«Якось зайшов у гей-клуб, ледь там не ригав». 11 ярких цитат из интервью Михаила Кополовца
Экс-полузащитник «Карпат» рассказал «Футбол24» о своем клубе «Айнхайте» из пятой немецкой лиги, тяжелой жизни в Германии и коррупции в Украине. Tribuna.com выбрала лучшее.
Экс-полузащитник «Карпат» рассказал «Футбол24» о своем клубе «Айнхайте» из пятой немецкой лиги, тяжелой жизни в Германии и коррупции в Украине. Tribuna.com выбрала лучшее.
Об уровне «Айнхайта»
«Наш клуб не вилетів, тому що ті команди, які повинні були підвищитися класом, не мають для цього грошей. Коли я приїхав у «Айнхайт», команда була неукомплектована. Катастрофічно бракувало футболістів нормального рівня. Можете собі уявити, яким є клас гравців «Айнхайта», якщо ми навіть з п’ятої ліги вилетіли. Але керівництво клубу налаштоване дуже серйозно. Наскільки я знаю, нас підсилять один грек і один поляк. Плюс – у команді вже є 5-6 непоганих футболістів, як на рівень п’ятої ліги. Тож я продовжив контракт із «Айнхайтом» ще на півроку. Для мене зараз найголовніше – не категорія ліги. Основне – мати ігрову практику і отримувати за це гроші. В Україні така ситуація, що немає сенсу повертатися додому. Це мені просто нецікаво».
Кто финансирует «Айнхайт»
«Рудольштадт – заможне місто, тут дуже багато бізнесменів. Кожен із них робить певний внесок. Є офіційний президент «Айнхайта», але він грошей не дає – це «парафія» підприємців. Вони – поважні люди, багато чого досягнули в своєму житті, тож їм неприємно бачити регулярні поразки команди. Вони реально зацікавлені у прогресі «Айнхайта».
О своих успехах в новом клубе
«Один м’яч я забив – вже в першому ж матчі за клуб. Потім забив ще два, але їх не зарахували через офсайд. Чесно кажучи, після того м’яча у ворота клубу «Карл Цейсс» із Єни, думав, що заб’ю дуже багато – не склалося. Тим не менше, зараз існувала можливість поїхати на збори із клубом третьої німецької ліги, але я відмовився, пообіцявши приєднатися до них взимку».
О тренерах в Германии и Украине
«Мій теперішній наставник – дуже хороша людина. У мене був такий момент, коли я отримав травму, а тренер одразу помітив, що мені важко психологічно. Тож він відпустив мене на 10 днів додому, на Закарпаття. Щодо його професіонального рівня, то цей рівень відповідає п’ятому дивізіону. Звісно, вундеркіндом у футболі його не назвеш. Тренування проводить непогані, людяний, а що ще я від нього можу вимагати?
Дивіться, як є в Україні. Більшість команд готує другий тренер, а головний лише стартовий склад називає. Навіть у київському «Динамо». По телевізору показують, як Реброву на вухо нашіптує його людина, що розуміється у футболі. Те саме – «Барселона». У фіналі Ліги чемпіонів були моменти, коли Енріке підказували помічники, які набагато більше розбираються у тактиці, ніж він. Головний тренер може бути психологом, відповідати за контакт з футболістами, а кілька помічників йому порадять набагато краще, ніж він сам міг би додуматися. У «Говерлі» був тренер з фізпідготовки, а також другий тренер. Грозний тільки визначав склад і міг щось крикнути три рази – його й так ніхто не розумів».
Про адаптацию в Германии
«Мови я не знав, тож почувався самотньо, наодинці зі всіма проблемами. Пам’ятаєш, у «Карпатах» був іспанець Лукас Перес? Він не розумів нас, тож я любив з нього поприколюватися, потравити його. Лукас усвідомлював це і сердився. А тепер я й сам побував у шкурі Переса. Заходжу в роздягальню, там пацани сидять і по-німецьки щось обговорюють, сміються. Часто виникали незручні ситуації – люди тебе не розуміють, а ти не розумієш їх. Іноді чуєш «Міша, Міша», – але ЩО саме вони кажуть – не знаю. Зрештою, то таке. Головне на полі себе показувати – тоді вони розуміють, хто ти».
Я не розумію тих, хто виїжджає з України і осідає у Німеччині – тут важко психологічно. Все розмірено, спокійно. Я одного разу завтикав на світлофорі – вже «зелене», а я стою. І ніхто бодай раз мені не посигналив! Натомість приїхав в Ужгород, ледь-ледь «жовтий» – вже сигналять, давай рухайся! Відчуваю, що я – вдома, ось це мені і потрібно (сміється)».
О личном
«Це моя кохана дівчина – Віка. Вона зі Львова. Я ж казав, що шукатиму собі щастя у Львові. Познайомився з нею перед від’їздом у Німеччину, а потім забрав до себе у Рудольштадт. Думаю, що кращої за Віку не знайду. Коли гулятимемо весілля – я обов’язково запрошу журналістів. Буде дуже цікаво».
О геях
«У Німеччині – соціальні виплати, висока якість, але тут все штучне, багато геїв… Якось випадково зайшов у гей-клуб на дискотеку і не зрозумів, що відбувається. Я ледь там не ригав. Мені було гидко, а німцям – нормально. Вуха проколені такими кулями… Я не з того світу. Українцям «така» Європа ще довго не вкладатиметься в голові. Два мужики йдуть, тримаються за ручки, цілуються… Було б це в Ужгороді – вже б обоє отримали по голові.
Чесно зізнаюся: я запитував у наших пацанів, чи нема в «Айнхайті» геїв. Кажуть – нема. Ще не вистачало, щоб вони були в команді! Адже в душ ходимо всім колективом. Я спочатку так придивлявся – думаю, може комусь сподобався. У Німеччині діти з дітьми, старші зі старшими, «голубі» – там вже просто не розумієш, що робиться. Там збоченнями аж кишить – і ніхто не ховається. Мені це дико».
О разнице в уровне жизни
«Зарплата – 1000 гривень, а хліб коштує 7,8,10 гривень. Для порівняння: в Німеччині середня зарплата – 2000 євро. У нас – нехай теж 1500-2000 гривень. Але там літрова банка молока коштує 0,5 євро. У нас це було б 50 копійок. Кілограм м’яса у Німеччині – 2,5 євро. У нас – 60 гривень. Відчуваєте різницю? Хліб у них від 0,5 до 1 євро.
Я – футболіст. Можу собі дозволити дещо більше. Але йду в магазин і бачу бідних людей. Серце кров’ю обливається – хочеться допомогти абсолютно всім. У мене мама заробляє півтори тисячі гривень. Люди вже й забули про те, що могли собі дозволити при «тій» владі. Цим курсом їх просто обікрали – в три рази. У Німеччині за зекономлені 400-500 євро ти зможеш поїхати в Туреччину. А куди ти поїдеш за 500 гривень? На сусіднє озеро, хіба що».
Об Украине после Майдана
«Я дуже розчарований, бо була надія, що дійсно щось змінять. Але прийшли інші рвачі. Так шкода тих людей, які гинуть на Донбасі, які залишають там своє здоров’я. Заради чого?
Чи змінилося щось в Ужгороді? Поки що нічого. Моя думка така: може зараз крадуть трохи менше, але однаково продовжують це робити. Я, наприклад, їду Ужгородом і перевищую швидкість. Зупиняє мене даішник. Кажу: «Я вибачаюся, так – перевищив». А йому нецікавий штраф. Запитує: «Шо, оставляєш мені на кофе?». Що змінилося? Нічого не змінилося. При Януковичі усе відбувалося відкрито, зараз трішки ховаються. Я бачу, що відбувається на митниці, бо по дорозі в Німеччину проїжджаю і Словаччину, і Угорщину. Знаю, як поводяться наші митники – все те саме».
О «Говерле» и зарплатах игроков
«Просто на Закарпатті ніколи і ніхто не ставився до футболу серйозно. Я впевнений, що Нестор Шуфрич, може, одного-двох футболістів знає – і все. Йому нецікаво. А молодий Саша Шуфрич не має впливу на гроші. Він може хіба що сказати: «Так, все буде».
От Райчевіч. Чоловік приїхав зі сім’єю в Ужгород. Він винаймає квартиру, а йому не платять зарплату 5,6,8 місяців. Уявляєте, наскільки це психологічно важко? Звичайно, люди підуть з команди, але, вважай, ти рік-два втратив. Ти в боргах – одні обіцянки. Такий футбол – нецікавий... Ми зараз повернулися до початку 90-х, коли заробляли по три тисячі доларів. І це справедливо. Бо не може дитячий тренер отримувати дві тисячі гривень, а футболіст – 100 тисяч доларів. Це просто некультурно щодо всіх інших людей, скажімо так. На сьогодні оптимальна зарплата для гравця клубу, який не грає в єврокубках, має становити 5 тисяч доларів.
О «Карпатах» и Львове
«Дуже люблю «Карпати», це моя рідна команда. Але я не слідкував за її матчами. Я взагалі відійшов від теми українського футболу. Наприклад, тільки зараз дізнався, що Севідов очолив «Металіст». Після того ставлення, яке я побачив у Німеччині, мені наш футбол, всі оті «схеми», стали гидкими.
Звісно, що я не можу не перейматися долею команди. Коли я чую слово «Карпати» – воно для мене рідне, близьке, тепле. Кому я міг передати обов’язки – та тільки Худоб’яку і Голодюку. Це лідери команди, вони можуть тягнути далі цю ношу священика (сміється). Чесно-чесно вам скажу: хотілося закінчити кар’єру у Львові. Але я така людина: коли бачу, що тренер на мене не розраховує, то піду. Хоча з Ігорем Йовічевічем у мене завжди були прекрасні стосунки. Думаю, що я б навіть зараз не був зайвим у «Карпатах». Допомагав би виховувати молодь».
