Арменд Даллку – капітан «Ворскли» та фанат полтавського борщу

Дитинство

Арменд народився у Косово. Тоді це ще була Югославія. Батько грав за "Трепчу" та "Приштину". Правий край, захисник. Саме він поцікавився, куди більше тягне малого – до школи чи на футбол. Хлопець обрав м'яч. "Довелося трохи відсунути навчання на другий план, та займатися спортом серйозно" – ніяково згадував Арменд в одному інтерв'ю. "Другим планом" захисник називає шкільну золоту медаль.

Історії людей з терену колишньої Югославії часто подібні. Всі вони мають одну спільну рану – їхнє життя має точку поділу на "до", та "після" війни.

Ще в мирний час родина переїхала до Вучитрна (албанською "Вуштррі"), невеличкого містечка. Тихий провінційний всесвіт обертався навколо найбільшого у регіоні комбінату з виробництва картоплі. Жили тут в основному косовські албанці. Жили давно. Коли після поразки на Косовому полі сюди прийшли турки, Леопольд І від гріха подалі розселив місцевих сербів-союзників до Хорватії, Валахії, Молдови та України. Їхнє місце зайняли албанці – вони жили тут і до того, просто відтоді зайняли спорожнілий простір. Не з їхньої вини спорожнілий.

Саме тут народився Хасан Приштіна – батько албанського національного руху. Мужчина мріяв про вільну та суверенну албанську державу від Адріатики до Чорного моря. Серби теж мріяли. Мріяли повернутися. Для них Косово, це свята земля монастирів та церков ще від часів Душана Великого. За часів Югославії конфлікт між націями не вирішувався, а лише притлумлювався. Футбол став одним з його проявів. З 1985 по 1997 рік, за твердженям Арменда, албанці Косово не мали права відвідувати стадіони. Грали потайки, на глухих пустирях. Ворота після матчу ховали, бо якби побачила міліція, всі мали б проблеми. Якщо патруль приїздив на гру, гравцям взагалі доводилося тікати. Інакше – арешт. Подібна дичина коїлась практично в усіх аспектах життя. Мілошевіч звільнив з адміністративних посад майже 100 тисяч косовар, і поставив на їхнє місце сербів. Не дивно, що тут в підсумку рвонуло. Почалася Косовська війна.

В квітні 1999 року серби прорвали лінію оборони "Армії звільнення Косово" на півночі. Багатотисячна колона біженців з околишніх з кордоном сіл з жахом тікала на південь. За ними день та ніч гналися серби, до тла спалюючи покинуті будинки на своєму шляху. Вранці 2 травня колона зупинилася біля околиць Вучитрна. Ввечері їх наздогнали сербська поліція та військові. Оточили біженців, почали вимагати гроші. Комусь вдалося відкупитися, хтось отримав автоматну чергу. Після війни тут знайдуть кістки 120 людей. В мирний час тодішнього керівника МВС Сербії серби кинуть за грати на 30 років. Після апеляції термін зменшать до 18 років.

Родина Даллку тікає від жахів війни до Північної Македонії, потім до Туреччини. Повернуться лише тоді, коли в Косово все відносно стишилось.

Гра "в кальмара"

Першим клубом Арменда у дорослому футболі стала "Приштина". Клуб сяк-так відновився посеред повоєнної розрухи. "Пришитна" виживала тим, що здавала землю довкола стадіону в оренду магазинам. Це приносило до каси стабільний дохід, що дозволяло вважатися місцевим грандом. Проте клуб не мав права грати в єврокубках – федерацію Косово не визнало УЄФА, та і Албанія місцеві команди до своєї ліги приймати не поспішала. Ні тобі спонсорів, ні продажу прав на телетрансляцію. В короткостроковій перспективі ловити тут було нічого. Арменд, як і переважна більшість косоварів, зробив собі паспорт Албанії. Там він принаймні міг грати у професійний футбол.

В 2004 році дебютує за албанський "Ельбасані", вагому тоді силу за мірками Албанії. В кінці сезону візьмуть срібло, відпустивши столичну "Тирану" на п’ять пунктів. Даллку помітили, він отримав виклик до збірної Албанії. Практично в першому матчі він зіграв проти України. Хто б тоді знав, що доля так міцно пов’яже його з вчорашнім суперником.

На обрії з’являється перспектива контракту з "Тідахольмом". Клуб декларував амбіції вийти до першого дивізіону. Арменд приїхав до Швеції, пройшов медогляд. Йому сказали почекати. Тренувався самостійно, його пускали на стадіон клубу "Кальмар". Проте гроші швидко закінчувалися, а конкретики від шведів цілий місяць все не було.

Він повертається до Албанії. Даллку кликали до "Тирани", чинного чемпіона країни. Пропонували серйозні гроші. І тут, як грім серед ясного неба, пролунав дзвінок з Полтави. Не відомо чим нащадки Гоголя заманювали молоду балканську зірку, і як в офісі "Ворскли" (в Полтаві навіть умовні білоруси офігіти яка заморська екзотика) взагалі виникла думка набирати телефонний номер з кодом +355. Арменд погодився – "Я подивився на себе у дзеркало, і сказав, що якщо чогось справді хочеш, немає нічого неможливого". Медогляд в Полтаві, чотири дні тренування з "Ворсклою" і … повернення назад до Албанії.

"Ельбасані" стартував у Кубку УЄФА. Та гра точно була принциповою для албанців. Певно, Арменд не міг собі дозволити собі не поїхати і не допомогти команді, хоч майже точно ризикував новою кар’єрою – імовірність травми, втрата часу на адаптацію напередодні сезону і все інше.

Справа була у супернику. Долею жеребу "Ельбасані" у першому кваліфікаційному раунді випав "Вардар" з Північної Македонії. В цій країні живе численна албанська діаспора в околицях міста Тетово. Раніше місцеві любили повторювати "Тирана – наша, Косово – вже наше, Тетово – скоро теж буде нашим". В 2001 році тут хотіли створити незалежну албанську республіку, проте надіслані Україною пара Су-25 і ударна група вертольотів зробили свою справу. Попри усі протести ООН, НАТО та Росії. Кондоліза Райс закликала Україну негайно припинити поставки авіації. Україна, звісно, поставки авіації припинила. Через два тижні після заяви радниці президента США з України прибуло 30 танків та 20 БТРів, що за накладними оформили як допомогу Болгарії. 11 серпня 2001 року біля села Радуша відбувся фінальний бій урядових військ з сепаратистами. Удари штурмовиків Су-25 змусили бойовиків "Армії національного визволення" відступили на територію Косово.

І от на дворі стояв 2005 рік, і хтось дуже розумний додумався звести в єврокубках команду з Албанії проти "Вардара" зі Скоп'є. Перша гра закінчилася зручними для македонців 1:1, з актуальним тоді голом на виїзді. В Скоп'є зіграли 0:0. "Вардар" вийшов до наступного раунду Кубка УЄФА, албанці полетіли до дому боротися за чемпіонство, а Арменд поїхав знайомитися з Андрієм Пятовим, та писати новітню історію "Ворскли".

Полтава

Вдома його не розуміли: чоловіче, куди ти їдеш. Арменд мав всім розказувати про Андрія Шевченка, братів Кличків, Бубку. Коли до "Кривбасу" прибув десант албанських легіонерів, питань кратно поменшало. В Полтаві новим для нього було абсолютно все – мова, тренування і навіть погода.

Арменду пощастило з досить теплим прийомом. Віктор Носов одразу повірив у захисника. Коли "Ворскла" полетіла на тренувальний збір до Туреччини, тренер з Цуррі та Даллку за спиною ходив по готелю де жила купа українських команд і говорив усім, що раптом що не так – матимете справу з цими здорованями. Арменд понині обожнює Носова.

Офіційний дебют в УПЛ вдався якнайкраще. Виїзд до Одеси, "Ворскла" (тоді ще з одоробською приставкою "Нафтогаз") не вигравала чотири матчі поспіль. Арменду наказали персоналити Косиріна. Косовар уявлення не мав хто це такий, і чого цього гравця так боявся тренер. Дивувався – персонально з кимось вже ж ніхто не грає. Проте наказ є наказ, і всю гру той як балканський секаріо пробігав за "Чорноморською акулою". Він стояв за його спиною навіть тоді, коли той пив воду. "Ворскла" нарешті змогла перемогти.

До речі, найсильнішими суперниками за всю свою кар’єру в УПЛ Арменд вважає Клебера та Гуменюка з "Таврії". Вибір досить оригінальний.

Спершу постало питання мови. Без неї ніяк, в команді перекладати для нього міг лише албанець Цуррі. Проте це було вкрай незручно під час матчів – Дебатік грав аж на лівому фланзі, і часто не чув, що саме кричав земляку тренер. З мовою Арменд розібрався швидко – через кілька місяців вже говорив російською. Купував журнал "Футбол", і вчив літери. (Вадімич – респект. Давай, вчи їх тепер української). Українську косовар штудіював також, бо нею спілкувався персонал клубу. Хотів зробити їм приємно: "Я їх чудово розумів, бо коли мені скажуть хоча б слово албанською, у мене прямо душа співає". Щоб не забувати ці дві мови, Арменд досі говорить ними з братом Ардіном. Останній, до речі, окрім "Ворскли" також грав за "Шкендію" з македонського Тетево. Він має три паспорти – албанський, косовський і … сербський.

На тренуваннях Арменд одразу починає рити землю. Тренер Віктор Носов інколи особисто зупиняв його: "Ти забагато бігаєш. Нехай інші тренуються". Проте звичка працювати жила в крові. Пізніше, коли стане старожилом команди, усім новоприбулим легіонерам Арменд без поблажок втовкмачуватиме: "Ви, як і я, прийшли сюди не за красиві очі. Ми приїхали прославляти ім’я клубу та заробляти гроші. Треба працювати". На полі траплялося навіть таке, що Арменд встигав відвантажити пару "теплих" словечок навіть нападникам "Ворскли". "90 хвилин матчу треба бездоганно виконувати нашу роботу (КуПс та "Локомотива" тут точно погодились би ). Завдяки їй ми годуємо свої родини".

Коли канонічний капітан полтавців Долганський не зміг вийти на матч через травму, капітанську пов'язку віддали Арменду. Вона так у нього і залишилася

Важко давалася акліматизація. В Албанії влітку нікого не здивуєш температурою +38, про сніг знають лише за чутками. Арменд прибув до України взимку, в самих шортах та футболці. Прямо з аеропорту, навіть не перевдягнушись, поїхав знайомитися з командою. Народ був в шоці. Проте потім албанець призвичаївся до клімату, і регулярно ходив купатися на Ворсклу. Сподіваюся хоча б на Дублянщині, а не на міському пляжі коло Південного вокзалу.

Потім до "Ворскли" прийшов Микола Павлов – дотепер культова постать для Полтави. В клубі змінилося все: від стадіону до системи тренувань. Даллку вписався. Він не боявся вимогливого коуча з його виснажливими тестами – бо боятися, на його думку, потрібно лише Бога. Він знову працював. Багато. За всі 11 років у "Ворсклі" він лише одного разу провів матч на лаві запасних.

До своєї вершини, перемоги в Кубку України, полтавці бігли випльовуючи легені на Царській стежці в Ялті. 6711 метрів від Гаспри до Лівадії. Навіть працелюбний Арменд пригадував, що йому то дуже не подобалося. До того ж вони не просто бігли, а ще й кидали один одному медболи. Результат не забарився – трофей та два сезони у єврокубках.

Збірна

Маючи паспорт Албанії, Даллку регулярно викликався до збірної протягом десяти років. Це була своєрідна збірна Косово на дистанційці – в певні періоди за Албанію грало аж 16 косовар. Він був гравцем основи, відбігав шість десятків матчів. Навіть одного разу забив гол – Мальті.

Поїздки на матчі збірної Албанії були не надто зручними – вибиратися до цивілізації з Полтави ще той квест. Арменд вирішив зав’язати з "червоно-чорними" через дві причини – вік, йому почало перевалювати щодалі за тридцять, та сина. Малий зателефонував батьку щоб довідатися, коли той повернеться до дому. Футболіст пообіцяв, що завтра. Малий парирував: "Досить мене обманювати – я тебе бачив по телевізору". Як згадував Даллку: "В той момент мені немов всадили ніж в серце".

Зі збірною було покінчено. Переїзди забирали час у його сина. Арменд грав проти Португалії, Швеції та Данії. Закінчив зі збірною красиво. 13 листопада 2014 року, в матчі проти Косово у рідній Приштині.

Косово

В 2016 році настав час прощатися і з Полтавою. Не зважаючи на албанський паспорт, його земля – Косово. Після закінчення полтавської історії повернувся сюди. Спершу у якості гравця став чемпіоном ліги. Потім почав тренувати молодіжну команду "Приштіни". Побачив, що в нього виходить. І, нарешті, очолив першу команду.

Через пару років після "Ворскли", вже живучи в Косово, Арменд якось зібрав вдома усіх "полтавських" албанців. Перша фраза на початку того зібрання звучала так: "А ти пам’ятаєш полтавський борщ?" (писав це речення тричі, бо сльози прямо потекли на екран телефону). Коли в клубній їдальні його готували, кухар завжди особисто анонсувала цю страву албанцю. Думаю навіть не варто й говорити про те, що його дружина змушена була опанувати рецепт стратегічного продукту. Косово – українське.

Замість епілогу

Окрім зимових холодів на виснажливих тренувань Миколи Павлова, Арменду в Полтаві довелося змиритися з … сербами. Їх у Полтаві побувало справді чимало. Даллку резюмує: "У "Ворсклі" зі мною грав серб Маркоскі. Ми багато років працювали разом. Дуже здружилися і розуміємо один одного. Ясна річ, я ніколи не буду говорити, що у війні винен особисто Маркосі чи хтось інший. Мова в цілому про Сербію. Неправильно думати, що Косово – це лише її земля, яку потрібно забрати собі".

В світлі останніх військових загроз, серед балканських держав Україну безапеляційно підтримало лише троє. Це Албанія, Північна Македонія та Косово. Від перших жорстку позицію озвучив прем'єр Еді Рама, македонці висловили готовність діяти в рамках НАТО. В Косово взагалі сказали, що в разі нападу РФ на Україну, вони передадуть всі свої війська під пряме управління США. З війною, здається, минулося. Та внутрішній голос підказує, що у дипломатичних стосунках України з Косово вже зовсім скоро відбудуться істотні зміни. Спорт точно не стане винятком.