Легенда підпільного боксу, найжорстокіша людина Британії та зірка фільму Річі. Історія Ленні Макліна

Цей пост написаний користувачем Tribunа.com. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

Приберіть дітей від екранів ваших девайсів. Стаття про Ленні Макліна може містити сцени насилля і викликати неприємні відчуття.

Джим Ірвін точно не читав на дозвіллі роботи свого сучасника Бенджаміна Спока. Американський педіатр пропонував батькам з витримкою переживати будь-яку кризу дитячого розвитку і відноситися до малюків з повагою. Ірвін замість літератури віддавав перевагу дрібним злочинам і алкоголю. А ще жорстокому побиттю дітей. «Він зламав мої ноги, коли мені було п’ять. Він зламав мою щелепу, коли мені було шість. Він зламав всі мої ребра, коли мені було сім». Жорстокість родом з дитинства, з таким вітчимом Ленні просто не міг стати іншим.

Маклін був народженим для фільмів Гая Річі

А ви знали, що одна з найепічніших бійок світового кінематографу між персонажем Бреда Пітта Міккі і Бомбардувальником з «Великого кушу» – це відсилка до реальної історії з життя Макліна? Тільки замість несправного фургона була машина, яку за всі свої гроші він отримав від циганського «купи-продай» Кенні Мака. Автомобіль не проїздив і двох днів.

Ленні будучи підлітком не побоявся авторитетного Кенні і прийшов на розбірки до нього додому, але той запропонував угоду: «Хочеш нову машину – бери участь в бої на моєму подвір’ї сьогодні ввечері». Маклін і сам був немаленьким, але в суперники йому поставили справжнього громилу – більше 2 метрів зросту і більше 130 кілограм ваги. Ленні вистачило однієї хвилини і одного хорошого влучання, щоб вкласти опонента.

«Найжорстокіша людина Великої Британії» мала ще як мінімум три тисячі подібних історій, і це тільки про поєдинки на рингу. А скільки ще було бійок поза рингом. А скільки ще було історій, не пов’язаних з бійками. Гай Річі не міг не звернути увагу на такого персонажа. Тому саме Маклін зіграв Баррі Хрестителя в фільмі «Карти, гроші, два стволи».

Кенні Мак не просто так дав шанс саме Ленні. Він добре знав про смертоносні кулаки Макліна, які той нерідко застосовував у звичайних вуличних штовханинах і зустрічах «стінка на стінку». Хлопець виріс у Хокстоні в середовищі постійного прояву насилля – не тільки вдома, але й за його межами. Його батько був дрібним злодієм, його вітчим – теж, так само – батьки і старші брати однолітків сусідів. В підлітковому віці уже і сам Ленні потрапив до в’язниці за дрібний кримінал.

Після 18-місячного ув’язнення Шеф* вирішив знайти хорошу роботу. Але його швидко звільнили через … побиття майстра бригади. Будучи підлітком, Маклін ловив себе на думці, що його бандитська доля неминуча. І лиш неліцензований вечір боксу на подвір’ї циганського промоутера залишав надію, що заробляти гроші на життя можна іншим способом.

Подвійне життя Макліна – сім’янин вдома і активний учасник вуличних банд

«Ленні був найгіршим жахом тата й мами, що став реальністю». Маклін не цурався під час знайомства розповідати батькам своєї дівчини про кримінальне минуле (у 19 (!) років). Він щойно вийшов з Борсталя і хотів поділитися з усім світом крутими історіями з виправної колонії. Шеф не зважав, що він знаходився в будинку примірної сім’ї робітничого класу. Тато і мама 17-річної Вел заборонили з’являтися Макліну в їх домі після першої ж вечері вчотирьох.

Пройшов рік, Ленні і Вел одружилися, потім народилися діти, чоловік почав працювати бригадиром у фірмі, що надавала послуги миття вікон. Його вистачило на два роки. Знову стара компанія, крадіжки, грабежі. Підпільні бої - благородний час проводження у порівнянні з усім іншим.

«Я навчилася не питати, що він робив, коли виходив за двері», - розповідає Вел. – «Я не хотіла цього знати, і Ленні бажав нас уберегти від цього». Сім’я була тим місцем, де Ленні відпочивав від себе справжнього, жорстокого, схильного до насилля і злочинів. Там він був іншим, таким собі флегматиком, люблячим дружину і дітей.

Маклін знайшов себе в світі підпільного боксу

В 70-х роках Френк Уоррен (до речі, двоюрідний брат Ленні) організував Національну боксерську раду Великої Британії. Він дозволив змагатися всім підпільним бійцям. Це був шанс на хороше майбутнє для Макліна, але через судимість його не допустили.

Зростання популярності офіційного боксу потягнуло за собою і більший інтерес до неліцензованих кулачних боїв. Глядачі були раді бачити хоч і не таких підготовлених, але максимально безжалісних хлопців. Вони відчайдушно гамселили один одного, нерідко виходячи за рамки дозволеного.

Важко було знайти більш підходящого персонажа для таких подій, ніж Шеф. Щоб перемагати в кулачних боях, не потрібно було мати неймовірну техніку, вибудовувати правильну стратегію чи тримати себе в класній формі. Все що потрібно - бути потужним і напористим, таким як Ленні Маклін. Він був із тих, хто втрачає голову при слові «Fight!» і летить молотити свого суперника. Шеф зізнавався, що ніколи спеціально не готувався до боїв. А за декілька днів до них взагалі переставав тренуватися і спарингувати, щоб бути голодним до крові.

Ленні почав працювати з тим самим промоутером Кенні Маком. Макліна запрошували ледь не на кожен вечір підпільного боксу, що проходив в Лондоні чи його околицях, а пізніше і по всій Британій. Він перемагав раз за разом.

Трилогія з Роєм Шоу – одна з найяскравіших подій британського боксу 70-х

Певний час саме Шоу називали найсильнішою людиною Британії і неофіційним чемпіоном у важкій вазі. Шеф не розумів, з якого дива когось іншого можуть вважати королем вуличної бійки. Адже саме він, Ленні Маклін, непереможний, найкрутіший і найсуворіший.

Рой був людиною схожої долі з Ленні. Він також був лондонським хуліганом, погостював в свій час у виправній колонії Борсталь, не боксував у ринзі ні як любитель, ні як професіонал. Теж брав активно участь в рекеті і інших брудних вуличних діяннях. Додавало жаху образу Шоу те, що віг мав досвід перебування у психлікарні і справді вважався навіженим.

Бої були з рукавичками. Саме вони зіграли визначальну роль в першому поєдинку. Тоді Шоу переміг Макліна технічним нокаутом, однак переможений був впевнений, що його рукавички були підроблені. Можливо, це не був об’єктивний привід для реваншу, але Шоу виявився не з тих, хто не відповідає на виклик.

Зал нічного клуба на 2000 місць був забитий вщент під час реваншу. Більшість ставок знову була зроблена на переможця першої битви. Пристрілка в цьому бої продовжувалась секунд 30 (що і так немало для таких боксерів). Потім джеб від Ленні і серія з трьох влучань заставила Шоу прижатися до канатів. За цим почався справжній ураган із ударів від Макліна, жодної думки про розкачування чи захист.

Рой упав на підлогу. Та це не зупинило андердога. Шеф ударив лежачого суперника з правої, потім відштовхнув рефері і добряче потоптався по голові Роя. (Шоу і сам був відомим своєю любов’ю до ударів лежачих суперників ногами).

Якщо ви думаєте, що на цьому все зупинилося, то ні. Бій продовжився, поки Ленні не вибив Шоу за межі рингу. Це не був спорт, але це було в рамках допустимого, в рамках того, що траплялося під час таких поєдинків. Це був акт агресії і жорстокості, але публіка цього і жадала.

Рой теж знайшов відмазку для своєї поразки – занадто велика кількість женьшеню була вжита перед боєм. Через це він нібито вийшов на битву в поганому настрої. Приймається. Ленні Маклін і Рой Шоу домовилися про третій бій у театрі «Веселка» в Північному Лондоні на 3000 місць.

Це був вирішальний поєдинок протистояння. Почувши гонг, Шоу побіг уперед і намагався захопити ініціативу. Декілька лівих хуків досягли цілі. Але це лише те, що потрібно було Макліну, щоб завестися. Ленні використав свою перевагу в зрості, потрапив у ціль декількома аперкотами і більше свого не віддав. Маклін переміг і прокричав на весь зал: «Тут я шеф!».

Маклін приховував інформацію про поразки

Ленні дійсно провів біля 3000 підпільних боїв. Він сам говорив про 4000 поєдинків в ринзі і ще 20 000 за його межами. Перемагати щоразу було нездійсненною задачею. Про свої поразки Маклін волів зовсім не розповідати в інтерв’ю.

Ходять легенди, що після двох програшів від Кліффа Філдса Ленні ходив по Лондону і скупав усі доступні копії боїв, щоб знищити їх. Також Маклін був двічі декласований екс-професіоналом Джонні Уолдреном. Обидва рази – нокаути в першому раунді. Френк Уоррен ставив під сумнів силу свого родича: «Так, він був жахливим хуліганом. Одним з найбільших, яких ви могли коли-небудь зустріти. Він завжди лякав людей. А щодо боксу… 15 боїв з більш-менш серйозними суперниками – 5 поразок».

Ближче до кінця кар’єри Маклін став розуміти, що улюблене заняття – це бізнес. Трешток, виклики, загравання з публікою – його частина. На початку 80-х він навіть вийшов на міжнародний ринок. Ленні з’їздив на двобій з Джоном Маккормаком, найсильнішим членом місцевої мафії. Наш герой розправився з ним за три хвилини. Ленні відчував себе настільки популярним, що дозволяв собі викликати на бій Мухамеда Алі.

А закінчилася боксерська кар’єра Шефа в 1986 році. В одному з останніх боїв Макліну довелося протистояти Скаженому Цигану Бредшоу. Той дозволив собі вдарити головою Ленні на рукостисканні, за що і поплатився. Провокувати Шефа було не дуже гарною ідеєю. Уже за 10 секунд Бредшоу лежав на настилі рингу, а Маклін добив бідолаху до стану коми.

Неочікуванно, але цей кейс дуже вплинув на Макліна, він був розбитим. Ленні навідував Брайана у лікарні, пізніше стали друзями з Бредшоу.. Шеф прийняв це як знак, що з боями пора зав’язувати.

Маклін досяг успіху як актор і навіть письменник

Ще під час боксерської кар’єри Ленні Маклін змінював місця роботи як рукавички. Довгий час він працював сек’юріті в клубах і барах. Близьке знайомство з легендарними британськими мафіозі братами Крей дозволило йому отримати долю в бізнесі по володінню публічними будинками.

Ставши більше медійним, Маклін почав еволюціонувати у свої підробітках Англійські зірки почали користуватися його послугами як охоронця. Серед клієнтів – Майк Рід і Фредді Стар. Також Ленні відповідав за організацію безпеки на телевізійних шоу. Потім став частим гостем в них, почав зніматися в кіно (окрім згаданих шедеврів Гая Річі, ще був «П’ятий елемент)» і написав книгу, яка була певний час бестселлером в Британії.

А після смерті Шефа знімали фільми і писали книги вже про нього. Так публікувалися і друзі, і діти, і дружина - усюди головним героєм був саме Ленні.

Маклін – неоднозначний персонаж з різнобарвною спадщиною

Роковим для Шефа став рак легень. Симптоми хвороби проявлялися під час зйомок фільму «Карти, гроші, два стволи». Але Ленні був впевнений, що це звичайна застуда. Маклін не дожив до прем’єри всього місяць.

Смерть від раку у віці менше 50 років – страшна трагедія, але Ленні все одно щасливчик. Бо доля подарувала йому і так занадто багато шансів.

Він міг загинути, коли сам вліз в розбірки з компанією із 18 чоловік. Але відлупцював їх всіх. Міг загинути від будь-якого з трьох нападів з вогнепальною зброєю. Але кожного разу ті, хто бажали помститися за програні бої і ставки, давали маху. Міг загинути від десятків і сотень тисяч пропущених ударів в обличчя – від вітчима, суперників на рингу і вуличних хуліганів. Але мав занадто міцний череп.

В кінці хочеться додати трошки позитиву образу Макліна і написати, що це лише зовні був вишибала, а серце то у нього добре. Але він відкусив одному чолов’язі носа, побив касовим апаратом продавця, що помилився з рештою, а ще міг запросто відлупцювати співбесідника за невдалий жарт про нього.

Тому ні, він навіть близько не Кінг Конг. Він вилита копія Баррі Хрестителя. Як персонаж - крутий, але деякі його вчинки мерзенні.

Зате з крутою боксерською і медійною спадщиною. І трохи з кримінальною. Зв’язки з мафією Ленні підтримував до останніх хвилин свого життя. «Якщо танцюєш з дияволом, танцюй до кінця» (Баррі Хреститель).

*В оригіналі прізвисько Макліна – The Guv’nor. Багатьма джерелами воно перекладається як Губернатор. Однак визначення для цього поняття дещо інше – «людина, що має авторитет для тебе». Тому переклад Шеф особисто мені здається більш влучним.