як це робив Марадона в Росії в 2018 :))