Інтерв’ю зі Скаузерами в ЗСУ — "Дудка"!
В нас для вас нова неочікувана топ-рубрика.
Оскільки, більшість новин про Ліверпуль ми розміщуємо в нашому телеграм каналі Ліверпуль | Liverpool FC 🇺🇦 , сюди ж ми вирішили писати тільки про надважливе.
На сьогодні для вас перше інтерв’ю. Ви маєте знати, які круті в нас люди. Тому, поїхали!
Привіт, скажи нам свій позивний, місто, чим займався до повномасшатабного вторгнення?
Звати мене Микола (позивний Дудка), м. Калуш (Івано-Франківська обл.) До вторгнення був гірським гідом та екскурсоводом у Карпатах. З 2015 до 2017 був військовим в ОЗСП "Азов".
Як давно ти фанат Ліверпуля й після чого почав уболівати за Червоних?
Вболіваю за Ліверпуль після фіналу ЛЧ у Стамбулі в 2005 році, де я остаточно зрозумів, що підтримувати треба не того, кого тобі нав'язують (Андрія Шевченка і Мілан), а того, хто тобі сподобався. Ліверпуль тоді перевернув мою дитячу свідомість і з тих пір я почав за ними слідкувати.
Найяскравіші моменти, пов'язані з Ліверпулем до 24 лютого.
Фінал ЛЧ з Тоттенгемом. Ми зібралися в пабі, нас було так багато. Ми відпустили всю свою біль після минулорічного програшу в Києві і раділи як діти після фінального свистка. Дуже класний день.
Рік тому, перед початком повномасштабної війни, ми чекали на фінал Кубку Ліги. Ти дивився той матч ?
Так, це був сезон, який я передивився повністю, він був потужним і, мабуть, ще довго такого не буде. Цей фінал був вже з осмисленням того, що скоро війна, ми з ветеранами "Азову", що служили з 2014 до 2020 рр., вже домовлялись про збір у Києві. Я просто подивився матч щоб упродовж 90 хв. не думати про те, що чекає на нас далі. Бо далі було не до футболу.
Чи встигаєш ти зараз слідкувати за футболом?
Онлайн я слідкую ну може останніх 10 матчів, адже отримав поранення і вже не на передовій. Чесно кажучи, через позицію клубу та й футболу загалом щодо війни (а її немає), кожен матч для мене стає дедалі бездушнішим. Сезон складний, після нього будуть зміни, надіюсь позитивні.
Що про поранення зможеш сказати?
Ще в кінці липня я підірвався на розтяжці під час нашої атаки в напрямку Нової Каховки. Отримав складну черепно-мозкову травму, і після лікування став непридатним до служби в десантних військах. Та, попри це, продовжу службу в ЗСУ в якості інструктора.
Брав атрибутику ЛФК зі собою на фронт? Зустрічаєш на фронті інших Скаузерів ?
Так, зі мною з 24 лютого був шарф. Є, мабуть, і десь в когось фото, як я в ньому, але не в мене. Зустрічав побратимів-скаузерів, доволі багато, і в Києві серед Азовців, і серед хлопців 46-ї десантної бригади в Херсоні.
Коли очікуєш на перемогу ЗСУ? Та коли почне перемагати Ліверпуль?
Ця війна точно триватиме ще довгий період часу. Лише зміни всередині росії можуть радикально на щось вплинути, але будьмо реалістами... Наше завдання - знищувати все російське - і на фронті, і всередині України, підтримувати армію і вірити в перемогу. Це ж саме стосується Ліверпуля, як би дивно це не було.
Наскільки змінилось життя під час знаходження в зоні бойових дій?
Будучи вже на війні під час АТО, я не чекав такої масштабної фази. Це був страх разом з звірячою люттю на росію. Все було, як в мареві, але ми боролись. Виживали і робили так, щоб кожен день ти був чимось корисним для перемоги. Ці перемоги почали з'являтись - Київ, Харків, Херсон... Далі ми витримаємо нову навалу і знову будемо атакувати. Рік дуже насичений на події. Я декілька разів ледь не загинув, в мене на руках загинув мій друг, я одружився, через декілька днів в мене народиться дочка. Я дуже щасливий і водночас дуже злий, але коли поряд сім'я, мені добре.
Що гірше: вболівати за Ліверпуль, коли власники клубу з росії, чи жити в одній кімнаті з вболівальниками Ліверпуля, але вони з оркостану?
Якби в мене в кімнаті жили орки-скаузери, то Ліверпуль втратив би декількох своїх фанатів назавжди. Якщо умовний абрамович купив би Ліверпуль, я би перестав вболівати, все просто.
Розкажи якісь цікаві історії за рік, які не стосуються Ліверпуля.
Так чи інакше, всі історії, про які згадуєш, пов'язані з війною. Але я розкажу про весілля. Моя дружина подзвонила і сказала, що вагітна, коли ми облаштовувались в лісі під час навчань на полігоні. Через місяць вона приїхала в Житомир, і я відпросився до міста на одруження. Ми розписались, посиділи кілька годин з друзями в ресторані, провели весільну фотосесію і о 18:00 мені командир сказав, що треба бути на базі. Я був злий, але знав що ми знову їдемо на фронт Як виявилось, насправді мені треба було бути в наметі, бо можлива перевірка особового складу (її так і не було). Моя дружина поїхала додому, мені довелося сказати їй, що ми займаємось питаннями стратегічної важливості, щоб не було так образливо за це всрате весілля.
Я злився на командира, аж до його смерті у вересні, тепер контактую з його дружиною і дітьми, їм треба допомагати. Нічого, весілля можна після перемоги посвяткувати.
Чим можуть тобі допомогти інші скаузери зараз?
Мені допомоги не треба, допомагайте країні. Не тікайте від воєнкомів, серце розбивається, коли таке бачу. Не тіште себе тим, що ви платите податки і раз на місяць скидаєте Притулі 100 грн. Це не допомога. Хочете перемоги - віддайте всього себе для цього!
