«Коти давно сказали:«Інтернет – наш!». Інтерв’ю з королевою найдобріших статусів «Трибуни» під ніком [email protected]

Всі, хто бодай іноді заходить в статуси на Tribuna.com, знають [email protected]. Під цим ніком творить дівчина Олеся – добра, але дуже втаємничена. В її статусах можна знайти багато квітів, тварин, легкого гумору, філософських думок. Її світлі невеличкі пости хоч трохи врівноважують словесну агресію, яка регулярно спалахує на сайті. Що за людина приховується під ніком [email protected]? Давайте дізнаватися.

«Таких сексуально розвинених дітей, як у серіалі «Школа», у мене на роботі немає»

– Олесю, чим займаєшся в житті?

Я педагог. Сію "розумне, добре, вічне". Ніколи не мріяла стати педагогом, але, судячи з відгуків моїх вихованців, у тому числі в Інтернеті, з мене не найгірший "сіяч" в Україні (навіть не знаю, чи доречним буде тут смайлик).

– Як так вийшло, що ти не мріяла стати педагогом, але стала?

У мене вчительська сім`я. Так вирішила моя мама, а я на той час ще не вміла заперечувати.

– Ти ідеально володієш українською та російською. Підозрюю, що ти філолог. Чи ти просто добре навчалася в школі?

Я з україномовної сім`ї, але в мене багатонаціональна родина. Є росіяни, угорці, іспанці і навіть мексиканець . Так що доводиться чути різні мови. У школі вчилася непогано, але відмінницею не була, незважаючи на те, що у цій же школі працювала вчителькою моя мама. І так: я філолог. 

– Іспанці і мексиканець? Можливо, іспанською говориш?

Зараз у мене близькі родичі живуть по всьому світу – не тільки у Європі, але навіть у далекій Австралії. Іспанською не розмовляю, хіба що трохи польською і англійською.

– З дітьми працювати цікаво?

Педагог – це професія, яка дає тобі змогу відкривати людей, спостерігати за формуванням їхнього світогляду, їхнього сприйняття світу, у тому числі й емоційного. Тобто ти не просто даєш певну суму знань, але й, як би це пафосно не звучало, можеш передбачити майбутнє нашого суспільства. Я працюю з дорослими дітьми. З такими, що вже й про кохання можна поговорити . Правда, таких сексуально "розвинутих", як у серіалі "Школа", у нас нема.

– Що найгірше і найприємніше у твоїй роботі?

Найгірше у моїй роботі – паперова рутина, найприємніше – це , звичайно ж, можливість спілкуватися з різними типами людей, серед яких є багато цікавих і творчих.

«Українська література для мене закінчується на Ліні Костенко»

– Окрім сфери освіти більше ніде не працювала?

Ні. Але паралельно займаюся дослідженням української дитячої літератури, а також української літератури XIX ст. – початку XX ст. в контексті світової.

– Які українські письменники цього періоду тобі найбільше до вподоби, і як ти ставишся до сучасної української літератури?

З даного періоду нашої літератури захоплююсь Кобилянською, Стефаником, Васильченком. До сучасної літератури ставлюсь прохолодно. Десь на Ліні Костенко для мене все закінчується, хоча загалом сучасна українська література дуже популярна в Європі.

– На чию творчість ти б порадила звернути увагу сучасним дітям та їхнім батькам?

Українська дитяча література надзвичайно сильна. Твори Винниченка, Донченка, Збанацького просто шедевральні. На жаль, сьогоднішні діти виховуються не на них, а на мультиках про "Машу і Медведя". Я намагаюсь долучатися до популяризації дитячої літератури, беру участь у видавництві творів українських дитячих письменників, прагну пропагувати те гарне, що є в нашому письменстві.

– Ти дохід з цього якийсь маєш?

Видаю книжки власним коштом, потім реалізовую. Інколи щось заробляю, інколи виходжу "в мінус".

«Свенсен стріляв, а я співала»

– В повсякденному житті мені вкрай рідко доводиться зустрічати дівчат, що предметно цікавляться спортом. А щоб дівчина щоденно заходила на спортивний ресурс – взагалі нонсенс. Звідки в тебе така цікавість з’явилася?

У моїй сім`ї всі цікавилися спортом, бабуся навіть дивилася хокей. Так що це не дивно. Більше того, ми не просто цікавилися, а й займалися спортом: батько ходив на лижах, брат відвідував боксерську секцію, я з дитинства каталась на ковзанах, займалася плаванням. Навіть відстоювала честь факультету на університетських змаганнях з плавання. Ніколи не була першою, але не була і останньою. Завдяки мені факультет впевнено ходив у середнячках.

– Який твій стиль плавання улюблений?

Мій улюблений – брас. Але це на змаганнях, а поза ними — "по-собачому". Перед змаганням всі "відморожувались", потім ловили мене, ось як ти на інтерв`ю, і я погоджувалась. Згодом, під сміх товаришів, думала: "О Господи, навіщо?"

– Як тебе взагалі занесло на "Трибуну"?

Спочатку я зайшла на сайт Федерації біатлону України. Потім за якимось посиланням потрапила на Sports.ru, а коли дізналася, що існує українська версія "Спортсу", зареєструвалася і тут.

– Чому в тебе саме такий нік [email protected]?

Це не нік, а, швидше, проста абракадабра. Справа в тому, що коли я реєструвалася на сайті, треба було надати не нік, а адресу поштової скриньки. Ось я і придумала таке. Вимога існувала недовго, і майже всі потім перейшли на ніки, однак мені було ліньки кудись писати, до когось звертатися, ось так і залишилось.

– В твоєму профілі на "Трибуні" в графі "про себе" ти написала "вгадайте". Хоч хтось вгадав?

Я думаю, ніхто й не намагався.

– Серед тегів, на які ти підписана, лише біатлоністи. Чому саме біатлон?

Біатлон я люблю з дитинства, а коли у ньому з`явився норвежець Еміль Еґле Свендсен – і зовсім "пропала". Навіть пісню йому написала. Він стріляв, а я співала. Рада, що на Трибуні веде блог Дмитро Підручний. Я йому дуже симпатизую і як спортсменові, і як людині.

– А пісню про Свендсена пам’ятаєш? Про що вона?

Ой, самої пісні я вже не пам`ятаю, хоча вона має бути десь записана. Пригадую лише, що приспів починався словами "за лісами, за снігами Норвегія твоя...", а сама пісня розповідала про те, що , може, ми колись зустрінемося з Емілем, але у інших світах.

«Мої статуси викликають усмішку»

– Ти на "Трибуні" майже від початку її створення. Як сильно змінився сайт за ці шість з гаком років?

Трішечки змінився. На мою суб`єктивну думку, погіршився реддизайн (стара версія мені більше подобалась), зате прийшли цікаві харизматичні люди з почуттям гумору, стали досконалішими статті у блогах, і, що впадає у вічі, користувачі почали не просто писати коментарі, а й вести діалоги, спілкуватися між собою.

– Ти чи не єдиний активний користувач, у якого статусів набагато більше, ніж коментарів. Чому ти пишеш багато статусів на "Трибуні", але дуже мало коментуєш?

Щоб коментувати, треба занурюватись у суть написаного. На жаль, у мене на це не завжди вистачає часу. Викласти статус простіше.

– Тобі можна присвоїти неофіційний титул Грінпісу сайту. Чому твої статуси просочені любов’ю до природи, зокрема до котів?

Тому що коти – зірки Інтернету, вони давно сказали:"Інтернет – наш!" Насправді, я знаю, що у багатьох користувачів є домашні тваринки, і такі статуси викликають усмішку. Ви здивуєтесь, але у мене немає кота, але є німецька вівчарка Джой. Він веселий і добрий.

– Ти, часом, не вегетеріанка?

Ні, я не вегетаріанка. Навпаки, солодкоїжка і м`ясоїдка. Можу їсти і після 18:00. Потім все це відкладається в певних місцях, і я починаю бігати.

– Як думаєш, наскільки доречними є подібні статуси на спортивному ресурсі? Чому так мало ти висловлюєшся на "Трибуні" про спорт?

Думаю, нічого поганого в оффтопних статусах немає. Люди повинні трішечки відпочивати, відволікаючись від спорту. І це можна зробити, не покидаючи сайту. Коментую мало, знову ж таки, за браком часу. Та й думок, напевно, цікавих немає.

– Скільки природи в статусах. Мабуть, в селі живеш?

Я представниця Західної України. Живу у місті, але у власному будиночку, тому дерева, квіти – все зі мною.

– Чому твій блог на Трибуні називається "Городок"?

Назва "Городок" пішла від однойменної пісні, яку виконувала Анжеліка Варум. Городок – маленьке містечко, де майже всі один одного знають і можуть спілкуватися. Такою є і "Трибуна".

– Головним тегом твого блогу обрано "фігурне катання". Але чому про цей вид спорту жодного разу в блозі ти не написала.

Тег "фігурне катання" абсолютно випадковий. Річ у тім, що відкривачам блогів треба ставити якийсь тег. Чому не пишу про цей вид спорту? Тому що він у нас помер. І це дуже сумно. Адже ми мали блискучі традиції, спортсменів, тренерів. Бачу дуже багато українських знавців і любителів фігурного катання на тому ж таки "Спортсі". Там надзвичайно потужний розділ цього виду спорту, хоча і дуже скандальний. Напевно, найбільш хейтерський.

«Творю між ковтком кави і мартіні»

– У коментарях під твоїм постом «Як обідрана ялинка» ти перед зимовою Олімпіадою 2018 року «пророкуєш», що наш спортсмен у фрістайлі Олександр Абраменко більш вдало виступить, ніж наші біатлоністи. При чому більшість українців очікувала медалей саме в біатлоні. Не відчула після цього себе Вангою?

Ні, Вангою себе не відчула. Просто я бачила нестабільність наших біатлоністів, в тому числі і у плані психології. Олександр Абраменко — вольова особистість. Ось і вірила в нього.

– Твій блог "пОлесье" на "Спортсі" регулярно доповнюється, а «Городок» на "Трибуні", скажімо так, закинутий. Чому?

Напевно, не знайшла поки що тут свого читача. Sports.ru – це, фактично, соціальна мережа. Там є блоги і про котів, і про собак, і про кіно, і про музику, і про поезію. Блог "пОлесье" універсальний. Там пишуть, хто про що хоче. Не знаю, чи на Трибуні є потреба в такому блозі. Думаю, поки що ні.

– Якось на питання «За кого вболіваєш?» ти відповіла, що вболіваєш за футбол. Про футбол в «Городку» небагато матеріалів, але аж два про людей з «Шахтаря» (про Паулу Фонсеку та Марлоса). Ти прихована «кротиня»?

Насправді я вболівала за "Металіст", коли його тренував мій улюблений тренер Мирон Маркевич. А от чи "Динамо", чи "Шахтар" мені справді все одно. Боюсь, що фанати обох клубів наставлять тобі мінусів за таку мою відповідь.

– Твоє блогерство – це для задоволення, чи в майбутньому ти таки хотіла б цим заробляти?

Щоб серйозно займатися блогерством і заробляти цим гроші, треба було б покинути основну роботу і приділяти час своїм матеріалам. А я цього поки що робити не збираюсь. У мене є однокласниця Марічка, яка працює адміністратором в дуже затишному кафе. Так от мої віршики, спогади і все інше пишеться саме там, на білому шкіряному диванчику, між ковтком кави і мартіні. Тому моя "творчість" має назву "У Машки на ляшці". Так що на сайтах пишу тільки для власного задоволення. Ну і ще трішечки – для кількох друзів.

– Уявити тебе в конфліктах на Трибуні неможливо. Наостанок все ж запитаю: як ставишся до "срачів" в коментах?

До сварок і перепалок в коментарях ставлюся нормально. Це складова спортивних сайтів. Але повинна бути межа, за яку не можна переходити. Ненавиджу цинізм, не можна, щоб спеціально, для забави, травили людину. Я через це проходила на "Спортсі", і знаю, до чого може дійти людська жорстокість. Знаєш, на кожному сайті повинен "висіти" такий собі своєрідний заклик:"Обережно! За кожним ніком – Людина!"