Син українських емігрантів підкорив Голлівуд. Боксував, був льотчиком, відмовився від російського звання
На російському заході заявив: «Я – українець, а не росіянин».
30 березня 1992 року американський актор Джек Паланс отримав «Оскар» за виконання найкращої чоловічої ролі другого плану у фільмі «Міські ошуканці». Разом з ним були номіновані Томмі Лі Джонс, Харві Кейтл, Бен Кінгслі та Майкл Лернер.
Справжнє ім’я Паланса – Володимир Палагнюк. Він син переселенців з України, а перед акторською кар’єрою боксував та брав участь у Другій світовій війні.
Батьки Володимира – емігранти з Заходу України. Батько був шахтарем, а Паланс пішов з цієї роботи через спорт
Іван Палагнюк та Ганна Грам’як – батьки Володимира та українські емігранти. Батько родом із села Іване-Золоте на Тернопільщині, а мати – зі Львову. Після переїзду Іван Палагнюк працював шахтарем на вугільній шахті в Пенсільванії, а згодом до нього приєднався і син.
«У ті часи, у 1950-1960-х роках, на шахтах у сільській частині Пенсільванії було дуже багато українців. Це був зовсім інший світ», – згадувала у 2017-му Холлі Паланс – донька Володимира Палагнюка під час візиту в Іване-Золоте.
За декілька років Іван Палагнюк помер від раку легенів. А син пішов шукати заробітки у спорті. Володимир виграв футбольний чемпіонат університету Північної Кароліни, спробував себе у професійному футболі, а звідти перейшов в бокс.
Саме в боксі важковаговик Володимир Палагнюк вперше використав псевдонім – Джек Браццо. За основною інформацією, Браццо був доволі успішним боксером. По-перше – габаритним для свого часу. Зріст – 191 см та довгі руки. По-друге, у його біографії згадується серія з 15 перемог поспіль, 12 із яких були здобуті нокаутом до кінця 4-го раунду.
Але формально це не було зафіксовано ніде, бо більшість боїв Джек проводив у нічних клубах та місцевих рингах задля заробітку. В одному з поєдинків Браццо отримав удар в горло, що призвело до хрипоти на все життя.
Офіційно підтверджений бій сайтом боксерської статистики Boxrec – один. У ньому Володимир Іванович Палагнюк програв Джо Бакслі (8-0-1 рекорд на момент бою) рішенням суддів після чотирьох раундів. Бакслі закінчив кар’єру у 1954 році з рекордом 61-9-3, 30 КО.
Після тієї поразки Браццо заявив: «Я подумав: «Ти, мабуть, божевільний, щоб отримати отримувати по голові за 200 доларів». Театр здається набагато привабливішим».
Але до першого виходу на сцену Палагнюк пережив ще немало складних подій.
Брав участь у Другій світовій війні. Його літак загорівся, а лице довелось рятувати пластичним хірургам
З початком Другої світової війни Володимир Палагнюк встав до лав Військово-повітряних сил США. Тренуючись літати на Consolidated B-24 Liberator, під час одного з вильотів його літак загорівся. Палагнюк врятувався, катапультувавши, але обличчя було сильно пошкоджене вогнем.
Близько десяти пластичних операцій врятували, але і дещо видозмінили обличчя Володимира. Він став виглядати більш суворо, що допомогло у кінокар’єрі, до якої на той момент було ще далеко, адже Палагнюк не демобілізувався через пошкодження. Він брав участь у військових операціях до 1944 року.
Називав більшість своїх фільмів сміттям і хотів зіграти у комедії. За роль у комедії і отримав «Оскар»
Володимир Палагнюк взяв для себе псевдонім Джек Паланс – бо, за його словами, українське ім’я важко давалось глядачам.
До 1947-го, Паланс навчався у Стенфордському університеті на журналіста, а потім – на актора. Працював у ресторанах, охоронцем, фотомоделлю, а пізніше навіть репортером у газеті The San Francisco Chronicle. Але весь цей час мріяв про кіно.
Брутальна зовнішність та хриплий голос допомагала Джеку отримувати ролі. Вперше в житті він зіграв на Бродвеї разом з Марлоном Брандо у п’єсі «Трамвай бажання». Але абсолютна більшість з цих ролей була про бруталізм – суворі та жорстокі злочинці, що беземоційно розправляються з жертвами.
І це не влаштовувало Паланса. Він критично відгукувався про свою роботу в Голлівуді та називав фільми «сміттям». Джек мріяв отримати роль у комедії і не дарма. У 1991 році він отримав роль у фільмі «Міські Піжони», що принесла йому справжній успіх: у 1992 році Паланс отримав «Золотий глобус» і «Оскар» за найкращу роль другого плану.
А на церемонії вручення «Оскару» ще й відтискався на одній руці. На той момент Джеку було 73 роки.
Хотів зіграти Тараса Бульбу та публічно відмовився від звання «Народний артист Росії»
У 1963-му на відкритті пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні Паланс прочитав вірш «В казематі» частково українською.
Джек приїздив і в Україну. Спочатку після Чорнобильської катастрофи 1986 року, щоб допомогти дітям-сиротам. Пізніше був у Києві та розповідав, що мрією його життя було зіграти роль Тараса Бульби.
А у 2004-му році Паланс публічно відмовився від звання «Народний артист Росії».
Тоді на фестивалі фільмів у Голлівуді був представлений російський фільм «72 метри», який на замовлення «Першого каналу» зняв Володимир Хотиненко – українець за походженням. У фільмі розповідається про підводний човен «Слов’янка», екіпаж якого за сюжетом у 1992 році після розвалу СРСР та розподілу Чорноморського флоту відмовляється прийняти українську присягу та переводиться у Північний флот. А потім тоне.
А після показу цього фільму відбулася імпровізована церемонія нагородження присутніх. Джеку Палансу хотіли вручити звання «Народний артист Росії». Програма кінематографічного, театрального й музичного візуального мистецтва була частково профінансована міністерством культури Росії і пройшла під патронатом Путіна.
Джек публічно відмовився:
«Я – українець, а не росіянин. Тож даруйте, я просто трохи не у своїй тарілці. Буде краще, якщо я і мої друзі просто звідси підемо», – заявив Паланс та покинув залу.
«У великому театрі була мертва тиша. Батьку з його друзями довелося пройти довгий шлях», – згадувала ту відмову його донька Холлі.