Перерозподіл майна

На жаль, про результати US Open вимушений писати із тижневою затримкою. Але, може, це і на краще - якщо комусь ця тема і досі цікава, то обговорення має пройти спокійніше, ніж це було би за гарячими слідами.

Сезон Надаля вийшов видатним. Напевне, навіть кращим за 2010. Але такий його підсумок абсолютно не читався ні взимку, ні навесні, ні навіть в середині літа. Поразка Зебалосу була логічною і очікуваною. Так само, як і поразка Джоковичу в Монте-Карло. Той Надаль був слабким і не готовим до гри на звичному рівні - я писав про це тоді, і не відмовляюся від тих своїх думок і зараз. Навіть титул на РГ став наслідком найбільшої тупості в історії тенісу у виконанні Новака. Рафа показав хорошу гру: за чотири місяці він набрав звичну форму. Але навіть так півфінал РГ був матчем рівних суперників, а не грою очевидного фаворита проти одного з претендентів.

Потім стався Вімблдон. І хто, поклавши руку на серце, скаже, що після цього вірив у перемогу Надаля на обох хардових Мастерсах і ЮСО? А? Є такі? Сумніваюсь. Але так співпало. І подача зразка ЮСО-2010 повернулася, і жодного мало-мальски серйозного суперника по сітці не було, і у фіналі Джокович, який дійсно хорошої гри не показував від четвертого сету того самого півфіналу РГ. Єдине, що могло зупинити Рафу - це Новак, який віднайшов себе. Але сербу це не вдалося, тож доля фіналу була вирішена ще до його старту. (Хоча я збрешу, якщо скажу, що на старті третього сету у мене не зажевріла надія.)

Так от, перемога Надаля у Нью-Йорку, окрім того, що дозволила йому впритул наблизитися до другого кар'єрного шолому, має ще одне важливе значення. Вона свідчить про те, що диспозиція у ATP різко змінилася. І справа на в сюжетах протистоянь, які так добре описує Ксенія Вітряк. Справа у тому, що вершки чоловічого тенісу дружно почали (або скоро почнуть) шукати собі нові місця.

Феєричний виступ Надаля на харді свідчить про те, що він вперше у своїй кар'єрі вийшов на найбільш чужу, найбільш ворожу територію із відкритим заборолом та неприхованим наміром привласнити її. Буде цікаво поспостерігати його гру в приміщенні: не маю ні найменшого сумніву, що він ставить собі за мету і вибороти перше місце у рейтингу за підсумками сезону (задача-мінімум), і врешті-решт виграти Підсумковий турнір (задача-максимум). Але це знову не його територія. І, щоб вдало здійснити експансію у ці швейцарсько-сербські землі, йому слід залишити без захисту свою власну столицю. Хард став новим викликом для Надаля, а Париж перестав бути ідеєю-фікс. Він буде кроїти гру під швидкі корти - власне, він уже цим займається, - і ґрунт залишиться тим, хто кроїтиме свою гру під нього.

Таких гравців буде двоє, але один, звісно, виділяється. Мова про Новака. Уже третій рік Новак не приховує свого бажання заволодіти кубком Ролан Гаррос. І з кожним разом він до нього підходить все ближче і ближче - не будемо ж ми називати цьогорічну поразку у півфіналі гіршим результатом, ніж торішній фінал? Новак уміє перемагати Надаля на ґрунті, вибиваючи його з корту косими короткими кросами - він це показав у 2011. Новак може ганяти Надаля по всій задній лінії - він це показав у Монте-Карло. Новак може витягати себе за волосся із червоного болота - він це показав у четвертому сеті півфіналу РГ. Та крихта класу, якої йому бракувало для перемоги над Надалем на Ролан Гаррос, повинна прийти у наступному році, коли Рафа буде зосереджений на харді. Та і не забуваймо, що нині завершився ще один чотирирічний цикл перемог іспанця на Відкритому чемпіонаті Франції, а на паризькому Мастерсі обіцяє повернутися Содерлінг - тож, можливо, ми станемо свідками найбільш епічного витка спиралі тенісної історії.

Другим таким гравцем буде Енді Маррей. Ні, звісно, на ґрунт він не зазіхатиме. Принаймні, не в найближчу пару років. Але уповільнювати свою гру він буде. Він усе життя працював, аби виграти Вімблдон - для себе, для матері, для країни. Відповідно, і гра його більше пасувала для трави та швидкого харду Нью-Йорка. Ці ТВШ він уже виграв і, цілком природно, далі захоче виграти інші. Але для повільного харду Мельбурна та паризького ґрунту потрібна інша гра, якої у Енді поки що немає. Жертвувати Ролан Гаррос, як у цьому сезоні, він уже не буде, але й тягатися із Надалем та Джоковичем не зможе. Натомість поборотися за титул в Австралії йому буде до снаги - не даремно у букмекерів щільною групою фаворитами йдуть Джокович-Надаль-Маррей, а вже потім зі значним відривом - усі інші.

Залишається відкритим питання по траві. Враховуючи два поспіль невдалі виступи на Вімблдоні того гравця, який наступного року спеціалізуватиметься на швидких покриттях та тотальну перекваліфікацію двох інших лідерів світового тенісу, припускаю, в Лондоні може статися що завгодно. Від перемоги Федерера (якщо він не закінчить кар'єру до того часу) чи Хааса (малоімовірно, але звучить здорово) до другого титулу ТВШ для дель Потро чи першого - для Яновича.

Перечитую написане і розумію, що це видається описом паралельного Всесвіту. Але таким самим колись здавалися і Джокович-2011, і сьомий Вімблдон Федерера, і два ТВШ за рік для Маррея. Тож можете прийняти мої ставки на наступний сезон: АО та РГ - Джокович, Вімблдон - Янович, ЮСО - Надаль.