Виступав за «Ліверпуль», виграв Кубок Франції – 11 маловідомих легіонерів, які після України грали у топлігах

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

Трансферний маршрут легіонерів з України до топ-5 чемпіонатів Європи є доволі звичною справою. З тих же трансферів «Шахтаря» вже давно можна сформувати потужну символічну збірну, також мали непогані точкові продажі у топліги «Динамо», «Металіст» та «Дніпро».

Водночас є круті історії не тільки від грандів, а й середняків. Згадайте хоча б перебування Яя Туре у донецькому «Металурзі» (це одне з улюблених ретро українських фанатів) чи нещодавні перформанси Лукаса Переса з «Карпат» та Денніса з «Зорі».

А якщо ж брати загальну кількість легіонерів, що після виступів в Україні зазирнули на вогник до топ-5 чемпіонатів, то їхня кількість стрімко наближається до півсотні. І є серед них як добре розкручені персонажі, так і набагато менш відомі, що і стануть героями сьогоднішнього матеріалу.

* У підбірці не буде відомих гравців (типу Вілліана чи навіть Данило Авелара) або гравців із зовсім вже символічним доробком у топлігах (Аруна Бабангіда та його один матч у Бундеслізі). Також не буде легіонерів, що виступали в Україні лише на правах оренди (Мартіна Онґла з «Карпат» чи Пеле з київського «Арсенала»). ** Підбірка йтиме по зростанню – від найменших досягнень до відносно найбільших. *** Радо вітається доповнення підбірки у коментарях. Всіх футболістів я шукав через Transfermarkt, а тому був великий ризик когось проґавити.

Гаетано Монакелло

Кар’єра в Україні: зіграв 34 хвилини за донецький «Металург» у сезоні 2012/13.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2015/16 виступав за «Аталанту» – зіграв 11 матчів (переважно виходив на заміну на останні хвилини).

Влітку 2012 року у Донецьк приїхав 18-річний італійський форвард Гаетано Монакелло – всього лише другий італієць в історії чемпіонатів України (після Лукареллі з «Шахтаря»). Монакелло був вихованцем міланського «Інтера», однак досі його найкращим досягненням у футболі вважався виступ у Прімавері та Кубку Віареджо за молодіжну команду «Парми» – 8 голів у 14 матчах.

Справами Монакелло керував слизький агент Дмитро Селюк, який тоді крутився у сімферопольській «Таврії». Саме до Криму першочергово прямував Монакелло, проте Селюк розсварився з президентом «Таврії» Сергієм Куніциним і по старій пам’яті влаштував молодого італійця у донецький «Металург».

Ця ідея одразу виглядала не надто вдалою, позаяк з нападниками у «Металурга» не було жодних проблем – там забивав кремезний Драман Траоре та щойно з’явився молодий Жуніор Мораєс. Як наслідок, за першу половину сезону 2012/13 Гаетано Монакелло лише 4 рази вийшов на поле і сумарно провів в УПЛ 34 хвилини.

Хоча відгуки про період у «Металурзі» італієць залишив хороші, цей прикрий фальстарт цілком міг коштувати йому кар’єри. Проте Монакелло не здався. Взимку він відправився на Кіпр, де у другій частині сезону 2012/13 забив 7 голів у 14 матчах за «Олімпіакос» Нікосію – і награв на запрошення від «Монако», звідки доволі успішно їздив в оренду у «Серкль Брюгге» та «Віртус Ланчано» з Серії Б.

Влітку 2015 року Монакелло у статусі перспективного форварда італійської трясовини за 500 тисяч євро перейшов в «Аталанту», яка щойно ледь врятувалася у Серії А. У сезоні 2015/16 Монакелло провів за «Аталанту» 11 матчів (445 хвилин) і навіть забив у ворота «Удінезе» в Кубку Італії. Паралельно він став основним нападником збірної Італії U-21 у відборі до Євро 2017.

Цей період став вершиною кар’єри Монакелло. Вже влітку 2016 року прийшов Джан П’єро Гасперіні, який не бачив його в команді і загнав по орендах аж до закінчення контракту. Зараз Монакелло суттєво здав і є гравцем «Мантови» з Серії С.

Боян Незірі

Кар’єра в Україні: зіграв 57 матчів за донецький «Металург» у період з сезону 2003/04 по 2007/08; зіграв 3 матчі за донецький «Шахтар» у сезоні 2003/04 (оренда).

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2005/06 їздив в оренду у «Вольфсбург» – зіграв 21 матч.

21-річний лівий захисник Боян Незірі перейшов з «Войводини» у донецький «Металург» влітку 2003 року. Серб провів лише 4 матчі, коли його агенту Дмитру Селюку зателефонували з «Шахтаря» та запропонували оренду з потенційним викупом. Незірі перебрався у «Шахтар» – і даремно витратив півроку кар’єри, граючи лише в Кубку України (а чи могло бути інакше, коли у складі гірників вже бігав Резван Рац?).

Вже взимку Незірі повернувся у донецький «Металург» та перезавантажив кар’єру, ставши одним з найкращих флангових захисників чемпіонату України. Згодом він вийшов до фіналу молодіжного Євро 2004 зі збірною Сербії та Чорногорії U-21, з’їздив на Олімпіаду 2004, а також почав викликатися до національної збірної (хоча і не зміг там закріпитися).

Незірі продовжував прогресувати. Він провів класний сезон 2004/05 у складі «Металурга» і вже зацікавив добряків з німецької Бундесліги. «Вольфсбург» запропонував повторити своєрідний план «Шахтаря» – оренду з правом викупу.

У «Металурзі» погодилися, але кар’єра Незірі у Бундеслізі видалася неоднозначною. Він став основним захисником «Вольфсбурга» до березня, але після зміни головного тренера перестав виходити на поле і навіть потрапляти до заявки. «Вольфсбург» зрештою ледь врятувався від вильоту в останньому турі, а серб повернувся у «Металург», де бігав аж до 2008 року.

У січні 2008 року донецький «Металург» покинув віце-президент клубу Дмитро Селюк, який давно керував справами більшості гравців клубу. Почався масовий відхід легіонерів, а зокрема Незірі перебрався до «Брюсселя», який і став останнім серйозним клубом у його кар’єрі.

Борха Гомес

Кар’єра в Україні: зіграв 31 матч за львівські «Карпати» у сезонах 2010/11 та 2011/12.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезонах 2011/12 (оренда) та 2012/13 виступав за «Гранаду» – зіграв 31 матч.

Взимку 2011 року «Карпати» порахували гроші за нещодавній виступ у груповому етапі Ліги Європи і розгорнули досить масштабні закупівлі. Протягом зимового трансферного вікна до Львова приїхали два потужні центральні захисники – словенець Грегор Балажіц та іспанець Борха Гомес.

22-річний Борха Гомес був найбільш цікавим варіантом. Він проводив свій дебютний сезон у іспанській Сегунді (до того чимало побігав у Сегунді Б за «Алькоркон») і був ключовим центрбеком «Райо Вальєкано», який боровся на вихід до Прімери. Попри це, Гомес погодився переїхати в УПЛ, коли «Карпати» активували його клаусулу у 200 тисяч євро.

Взявши час на адаптацію до квітня місяця, Борха забетонував центр оборони поруч з сербом Іваном Мілошевичем. У «Карпатах» Гомес був основним увесь 2011 рік – він пройшов вдалий фініш сезону 2010/11, битву з ПАОК у Лізі Європи, а також провальний початок нової кампанії УПЛ.

2011 рік «Карпати» закінчили поруч з зоною вильоту і в клубі підняли питання розвантаження зарплатного бюджету. Тоді зайвим виявився якраз Борха Гомес, який без Олега Кононова (звільненого ще у жовтні) почав втрачати статус безальтернативно основного, але водночас залишався у хорошій формі і міг принести клубу чимало грошей.

Спочатку Борха перебрався до іспанської «Гранади» на правах оренди, але вже влітку 2012-го перейшов туди за 800 тисяч євро. Всього на рівні Ла Ліги Гомес провів 31 матч, але закріпитися у «Гранаді» не зумів (чи не найбільше запам’ятався автоголом після прострілу Мессі) – і з 2013 року аж до завершення контракту їздив собі в оренди по Сегунді.

Згодом Борха Гомес ще пограв на рівні Сегунди Б, зазирнув у чемпіонат Індії, аж поки позаминулого року не завершив кар’єру.

Андрес Мендоса

Кар’єра в Україні: зіграв 61 матч за донецький «Металург» у період з сезону 2004/05 по 2007/08.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2005/06 їздив в оренду у «Марсель» – зіграв 20 матчів (переважно виходив на заміну на останні хвилини).

Влітку 2004 року перуанський нападник Андрес Мендоса перебував на піку форми. Йому 26 років, позаду 4 результативні сезони за «Брюгге» (титул чемпіона Бельгії, виступи у Лізі чемпіонів), а попереду Копа Америка, куди Мендоса поїде основним форвардом збірної Перу.

«Брюгге» поставив цінник у 4 млн євро і чекав пропозиції з топліг, проте Мендоса за 500 тисяч євро перейшов у донецький «Металурга». Дмитро Селюк в одному з інтерв’ю намагався пояснити, що сильніші клуби цілком могла відлякувати кричуща недисциплінованість Мендоси.

І справді. У збірній Перу Мендоса бувало влаштовував вечірки між матчами і бився з партнерами, проте у «Металурзі» до нього знайшли підхід (постарався харизматичний Йорді Кройфф, який згодом взяв Мендосу під особистий контроль).

У сезоні 2004/05 Мендоса забив 14 голів, допоміг «Металургу» взяти бронзові медалі і потрапив до топ-5 бомбардирів чемпіонату України. Влітку 2005 року на Мендосу звернув увагу «Марсель» – перуанський нападник поїхав у піврічну оренду і намагався закріпитися на «Велодромі» поруч з Насрі та Рібері, проте обмежився роллю резервіста і одним забитим голом у не дуже престижному Кубку Інтертото.

Після такої ж провальної оренди у московське «Динамо» Мендоса вже зосередився на донецькому «Металурзі», де бігав аж до зими 2008 року (до того самого відходу Селюка). Загалом Мендоса провів за «Металург» 61 матч та забив 27 голів, за що отримав звання одного з найкращих легіонерів в історії клубу.

Надалі Мендоса ще чимало пограв у Румунії, Туреччині, МЛС, Мексиці та рідному Перу, проте великих успіхів не досяг. Кар’єру цей харизматичний мужчина завершив у 2015 році.

Тоні Шуньїч

Кар’єра в Україні: зіграв 66 матчів за луганську «Зорю» у сезонах 2011/12, 2012/13 та 2013/14.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2015/16 виступав за «Штутгарт», а в сезоні 2016/17 – за «Палермо» (оренда).

Взимку 2012 року луганська «Зоря» зацікавилася 23-річним боснійським центрбеком Тоні Шуньїчем, який крутився біля збірної Боснії та Герцеговини, а також вважався одним з найкращих гравців боснійського чемпіонату.

Позаяк у цього кремезного хлопця вже за півроку спливав контракт зі «Зриньські», придбати його вдалося всього за 50 тисяч євро. Ось за такі невеликі гроші «Зоря» і отримала центрального захисника, який одразу увірвався в основу та склав круту пару центрбеків навіть для праймової УПЛ – спочатку з Максимом Білим, а потім з Віталієм Вернидубом.

З Шуньїчем у центрі захисту почався ренесанс «Зорі» під керівництвом Юрія Вернидуба. Луганська команда за 2 роки виросла із борця за виживання до учасника Ліги Європи, а Шуньїч у нагороду за свій прогрес навіть поїхав на Чемпіонат світу 2014, де зіграв проти Нігерії та Ірану, вже протягом турніру витіснивши з основи Ерміна Бічакчича.

Зрозуміло, що довго тримати цього міністра оборони «Зоря» не могла. Після ЧС 2014 Тоні Шуньїч за чималу суму (за версією Сергія Рафаїлова) перебрався у «Кубань», а вже звідти влітку 2015-го пішов у «Штутгарт».

Наступні 2 роки боснієць провів у топлігах, але зайвий раз про них згадувати, напевно, навряд чи забажає. У сезоні 2015/16 Шуньїч вилетів з Бундесліги зі «Штутгартом», а вже через рік – з «Палермо» із Серії А.

Напевно, цих вражень від топового футболу Тоні Шуньїчу цілком вистачило, бо з 2017 року він зосередився на фінансовому, а не професійному рості – чимало пограв у РПЛ, Китаї, а минулої зими повернувся до рідного «Зриньські».

Нещодавно про Тоні Шуньїча згадував Юрій Вернидуб: «Хто найкраще потрапляє під прізвисько «мужики»? Напевно, це Тоні Шуньїч. Такий кремезний хлопець, скеля, справжній мужик. Як на полі, так і поза ним».

Мілан Йованович

Кар’єра в Україні: зіграв 9 матчів за донецький «Шахтар» у сезонах 2002/03 та 2003/04.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2010/11 виступав за «Ліверпуль» – зіграв 18 матчів.

Вілліан, Фернандінью, Генріх Мхітарян. З екс-гравців донецького «Шахтаря» у АПЛ можна скласти чимало символічних рейтингів, однак буде велика спокуса забути про сербського нападника Мілана Йовановича – одного з першопрохідців цієї трансферної стежини.

Мілан Йованович приїхав до Донецька у січні 2003 року в статусі одного з найдорожчих та найперспективніших гравців чемпіонату Сербії. За різними даними, за 21-річного сербського нападника «Шахтар» сплатив «Войводині» від 500 тисяч до 1,5 млн євро.

Йованович повинен був разом з Брандао скласти легіонерський тандем для конкуренції з Бєліком та Вороб’єм, а «Шахтар» ставив амбітні завдання: виграти Чемпіонат України та Кубок України 2003, а також нарешті прорватися у груповий етап Ліги чемпіонів.

У кінцевому підсумку «Шахтар» не виконав жодного з цих завдань, а Йованович провів всього 7 матчів і вже в квітні отримав важку травму у грі з полтавською «Ворсклою». Серб відновився тільки в листопаді, після чого зіграв ще декілька матчів у Кубку України – і виявився непотрібним «Шахтарю» вже влітку 2004 року.

Йованович перейшов у московський «Локомотив», де дивився футбол з лавки майже 2 роки. В момент, коли кар’єра фактично досягла дна, з’явився варіант з льєжським «Стандардом». Там серб неначе воскрес і провів 4 круті сезони на позиції лівого вінгера (153 матчі, 69 голів, 28 результативних передач, 2 титули чемпіона Бельгії та хороша гра на груповому етапі Ліги чемпіонів).

До того ж Йованович заграв і в збірній Сербії. Він став її найкращим бомбардиром у відборі до Чемпіонату світу 2010, а також забивав на самому турнірі в ПАР. Тому не дивно, що влітку 2010 року Мілан Йованович перебрався на «Енфілд», де мав додати глибини в атаці кризовому «Ліверпулю» Роя Годжсона.

І Йованович навіть почав сезон основним лівим вінгером, однак вже після перших матчів стало зрозуміло, що це надто брутально навіть для кризового «Ліверпуля». Надалі серб все ж програв конкуренцію сексапільному аргентинцю Максі Родрігесу і став його резервістом, а також декілька разів виходив у центрі нападу поруч з Кюйтом і Торресом (згодом Суаресом).

Усього за «Ліверпуль» Мілан Йованович провів 18 матчів (10 в АПЛ), забив 2 голи та віддав 2 результативні передачі. Вже наступного літа він перебрався до бельгійського «Андерлехта», де і завершив кар’єру у 2013 році.

Рафаел Ратао

Кар’єра в Україні: зіграв 15 матчів за луганську «Зорю» у сезоні 2018/19.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2022/23 виступав за «Тулузу» – зіграв 34 матчі і виграв Кубок Франції.

Влітку 2018 року «Зоря» вигідно продала бразильського нападника Юрі до «Аль-Насра» з ОАЕ (фігурує сума близько 1,5 млн доларів). Постало питання з пошуком заміни і ставку вирішили зробити на кремезного вінгера з бразильської трясовини – Рафаела Ратао.

Рафаел був вихованцем бразильської «Понті Прети», з якою у 2013 році (на самому початку кар’єри) навіть прорвався до фіналу Копа Судамерикана. Однак закріпитися там не вийшло , тому він здебільшого крутився по клубам Серії Б. У липні 2018 року якраз із представника Серії Б, «Оесте», Рафаел перейшов у луганську «Зорю».

Юрій Вернидуб бачив бразильця не вінгером, а центральним нападником (адже треба було замінити саме Юрі) – і почав Рафаел у цій ролі доволі впевнено. Він забивав у кваліфікації Ліги Європи проти «Браги» та «РБ Лейпцига», однак в УПЛ такого завзяття не показував – слабенькі 2 голи в 11 матчах.

Вже у листопаді Рафаел перестав виходити на поле, а взимку поїхав в оренду у братиславський «Слован», який згодом і викупив його контракт. «Не можу сказати, що без цього гравця нам буде дуже важко», – резюмував Юрій Вернидуб. За інсайдами, у бразильця були класичні проблеми з дисципліною, а також вкрай погане враження від Запоріжжя, де базувалася «Зоря». В інтерв’ю Рафаел говорив, що в місті спеціально не ремонтували будинки, адже чекали війни.

Тим не менше, з футболом у бразильця справи йшли краще, ніж з логічними висновками. Рафаел результативно провів 2,5 сезони у «Словані» – і в серпні 2021 року за хороші гроші переїхав до французької «Тулузи», яка тоді нормально так гасилася у Лізі 2.

У сезоні 2021/22 Рафаел зробив 15 результативних дій, що допомогло «Тулузі» підвищитися у класі. У сезоні 2022/23 він не втратив форму, зробив 10 результативних дій, а «Тулуза» закріпилася у Лізі 1 і сенсаційно виграла Кубок Франції. Сам бразилець навіть зіграв у фінальному матчі проти «Нанта» на «Стад де Франс».

Минулого літа Рафаел спакував золоту медаль Кубка Франції у валізу – і доволі несподівано вирішив повернутися до Бразилії, де прямо зараз має хороший контракт у клубі «Бая» із Серії А.

Арістід Бансе

Кар’єра в Україні: зіграв 13 матчів за донецький «Металург» у сезоні 2006/07.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезоні 2009/10 виступав за «Майнц», а в сезоні 2012/13 – за «Аугсбург».

Влітку 2006 року донецький «Металург» провернув крутий трансфер. За 1,5 млн євро з бельгійського «Локерена» приїхав 21-річний буркінієць Арістід Бансе – один з найкращих нападників чемпіонату Бельгії.

Кремезний африканський форвард мав стати головним активом донецького клубу, однак потрапив у епіцентр командної кризи. У сезоні 2006/07 дуже погано виступив як «Металург» (9 місце з тренерами-легіонерами Пічі Алонсо та Ко Адріансе), так і безпосередньо Арістід Бансе (лише 2 голи у 13 матчах).

Бансе був пов’язаний з «Металургом» чотирирічним контрактом і великою зарплатнею, тому керівництво донецького клубу почало якнайшвидше шукати буркінійцю нові варіанти. У сезоні 2007/08 Бансе грав в оренді за бельгійський «Жерміналь» та німецький «Оффенбах» з Бундесліги 2, де його помітили люди з «Майнцу» – і влітку 2008 року купили за 750 тисяч євро.

У Донецьку видихнули, адже ніби як здибалися провального легіонера. Однак у «Майнці» Бансе несподівано став важливим гравцем: у сезоні 2008/09 він забив 14 голів у другій Бундеслізі і допоміг клубу підвищитися до еліти, а у сезоні 2009/10 (під керівництвом Томаса Тухеля) забив 10 голів і допоміг закріпитися у середині таблиці.

Вже влітку 2010 року Бансе за 5 млн євро перейшов до «Аль-Ахлі» з ОАЕ та значно покращив своє фінансове становище, однак у сезоні 2012/13 несподівано камбекнув до німецької Бундесліги – і приміряв футболку «Аугсбурга», хоча й для ролі резервіста.

Надалі Бансе ще побігав у Латвії, Фінляндії та африканських топлігах, аж поки не завершив кар’єру у 2021 році. У рідному Буркіна-Фасо він є одним з найбільш авторитетних та відомих футболістів, адже був лідером збірної, що взяла срібло Кубка Африки 2013 та бронзу Кубка Африки 2017.

Ігор Мітрескі

Кар’єра в Україні: зіграв 12 матчів за запорізький «Металург» у сезоні 2005/06.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезонах 2006/07, 2007/08 та 2008/09 виступав за «Енерґі» Котбус – зіграв 67 матчів.

На тлі провального старту сезону 2005/06 запорізький «Металург» вирішив змінити головного тренера. В’ячеслав Грозний погодився очолити клуб за умови негайного підсилення складу під своє бачення – і одним з його перших придбань став 26-річний македонський центрбек Ігор Мітрескі.

Мітрескі був досвідченим і висококласним центральним захисником. Протягом останніх 5 років він грав за московський «Спартак», якому посеред сезону виявився непотрібним через конфлікт з головним тренером. Надалі македонець був близький до АПЛ, але його трансфер у «Портсмут» зірвався через проблеми з робочою візою.

В’ячеслав Грозний був знайомий з Мітрескі (бо теж було працював у «Спартаку») і запросив македонця у Запоріжжя. Той погодився, але лише на короткостроковий контракт, адже не грав у футбол майже рік і не приховував бажання просто набрати оптимальну форму для переходу у сильніший клуб.

У «Металурзі» Мітрескі миттєво закріпився у старті і склав колоритну пару центральних захисників з Дмитром Чигринським, який тоді знаходився у Запоріжжі на правах оренди з «Шахтаря». Македонець додав «Металургу» трохи бетону у захисті та допоміг покинути зону вильоту, за що вже взимку отримав покращену пропозицію контракту.

Однак Мітрескі прогнозовано відмовився і підписав вигідну угоду з ізраїльським «Бейтаром». В Ізраїлі македонець теж провів всього півроку, після чого нарешті вийшов на пік форми і влітку 2006-го перебрався у німецьку Бундеслігу, де бився за виживання у якості основного гравця «Енерґі» Котбус аж до сезону 2008/09.

Потім Мітрескі ще трохи побігав за ЦСКА Софія та «Нефтчі», а в 2014 році завершив кар’єру.

Дам’єн Ле Таллек

Кар’єра в Україні: зіграв 44 матчі за ужгородську «Говерлу» у сезонах 2012/13 та 2013/14.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезонах 2018/19, 2019/20 та 2020/21 виступав за «Монпельє» – зіграв 97 матчів.

Влітку 2012 року ужгородська «Говерла» увірвалася до УПЛ і почала скупляти людей, які допомогли б уникнути боротьби за виживання. Одним із легіонерів, якому Шуфричі не пошкодували грошей на зарплату, став 22-річний французький хавбек Дам’єн Ле Таллек – гравець резервної команди «Боруссії» Дортмунд (хоча награв 8 матчів і за першу команду).

Ле Таллек приїхав до Ужгорода в момент, коли «Говерла» програла 5 стартових матчів УПЛ. Далі «Говерла» продовжувала програвати, однак сам Дам’єн взявся грати красиво. На 2 роки він став лідером закарпатського клубу, виділяючись хорошою результативністю та універсалізмом (бігав на позиції нападника, атакуючого/центрального/опорного півзахисника і навіть центрбека).

Водночас Ле Таллек був недружелюбним. Він не приховував критичного ставлення до життя в Ужгороді (якось сказав, що це європейське село і тут навіть води немає) і називав УПЛ виключно перехідним етапом своєї кар’єри.

Зрештою, недружелюбний француз покинув «Говерлу» влітку 2014-го. Після цього вартим згадки у його кар’єрі є період з 2018 по 2021 рік, коли Ле Таллек був одним із ключових гравців французького «Монпельє», що тричі поспіль фінішував у топ-10 Ліги 1.

У всьому іншому Ле Таллек – оґида. У 2020 році він взяв російське громадянство, а під час повномасштабного вторгнення РФ переходив у московське «Торпедо».

Ігор Лоло

Кар’єра в Україні: зіграв 21 матч за донецький «Металург» у сезоні 2004/05; зіграв 3 матчі за «Дніпро» у сезоні 2008/09.

Кар’єра в топ-чемпіонатах: у сезонах 2008/09, 2009/10 та 2010/11 виступав за «Монако» – зіграв 50 матчів.

У 2004 році донецький «Металург» по наводці Дмитра Селюка (ну звісно ж) купив у бельгійського «Беверена» трьох молодих захисників родом з Кот-д’Івуару: Яя Туре згодом став зіркою світового футболу, Арсен Не так і не заграв на хорошому рівні, а от харизматичний Ігор Лоло в плані успішності кар’єри розмістився десь посередині.

21-річний Лоло приїхав у Донецьк останнім серед трійки івуарійців, влітку 2004 року. Зі старту нового сезону він чергував виходи у ролі центрального та правого захисника, однак ключовим гравцем команди Славолюба Мусліна так і не став, а на самому початку кар’єри в «Металурзі» ще й потрапив під каток деморалізуючих погромів від «Лаціо» в Кубку УЄФА.

Хоча донецький «Металург» і взяв того сезону бронзу чемпіонату України, Лоло не розкрутився як слід – івуарієць був вкрай недисциплінованим та мав високий технічний брак, особливо на позиції флангового захисника. У наступних трьох сезонах Лоло їздив в оренди у бельгійські «Жерміналь» та «Генк», а влітку 2008 року пішов вільним агентом у «Дніпро».

У «Дніпрі» Ігор Лоло зіграв буквально декілька матчів і також не закріпився у стартовому складі (мала місце якась дуже мутна історія про конфлікт з генеральним директором Андрієм Стеценко), тому йому довелося піти на суттєве пониження та з УПЛ перебратися у французьку Лігу 1, до «Монако».

І перехід несподівано вистрілив. Звісно, Лоло не був ключовим футболістом «Монако», але на 2,5 роки він став важливою підміною на позиції правого та лівого захисника. Івуарієць пограв за «Монако» аж до літа 2011 року: виходив у фінал Кубка Франції, боровся за єврокубки, а пішов навіть не через рішення клубу, а через власне небажання спускатися до Ліги 2, куди гепнулися монегаски.

У 2012 році Ігор Лоло у ролі запасного гравця взяв зі збірною Кот-д’Івуару срібло Кубка Африки – це стало останнім вагомим досягненням у його кар’єрі, яка завершилася у 2016 році в бельгійському «Вестерло».