Блог Декада розквіту та занепаду
Блоги

«Коли у нас 20 втрат на виїзді – ми можемо обіграти лише пінгвінів». Історія Багатскіса в Києві

Від редакції Tribuna.com: це користувацький блог відомого баскетбольного журналіста Максима Гайового. Він розпочав нову серію матеріалів, яка познайомить нас з попереднім етапом кар’єри в Києві нинішнього тренера збірної України Айнарса Багатскіса. Його неординарні досягнення з «Будівельником» буде дуже важко хоча б повторити.

6 червня 2012 року Айнарс Багатскіс став головним тренером «Будівельника». Латвієць, який свого часу був чи не головним баскетболістом покоління у себе на батьківщині, прийшов до клубу після проваленого киянами сезону зі Звєзданом Мітровічем. Чорногорець в березні виграв Кубок Суперліги, але потім не те що не зміг вивести чинних на той час чемпіонів до фіналу, а принизливо згорів у півфіналі «Азовмашу» з рахунком 0:4. Більше того, у бронзовій серії Звєздан програв «Ферро». 

«Будівельнику» потрібна була перебудова, свіжий погляд на речі, можливо навіть ризиковані кроки. Таким кроком і стало запрошення на той час 45-річного Айнарса, який перебрався до столиці після роботи у досить скромному «Кривбасі».   

Своїх асистентів Багатскіс не привіз. Литовець Паулюc Йодіс за великим рахунком був протекцією Гедимінаса Навікаускаса, а Віктор Кобзистий – президента клуба Богдана Гулямова. Айнарс до команди запросив лише Оскарса Ернштейнса – фахівця з фізичної підготовки. 

Прихід Багатскіса супроводжувався скепсисом

Багатскіс прийшов до команди на тлі значного скепсису до власної персони з боку вболівальників, журналістів та навіть колег по цеху, які б з радістю посіли його місце. Справа була не лише в тому, що попереднє місце роботи Айнарса було далеко не статусним, там навіть результату як такого не було – криворізці до плей-оф не вийшли, посівши 10 сходинку.  

Зі збірною Латвії ситуації була схожою. Її Айнарс очолив у 2010-му, команда набула свого почерку та завжди демонструвала характер, але на Євробаскеті-2011 в Литві малиново-білі програли усі 5 матчів. 

До всього іншого, в біографії Айнарса кидався в очі один дуже цікавий факт. Багі розпочинав свою тренерську роботу в «Баронс», але несподівано у 2007-му очолив постійного учасника Євроліги «Жальгіріс», де двома сезонами раніше латвієць виступав разом з одним із тепер вже співвласників клубу Арвідасом Сабонісом. Закінчилося все звільненням, після принизливих для команди такого рівня 2-12 у регулярному сезоні Євроліги. 

До слова, після «Жальгіріса» і до «Кривбаса» латвієць теж не міг похизуватися ніякими особливими здобутками, та і його клубами були «Вальмерія», «Єнісей» та «Сухумі».   

Тож скепсис стосовно Айнарса був повністю виправданим. Особисто ризикував своєю репутацією генеральний менеджер клубу Гедимінас Навікаускас – найбільш активний ініціатор запрошення Айнарса. Литовець свого часу був генеральним менеджером в «Жальгірісі», і добре знав не лише професійні, але й людські якості тренера, його харизму. 

Гедимінас влітку 2013-го говорив про Багатскіса литовським ЗМІ: «Я завжди знав, який потенціал має Айнарс. Він не став хорошим тренером у «Будівельнику», він був ним і раніше. Але люди, за своєю природою, нетерплячі. В «Жальгірісі» йому не дали часу».

Сам Айнарс чудово розумів, як люди бачать його призначення зі сторони, але його це не хвилювало від слова абсолютно: 

«Я був радий очолити «Будівельник», але ні, я точно не сприймав усе так, ніби мені пощастило. Зараз, через багато років можу розповісти, що і від «Азовмаша» та «Донецька» до мене був інтерес. Думаю, що мої роботу було помітно. Так, в Кривому Розі ми не вийшли у плей-оф, але в нас був дуже цікавий сезон. Ми були командою, проти якої ненавиділи грати всі колективи в Суперлізі. До того ж, не треба забувати, що по гравцям тодішній чемпіонат України був в топ-5 у Європі.

Я прийшов після провального сезону, і прекрасно я знав, що Мітровіч – дуже хороший спеціаліст. Тож те, що тут йому не вдалося  – було для мене серйозним викликом. Моє его розійшлося на повну. Я знав, що в нас і близько не буде бюджету, як у «Азовмаша» чи «Донецька», тож моїм завданням було зробити все, що я зможу, саме з цим матеріалом. Статус «Будівельника» зобов’язував говорити лише про медалі, але об’єктивно я розумів, що статися може все, що завгодно. Ти можеш зробити все правильно у своїй команді, проте ти не граєш сам проти себе. Скрізь є свої розумні тренери, є дорогі і якісні гравці, є елемент удачі, хороші та погані дні. 

Всі хлопці в Суперлізі спілкуються один з одним, тож у нас в роздягальні ще на старті сезону знали, що по бюджету ми були десь між 3 і 5 місцями. Приблизно як «Галичина», «Хімік» та «Ферро». Думаю, що і хлопців це теж заводило. Ми дуже хотіли надерти дупу грошовим мішкам.  Що вже говорити про Єврокубок? Там ми мали десь 20-й бюджет серед 24-х учасників основного раунду. Ми знали, шо там нас будуть недооцінювати фактично всі і кожна наша перемога стане подією. Це була виграшна позиція». 

Саме того літа кияни розсварилися з Лігою ВТБ і вирішили йти у другий за престижністю євротурнір. 

«Будівельник» комплектувався під сезон специфічно. Найтоповішим трансфером у Айнарса став Артур Дроздов – на той час вже справжня зірка українського баскетболу. Дроздов виявився найбільш коштовним гравцем клубу, і щоб вдруге перебратися до «Будівельника» мав виплачувати компенсацію «Азовмашу» за активування опції про дострокове розірвання контракту. Офіційно клуб заявив, що Артур розрахувався з маріупольцями власними грошима, проте в баскетбольному середовищі прямо говорили – Богдан Гулямов просто дав гроші Артуру. І не лише, щоб  підсилити свій клуб, а й щоб підсунути свиню «Азову». 

Прості ж працівники клубу остерігалися Артура, оскільки знали його медичну карту та певну вередливість. Дроздов після стількох років у Франції звик, що в клубі все має бути як слід. «З Дроздом у нас будуть проблеми», – говорили в офісі.  

Під лідерські ролі також взяли відчутно дешевшого за Артура комбогарда Малколма Ділейні з французького «Шалона», та за ще більш компромісні кошти потужного форварда Лео Лайонса, який невдало розпочав про-кар’єру в Ізраїлі, а після того 2 роки провів у Лізі Розвитку. Лайонс зацікавив Багатскіса тим, що при зрості в 206 см та вазі в понад 110 кг, впевнено атакував з будь-якої дистанції і мав чудовий дриблінг.  

Основним поінтгардом Айнарс запросив абсолютно неатлетичного, проте з геніальним баченням паркету Георгі Цинцадзе, а не ветеранську роль наставника та першого «шостого» був підписаний чемпіон Європи-2001 року та володар Єврокубка-2007 Дейнюс Шаленга, з яким Багатскіс разом грав ще у «Жальгірісі». Михайлу Анісімову, який за Мітровіча ділив час з білорусом Артемом Пороховським, довірили роль залізобетонно основного центра. Вперше у його кар’єрі. 

Роль запасного розігруючого ризикнули віддати американцю Метту Вітту, що попередній сезон провів у третій лізі Іспанії, і загалом лава запасних виглядала відверто скромно: вчорашні дублери Володимир Єгоров, Костянтин Анікієнко та Павло Буренко, а також рольовики відповідно «Говерли» і «Кривбасбаскета» Віктор Герасимчук та Ігор Крівцов. Сергій Горбенко, який у попередньому сезоні став одним із лідерів «Дніпро-Азота» і навіть поїхав на Матч Зірок, ще виглядав грізно на фоні колег. Олександра Тіщенка та Ігоря Сільковського вирішили віддати до афілейованого клубу «Дніпро-Азот». 

Перевершення сподівань

«Будівельник» розпочав посередньо, десь так, як від того складу і очікували. Команда програла більшість товариських матчів, і програвала в тому числі тим, кого перемагав «Дніпро». Багатскіс чув про критику і пояснював: 

«Ми не хочемо стати чемпіонами передсезонки. Ми вивчаємо один одного, шукаємо оптимальні рішення на паркеті. Програємо зараз, але гнемо свою лінію. Я взагалі не переживаю через поразки в цей період. Зараз ми працюємо на межі можливостей, граємо під навантаженнями, але я кажу хлопцям – як працюємо перед сезоном, так і грати будемо у майбутньому». 

Час знайти свій ритм у команди був, адже Єврокубок стартував лише 9 листопада. В тому числі знайти свій ритм через перемоги, подекуди навіть у важчезних іграх. Саме так сталося в Санкт-Петербурзі, на Кубку Кондрашина-Бєлова. Після стартових перемог в Суперлізі над «Києвом» вдома та над «Одесою» і «Хіміком» в гостях, команда полетіла до Росії.

У фіналі «Будівельник» грав проти місцевого і значно сильнішого «Спартака», і це був третій матч команди Багатскіса за чотири дні. В півфіналі був битий «Калев» а у грі за Кубок все вирішив Малколм Ділейні, який на останніх секундах пройшов під кошик, переклав м’яч у праву, дальню від суперника руку і поклав лей-ап від щита. Перемозі на лавці раділи так, ніби це був фінал Суперліги. До речі, трофею до Києва дістатися цілим не судилося – у літаку його кришку частково розбив молодий центровий Костя Анікієнко. Звісно, на щастя… 

На той час Багатскіс вже почав потроху подобатися вболівальникам. Публіці імпонувало те, що він разюче відрізнявся від більшості українських баскетбольних (та й загалом спортивних) тренерів тим, що не вважав спілкування з медіа порожнім витрачанням часу.

Після поразок Айнарс міг спокійно сказати, що його команду привселюдно зґвалтували, або що гравці виглядали клоунами. І навпаки, після перемог гордо сказати, що цього разу його хлопці довели, що мають яйця. Він ніколи не просив україномовних журналістів повторити запитання російською, щотижня давав різноманітні інтерв’ю за першим запитом будь-якому заштатному ЗМІ, завжди усміхався, завжди вітався, прощався, жартував за кожної нагоди.  Словом, знав як себе подати. 

Перемога над «Спартаком» надала команді імпульсу. На цих дріжжах синьо-золоті виграли і наступні два матчі Суперліги, а перша поразка в чемпіонаті сталася від «Ферро» вже у 6 турі. Для тієї Суперліги це був прекрасний старт. «Азовмаш» за підсумками 6 турів теж мав одну поразку ще у 4-й грі, а    «Донецьк»  і «Ферро» за таку ж кількість матчів встигли поступитися двічі. 

Проте одразу ж на фоні втоми синьо-золоті програли ще й колишній команді Айнарса у Кривому Розі, а ще через гру вдома поступилися 1 очком «Дніпро-Азоту», що стало третьою поразкою в чотирьох матчах чемпіонату. В Києві на трибунах невдоволено бурчали, – «так обісратися, програти вдома власному дублю»! 

Почали передрікати, що ось ніби до несподіванок від латвійця всі вже звикли, а зараз все стане на свої місця в Суперлізі. Що ж до групи Єврокубка, куди з киянами увійшли «Хапоель Єрусалим», «Пренай» та «Німбурк», то там команді Багатскіса пророчили близько 2 перемог. І обидві над скромними литовцями. 

Вихід на пік

Після маленького відпочинку «Будівельник» видав спурт, після якого про команду вперше всерйоз почали говорити як про залізного претендента. 31 жовтня та 2 листопада команда Багатскіса мала грати два спарених домашніх матчі проти головних бюджетних монстрів «Азовмаша» та «Донецька», який щойно змінив тренера. Змінився і «Будівельник», який відрахував абсолютно не інтегрованого Вітта (пізніше замість нього клуб підписав атлетичного свінгмена Френка Робінсона) і перекваліфікував Ділейні на розігруючого. Малколму значно більше подобалося поливати після заслонів, ніж возитися з м’ячем, але американець був змушений мінятися.

«Я дуже вдячний, що Малколм тоді мене почув, хоча я бачив, що внутрішньо він упирався моєму рішенню. Одного разу я відверто сказав йому те, що зачепило його его: «Слухай, насправді ти можеш робити як вважаєш за потрібне. І так, я не можу цього гарантувати, але дуже вірогідно, що ми не досягнемо нічого, якщо м’яч не буде у тебе більше часу. Ми зараз не можемо підписати справді крутого гравця, який готовий на допомогти на цій позиції. Твій інтелект та холоднокровність потрібні нам на м’ячі. Тож дивись сам, що тобі важливіше». І Малколм погодився з моїми аргументами», – згадує Айнарс характер Ділейні.

Першим на бій вийшов «Донецьк». На паркеті Даріус Сонгайла, Дор Фішер, Рамел Каррі, Дорон Перкінс, Макс Пустозвонов, Олександр Липовий, Денис Лукашов. «Будівельник» повністю перекусив гостей, не дозволивши забити їм жодного триочкового за 40 хвилин – 91:70. У Ділейні 14 очок + 5 підбирань + 2 передачі + 2 перехоплення, РЕ 17 балів. Малком провів на паркеті 36,4 хвилини.

Днем після «Азов» з Ліном Гріром, Олексієм Печеровим, Мірославом Радуліцою, Тадією Драгічевічем, Менні Харрісом, Дмитром Забірченком та Олександром Кольченком був розибитий – 90:70. У Ділейні сталися спазми через втому, він не зіграв, але за відсутності Мела суперматч видав Цинцадзе: 36,2 хвилини, 22 очки + 8 передач + 7 підбирань + 2 перехоплення і 30 балів РЕ. 

Напевно, саме тоді команда уперше повірила в те, що вона може вирішувати справді серйозні завдання.  Висловлюючись метафорично, хлопці побачили, що механік зібрав їм машину яка реально їде, але вже як їхати на ній далі – залежатиме від них самих. 

Старт у Єврокубку, тим не менш, вийшов з присмаком розчарування. Дроздов в Чехію не полетів, Вітта вже відрахували, а Ділейні не потягнув. «Німбурк» досить спокійно розібрався з українцями – 91:78. Зараз, коли дивишся на понад 20 хвилини у протоколі у Герасимчука, понад 16 хвилини у Анікієнка та понад 17 хвилин у Павла Буренка розумієш, що кияни ще боролися більш, ніж гідно. 

Після матчу Айнарс Багатскіс взяв до рук протокол, подивився на нього, сказав декілька шаблонних фраз і завершив: «Що я можу сказати по результату…коли в нас 20 втрат за гру на виїзді, я думаю, ми можемо обіграти лише пінгвінів». Це був справжній хіт.   

І хоча в наступному турі вдома з «Пренаєм» проблем не було взагалі ніяких (84:57), перше коло довелося завершувати на негативному тлі, з 2 поразками в 3 іграх. У листопаді в Єрусалимі кияни були биті без особливих шансів (81:67) і в ході більшої частини матчу горіли понад 15 очок. 

Важко сказати, що такого кардинального сталося далі, але після цього «Будівельник» виграв у групі 3 матчі поспіль. При чому, щоразу хтось із лідерів провалювався, а хтось інший брав на себе відповідальність і роль альфа-дога. Вдома проти «Хапоеля» домінуючу гру видав Дроздов (18 очок + 12 підбирань, 5 у нападі), у вирішальній грі в Палаці Спорту проти «Німбурка» 38 балами РЕ (28 очок + 6 підбирань + 4 асисти) вистрілив Ділейні, а в Литві з «Пренаєм» розійшовся напівлитовець Анісімов (16 очок + 8 підбирань, 8 з 8 з гри). 

В другій групі довелося грати вже з «Банвітом», «Тріумфом» та «Будучностю». Фаворитами на вихід були турки та чорногорці. Стартувати вдалося з двох перемог, що довело серію до 5-ти виграшних євроматчів поспіль. В шаленому залі у Бандірмі (76:69) турків з 6 легіонерами у складі вдалося обіграти завдяки рекордним для команди в євросезоні 44 підбиранням (по 5 на чужому забрали Дроздов та Лайонс), а в Люберцях свій найкращий перфоманс сезону видав Лео, якого вже почали критикувати майже всі, за його дещо ледачу манеру гри: 26 очок + 16 підбирань (10 на чужому!) при 3 з 5 триочкових. Це була перемога всього в одне очко (85:84), при тому росіяни кидали з сиреною, але свій найважливіший блок у кар’єрі виконав Сергій Горбенко. 

Багатскіс пояснював божевільний хід команди досить сухо, не властиво для самого себе: 

«Не відбуваєтьсчя нічого екстраординарного. Я з літа не переставав говорити, що нам потрібно багато часу для того, щоб поділити ролі. Тут у мене купа дорослих хлопчиків. У всіх є своє его. Притирка один до одного у чоловічому колективі, де є сильні особистості, ніколи не відбувається швидко. Я не буду вам казати, що будь-якому тренеру для будівництва своєї команди треба два сезони. У нас немає двох сезонів. 

Але на щастя у нас є такі люди як Дейнюс Шаленга та Артур Дроздов. Це люди, які тримають роздягальню під контролем. Зараз у нас хороший відрізок, але побачимо, що буде далі. Я завжди кажу, що в баскетболі надто багато залежить від удачі». 

З топ-16 «Будівельник» не просто вийшов, але й посів перше місце в групі всього з двома поразками. Не в останню чергу всупереч обставинам і саме завдяки удачі. Тут вже вирішальним став матч-трилер у Подгориці проти «Будучності». У Києві українці поступилися 4 очками у дуже напруженій кінцівці, з максимально спірною «пробіжкою» Ділейні в клатчі. Три команди в групі йшли максимально щільно, тож, щоб боротися далі з хорошими шансами треба було обігравати чорногорців на виїзді.

За 7 секунд до завершення основного часу «Будівельник» мав лише два очки переваги, Ді Бост тараном пробіг під кошик, виконав кидок за 4 секунди до сирени і схибив. Першим на підбиранні опинився Чедомір Вітковац, зробив ще одну спробу на овертайм, але м’яч з кошика вилетів – 77:75!  Надалі була поразка «Банвіту», але кияни знали, що точно підуть далі, якщо в заключній грі обіграють вдома аутсайдера «Тріумф». З чим успішно впоралися і гру завершували під овації трибун. 

В той час Айнарс знову звично для себе сміливо тасував склад. Павло Буренко 20 січня поїхав в оренду до «Говерли», а Френка Робінсона тренер вирішив не підписувати до кінця сезону і натомість взяти співвітчизника Ріхардса Куксікса. Латвієць грав в «Арізоні Стейт» з Джеймсом Харденом і ділячи м’яч з цим фанатиком кидків, якимось чином примудрився стати рекордсменом університету за триочковими усіх часів. Ріхардс мав досить посередній скіл, але кидав, особливо дальні, неперевершено. Втім, в Єврокубку Ріхадс допоміг так собі – 1 з 4 трійок, лише 5 очок в середньому за гру в 4 зустрічах. В Суперлізі, де було більше часу і менша відповідальність латвієць допоміг більше: 6.9 очка + 3.2 підбирання при 38.7 % дальніх.  

Перший трофей сезону міг опинитися в руках Айнарса ще тоді, в січні. Фінал Чотирьох Кубка Суперліги-2013 відбувався у Львові, де за медалі боролися «Галичина», «Ферро», «Говерла» та «Миколаїв» – команди, які були явно по зубам «Будівельнику». Проте кияни, як і «Азовмаш» та «Донецьк» взяли від Кубка самовідвід.

На них чекав плей-офф Єврокубку. Спочатку з максимальним занурення у казку, а потім з болісним поверненням на грішну землю.  В чвертьфіналі довелося грати зі «Спартаком». Перший матч на виїзді і поразка – 83:72. Весь поєдинок на рівних, нерви у кінцівці, дивні втрати, остання чверть – 20:12.

За тиждень, тобто 13 березня, матч у Палаці Спорту. У Києві в свою команду, як це заведено, не вірили взагалі. Перемогти було мало, треба було перемагати хоча б +11.  

Вболівальники викупили близько 2,5 К квитків, ще близько півтисячі «Будівельник» просто роздав дітям і студентам. Трибуни не були порожніми аж ніяк, центральні сектори були запаковані і на телекартинці все виглядало цілком окей, але і атмосфери чвертьфіналу Єврокубка не було і близько. 

Перед грою Айнарс просив у команди одне – не повторювати помилок першого матчу, бути терплячими: «Контролюйте свої емоції, не думайте про рахунок, грайте у свій баскетбол. Захистилися – атакуємо, тільки так. Не біжимо попереду подій. Не дивіться на табло. Тоді у нас все вийде». 

Переломним моментом стали 7 поспіль очок від Сергія Горбенка у третій чверті. Саме тоді «Будівельник» змусив «Спартак» сумніватися, хоча після 3 чвертей господарі були попереду всього на 5 очок. Ніби як у відзеркаленні першої гри – «Будівельник» переламав хребет супернику саме у заключній чверті, вигравши її з рахунком 19:7. Треба було перемогти з різницею в 12 очок. Команда Багатскіса зробила це з відривом у 17 пунктів!  

Закінчення євроказки вийшло буденним

Півфінал проти «Більбао» став цілком закономірним лімітом тієї команди, яка й так трохи позловживала фартом раніше. Іспанці з Ервелем, Зізісом, Раулем Лопесом, Мумбру, Васіліадісом, Хемілтоном, Моерманом та Грімау були просто в п’ять разів досвідченішими, варіативнішими і банально дорожчими. 

«Всьому є своя межа і у можливостей кожного гравця вона є. Напевно, і в кожної команди теж, хоча там все більш умовно. Так, склад «Спартака» теж був значно коштовнішим, ніж у нас. Але там була трошки іншого рівня якість. Ми з перших хвилин гри в Росії побачили, що вони нам по зубам. Тож ми впіймали свій ритм у Києві, нас підтримали трибуни, ми виявили неординарний характер, бути терплячими і пазл склався. 

У півфіналі з Більбао різниця у рівні вже була колосальною. Їх гравці вигравали Євробаскети, вигравали Євролігу, грали на Кубках Світу та Олімпіадах, виступали за гранди європейського баскетболу та навіть в НБА. В них був однозначно найсильніший та найдосвідченіший склад у Єврокубку. 

Щоб нам тоді перемогти їх хоча б в одному матчі вдома, мали одночасно збігтися купа обставин. Нас мали шалено підтримати трибуни, мав бути ідеальний день у наших снайперів, ми мали вмирати в захисті а їх лідери мали нас недооцінити.

І певні фактори у Києві таки зійшлися, теж маємо визнати. Ми трималися як могли, і я не можу сказати, що хтось з хлопців тоді здався хоч в одному епізоді. Ми билися з усіх сил, плюс Малколм зіграв просто божевільний матч з 38 очками. Якби той матч не провалив Лео, і в нас був Куксікс, і ми влучили хоча б на 2-3 триочкових більше – хто знає, можливо і першу гру б зачепили», – згадує Айнарс.

У Києві зіграли 83:93, Ділейні кидав, як Бог, але в Більбао довелося їхати не лише без Куксікса, але й без найбільш досвідченого гравця у складі – Шаленги. Іспанці розібрали Ділейні і максимально душили його за кожної нагоди, дозволивши набрати лише 5 очок. «Більбао» переміг 75:53 і вийшов до фіналу, а там доволі несподівано програв «Локомотиву» під проводом Ніка Калатеса. 

Спад

В плей-оф Суперліги, який розпочинався всього за чотири дні після матчу в Більбао, команда входила спустошеною і функціонально, і морально. Хоча і підсилалися одним з найкращих четвертих сезону Деніелом Кіккертом з «Дніпра». Зараз, якщо ці матчі вже підзабулися, можна загуглити і прийти до висновку, що кияни вийшли до півфіналу легко, адже рахунок серії проти «Говерли» ніби як говорить сам за себе – 4:1.

Насправді ж для Багатскіса все могло закінчитися ще у першому раунді. Мова зараз не про сезон, а про роботу у Києві в цілому. Дуже сумнівно, що Богдан Гулямов навіть гріючи біля серця півфінал Єврокубка, зміг би пережити виліт у чвертьфіналі Суперліги. 

«Будівельник» був настільки вихолощений, що різниця у класі між командами нівелювалася абсолютно, і перемагати франківців доводилося за рахунок банальної пахоти. На секундочку, три зі своїх чотирьох перемог над колективом Євгена Мурзіна столичні баскетболісти здобули з різницею в 4 або менше пунктів – 85:82, 78:77, 101:97. 

Звичайно, до півфіналу втома нікуди не поділася, але психологічно вже стало полегше. Темп «Політехніки», гра якої була заточена під 135-кілограмового Владана Вукосавлєвіча, був значно більше вигідний киянам, аніж стиль «Говерли» з вибуховим тріо Пітерсон-Дайкс-Пірсон. Було зрозуміло, що якщо нейтралізувати Вукосавлєвіча – півсправи зроблено. В захисті проти Владена працював і Михайло Анісімов, але він відіграв лише 16 хвилин у першій і 18 хвилин у другій грі.

Натомість у нападі серба раз за разом розмінювали проти прекрасно кидаючих Кіккерта та Лайонса. Владен настільки наїдався на змінах, що в нападі майже нічого не міг забити – 5 з 10 в першій грі, 4 з 11 в другій та 1 з 8 у третій грі. На 4 гру центровий просто не вийшов, а в 3 матчах видав лише 13 балів РЕ на тлі середніх 26,5 РЕ у попередній серії проти «Хіміка». Після річної перерви кияни повернулися до фіналу переїхавши «Галичину» в чотирьох зустрічах. 

Перший трофей

Фінал-2013 став чи не найкращим за десятиліття в українському баскетболі. І в певній мірі це читалося. «Азовмаш» по ходу сезону теж перебудувався, суттєво зменшив вплив менеджера Роландаса Ярутіса, звільнив головного тренера Олександра Кесара, скинув баласт в особі декількох гравців і вже у фіналі під керівництвом старого доброго Сергія Заваліна постав добре організованою командою,  яка на папері виглядала як мінімум значно сильнішою за ту ж таки «Говерлу». У 2010-му саме «Азовмаш» переміг «Будівельник» у фіналі, і тренером тоді був саме Сергій Завалін. Словом, у клубі відверто побоювалися «Азовмаш». 

Шість матчів пройшли в неймовірних гойдалках і кожен раз було відчуття, ніби на паркеті дві абсолютно інші команди. В шостій грі у Маріуполі підопічні Заваліна стояли не межі, але дотисли нещодавніх півфіналістів Єврокубка в клатчі, завдяки божевільному перфомансу Ліна Гріра з 34 очками та 43 балами РЕ.

«Я взагалі нічого не говорив і не пояснював хлопцям у роздягальні. Не те щоб не мав, що сказати їм, а просто не бачив у цьому ніякого сенсу. Ми грали з «Азовом» 9 разів у сезоні – чим вони могли нас здивувати? А якщо і планували щось саме на вирішальну гру – як ми могли здогадатися, що саме? Тож я просто попросив хлопців зіграти для киян, які прийшли їх підтримати. Попросив поважати себе і баскетбол», – згадує Айнарс.

Важко сказати, що сталося зі злим і потужним «Азовмашем» напередодні або вдень гри, але в чемпіонському матчі боротьби не вийшло. Лайонс упіймав скажений кураж і «Будівельник» закрив серію ще у першій половині – 58:39. Маріуполь потроху з’їдав перевагу, але навіть організувати напружену кінцівку гостям не вдалося – 82:70. 

«Бували такі матчі в житті, що моя команда була попереду +25 проти значно слабших суперників, але я не міг собі дозволити розслабитися. Здається, я взагалі ніколи не сідаю під час матчів. Але тоді я чи не вперше дозволив собі просто всістися на лавку в другій чверті, відчути гордість за команду, послухати Палац Спорту і не сумніватися, що ми вже чемпіони. Не згадаю навіть, що в мене вселяло таку іраціональну віру. 

Напевно, на примітивному емоційному рівні я просто не міг собі уявити, що все може закінчитися інакше. Після всього, що ми зробили у Єврокубку я знав, що мої баскетболісти ні за яку ціну не віддадуть в цей вечір перемогу», – описує Багатскіс відчуття в ході гри. 

31 травня 2013 року «Будівельник» став восьмиразовим чемпіоном України. Вже в той вечір на чемпіонській вечірці почали ходити чутки, що клуб готується вперше в історії зіграти у Євролізі, а сам Айнарс як міг рекрутував до команди Ліна Гріра... 

*****

Очікуйте продовження зовсім скоро. 

Був одним з головних талантів, привів збірну України до рекордного 6-го місця на Євробаскеті, але так і не зіграв в НБА

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья