Відпросився в туалет і потрапив на ТБ: Дмитро Поворознюк пригадав своє студентське життя
Сьогодні відзначають Міжнародний день студентів.
Або коли все склалося якнайкраще.
У Міжнародний день студентів Дмитро Поворознюк поділився своїми спогадами про цей крутий період життя. Ведучий каналу «Трендець» закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка. Але, як виявилося, все могло скластися зовсім по-іншому, адже спершу Дмитро вступив на факультет міжнародних відносин у цьому ж виші.
Розповів, як опинився на факультеті журналістики, що терпіти не міг у навчальному процесі та як одна випадкова зустріч з деканом відкрила йому шлях та телебачення.
— Чому обрав факультет журналістики та вирішив їхати саме до Києва?
— Відверто кажучи, за мене все вирішили батьки. Київ у порівнянні з Рівне здавався іншою планетою. Вступив на найдорожчий платний факультет міжнародних відносин, але зрозумів, що я більше практик, аніж теоретик, і вирішив перевестися на найдешевший факультет.
Ним виявилася журналістика. Ніколи не мріяв про цю професію, але тепер щоразу кажу батькам дякую за те, що відправили до Києва і дали можливість реалізувати себе.
— Чи думав коли-небудь про те, аби залишити навчання?
— Я почав працювати вже на 3-му курсі. Мені було важливо отримувати практичні знання і все проходити самому. У творчих професіях теорія рідко стає дуже важливою, це більше про точні науки типу лікаря, інженера.
Тому коли почав працювати, то не розумів, для чого вчитися, але довчився й отримав диплом. Вважаю, що з університету взяв для себе небагато, хотілося більше.
— Чи допомогло тобі навчання у виші закріпитися в омріяній сфері? Що найголовніше ти виніс з цього періоду життя?
— Якраз для старту це допомогло. З університету мене порадили на практику, далі крок за кроком я заростав новими зв'язками та знайомствами, вже сам міг орієнтуватися в журналістиці та різних ЗМІ.
Для себе обрав спортивну журналістику — це локальний напрямок, невеликий, тому тут швидко можна себе проявити та дізнатися про інших. Головне, що зрозумів — рік практики дасть більше, аніж 5 років теорії.
— Що найбільше полюбляв в університеті?
— Мене завжди цікавили практичні предмети: акторська майстерність, історія журналістики, екскурсії по різних ЗМІ й спілкування з профі, які мають практичний досвід. Читати в університеті не любив, але зараз став справжнім книголюбом.
— Які пари прогулював найчастіше?
— Я не фанат прогулювати пари, але найбільше нудився та правознавстві й різних мовах.
— Якби була можливість повернутися в часі та змінити університет/спеціальність, зробив би це?
— Я не прихильник змінювати історію. На сьогодні я вдячний долі за те, куди вона мене привела.
— Який момент з університетського періоду ти запам’ятаєш на все життя?
— У мене не було гуртожитку, тому я багато чого не відчув у студентському житті. Найбільше запам’яталося, як ми складали контрольну роботу з акторського мистецтва. Тиждень готували сцену, придумували діалоги, виступили перед групою, а викладач поставив погану оцінку.
Сказав, що ми в кінці не вклонилися і не сказали, що це кінець — тобто не було фінальної крапки. Мене це сильно засмутило, не хотілося нічого більше готувати. У такому віці одне зауваження старшої людини може або сильно окрилити, але навпаки — принизити.
— Які предмети були улюбленими, а які давалися найважче?
— Усі, де потрібно було проявити творчість або практичні знання — там відчував себе впевнено. Усі предмети, де потрібно було зубрити — там був на останніх ролях.
— Розкажи смішну історію, пов’язану з університетом
— Першим ЗМІ, куди я пішов на практику, був 5 канал. А потрапив я туди випадково. Декану подзвонили з каналу і попросили відправити когось із менших курсів на практику. Він вийшов у коридор, з сусідніх дверей вийшов я, відпросившись у туалет. Зустрів мене і відправив на практику. Не хотів, але довелося. Так я потрапив на ТБ, де пропрацював 12 років.
— Як скласти іспит, якщо нічого не готував?
Найголовніше в такій ситуації — добрий сон. Якщо нічого не вивчив і вирішив все вчити в останню ніч — то мало що з цього вийде. А прийти зі свіжою головою — це вже велика сила.
