«Служив, як і всі – стріляв, ходив у наряди». Футболіст 18 місяців провів в армії
Олексій Литовченко поєднував військовий обов’язок та футбол.
Олексій Литовченко одночасно служив в армії і грав за тернопільську «Ниву».
Форвард розповів Ірині Козюпі, як бути солдатом, а на вихідних розривати другу лігу.
***
Перетинав кордон – і з’ясувалось, що перебуваю у воєнному розшуку. Насправді, таких людей багато. Поїхав у військкомат дізнатися, що там і як, а опинився в армії.
Батько хвилювався, як буде з футболом (до армії Олексій грав за збірну України U-17, дубль київського «Арсенала» – прим.). Друзі були в шоці. Та я сам був у шоці, але не думав відкосити від армії.
Майже через рік після армії скажу, що це на краще. Мені сподобалося служити. У мене була хороша частина, 44-та окрема артилерійська бригада, класні командири. Всі розуміли, що я футболіст і намагалися мені допомагати. Відпускали на матчі і тренування.
У перший день командир запитав: «Хто тут футболіст?» Нас було 90 людей, і я не думав, що він саме до мене звертається. Він продовжив: «Хто Литовченко?» Я вийшов із строю, і ми поговорили. Він сказав, щоб я не хвилювався, що все в мене буде добре. А тренуватися і грати я зможу за команду частини. Потім почали запрошувати у різні колективи області і району. Грав за всіх.
Я служив, як і всі – стріляв, ходив у наряди, але до спорту в нашій частині було гарне ставлення. Звідти я і потрапив у «Ниву».
***
Грав у фіналі Кубка Тернопільської області за команду Державної служби охорони. Після цього зі мною зв’язався тодішній тренер «Ниви» Сергій Задорожний і запросив у клуб. Ми поговорили з командиром і він дав дозвіл грати. Так і залишився у Тернополі. Тут гарне місто і люди хороші. З усіма цікаво говорити.
За цей сезон забив 9 м’ячів за «Ниву». Не сказав би, що це багато. Я ж не найкращий бомбардир нашої групи.
Цього року чемпіонат у другій лізі на порядок сильніший, ніж минулого. Кажу за групу А, в якій виступає «Нива». Кожна команда може обіграти, і немає тих, хто не бореться.
Матчі другої ліги погано транслюють, але на стадіон ходять вболівальники. У чемпіонаті грали Кополовець, Кобін, Ощипко, Допілка. Багато хороших гравців. Видно, що вони вже не на піку, але все одно сильні футболісти. З команд виділю «Черкаси» і «Полісся».
На жаль, у матчі проти «Буковини» отримав травму – розрив передньої хрестоподібної зв’язки коліна. Нещодавно у Києві зробили операцію, і відновлення займе від 6 до 9 місяців.
***
В армії проблема була лише в тому, що ти не можеш вийти з частини, коли хочеш. А режим дня нагадує розпорядок у команді. Підйом о 6 ранку, в 10 вечора – відбій.
Нічого страшного у службі немає. Всі чогось дуже цього бояться. У нас не було ніякої дідівщини. Звичайно, коли тільки прийшов і чогось не знаєш, то старші тобі все розкажуть. У нас був порядок у частині. Командир в образу солдатів не давав, але і карав, коли це було потрібно.
У моєму батальйоні було все. Я грав за «Динамо» з Тернопільського району, нічого не втратив у фізичному плані. Команда передала телевізор. Ми навіть мали ігрову приставку. Головне, що нам поставили бойлер, бо баня була лише раз в тиждень.
В армії довелося самому прибирати – ніколи в житті не робив цього вдома. Я вже не кажу, що навчився стріляти. У нас кожного тижня були тактичні заняття. Автомат я збирав і розбирав щодня. Перед нарядом свою зброю обов’язково треба перевірити. Це взагалі найлегше, що могло бути.
Важко було перших два місяці. Звикаєш, що їсти ти будеш не те, що ти хочеш, а те, що тобі дадуть. Після армії намагаюсь уникати каші. Хіба зранку трохи вівсянки з фруктами. Взагалі не їм масла і печінки – тим постійно годували в армії.
За розпорядком у нас було 10-15 хвилин на перегляд новин. Всі, хто був у частині, сідали і дивилися телевізор. Тобто, в курсі всіх подій. Якщо хочеш, то можна було вчитися.
***
Коли прийшов у «Ниву», то люди не знали, що я десь грав. Думали, що пацана просто з армії взяли, а сам особливо нічого не розповідав.
Не знаю людей, які одночасно служили в армії і професійно грали у футбол. Почав виступати за «Ниву» після 10 місяців служби. Забив 5 чи 6 м’ячів поки поєднував армію і футбол. Зараз це дуже приємно згадувати.
Вболіваю за «Тоттенгем». Дуже шкода, що команда не виграла Лігу чемпіонів. У наступному сезоні або «Нива», або «Тоттенгем» точно візьмуть цей трофей. Подобається, як працює Почеттіно. З гравців назву Деле Аллі. У «Тоттенгема» немає якихось мегазірок, які коштують шалених грошей, але шпори змогли дійти так далеко. Не «Реал», «Барселона» чи ПСЖ.
Дивлюся повністю всі матчі української прем’єр-ліги. У нас є не тільки ігри «Динамо» – «Шахтар». Мені цікаво стежити за «Карпатами» та «Олександрією».
Крім футболу дивлюся й інші види спорту, особливо НБА. Люблю книжки. Зараз читаю «Мовчання ягнят» Томаса Гарріса.
***
Найважче в армії – бути далеко від дому. Коли приїхав у Тернопіль, то взагалі не розумів українську мову. Я ніколи не говорив нею. Розумів такі слова, як «привіт» чи «до побачення», але не знав, що таке «пироги» і «пательня» (Олексій в інтерв’ю говорить українською). Просив, щоб мені перекладали, що це означає.
Знаєте, що класно? Тепер можна приїхати в будь-який куточок України і там у тебе буде хтось знайомий. Особливо багато хлопців із Тернопільської та Івано-Франківської областей, Закарпаття. Плюс Полтава, Суми, Чернігів, Кривий Ріг. А з Києва був тільки я.
Військова форма пасує всім. І я не виняток. Так само і спортивна.
Ходив на вибори. Майже всі, кого я знаю, підтримали Зеленського. Думаю, коли він говорив на інавгурації, що ми повинні стати ісландцями у футболі, то мав на увазі, що повинні бути дружні і битися за свою країну, як ця збірна. Дивовижно, що країна населення якої, як мій район в Києві, досягла таких успіхів у футболі.
Фото: сторінки Олексія Литовченка в Інстаграмі і Фейсбук, Нива Тернопіль
