Блог Дмитра Джулая. Спонтанні враження

Один матч змінює інший, деякі враження поповнюють "архів", що може знадобитися у майбутньому, а деякі нагадують миттєві знімки.

Невідомо, наскільки точними та глибокими вони є, чи корисними будуть потім.  Тим не менш їх варто зафіксувати. У хаосі вражень, помилкових чи ні, іноді можна зробити цікаві відкриття.

8-11 листопада

«Гранада»

Якщо б зараз було неможливо побачити кожен виїзний матч своєї команди, шанувальники «Гранади» мали б усі підстави підозрювати, що у домашніх зустрічах їм підсовують якусь іншу команду. Не ту, що на чужих полях набрала 11 очок. Удома до останнього туру «Гранада» виграла один матч з шести й забила три м’ячі.

Грали, щоправда, майже так само, як на виїзді. Лукас Алькарас із самого початку своєї роботи у клубі зробив акцент на вимучування результату. Минулого сезону це спрацювало навіть у матчі з «Реалом». У новому чемпіонаті мадридці запросили ще більш досвідченого спеціаліста у цій галузі й виграли на «Лос Карменес».

«Гранада» ж старанно підбирала очки-крихти під чужими столами й ніяк не могла влаштувати справжній пир за своїм. Винятком став хіба що матч з «Атлетиком». І ось у грі з «Малагою» сталося диво. Справа не в тому, що «Гранада» забила тричі, і не в тому, що усі три м`ячі забив Ель-Арабі. Юссеф — хороший форвард, а у складі «Гранади» достатньо гравців, з якими можна вирішувати більш вимогливі завдання.

За рахунку 2:1 «Гранада» пресингувала на половині поля суперника. Насолоджувалася своєю перевагою, своєю здатністю контролювати хід гри з позиції сили. Це було чудово. Хочеться вірити, що Лукасу Алькарасу теж сподобалося.

«Райо»

У команди Пако Хемеса дуже мало очок. Вона пропустила найбільше за інших. Звиклі до «силіконових» грандів із радістю відправили б команду до Терсери, бо «це не рівень вищого дивізіону». Але в команди Пако Хемеса футболу є значно більше, аніж очок. «Інтенсивність гри є наріжним каменем. Ми не змінимо свою філософію», — наголосив наставник «Райо» перед матчем у Віго. І коли мадридцям вдалося впорядкувати рух м’яча після стартових помилок, гра «Райо» набула тих грізних обрисів, що лякали суперників у минулому сезоні.

Втративши ключових виконавців у півзахисті (Хаві Фуего, Чорі Домінгес, Піті) та атаці (Леу Батістау), Пако Хемес назбирав нових «відкинутих» й терпляче вчить їх грати у футбол «Райо». Футбол абордажний, футбол динамічний, футбол ризикований. У Віго «Райо» переміг завдяки тому, що був собою. І в житті, і у спорті іноді немає нічого важливішого, аніж відданість своїм принципам.

«Сассуоло»

Як скромному клубу грати проти теперішньої «Роми» на її полі? Одразу після того, як вона вперше у сезоні втратила очки. Еусебіо Ді Франческо міг помітити, що без Франческо Тотті «Рома» більше одного м’яча не забиває. Чудово, але, пропустивши, треба буде забити команді, що до цього дозволила вразити свої ворота лише двічі та ще й на виїзді.

«Сассуоло» зіграв 3-5-2 з латералями, які вкрай рідко йшли вперед. Насамперед вони займалися руйнівною роботою, позбавляли «Рому» простору в атаці, не давали розігнатися Майкону та Бальцаретті. Вихід із оборони забезпечував здебільшого Доменіко Берарді. Варіантів у нього було не так вже й багато, іноді просто підхоплював м’яч на правому фланзі й тягнув уперед. Після автоголу Лонгі «Сассуоло» нічого суттєво не міняв. Збереження мінімальної переваги суперника стало основним завданням гостей. Не дати «Ромі» відірватися у рахунку, дочекатися свого шансу.

У другому таймі Адем Льяїч мав кілька нагод закінчити гру. Щоразу Джанлука Пеголо зберігав для своєї команди цей примарний, абсолютно ефемерний шанс. Розпочався компенсований час. Перші три з чотирьох компенсованих хвилин «Сассуоло» навіть не з’являвся біля штрафного «Роми». Може, саме у цей момент матч для римлян закінчився. Бо що могло статися за цю хвилину? Здалося, що «Сассуоло» чекав даремно, що його стратегія «маленької команди», як це бувало неодноразово, не спрацювала лише через один пропущений м’яч.

Ось тоді Берарді й забив. «Сассуоло» проспівав гімн витримці та вірі у те, що ніколи не повинно було статися. Але сталося. У Римі. Так само, як у Неаполі.

Марк Бартра

Коли це казали ветерани команди, здавалося, що вони лише хочуть підтримати вихованця клубу, аби той остаточно не втратив надію. Поки усі навколо складали довжелезні списки центральних захисників, що могли б перейти до «Барселони», Пуйоль та Піке розважливо нагадували: «У нас вже є центральний захисник».

У відповідь шанобливо посміхалися, хитали головою на знак згоди й продовжували вивчати «ринок». У «Барсі» ніхто не носитиметься з молодим гравцем лише тому, що він «свій». І водночас тут ніхто не зачинить перед ним двері, якщо він додаватиме й поступово дозріватиме до першої команди. Щоб проскочити між цими Сциллою та Харибдою, молодому гравцю потрібен шанс.

«Свій» — Тіто Віланова ставив Марка Бартру вряди годи (вісім матчів у минулому чемпіонаті). «Чужий» — Херардо Мартіно розраховує на нього (сім матчів у тринадцяти турах). І Бартра грає блискуче. У матчі з «Бетісом» він та Віктор Вальдес врятували команду від серйозних проблем.

Якщо Пуйоль чи Піке знову скажуть, що у команді «вже є центральний захисник», варто відірватися від вивчення списку іноземних зірок.

Ґабріел Пауліста

Після кількох сезонів у бразильській «Віторії» цей 22-річний захисник перебрався до «Вільярреалу». Дебюту довелося трохи почекати. Уперше він вийшов на поле у матчі з «Ельче». Відіграв дуже солідно. Але це проти «Ельче». У наступному турі на нього чекало значно серйозніше випробування.

Навпроти Ґабріела, зі звичною кривою посмішкою на вустах, готувався до битви Великий та Страшенний. «Вільярреал» грав із «Атлетико». Ґабріел грав проти Дієгу Кости. Спочатку молодому захиснику хотілося поспівчувати. Але з кожним виграним м’ячем, з кожним стиком, у якому він не прибирав ноги, новачок «Вільярреала» наче ставав більшим, могутнішим. Коста, що цього сезону вже замордував кількох досить непоганих оборонців, нічого не міг вдіяти з Ґабріелом. Новоспечений гравець збірної Іспанії випробовував увесь свій репертуар, що може довести до сказу будь-кого.

І нарешті, вже у другому таймі, перед стандартом, Ґабріел Пауліста отримав найвищу форму визнання, дозвіл на професійну діяльність. Дієгу Коста ліктем засадив йому в живіт.

Дмитро Джулай