💫 Розповідаємо про свої улюблені турніри Євро – приєднуйтесь
Зірковий 2000-й, сенсаційний 2004-й, домашній 2012-й.
Євро-2024 стартує вже незабаром, а початок червня у роки великих турнірів – традиційний час для ностальгічних постів. Сьогодні члени редакції поділяться спогадами про свої улюблені чемпіонати Європи.
А ви приєднуйтесь – можете у коментарях, а можете, як і ми, за допомогою постів у блогах. Цікаво буде почитати і ваші спогади.
Сергій Барановський – Євро-2000
Коли Україна драматично не потрапила на Євро-2000, то здавалося, що цей турнір втратив для мене будь-який інтерес. Літо, канікули, 12 років, ну які матчі, якщо на вулиці стільки справ? Але варто було тільки почати дивитися, щоб ця «помаранчева лавина» господарів турніру накрила повністю. Все ж таки був свій шарм у цих турнірах на 16 команд.
Єдиним недоліком було те, що половину поєдинків показував СТБ, який на нашій антені видавав сигнал, наче телескоп «Габбл» в останні дні свого існування. Хоча, можливо, це логічно, бо те, що відбувалося на полях Бельгії та Нідерландів здавалося чимось з іншої галактики. З перших матчів буквально кожен ігровий день приносив якийсь новий сюжет: ось Колліна засудив потужних чехів в матчі з Нідерландами, Англія видала епічну перестрілку з Португалією, югослави вирішили грати трилери проти Словенії та Іспанії.
Зінедін Зідан сяяв навіть більше, ніж на домашньому ЧС. Його перформанс проти Португалії досі постійно виринає у різноманітних хайлайтах. Луїш Фігу витонченими, як його гол у ворота Англії, кроками йшов за «Золотим м'ячем». Ну і, звісно, Патрік Клюйверт – улюблений гравець дитинства у своєму найкращому турнірі в житті. Рухами та пластичністю він, чомусь, тоді дуже мені нагадував актора Вілла Сміта.
Але навіть на нього подіяла магія Франческо Тольдо, який не пропустив два пенальті в основний час, а потім виграв серію у Нідерландів. У фіналі я разом з усією Італією не розумів, що в основі робить Марко Дельвеккіо, а коли він ледь не став героєм, так само переживав крах італійців. Білизна зубів щасливого Трезеге після «золотого голу» сяяла навіть на нашому старенькому телевізорі.
Напевно, жоден турнір в житті більше не приносив такої насолоди від чистої концентрації улюблених зірок та емоційних гірок.
Дмитро Клименко – Євро-2004
Чемпіонат Європи 2004 року був для мене настільки першим, що за кілька тижнів до турніру я взагалі майже не цікавився футболом. Про те, що скоро стартує чемпіонат, я дізнався з журналу «Футбол», який батьки купили мені в дорогу, щоб я не нудьгував. Почитав, сподобалося, потім увімкнув трансляцію матчу-відкриття між Португалією та Грецією. І далі пішло.
Євро-2004 завжди згадується мені у яскравих кольорах – напевно, частково через те, що це спогади з дитинства, а вони завжди трохи прикрашені. Але це був справді крутий турнір. На груповому етапі вистачало цікавих подій і без сенсаційної перемоги греків у першому турі. Крутий камбек Франції в матчі з Англією на останніх хвилинах, несподівана нічия Латвії з німцями (там був пенальті на Верпаковскісі!), перемога Чехії 3:2 після 0:2 від Нідерландів на стартових хвилинах, провал Італії та Німеччини, супергол Златана, дуже схожий на договірняк матч шведів та данців, звичайно ж, незвичайний стадіон у Бразі.
Індивідуально той турнір також не підкачав. Мілан Барош став найкращим бомбардиром і цілком міг би дотягнути свою команду до фіналу. Вейн Руні здивував усіх, навіть англійців, але у вирішальний момент отримав травму, вперше на весь світ про себе заявив Кріштіану Роналду – навіть не віриться, що він гратиме і на Євро-2024.
Видовищність того турніру часто ставлять під сумнів через матчі збірної Греції, яка в підсумку і взяла кубок. Однак навіть ці 1:0 здавалися захоплюючими, адже хотілося вболівати за аутсайдера. Минуло вже 20 років, а грецька національна команда досі асоціюється з іменами Врізаса, Харістеаса, Карагуніса, Кацураніса та інших. Це була історична перемога, яку зараз неможливо уявити.
Костянтин Варварик – Євро-2012
Для мене відповідь на питання про улюблений Євро – очевидна. Зрештою, Євро-2012 – це саме той турнір, який 12-річного житомирського хлопчину і втягнув у перегляд футболу – до того це були хіба що просто посиденьки поруч з батьками, які дивилися попередні великі турніри.
Той Євро мав багато цікавих сюжетів: це і праймова збірна Іспанії, для якої, як потім виявиться, це буде останній великий успіх, і цікава Італія з трохи довбанутим, але від того в таких нетривалих турнірах і яскравим, Балотеллі, (майже) завжди стабільно потужна Німеччина, Португалія з Роналду. Була й доволі нудна, як зараз памʼятаю, група господарів-поляків – яку одноосібно переважив дубль Шеви Швеції. Зрештою, були, Англія і Франція, яким Україна – вперше в історії на Євро – мала дати бій. І з обома це було зі своїми цікавими історіями, які точно запамʼяталися: із Францією – шалена злива, через яку матч відклали, із Англією – той самий гол (це вже потім 12-річний Костя полізе гуглити, що таке офсайд і чому той гол все одно б не зарахували).
І хоч всі матчі для мене були виключно по телевізору – так, з Житомира до Києва недалеко, але й я був замалий їхати сам – все одно навіть так відчувалася певна атмосфера свята, яке проходило у цей час в Україні. Уявити і усвідомити, щоб збірна Італії (країни, яка трохи відіграє роль у родині) грала не просто у фіналі Євро – а ще й просто-таки у центрі Києва – було важко.
Вже потім я дізнаюся і про численні корупційні історії довкола цього свята, і про те, що ненайкращі люди (вітаю, пане Григорій Суркіс) просто допомогли його привезти в Україну. Але це не скасовує вражень малого Кості – і того, що цей Євро захопив його так, що він потім активно почав дивитися футбол.
Фото: УЄФА
