Верес - Минай. враження

У мальовничому Млинові вчора відбулася важлива, можливо навіть принципова гра. Оновлений і сумнозвісний Верес приймав дебютуючий в професіоналах закарпатський Минай.  Хотілося побачити той Минай, що про нього регулярно розповідає Михайло Кополовець і  той, просто таки легендарний-народний клуб, про становлення котрого весь минулий сезон балакав рівненський коментатор на 24-каналі. Натомість слова залишились словами, а гру команди показали воістину друголігову.

Початок футбольного дійства запам’ятався тим, що футбольного дійства не спостерігалося. Тренер Гоменюк, здавалося, не дозволив своїм рватися вперед і для початку хоча б зайнятися розвідкою (інша справа, що ця розвідка затягнеться на 125 хвилин), а Минай… Ну Минай сам по собі доволі вікова команда, вони немов очікуючи футбол після 90+, вирішили старатися в економ-режимі. За стартові хвилин кинулась у вічі трохи вже не та форма Кополовця і Допілки, що явно погладшали на закарпатських харчах і любительському тренувальному процесі. Зрештою, саме Михайло на 5 хвилині спробував здійснити щось схоже на перший у маті удар.

Верес відповів на незграбний удар не менш незграбно. В період з шостої по дев’яту  хвилину їх представники тричі вкрай невдало пробили головою  і двічі просто невдало вибігли в контратаку. Коментатори в ютуб-чаті (трансляція йшла на каналі Рівне-1) почали вже було вихвалятися тотальній домінації своїх кумирів, напевно, і не задумуючись, що такою домінацією хіба статистику набіганого кілометражу можна покращити. 

Гра звелася в боротьбу, і без того повільний темп піддавався регулярній руйнації зі сторони свистків арбітра. Верес, таке враження, намагався перебігати своїх гостей, взяти верх через дриблінг і успішні позиційні атаки. Гоменюк трохи переоцінив індивідуальну майстерність вчорашніх гравців чемпіонаті дублюючих складів, окрім того, Минай не соромився на деякий час перелаштуватися в автобус. Гості з Закарпаття грали у 5 захисників, і погоду там, звісно ж, робив Допілка. Він доволі частенько навіть прочухана виписував своїм колегам, особливо партнеру по центру захисту, гравцю з фамілією Минайленко. Людина наче створена для свого клубу.

Як тільки атакуючі пориви господарів зазнавали цілковитого і беззаперечного краху - закарпатці йшли в контратаку, та шанс стати небезпечною вона отримувала лише в випадку коли з м’ячем опинявся рудий чарівник Микуляк. Ігор Гамула недарма називав його талісманом удачі, джокером Закарпаття. 

Микуляк хоч і втратив швидкість 10-річної давнини, але влучним пасом без проблем може знайти партнерів на фланзі чи то зробити це після подачі штрафного. На 17 хвилині так виник найгостріший момент Минаю в першому таймі – рудий геній подав на Образцова і той впритул головою розстрілював голкіпера. Розстрілював, розстрілював, та недорозстрілював – кіллер з Образцова ніякий. 

Й надалі вимальовувалася послідовність у діях гостей – Микуляк шукає вінгерів, ті отримавши м’яч одразу відправляють його в район 11 метрів, частіше верховою передачею. Непогано за такої гри показав себе лівий фулбек Стасюк, він не розгубився коли Кополовцю на їх фланзі перекрили повітря і нещадно били по ногам. Стасюк дещо підзабувши про оборону став відкриватися під передачі, а потім звісно ж в район 11 метрів лупасив. Все по конспекту. 

Окей, гайс, це все лірика. Навіть такі от виходи Минаю в контратаку були вкрай рідкісними і виконували роль якогось ковтка кави, щоб я  остаточно не заснув. Зазвичай гості терпіли, а господарі комбінували, очікуючи ганебної помилки когось із оборонців. Тільки вона й здатна була створити гостроту в цьому матчі. І вона створила.  Гості помилилися при створенні штучного офсайду (інакше навіщо так високо відтягнулися центральні захисники?) і Допілка з Минайленко лише зиркають в потилицю 20-річному Валерію Саду, той вийшов віч-на-віч з воротарем Сидоренко, але спроба пробити під дальню стійку не перетворилася в гол. 

Закарпатці зрозуміли, що так і в ролі наздоганяючих легко опинитися і вирішили завершити перший тайм звичайнісінькими перепасовками на своїй половині. Робили вони це не так вправно як Японія у грі з Польщею на ЧС, і тому після пари обрізок вирішили від цієї ідеї відмовитися. “Допілка встигає в останній момент”,” і знову Допілка надійно грає” – під акомпанемент подібних вигуків коментатора перший тайм і завершився.

А другий почався з жорсткого стику форвардів обох команд. Коліно в коліно зійшлися Образцов  і Боднаренко, і якщо останній швидесенько оговтався і підвівся, то нападник Минаю не зміг покинути поле без сторонньої допомоги, а вже за пару хвилин виїхав зі стадіону на швидкій. Його замінив бомбардир чемпіонату Закарпатської Області – Роберт Гегедош і заміна ця докорінно вплинула на гру. Якщо в першому таймі Образцов лише чекав передач Кополовця і Микуляка, часто незграбно їх завершуючи, то Гегедош з таким азартом увійшов у гру, що здавалося він усюди. То покаже дриблінг, накрутить з 3-4 захисників і заробить стандарт, то знайде Кополовця на ударній позиції, то сам там опиниться, а то взагалі ударить бісіклєтою. Напевно, у закарпатців це в крові. 

Минай заграв значно яскравіше, придавив зніяковілих господарів. І все той же Гегедош на 80 хвилині напевно дуже шкодував, що у Млинові систему VAR використовувати не прийнято. Його вихід 1 на 1 з воротарем закінчився корявим, але влучним ударом. М’яч повільно йшов в сітку, аж поки на самісінькій лінії (чи поза нею?) Віктор Барабаш круглого не вибив. Ситуація була вкрай незрозумілою, навіть з 5 повторів визначити щось було анріал, а чим керувався суддя - я навіть не уявляю. Станіславський не розбирався в футболі, але на будь-яке рішення арбітра в цій ситуації сказав би – Не вірю.

Та тиск справа чемна, особливо коли тиск ефективний. Минай не підсів психологічно після купи нереалізованих нагод, і господарів вони таки дотиснули. Гіперактивний в центрі поля Сергій Шпак (це саме він трьома хвилинами раніше виводив Гегедоша на рандеву з кіпером) смачно приклався метрів з 20. Сфера покотилася точнісінько під ліву стійку, навіть надійний в цьому матчі Бабійчук був далеким від супер-сейву. Це вже було все, по  законам футболу долю таких матчів вирішує один гол. Пару десятків глядачів з млинівського стадіону, я впевнений, додому з розпачу й рушили (якщо не зробили це раніше, не витримавши естетики гри). Жодних підстав для кінцевої мирової не було. Верес весь другий тайм провів в ролі другого номера, що не вміє грати на контратаках. 

Зрештою вміння грати на контратаках і не знадобилося, Рівне героїчно відігралося після стандарту на 89 хвилині. Боднаренко з “точки Шевченка” подав у воротарську зону, де на все це діло відгукнувся кремезний захисник Дубина. Точно в кут, краса та й годі. Це той самий випадок, коли підсумковий перехід гри в додатковий час нікого не здивував, а ось забиті голи й драматична розв’язка… ну знаєте, ультрас на пару хвилин навіть від фаєрів відволіклися.

Психологічна перевага вже була на стороні Вересу, там же була й фізика. Минай відверто не тягнув додатковий час. Так Кополовця довелося замінити, а Микуляк просто ходив пішки, чекаючи м’яча щоб хоч здалеку пробити. Та грамотно накривали Микуляка в 30-35 метрах від воріт, бо ж знають – покарає.

Моменти, звісно ж, виникали, але стомлені дядьки не були схожі на грамотних рішал. Купа прострілів безадресних, героїчних блокувань після дальніх ударів – ось якось так і проходили обидва екстра-тайми. Розбавили минайці всю цю справу апеляціями до судді – на 104 хвилині Василь Беца виконував простріл, але замість партнера знайшов ним руку опонента. Знову ж таки, блін, та встановіть вже в Млинові той VAR, другий спірний епізод за гру маємо.

У Миная залишалася ще одна невикористана заміна і я все чекав, що під пенальті з’явиться Дмитро Бабенко. Досвідчений воротар міг і з’їсти в серії пару пострілів від молоді, але тренери думали інакше. Напевно, на те вони і тренери. Біганина по полю закінчувалася під звучання гімну України, ультрас знову запалили фаєра, а момент став типу як напруженим. Нас чекала серія пенальті.

І знаєте, це була одна з найслабших “воротарських” серій пенальті, що я колись бачив. І якщо Бабійчук з Вересу ще “на тоненького” пропустив з три удари і був близький до звання героя (як мінімум героя в Млинові), то кіпер Минаю просто гепався в один з кутів ще до удару, от як мішок з картоплею, впав і все.  Таке враження було, що б’ють пенальті десь на тренуванні, а ще матч Таврія-Ренн 11-річної давнини згадався.

Позаду  18 ударів і рахунок 9-9, залишалося вдарити останньому польовому гравцю з кожної сторони. Не важко здогадатися, що якщо футболіст береться бити останнім, то у нього з пенальті є певні проблеми. У рівнян до м’яча підійшов Віктор Барабаш, той самий, що врятував команду на 80-хвилині від голу Гегедоша і тим самим запас власного фарту вичерпав. Барабаш пробив майже ідентично до своїх партнерів – сильно і не дуже в кут, його біда тільки в тому, що мішок з картоплею залишився в минулому, і в рамку став впевнений в собі воротар. Сидоренко тягне і, здається, позбавляє себе необхідності виконувати один з наступних ударів. Треба лише щоб Пиняшко тепер був влучний.

Микуляк не справляється з нервами і удар не дивиться, він лише через пару миттєвостей вирушить святкувати з партнерами вихід в 1/32 Кубка України.

Да, Пиняшко забив.

Оцінка гри – 2/5