Загрузить фотографиюОчиститьCombined ShapeИскать

Файна Юкрайна. Чому український чемпіонат кращий за російський

Інна Семенова не згодна з тим, що переїзд декількох українських тренерів до Росії свідчить про перевагу сусідів.

Файна Юкрайна. Чому український чемпіонат кращий за російський
Файна Юкрайна. Чому український чемпіонат кращий за російський

Колега Литвинов нещодавно припустив, що міграція Кучука, Кононова і Максимова на північний схід – це ознака динамічного розвитку російського чемпіонату. Мовляв, там і конкуренція, там і сучасні тенденції, а у нас лише «тлєн», безвихіддя, шахтарські однокласники і сонні мухи по вікнах. І тим часом як російський середній клас грає м’язами і делегує «Ростов» до верхівки турнірної таблиці, український змагається за почесне п’яте місце в тіні вічно четвертого невдахи «Дніпра». Щоб переконатися в тому, що все це – явне перебільшення, викликане робочою необхідністю регулярно переглядати ігри «Таврії» і «Волині», цілком достатньо ще раз прокрутити на моніторі недільну битву у Дніпропетровську. Ну або прочитати цей текст.

Але насамперед ще раз підкреслю: я не буду порівнювати силу чемпіонатів. Цілком нормально, що турнір, де 13-та команда, що тільки-но вийшла з першої ліги (мова про «Урал», якщо хто не в курсі), має бюджет вдвічі більший за сусідського учасника єврокубків («Чорноморець») з іншого, апріорі крутіший. І футбол там має бути кращим. І гравці повинні цілити у дев’ятки з 40 метрів і фінтами складати опонентів у штабеля. Парадокс у тому, що росіяни, маючи значну перевагу на ниві фінансовій, не надто вже й випереджають українців на ниві ігровій – зокрема в тому, що стосується якості гри.

Росіяни, маючи значну перевагу на ниві фінансовій, не надто вже й випереджають українців в тому, що стосується якості гри

Більше того, український глядач знає, що гарантовано подивиться 12 суперматчів за сезон, – ігри «великої четвірки» один проти одного. Там буде гра від воріт до воріт, а не вовтуження у середині поля, там буде багато голів і емоцій. Там ніхто не буде на 60-й хвилині матчу потихеньку готуватись до вечірнього походу у клуб (дивись атаки «Шахтаря» і пресинг «Дніпра» в останні 5 хвилин матчу, результат якого був уже відомим). Так, 12 матчів – зовсім небагато, але зате точно відомо, коли їх чекати. Вгадати ж, хто з російських товстосумів і коли видасть нормальний футбол (і чи видасть взагалі) – практично нереально. Це точно не «Рубін», що грає в три опорних півзахисники і забиває голи по великих святах. Не «Спартак», що шукає свою гру ще за часів Романцева. Не «Зеніт», що постійно зайнятий владнанням внутрішніх конфліктів. Так, за сезон в Росії можна знайти кавалок бадьорих ігор, але вгадати, що саме зараз буде шоу, а не 0:0, ви не зможете. Отже, перша причина: гарантована якість у матчах лідерів.

Звісно, сперечатися з тим, що російський середняк «Краснодар» має більше можливостей, ніж український середняк «Севастополь», нема сенсу. Питання в тому, що скористатись з цих можливостей в Росії майже ніхто не може. Класична модель поведінки для команди, яка погано грає – купити перед другим колом цілком новий склад. А раптом у нього вийде? Але навіть найкращі футболісти не заграють на полі самі собою – доведено київським «Динамо». Тепер уявіть, що таких «Динамо» в прем’єр-лізі 8 штук і вони відрізняються один від одного тільки цінниками, наліпленими на спинах гравців. Неможливість участі у гонитві озброєнь призводить в українському чемпіонаті до того, що фізкультурники все-ж таки не виживають. Необхідність вибудовувати гру дає можливість розвиватися Григорчуку, Сачко, Вернидубу, Бакалову, вже згаданим Кононову, Максимову и Кучуку. Це не вони хочуть на схід, це їх хочуть на сході. І захочуть ще більше після неодмінних успіхів тих, хто веж поїхав. А поки вони малюють тактичні моделі, вчать оборону грати компактно и прагнуть перевершити один одного у грі в футбол, а не в конкурсі «хто краще штовхається в центрі поля». Тобто, друга причина: тренерські команди, що дійсно цікаво грають.

Це не тренери українських клубів хочуть на схід – це їх хочуть на сході

Нарешті, в тому, що в українському футболі на плаву тримається в кращому випадку десятка команд, а решта з усіх сил прагне не впасти нижче дна, є навіть певні плюси. Якщо український футболіст погано гратиме, він швидко поїде в Охтирку чи Армянськ; якщо погано гратиме російський – залишиться в «Динамо» чи в Instagram з Вікою Лопиревою. Російські футболісти, одного разу витягнувши щасливий квиток, вже ніколи не зійдуть з орбіти, де є гроші, можливості і футбол, нехай навіть якщо на цей футбол вони дивитимуться з трибуни чи лави запасних. Їх українським одноліткам доведеться триматися хоча б на рівні «Іллічівця». Результат – прекрасна збірна, де заправляють молоді Хачериді, Ракицький, Гармаш, Ярмоленко, Коноплянка, Зозуля. Так, система, за якої гравців «Шахтаря» набереться ще на три команди, не найкраща. Але в цій системі футболісти все-ж таки заробляють гроші своєю грою, а не місцем в заявці, і мають шанс дотягнутись таки до збірної, як це зробив, наприклад, Федецький. Так, інколи українці отримують місця в складі своїх команд через бідність клубів, але врешті-решт в російській лізі іноземців половина, в українській – лише третина. Третя причина: більше довіри місцевим гравцям.

Спадок радянського футболу – штука важка сама по собі, а обтяжена нафтодоларами вона і взагалі перетворюється на монструозний і дорогий балаган. Жодної тенденції в тому, що наші висококваліфіковані спеціалісти йдуть працювати у цей балаган, немає: просто хороших тренерів в Україні більше, ніж хороших клубів. Але те, що українські футбольні флагмани орієнтуються не на східного сусіда, а на найкращі західні зразки – це добре. А те, що за ними мають піти і підуть «Чорноморец», «Ворскла», а там і решта – ще краще.

Потерянный класс. Почему тренеры украинских клубов уезжают в Россию

КОММЕНТАРИИ

Комментарии модерируются. Пишите корректно и дружелюбно.

Лучшие материалы