Два «Динамо», дві жінки і допінг. Белькевич був геніальним на полі і втаємниченим поза ним

Плеймейкер, маестро, диригент. Тренери його називали "академіком" та "професором". Валентин Белькевич запам’ятався вболівальникам київського «Динамо» гравцем, що самотужки здатен зробити результат. Найтитулованіший футболіст в історії Білорусі, найкраща «десятка» київського гранда в історії незалежності. Від нього цілком обґрунтовано завжди чекали дива на полі. І він це диво дарував.

Народжений біля стадіону

Народився Валентин в пологовому будинку, що розташований буквально в ста метрах від мінського стадіону «Динамо». Згодом, вже хлопчаком, він регулярно приходив побуцати м’яч на поле: приводив з собою товариша, ставив його в «рамку» і пуляв з різних позицій. В один з таких днів це помітив дитячий тренер ДЮСШ мінського «Динамо» Михайло Братченя. Фахівець одразу запропонував хлопцю відвідувати його секцію. 

Серед однолітків, серед яких був і Олександр Хацкевич, Валентин виділявся своїм футбольним мисленням. У 18-річному віці дебютував за першу команду мінського гранда у матчі 1/16 фіналу кубку СРСР проти житомирського "Полісся". Згодом Радянський Союз розпався, а Белькевич почав підкорювати вболівальницькі серця Мінська. За свою білоруську клубну кар’єру він зіграв більше 130 матчів і назбирав 107 очок за системою гол+пас. В 1995 році визнавався кращим гравцем Білорусі. Але без ложки дьогтю в цей період не обійшлося.

«Більшість журналістів пишуть про те, чого не існує» 

9 серпня 1994 року чемпіон Білорусі в Кубку УЄФА приймав мальтійський "Хіберніанс". Той матч, попри перемогу, став для Белькевича останнім в євросезоні. Допінг-проба лідера мінчан після того поєдинку дала позитивний результат. Валентина дискваліфікували на рік в матчах під егідою УЄФА. В організмі футболіста знайшли сліди анаболічного стероїду – ретаболілу. Цей препарат використовують для нарощування м’язової маси та зміцнення кісток.

Белькевич наполягав на своїй невинності: "Восени 1993 року у мене боліло коліно. Його лікував клубний лікар Василь Дмитраков. В той час в єврокубках не було допінг-контролю. Тому ніхто не вів суворої звітності по введеним препаратам. Мені робили ін’єкції, щоб зміцнити кістки. Ніхто і гадки не мав, що вже наступного літа почнуться допінг-тести в турнірах під егідою УЄФА, а сліди нандролону, що містилися в ліках, лишаться в організмі ще протягом наступних місяців".

На момент допінг-скандалу лікаря, який робив уколи, вже не було в живих. Усі записи по процедурам теж десь зникли. Можливо, їх і не було (хоча в той час подейкували, що всю звітність по ін’єкціям знищили).

Білоруська преса знищувала Белькевича. Газети рясніли заголовками типу "Справа Валентина Белькевича": діагноз незмінний – відсутність мізків". Журналісти цькували футболіста, мовляв, "Белькевич проявив відсутність інтелекту, бо вирішив елементарно підкачатися". Найбільш винахідливі акули пера розповсюджували вигадки про кокаїн.

Після тих перипетій розпочалася нелюбов Валентина до журналістів.

"Абсолютна більшість журналістів видаються мені людьми, які пишуть про те, чого не існує в природі. Вони спотворюють факти і сенс того, що їм говориш, несуть нісенітницю від себе", – заявив свого часу футболіст.

Він практично не давав інтерв’ю, оминав людей з мікрофонами і диктофонами. Пом’якшав Белькевич до ЗМІ вже після завершення кар’єри футболіста: "Я ніколи ні на кого не ображався. Просто вважав, що треба або грати в футбол, або говорити про нього. Тому й казав репортерам: дивіться, як я граю, і пишіть про те, що бачите". 

Тиск "Спартака" не вплинув

Переломним в ігровій кар’єрі для футболіста став Кубок Співдружності 1996 року. Белькевич та Хацкевич наробили там шереху, чим одразу зацікавили київське «Динамо» і московський «Спартак». Росіцська народна команда тисла на білорусів, як могла. Всі фахівці та газетярі розпиналися, що стиль гри Белькевича більше підходить під «спартаківський», лякали «динамівськими» навантаженнями, до Хацкевича взагалі додому приходи «товариші» кавказької зовнішності зі своїми «аргументами» на користь червоно-білих.

Белькевич же був непохитним: "Я не звертав увагу на психологічний тиск і вважав, що обрав більш амбіційну команду". І білоруси попрямували до Києва.

Тут у Валентина спочатку не пішло. Тодішній коуч біло-синіх Йожеф Сабо бачив його лише в "Динамо-2". Все змінилося з поверненням в клуб легендарного наставника Валерія Лобановського. В сезоні 1997-1998 рр. Белькевич регулярно виходив на заміну, але в основу "з-під" капітана Юрія Калитвинецва потрапити було важко. Наступного футбольного року Валентин на довгі роки став основним плеймейкером киян.

Чому не перейшов в топовий чемпіонат? 

Після півфіналу ЛЧ з "Баварією" на підвищення в Європу пішли Шевченко та Лужний, через рік – Ребров та Каладзе, і Белькевич на зламі віків став лідером команди. Він демонстрував таку гру, що пропозиції з топ-ліг вистачало: "Ліверпуль", "Саутгемптон", "Еспаньйол", "Реал Сосьєдад" (подейкували, що і Ринат Ахметов дуже хотів бачити Белькевича в Донецьку). Валентину був цікавий лише мерсисайдський варіант. Але білорус так нікуди не перейшов.

І цьому називають дві причини: по-перше, Валентина вчасно призначили капітаном команди, що для нього багато важило; по-друге, він не любив зміни в житті і ніколи їх не прагнув. Коли ж наприкінці кар’єри він уклав угоду на рік з азербайджанським «Інтером», то розірвав контракт вже через пів року. "Я приїхав в чужу країну з іншим менталітетом. Опинився далеко від сім’ї. В моєму віці не бачив сенсу перебудовуватися".

Поза полем – нетиповий футболіст

Не зважаючи на свій зірковий статус на полі, поза ним Белькевич був дуже сором’язливим. Він не любив надмірну увагу до себе з боку преси та з боку звичайних людей. Через це він жодного разу не був в київському метро: "В Парижі, Пітері, Мінську та Москві користувався послугами метрополітену. В Києві – жодного разу", – розказував Валентин.

Окрім цього він був дуже розумним, багато читав: "Нещодавно прочитав книгу цитат Марка Аврелія – ​​дуже мудрої людини, яка давала точні й красномовні характеристики багатьох подій і явищ цього світу".

Обурювався, коли журналісти називали футболістів тупими: "Ви думаєте, що у футболістів три звивини в мозку, що всі ми – обмежені? Я от знайомий з творчістю Девіда Боуї! Ще мені до душі британська група "The Cure". 

Віддавав перевагу більярду над азартними картковими іграми на гроші. Благо, на базі були столи. В більярд любив грати на віджимання.

Дві жінки Белькевича

Він приховував власне особисте життя. Довгий час мав стосунки з дівчиною Олесею, з якою познайомився ще в 1996 році. Заради Валентина, вона покинула офіційного чоловіка.

Валентин не любив світських тусовок. Тому його весілля з колишньою солісткою "ВІА Гри" Анною Сєдаковою стало несподіванкою. Цей союз став необхідно мірою, бо співачка була вагітна і вже через 5 місяців після весілля у подружжя народилася донечка.

Брак не протривав і двох років. І згодом Валентин та Олеся знову почали жити разом, але до офіціозу у них справа не дійшла. 

Рокове літо 2014-го…

В цілому 2014-й починався непогано для Валентина. Він працював тренером "Динамо U-19". Але влітку клуб не запропонував йому новий контракт, що неприємно здивувало Белькевича.

"Ми стали чемпіонами серед команд U-19. Але з нами контракт не продовжили. Це був грім серед ясного неба", – обурювався Віталій Косовський, який тоді працював у штабі з Белькевичем. Валентин дуже болісно це сприйняв.

Олеся намагалася розрадити його: то на рибалку разом, то в подорож. Але це тривало недовго.

Тромбоемболія забрала Валентина на 42-му році життя. Його персона постійно була оповита якоюсь недомовленістю: що насправді було в історії з допінгом? Які ще таємниці ховало його особисте життя? Що було б, якби він в "праймі" перейшов в топ-чемпіонат? Яким він міг стати тренером?  Про це ми вже ніколи не дізнаємося.

Натомість ми точно знаємо, що Валентин Белькевич був уособленням ідеального диригента: він забивав або віддавав у кожному другому своєму матчі за киян, обігрував по три чотири опоненти, заробляв багато стандартів, але ніколи не симулював, не грав грубо, а по роботі з м’ячем він міг дати фору бразильцям, що тоді тільки почали приїжджати в наш чемпіонат. Це була ідеальна «десятка» з вісімкою на спині.