Сергій Стаховський: «Заяву про вступ в тероборону написав ще 12 лютого»

Колишній український тенісист Сергій Стаховський розповів, чому пішов в територіальну оборону.

– Я для себе розумів це відразу. Насправді заяву про вступ в тероборону написав ще 12 лютого. Не те щоб я щось знав – я нічого не знав. Просто вважав, що це нормально.

Я сподівався, що в Росії є якісь агенти розвідки, які це все відслідковують, і чим більше українців запишеться в тероборону, тим меншим буде ризик нападу, оскільки вони розуміли б, що багато людей готові.

Десь я прорахувався в системі координат Росії. Оскільки в них, мабуть, нічого нормально не працює. І система розвідки також.

Тому для мене це не було питання піду я чи ні. Питання полягало лише в тому, щоб забезпечити сім’ю безпекою.

В перші дні ми були в Дубаї. І я не розумів, наскільки далеко це все піде, наскільки швидко чи нешвидко, чи зможуть наші ЗСУ витримати натиск чи ні… Я не знав всю цю стратегію, яку росіяни будували. Думаю, ніхто не знає.

Хотіли вони взяти Україну чи мали намір йти і на Європу? Тут же багато складових. Ми живемо в Будапешті, це 300 кілометрів від кордону з Україною – не так далеко. Якби умовно вони пройшли Україну і почали заходити в Європу, то там також було б не дуже безпечно.

Для мене так точно. Оскільки з моїми усіма заявами за останні 8 років війни з Росією я був би першим.

Це були питання, які я намагався вирішити для себе в перші 24 години. Я думав залишити дружину і дітей в Дубаї. Але потім побачив, що ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники дають відсіч, до того ж хорошу відсіч, що ті не йдуть так швидко, як вони планували.

Так, велика кількість захоплених територій, але вони не пройшли за Київ, вони не пройшли за Харків. Найбільша проблема була, що вони підійнялися з Криму. Але я був записаний в тероборону Києва.

Тому для мене не було питанням чи піду я. Просто потрібно було, щоб сім’я перебувала у безпеці.

З чим в теробороні вам довелося зіштовхнутися? І з приводу організаційних процесів, і подій.

– Насправді, я скажу так, що в перші дні там організації, як такої, не було. Лише на день четвертий-п’ятий почали вже щось записувати. А так просто видавали зброю, щоб хтось оборонявся.

Мені дуже пощастило, що нас приєднали до частини, де були колишні і теперішні професійні військові. Вони знають, що робити зі зброєю. Тобто я міг навчатися у них.

І, головне, мені було не страшно, що хтось не вміє поводитися зі зброєю і зі мною може щось трапитися. Швидше, навпаки, вони трохи нервували через мене.

Не можу сказати, що я опинявся в якихось критичних ситуаціях. Крім прильотів, коли ми були під Харковом і під Ізюмом.

Чи наводив я зброю на людину? Так. І багато разів. Ці ситуації були. В перші два тижні вони були постійно. На блок-постах потрібно було постійно перевіряти документи, машини. Тобто тоді це було нормально.

Зараз ми розуміємо, що це було не дуже нормально, однак в той час це був мінімум. Ми ні в кого не стріляли – це вже було класно.

Так що функції були достатньо прості – патрулювання і чергування на блок-постах. Організація в нашій частині реально була класною. Мені дійсно пощастило, – сказав Стаховський.