«В УПЛ зараз будь-яка команда є неприємним суперником». Валерій Лучкевич про «Олександрію», гру з Очоа та поради батька

Інтерв'ю з гравцем «Дніпра-1».

Український футболіст Валерій Лучкевич – вихованець запорізького «Металурга», що у молодому віці перейшов у «Дніпро», де одразу став гравцем ротації й частиною тієї команди, що у 2015 році дійшла до фіналу Ліги Європи. Після вояжу у бельгійський «Стандард» Валерій повернувся до України. Провівши два роки в «Олександрії», влітку 2021 року Лучкевич перейшов у СК «Дніпро-1». Мені вдалося поспілкуватися з Валерієм – про його недовгу європейську кар’єру, період в «Олександрії» та повернення в місто Дніпро.

«У Дніпрі я вдома, разом з сім‘єю. Тому над пропозицією «Дніпра-1» довго не думав»

– Коли добігав кінця твій контракт з «Олександрією», ти одразу вирішив піти чи був такий варіант, що ти міг залишитися?

– Це сталося ще за півроку до завершення контракту. Ми зустрілися з керівництвом клубу, але не зійшлися по умовах продовження угоди. Тож уже тоді я зрозумів, що влітку піду. Вже тоді почалися з‘являтися варіанти з продовженням кар‘єри, як на рівні чуток, так і більш конкретні, і серед них уже влітку обрав «Дніпро-1».

– Які для тебе головні здобутки за часи виступів в «Олександрії»?

– Безумовно, це здобуття бронзових медалей у чемпіонаті, що дозволило нам брати участь у Лізі Європи. Ми тоді зіграли в єврокубках дуже гідно, показали хорошу гру. Незважаючи на те, що на нас мало розраховували, що ми зможемо хоч якісь очки взяти, ми змогли здобути три нічиїх та показати в цілому хороший футбол.

– Під час виступів за «Олександрію» ти неодноразово в соцмережах називав команду «вовчарами». Хто придумав таке прізвисько для клубу?

– Насправді це прізвисько з‘явилося ще до мого приходу й було винайдене не мною. Коли я прийшов, команду вже називали «вовками». Не знаю, звідки саме воно взялося, але, якщо не помиляюся, його придумав Олексій Довгий.

– Коли з‘явилася пропозиція від «Дніпра-1», ти довго над нею думав перед тим, як погодитися?

– Ще перед отриманням конкретної пропозиції я зустрівся з Андрієм Русолом. Кілька днів у нас пішло на обговорення деталей угоди. Після цього власне домовилися про сам контракт, і це вийшло доволі швидко. Тим паче, що я робив у «Дніпрі» перші кроки, і знаю все і про структуру клубу, і про керівництво, що перейшло у «Дніпро-1» без змін. До того ж у цьому місті я вдома, разом з сім’єю. Саме у Дніпрі росте мій маленький син, і на той момент він тільки нещодавно народився. Це стало для мене важливим фактором при виборі клубу. Тож можна сказати, що над варіантом з «Дніпром-1» я довго не думав.

– В інтерв’ю «Брутальному футболу» ти зазначав, що вважаєш «Дніпро-1» продовженням «Дніпра». Що скажеш тій частині фанатів старого клубу, які думають інакше й не сприймають твій теперішній клуб?

– Це чисто моя позиція, і цілком природньо, що хтось може бути з нею згоден, а хтось – ні. Це особиста справа кожного і я не хочу нав’язувати свою думку всім та когось переконувати в своїй правоті. Вболівальники самі вирішують, за кого вболівати, а за кого – ні.

– Що для тебе важливіше: символіка клубу чи люди, які в ньому працюють? Скажімо, якщо «Дніпро» повернеться зі старою емблемою як окремий клуб, а «Дніпро-1» при цьому буде перейменовано на зовсім іншу назву, але керівництво залишиться те саме – від старого «Дніпра», то який клуб буде для тебе ближчий як футболісту?

– Я сподіваюся, що «Дніпро» повернеться зі старою символікою. Для мене, безумовно, важливі саме люди, котрі працюють у структурі клубу і це однозначно. Я знаю, що для багатьох уболівальників, навпаки, саме емблема важлива й ніщо інше. Це – їхнє право, і, хоч я думаю інакше, все одно не буду їх за це засуджувати. Якщо таке справді станеться і «Дніпро» повернеться паралельно з існуванням «Дніпра-1», то тоді я зможу зрозуміти, який із цих двох клубів буде мені ближчий. Але поки мені дуже складно судити, чи зможе «Дніпро» повернутися як окремий клуб.

– Багатьом вболівальникам як «Дніпра-1», так і нейтральним, не подобається назва клубу та його емблема. Чи поділяєш ти їхню риторику?

– Відповім коротко. На колір і смак товариш не всяк. Особисто мене все влаштовує.

– Коли всередині «Дніпра» почали з’являтися відчуття, що клубу кінець?

– Насправді таке відчуття одночасно і було, і в той же час хотілося вірити, що все буде нормально. Вже коли почали з’являтися заборгованості по виплатах, тоді з’явилося розуміння, що щось відбувається не те. І, здавалось би, результат того сезону – вихід у фінал Ліги Європи, підсумкове друге місце – це було просто божевільне досягнення. Якби ми навіть виграли той фінал, я не знаю, чи змогло б це врятувати клуб.

– У 2015 році ти під керівництвом Олександра Петракова був гравцем молодіжної збірної України на чемпіонаті світу в Новій Зеландії. Чи часто ти спілкуєшся з Петраковим зараз, особливо після його призначення на посаду тренера збірної?

– З тренером збірної України вже давно не спілкувався. Буває, бачимося, чисто вітаємося і все по тому. Щоб я йому зателефонував, або він мені – такого зараз не буває. Я в принципі з Петраковим працював небагато – лише на молодіжному чемпіонаті світу в Новій Зеландії, а до того всі юнацькі збірні пройшов під керівництвом Олександра Головка.

– Наскільки сильно на тебе вплинув промах вирішального пенальті в післяматчевій серії в 1/8 фіналу того молодіжного ЧС проти Сенегалу?

– Безумовно, коли я не забив, то в мене були дуже негативні емоції. Але й без мого пенальті ми до цього не реалізували два одинадцятиметрових. Тож навіть якби я забив, то треба було забивати ще один самим і відбивати ще два пенальті, щоб у підсумку виграти ту серію. Звичайно, я відчуваю свою вину. Забий я тоді, все могло б помінятися для нашої команди. Але це футбол, і невдачі нас лише загартовують.

«Вірю в Селезньова і сподіваюся, що він зможе побити свій рекорд»

– Порівняно багато українських футболістів цієї зими переїхали в топ-ліги Європи. Як на тебе, це позитивна динаміка чи просто одноразовий спалах?

– Я вважаю, що це позитивна тенденція переїзду українців у Європу, і ця динаміка в майбутньому лише ростиме. Ось мій колишній партнер по «Дніпру-1» Данило Ігнатенко перейшов у «Бордо», я спілкувався з ним після трансферу і можу сказати, що йому все подобається. Щоправда, я дуже засмутився через нього, коли він отримав червону картку у дебютному матчі, але, на мою думку, там її не було.

– Назви 5 найсильніших футболістів, з якими ти грав.

– Коноплянка, Калініч, Матеус і двоє зі збірної України – Зінченко та Миколенко.

– Чи спілкуєшся ти з колишніми гравцями того «Дніпра» Маркевича, в тому числі з легіонерами?

– Так, не з усіма, звичайно, але підтримую спілкування з більшістю. Особливо тоді, коли бачуся з ними на футбольному полі. Буває навіть так, що ми зустрічаємося безпосередньо у Дніпрі.

– Погравши з Євгеном Коноплянкою в одній команді, як ти оціниш його як футболіста?

– Знаю Євгена як дуже сильного футболіста та хорошу людину. Але вважаю, що він не розкрив повністю свій потенціал. Він міг досягнути значно більшого.

– Також у «Дніпрі» ти грав з праймовим Євгеном Селезньовим. На твою думку, чи вдасться йому в «Минаї» здійснити свою мрію та побити рекорд найкращого бомбардира в історії УПЛ?

– Якщо чесно, то так, хотілося б, щоб він таки побив цей рекорд. Вірю в нього й сподіваюся, що йому це вдасться.

– У «Минаї» з зими Селезньов має нового тренера – Володимира Шарана, з яким ти працював в «Олександрії». Враховуючи турнірні проблеми закарпатського клубу, як ти вважаєш, чи вийде в Шарана зберегти їх в УПЛ?

– Те, що «Минаю» буде важко – це сто відсотків. Зараз, я вважаю, нікому з команд не буде просто в чемпіонаті України. Але з приходом Володимира Богдановича, думаю, в них з’явився шанс зберегти прописку в УПЛ.

– У «Стандарді» твоїм партнером по команді був воротар Гільєрмо Очоа. Яке враження в тебе склалося про нього?

– Він справді дуже сильний воротар. Він демонстрував це як у матчах чемпіонату Бельгії, так і на тренуваннях. Як людина Гільєрмо дуже порядний – якщо тобі була необхідна якась допомога, то він ніколи не відмовляв.

«Ротань дуже підтримав мене перед моїм дебютним матчем»

– Ти дивишся футбол у вільний час вдома?

– Ні, насправді дуже рідко. Хіба що заходжу в Інтернет та дивлюся результати матчів своїх колишніх команд.

– А як вихованець запорізького «Металурга» ти слідкуєш за його виступами у Другій Лізі?

– Ні, не сильно. Але можу сказати однозначно, що у «Металурга» сильна академія. Завжди, з будь-якого року випуску звідти виходив бодай один футболіст, що грав у Прем’єр-Лізі, і багато вихованців «Металурга» грають на європейській арені. Так, його основна команда не сильно вражає, але це вже проблеми самого клубу і нехай вони самі в цьому розбираються. Головне, що є хороша академія.

– Якими ще видами спорту ти цікавишся?

– В принципі я переглядом інших видів спорту не надто захоплююсь, але зараз, на зборах, завдяки партнерам по команді почав разом з ними дивитися баскетбол і теніс, і доволі непогано заходить.

– Матч за твоєї участі, який тобі найбільше запам‘ятався.

– Мій дебютний матч за «Дніпро», проти «Карпат» у 2014 році. Я тоді вийшов у стартовому складі, хвилювання було шалене, емоції зашкалювали. Але мене тоді сильно підтримав Руслан Ротань – він зумів підібрати для мене потрібні слова, коли ми стояли в енергетичному колі, і це мені дуже допомогло.

– Найбільш непоступлива команда УПЛ прямо зараз?

– Не можу вибрати одну. Зараз, я думаю, будь-яка команда УПЛ буде дуже неприємним суперником.

– Якою мовою спілкуєшся з Ігорем Йовічевічем?

– Російською. Він сам розмовляє з нами українською, але російську теж чудово розуміє.

– Який легіонер, з котрим ти грав, найкраще з усіх розмовляє російською? Чи багато з них знають українську?

– Ян Лаштувка справді дуже добре російською розмовляє. Щоправда, буває таке, що він десь неправильно ставить наголос, і це виходить подеколи смішно. А якщо не брати до уваги іноземців слов’янського походження, то серед них небагато знають російську і українську мови.

«Людяність – головна цінність для мене в житті»

– Які спортивні сайти ти читаєш? Трибуну, наприклад?

– Не надто багато читаю сайтів, але Трибуну якраз подеколи почитую. Щоправда, лише розділ новин, блоги не читаю.

– Якби ти був зареєстрований на Трибуні, то який би нікнейм ти собі обрав?

– Нехай буде Luchik24. Цей номер для мене важливий, бо мені його видали, коли я тільки-но перейшов у «Дніпро», у дубль до Дмитра Михайленка. І вже коли я переходив у першу команду, то свідомо обрав саме цей номер.

– Чим ти любиш займатися в житті у вільний від футболу час?

– Взагалі багато чим. Але зараз, оскільки з’явилася така можливість, стараюся більшість вільного часу проводити з сім’єю. Дружина мене постійно підтримує, навіть тоді, коли вся її увага повністю присвячена нашій дитині.

– Які любиш дивитися фільми?

– Найбільше мені подобаються фільми й серіали з кіновсесвіту Marvel.

– Яку музику слухаєш у повсякденний час та перед матчами?

– Я не є великим фанатом музики. Якщо слухаю, то просто беру композиції, які мені подобаються, під настрій. Немає такого конкретного жанру і виконавців.

– Чи любиш ти читати книги?

– Сказати, що сильно люблю, було б неправильно, але я читаю – це так. Найбільше мені сподобалися «Шантарам» Девіда Робертса, «Багатий батько, бідний батько» Роберта Кійосакі – це з останніх, що я прочитав. А стосовно жанрів – мені найбільше подобаються автобіографії спортсменів: футболістів, тенісистів чи баскетболістів.

– Що для тебе головна цінність у житті?

– Людяність.

«Батько допомагає мені з розбором кожної моєї гри»

– Твій батько теж був футболістом. Яка головна настанова, яку він дав тобі для твоєї кар’єри?

– Він зараз працює асистентом Володимира Шарана в «Минаї». Головне для мене, що він допомагає й підказує мені з розбором кожної моєї гри. Я вбираю в себе усі його поради, бо розумію, що він має великий досвід і бажає мені лише всього найкращого.

– Те, що ти – син доволі успішного за мірками УПЛ футболіста, не чинило на тебе додатковий тиск на початку кар'єри? Не було страху, що не втримаєш заданої батьком планки?

– Ні, ніколи не відчував ніякого тиску, в першу чергу завдяки родині й зокрема батькові. Він ніколи не показував нічого такого, ні до чого мене не змушував – лише допомагав, підказував і підтримував мене.

– Бліц. Яке місто краще для життя - Льєж, Дніпро чи Олександрія?

– Дніпро.

– Найкращий стадіон, на якому ти грав.

– «Джузеппе Меацца». Я грав там з «Дніпром» проти «Інтера» у 2014 році.

– Гріти банку в топ-клубі АПЛ чи бути головною зіркою «Олександрії»?

– Все-таки виберу перше. Я вважаю, що навіть коли ти грієш банку в топ-клубі, то все одно ти тренуєшся з кращими, ти розвиваєшся. Я не думаю, що ти взагалі не будеш грати: якщо ти будеш працювати, доводити свою спроможність, то в будь-якому випадку тобі перепаде якийсь шанс.

– Виграти ЛЧ як гравець глибокого резерву чи виграти Кубок України гравцем основного складу?

– Обираю Лігу Чемпіонів.

– Мессі чи Роналду?

– Мессі.

– А серед молодих: Мбаппе чи Голанд?

– Важко сказати, вони мені обидвоє подобаються. Напевне, виберу Мбаппе.

– Серед твоїх колишніх тренерів: Маркевич чи Шаран?

– Не сильно люблю обговорювати тренерів і обирати кращих. Якщо так потрібна відповідь, то скажу – Богданович (вони обидвоє Богдановичі – прим.).

– Собаки чи коти?

– Собаки.

Фото: «Дніпро», СК «Дніпро-1», «Олександрія», «Стандард», особистий архів Валерія Лучкевича