Спасибі тобі, Кузьма!
Антон Чугунов написав сумну колонку у зв’язку із загибеллю Кузьми Скрябіна
Антон Чугунов написав сумну колонку у зв'язку із загибеллю Кузьми Скрябіна.
В житті кожної людини бувають переломні моменти. Для когось це придбання нової квартири, для когось – одруження, ще для когось – просте побачення. Усе це може змінити світ.
У мене, на 35-му році мого скромного життя, цих моментів було достатньо. Але я хочу зупинитись на двох, і вони пов’язані між собою, нажаль.
Життя – штука правильна, сама по собі. Але жахливо коротка. Вчора ти народився, сьогодні тобі вже 10, двічі клацнеш пальцями – вже 43…
Я не хочу вас заганяти в рамки свого стану стресу чи депресії, але мені дуже сумно. Дуже.
Немає значення, скільки тобі років, як тебе звати, де ти живеш. Важливо те, що ти – людина. Погана чи хороша – «діло десяте». Мені дуже сумно. Спочивай з миром, Кузьма!
Минулого року сестра мого близького товариша загинула в страшенному ДТП, із малесенькою дитинкою. Ну хіба три місяці – це вік? Звісно, ні. Причина ДТП теж дуже проста – водій легкового автомобіля не впорався з керуванням, вилетів на смугу зустрічного руху і знайшов вантажівку. Шансів вижити не було ні у кого. Сестра тієї дівчинки три дні перебувала в комі. І, нажаль, так і не вийшла з неї.
Років сім тому майже так само загинув мій… другом мені його важко назвати, ми мало спілкуватись, та й то виключно по роботі. Краще назву його своїм приятелем. Повертався з відрядження додому, догнав стовп. Без шансів вижити.
Людина так влаштована, що в її пам’яті зовсім випадково закарбовуються ті моменти, які можливо й не стануть тій людині у нагоді в подальшому житті. Ні, я не сперечаюсь, вони вплинуть на нашу пам'ять, щоб ми не забували, але біль від втрати легшою не стає.
Людина забуває все. Наприклад, те, що життя одне. Це твій єдиний шанс проявити себе. Не для понтів перед знайомими у під’їзді чи однокласниками. Ні.
Я не знаю, якою людиною він був, ми не спілкувались особисто. Але для мене Кузьма став своєрідним символом. «Бумбокс», «Океан Ельзи» і проект Андрія Кузьменка стали для мене особливими. На все життя. Саме ці музиканти за допомогою своїх пісень, своїх голосів, своєї енергетики показали мені усю ніжність, красу, музикальність, співучість української мови. Ніжної, м’якої і привабливої. Я із задоволенням чекав (як боляче це писати) нових пісень «Скрябіна».
Я полюбив Україну завдяки музиці, я сиджу зараз, пишу текст і фоном мені грає Кузьма Скрябін. При цьому, зовсім не важливо, яка грає пісня. У мене мурашки просто від його голосу.
У мене був дуже класний ранок, після Супербоулу НФЛ. Це найкраще, що може бути у спорті Північної Америки. Я не міг заснути до сьомої ранку. Пам’ятаю, що засинав із посмішкою на обличчі. А о першій годині по обіді мене наче вдарило струмом – коли я зайшов на Трибуну погортати стрічку. Я не міг зрозуміти, що трапилось. І головне – як?
Як так може бути, що ти знаєш – живе людина, працює собі. Робить цікаві речі, інколи суперечливі, інколи навіть дуже суперечливі, але цікаві. Завжди.
Я сиджу, пишу ці рядки і на серці моєму порожньо. Подібне я відчував, коли дізнався, що загинув Андрій Гусин. Ось ще одна, к бісу, паралель. Життя забирає яскравих особистостей. Тих, до кого звикаєш роками. Вони про тебе може навіть і не знають, але ти їх пізнаєш, звикаєш, любиш. Ось таким в моїй пам’яті залишиться Андрій.
Я дякую долі за те, що пізнав його. Дякую за те, що мав можливість чути його. Не лише в піснях, а й в роздумах, міркуваннях. Дякую долі за те, що я його полюбив.
Спасибі тобі, Кузьма. Просто дякую за те, що ти був. Мені не соромно, я думаю, можна сказати, що мені вже його бракує.
Бережіть себе! Сили вам, друзі!
P.S. Юра, дякую за переклад