Як оцінювати виступ наших спортсменів на Олімпіаді
Емоції Ірини Козюпи від Пекіна-2022.
Емоції Ірини Козюпи від Пекіна-2022.
Без Абраменка було б взагалі сумно. Другі Ігри поспіль
Дуже далекий від спорту друг запитав, як там наші в Пекіні. Відписала, що є один топчик, який тягне Україну вже другу зимову Олімпіаду поспіль. Звісно, це про Олександра Абраменка.
У Пхьончхані-2018 було золото, в Пекіні-2022 – срібло. Це наші єдині медалі на цих двох Іграх.
Після минулої Олімпіади фристайлу обіцяли новий трамплін і базу, але виділили лише більше фінансування. І це дало результат – в акробатиці у нас вже не один Абраменко, а ціла команда здатна боротися за медалі. Якби не ковід, то Україна цілком могла б привезти з Пекіна дві нагороди.
А ви тільки уявіть, то могло б бути, якби фристайлістам таки побудували трамплін і базу. Тому глобально срібло у фристайлі – це більше про індивідуальний успіх спортсмена та його тренера, а не про державну стратегію розвитку спорту. Особливо, це стосується зимових видів.
Міністр спорту України Вадим Гутцайт перед Іграми сказав: «Якщо в Пекіні не буде жодної медалі – це провал». Одна нагорода є, тому виходить, що на Олімпіаді в нас не провал.
Зараз можна спокійно селфитися з Абраменком, купатися в променях його срібної медалі і видихати до наступних зимових Ігор. Результат же є. Це стосується не конкретно Гутцайта, а більше збірний образ українського чиновника від спорту. Міністр завжди може з’їхати на те, що на посаді він тільки два роки і ті припали на пандемію коронавірусу. Що він і робить.
Зрештою, у кожного міністра завжди знаходилися свої відмазки. Ігор Жданов взагалі заявив, що ми не зимова країна. І в кожного були свої утопічні плани про зимову Олімпіаду в Україні і багаж невиконаних обіцянок.
Потрібна своя інфраструктура, щоб боротися за медалі
Ще до медалі Абраменка думала, як сприймати результати наших спортсменів на Олімпіаді. З одного боку, келих наполовину порожній. І мова йде навіть не про медалі. Всі і так розуміли, що це буде ой як непросто. Практично по всіх позиціях ми далекі від боротьби навіть за першу десятку. Ще й ковід вдарив по тих, хто теоретично міг претендувати на Бін Дунь Дуня і місце на п’єдесталі. А це біатлон та фристайл.
З іншого боку, келих був наполовину повним, бо локально багато наших спортсменів змогли покращити свої результати, оновити особисті рекорди і навіть показати знакові для історії України досягнення у своєму виді спорту. Наприклад, гірськолижник Іван Ковбаснюк фінішував 14-м в комбінації. Для нього і для українських гірських лиж – це фантастичний результат.
Критикувати наших спортсменів немає за що. Вони роблять все, що можуть. Шукають можливості, а не відмовки. Займаються своїм видом спорту з великої любові до нього. За цей фанатизм та ентузіазм їх всіх хочеться обійняти і подякувати.
Просто там, де ми стрибаємо вище голови і показуємо прогрес, інші країни вже давно пішли дуже далеко вперед. І нам їх не наздогнати лише на своїх морально-вольових. Показовий приклад: санкарі оновили особисті рекорди на ОІ, але не змогли вийти у фінальні заїзди. Для того, щоб боротися за медалі, потрібна своя інфраструктура.
У мене є стара друкарська машинка, але я не можу на ній писати тексти для Tribuna.com. Так само Абраменко не може тренуватися на розвалинах у Миколаєві. Санкарі не можуть готуватися на старій дерев’яній трасі у Кременці, а літаючі лижники – на аварійних трамплінах у Ворохті. Тому падіння Андрія Мандзія із санок викликають в мене не сміх та іронію, а біль та сум.
Майже всі спортсмени говорять саме про відсутність умов для тренувань в Україні. Той же Абраменко в інтерв’ю Tribuna.com ще до Пекіна заявляв: «Краще збудувати потрібні об’єкти в Україні та не їздити нікуди». За дві медалі йому треба пам’ятник ставити, але краще побудувати новий трамплін для фристайлу.
Гераскевич не зміг поборотися за медаль, але зробив щось навіть більш цінне
Наша лижниця Вікторія Олех фінішувала із закривавленим обличчям. У неї кров з носа пішла ще під час першого кола, тренери радили зійти з дистанції, але спортсменка змагалася до кінця.
В естафеті наших санкарів в Пекіні Антон Дукач знову ледь не випав із санок. Після заїзду на ньому лиця не було. «Україно, пробач», – сказав засмучений Антон на камеру.
16-річна Анастасія Шаботова привезла в Пекін класну коротку програму під «Щедрик» (і красивий костюм-вишиванку), але впала на лід і ледь стримувала сльози під час інтерв’ю.
Дмитро Підручний зламав палицю суперника під час гонки переслідування, але жодної секунди не думав і дав йому свою. А сам потім біг десь 200-300 метрів з однією.
Олександр Окіпнюк тільки вийшов з карантину і без тренувань зміг пробитися у фінал акробатики. Наш фристайліст ризикнув і стрибнув найскладніший стрибок з усіх учасників.
Гераскевич після свого заїзду розгорнув на камеру плакат «No war in Ukraine». «Хочу миру у своїй державі, хочу миру над своєю головою. Не хочу, щоб люди гинули через війну», – сильний жест і потужні слова Влада. Особливо зараз. Він не зміг поборотися за медаль чи показати свій максимум у скелетоні, але зробив щось навіть більш цінне та важливе.
Посмішка Абраменка і його стримана радість під час нагородження. «Мою медаль я присвячую всій Україні і кожному її громадянину. Дуже радий, що вдалося завоювати її в День єднання. А загалом їздити на Олімпіаду й привозити медалі – це моя робота», – скромно сказав наш мультимедаліст вже після повернення в Київ.
На Іграх ще багато всього було і хорошого, і сумного, але ось ці моменти мені запам’ятались найбільше. І дуже хочеться, щоб до наступних Ігор у нас була нова інфраструктура для спортсменів, а не старі виправдання. Зимовий спорт прекрасний і Україна може бути набагато більш успішною у цій справі.
І ще одна дуже важлива річ. ДОПІНГ – ЗЛО. До нього має бути нульова толерантність. Крапка.
Фото: НОК України
