Чи стане переможець бою Ломаченко-Лопес абсолютним чемпіоном світу? Все не так просто
Пояснюємо з поглибленням в історію.
17 жовтня 2020 року в Лас-Вегасі (США) чемпіони світу в легкій вазі українець Василь Ломаченко та американець Теофімо Лопес в очній сутичці визначать найсильнішого бійця дивізіону. Де-факто переможець поєдинку стане абсолютним чемпіоном світу. Де-факто… Але не де-юре.
Чому так? Давайте розбиратися разом. Почнемо із азів.
Яка різниця між професійним та любительським боксом?
Що б вам не розповідали усілякі там вікіпедії, але основна відмінність професіонального боксу від аматорського – не в рукавичках, захисних шоломах, не в кількості раундів та вагових категорій. Вона суто в фінансовій складовій. Професійний бокс – це бізнес, багатомільйонна індустрія розваг, що розвивалася пліч-о-пліч із телебаченням.
В любителях все просто: кількаденний турнір по олімпійській системі (тобто навиліт) з метою виявлення переможця і призерів.
А основна мета професійного спорту – як і будь-якого бізнес-проекту – отримання максимального прибутку. Боксери-професіонали – неначе товар – кожен зі своєю унікальною ринковою вартістю, яка складається перш за все із популярності та медійної розкрученості атлета.
На жаль, хробаки корупції строщили нанівець фундамент аматорів – Міжнародну асоціацію любительського боксу (АІВА), яка мала б не лише регулювати розвиток кулачних єдиноборств, але й забезпечувати рівністю та неупередженістю усіх учасників змагань. Завершилося все тим, що Міжнародний олімпійський комітет призупинив уповноваження AIBA та відсторонив організацію від проведення Олімпійських ігор 2020 року.
В професійному боксі все інакше. Роль регуляторів переважно виконують не санкціонуючі органи, а провідні промоутери світу, тобто бізнесмени, які за допомогою фінансової та медійної підтримки телеканалів організовують свої вечори боксу. Здебільшого у всіх топ-промоутерів та топ-боксерів світу ексклюзивні контракти з телеоператорами.
Така ситуація – не на користь спорту та глядачам, адже дуже часто через контрактні зобов’язання промоутери не в змозі організувати поєдинки, що найбільше цікавлять уболівальників, часом підсовуючи взамін бої без інтриги та з явними фаворитами. Саме це і є основною причиною різкої втрати популярності боксу і посилення на ринку єдиноборств позицій ММА.
Але проблема, звісно, не лише в цьому…
Що таке абсолютний чемпіон світу?
Коротко з історії розвитку професійного боксу. Першою професіональною організацією прийнято вважати заснований в 1891 році в Лондоні приватний Національний спортивний клуб (NSC), який став фундаментом для Британської боксерської ради (BBBoC). Вони ж і започаткували традицію нагородження чемпіонів сувенірними поясами.
В США розвиток професіонального боксу теж тісно пов’язаний із організацією приватних клубів, адже в інакшому випадку кулачні бої були поза законом. Жодних рейтингів, звісно, не існувало. А чемпіона визначали мало не народним голосуванням.
В 1920-х роках в Америці провідними регуляторами боксерських подій стали Атлетична комісія штату Нью-Йорк (NYSAC) та Національна боксерська асоціація (NBA). Обидві незабаром переросли статус національних організацій, адже хотіли проводити чемпіонські сутички і за межами території США. NBA в 1962 році отримала сучасну назву – Світова боксерська організація (WBA), а NYSAC стала фундаментом для Світової боксерської ради (WBC), заснованої в 1963 році.
Спершу у обидвох організацій були «спільні» чемпіони світу попри те, що у кожної були свої рейтинги. Втім, незабаром дедалі частіше з’являлися чемпіони по одній із версій. Абсолютним вважався чемпіон світу, що в об’єднавчому поєдинку перемагав володаря титулу за іншою версією.
Вперше поняття абсолюта з’являється лише в 1970 році. І «винуватцем» такої події стає найепатажніший боксер того часу чемпіон в суперважкій вазі Мухаммед Алі. В 1967 році він відмовляється від служби в лавах американської армії, після чого втрачає обидва титули. В рядах WBC та WBA розкол. В WBA організовують чемпіонський турнір, в якому перемагає Джиммі Елліс. В WBC нового чемпіона не визнають – разом із NYSAC розігрують свій вакантний титул, який дістається Джо Фрейзеру.
В лютому 1970 року відбувається перший в історії боксу об’єднавчий подинок. Фрейзер за 4 раунди трощить Елліса та стає першим в історії боксу абсолютним чемпіоном світу. Втім, існує і альтернативна точка зору – вважати абсолютами усіх чемпіонів-попередників, які володіли титулами NBA та NYSAC чи WBA та WBC.
В 1983 році утворюється і майже миттєво виходить на провідні позиції ще одна організація – Міжнародна федерація боксу (IBF). Відтепер для того, аби вважатися абсолютним чемпіоном світу, потрібно зібрати колекцію із трьох провідних поясів.
Сучасного вигляду поняття «абсолюту» набуло в 2007 році, коли трійця топ-регуляторів визнала Світову боксерську організацію (WBO).
Отже абсолютний чемпіон світу станом на 2020 рік – це володар титулів по версіям WBA, WBC, IBF та WBO.
Чому абсолютний статус настільки важливий для Василя Ломаченко?
Розпочнемо з того, що з 2007 року зібрати повну колекцію титулів вдалося лише чотирьом: українцю Олександру Усику (крузервейт) та американцям Бернарду Хопкінсу, Джермену Тейлору (обидва – середня вага) і Теренсу Кроуфорду (перша напівсередня вага). Звісно, що Ломаченкові хочеться повторити досягнення свого кума.
Василь з першого дня в професіоналах був націлений на абсолютний статус, адже лише так можна довести, що саме ти є найкращим бійцем дивізіону, а не просто одним із чотирьох чемпіонів. Це, якщо хочете, закладено на генному рівні у кожного колишнього топ-аматора – там звикли, що чемпіон може бути лише один.
А ще статус абсолютного чемпіона – це шанс випередити мексиканця Сауля Альвареса та посісти першу позицію в «паунді», тобто в рейтингу найкращий бійців світу незалежно від вагової категорії.
А ще – це серйозна заявка, ба навіть гарантія того, що по завершенню кар’єри наш чемпіон отримає почесне місце у Міжнародному залі боксерської слави. І, звісно, додаткові бали в «ринкову вартість» бренду Ломаченко – тобто більш високі гонорари в осяжному майбутньому.
Через конфлікти промоутерів/телеканалів в свій час так і не визначили абсолюта напівтяжі Сергій Ковальов та Адоніс Стівенсон, а також суперважковаговики Ентоні Джошуа і Діонтей Уайлдер. Ця проблема досі стоїть на заваді очікуваного суперпоєдинку в напівсередньому ліміті між Ерролом Спенсом та Теренсом Кроуфордом і, скоріш за все, не дасть змоги замахнутися на всі чотири пояси «паундовому» нокаутеру із легшої ваги Наої Іноуе.
Бій за абсолюта – то зовсім не рядова подія. Це апріорі один із найочікуваніших поєдинків року.
А ще не варто забувати про те, що бій із Лопесом для Ломаченка – то справа особиста. Дуже вже кортить українцю поставити на місце нахабного і говіркого молодика.
То в чому ж тоді проблема?
В людській жадібності і, звісно, в корупції.
На жаль, але від тих організацій, які колись і справді відстоювали інтереси боксу, нічого не залишилося. Ще з 2000-х років в WBA започаткували титул «суперчемпіона». Спочатку відповідний пояс діставався лише тим бійцям, які об’єднували в своїх руках титули по версіям різним організацій, тобто об’єднаним чемпіонам.
Але згодом в WBA пішли шляхом найменшого опору – чим більше чемпіонів, тим більше санкціонованих титульних поєдинків, а отже і фінансових надходжень. Тому зараз у організації на 17 вагових дивізіонів понад 40 атлетів, що гордо носять титули «чемпіонів світу».
Найбільше ціняться «суперчемпіони» (саме такий титул у Ломаченка), але й звичайний титул (наразі в легкій вазі ним володіє Жервонта Девіс) теж має свою вагу. Володарів тимчасових (Роландо Ромеро) та золотих поясів (Іван Менді) не варто вважати чемпіонами світу. Вони фактично є власниками титулів «офіційних» претендентів на повноцінний пояс, причому запросто можуть ходити в претендентах протягом декількох років.
Втім, лише володарю титулу по версії WBA Super дозволено проводити об’єднавчі подинки, а отже претендувати на статус абсолюта.
В WBC теж максимально опорочили чемпіонські регалії. В діючого президента організації Маурісіо Сулеймана неначе поясний фетишизм – тяга до виготовлення з метою подальшого урочистого вручання спеціальних сувенірів: діамантовий пояс, грошовий пояс, пояс майя, пояс для тренера, пояс для Сільвестра Сталлоне за роль Роккі Бальбоа, пояс для дітей-немовлят чемпіонів організації та навіть пояс хлопчику, що спас сестру від скаженої собаки. Сподіваємося, що і винахідника вакцини від COVID-19 теж відмітять унікальним антикоронавірусячим поясом.
В червні 2019 року в WBC несподівано ввели титул франчайзингового чемпіону, чим одразу ж внесли неабияку плутанину. Річ в тім, що WBC Franchise – це, скоріше, статус, а не титул, який надається чемпіонам за видатні досягнення протягом кар’єри.
Легковаговик Ломаченко та середньоваговик Альварес – єдині на даний момент боксери зі статусом WBC Franchise. В обидвох вагових категоріях в організації є повноцінні чемпіони – це відповідно Девін Хейні та Жермалл Чарло.
То чи варто вважати поєдинок Ломаченко-Лопес боєм за звання абсолюта в легкій вазі?
Саме тому на початку статті ми й використали поняття де-факто та де-юре.
Адже де-факто в серпні 2019 року Ломаченко завоював вакантний пояс по версії WBC в поєдинку проти британця Люка Кемпбелла. І саме він разом із чемпіоном IBF Теофімо Лопесом є безперечними діючими лідерами дивізіону.
Але є і де-юре. В жовтні 2019 року команда українця подала прохання в організацію, після чого Василя перевели в франчайзингові чемпіони, а Хейні підвищили зі статусу тимчасового в володаря повноцінного поясу. Інакше Ломаченкові довелося б спочатку дати бій Девіну, відстрочивши поєдинок з Лопесом.
Тому, якщо слідувати суто юридичним нормам, то абсолютним чемпіоном дивізіону Ломаченко стане в тому випадку, якщо спершу поб’є Теофімо, а потім і Девіна.
Домовитися з Хейні може бути зовсім непросто. Річ у тім, що у Ломаченко і Лопеса той самий промоутер (Боб Арум та його Top Rank) і телеоператор (ESPN), що, звісно, дало змогу дійти до консенсусу. А от чемпіон WBC Хейні співпрацює з Едді Херном (Matchroom Boxing) та стрімингом DAZN. На словах вони дуже зацікавлені в організації поєдинку з переможцем пари Ломаченко-Лопес, але побачимо, як вони себе покажуть на ділі.
То це все? Чи є ще щось? (+ авторський прогноз)
Для максимальної об’єктивності нагадаємо, що жодних підстав для того, аби надавати Ломаченкові шанс в бою з Кемпбеллом завоювати вакантний чемпіонський титул WBC, у організації не було. Українець не входив до топ-15 рейтингу WBC, оскільки володів двома іншими титулами (WBA Super, WBO).
Як пояснив згодом Сулейман, команда Ломаченка звернулася із проханням дозволити оспорити вакантний пояс і отримала згоду. Абсолютно унікальна ситуація, що, очевидно, вирішувалася заздалегідь та за закритими дверима між Сулейманом, Арумом і Херном.
Пояснюємо наше припущення: частково потерпілим виявився боєць Херна Кемпбелл – хоча і заробив серйозний гонорар в бою із українцем, але все ж втратив чудовий шанс (в бою з росіянином Зауром Абдулаєвим) стати чемпіоном світу.
Автор гадає, що саме тоді сторони узгодили весь план: в разі перемоги Ломаченко переходить в франчайзингові чемпіони, залишає повноцінний титул, який дістається тимчасовому чемпіонові Хейні (став тимчасовим після перемоги над Абдулаєвим). Тобто Херн зробив рокіровку – обміняв одного свого потенційного чемпіона (Кемпбелла) на іншого (Хейні). Причому саме у Девіна набагато вижча ринкова вартість.
Виникає резонне запитання: чи узгодили сторони обов’язковий бій між Хейні та переможцем пари Ломаченко-Лопес?
Відповідь очевидна – однозначно ні. Адже в WBC вже санкціонували бій за звання «тимчасового» чемпіона між все тим же Кемпбеллом і Райаном Гарсією. Отже саме в цій парі визначиться наступний суперник для Хейні.
А переможцю пари Ломаченко-Лопес доведеться змиритися з тим, що їх абсолютний статус ще довго буде причиною жарких баталій між колегами по цеху, експертами, промоутерами та, звісно, уболівальниками.
Фото: AFP
Другие посты блога
