Яремченко: Кажуть, що на Донбасi живуть найпрацьовитiшi люди. Але iнодi потрiбно й мiзки вмикати

Футбольну Україну сколихнула звiстка про те, що з табору донецького "Шахтаря" зникли шість легiонерiв. Яким буде "Шахтар", якщо цi хлопцi не повернуться до Донецька. На це та iншi запитання кореспондент сайту "Футбол 24" попросив вiдповiсти Валерiя Яремченка, колишнього головного тренера "Шахтаря".

Зi слiв вiдомого тренера стало зрозумiло, що донеччанам нинi явно не до футболу.

- Валерiю Iвановичу, прокоментуйте втечу шістьох легiонерiв "Шахтаря"...

- Почнемо з того, що цi хлопцi ще, може, повернуться, адже в них є контрактнi зобов'язання. Так, фактично, в Українi iде вiйна, але офiцiйно її не оголосили. Тому футболiсти повиннi бути в командi. А якщо навiть вони не приїдуть, то команда продовжить успiшнi виступи. Що не кажiть, та лише двоє гравцiв мали постiйне мiсце в основному складi. Я думаю, що тренер знайде ким замiнити Дугласа Косту та Алекса Тейшейру. Ну а Фред, Дентiньйо, Феррейра та Iсмаїлi нечасто з'являлися в основному складi, тому без них команда не пропаде. Менi зовсiм не страшно за "Шахтар" -- менi страшно за всю Україну. "Шахтар" -- це Донбас, а Донбас -- це частина України.

- Звiстка про втечу легiонерiв була холодним душем не лише для уболiвальникiв, але й для головного тренера i топ-менеджерiв "Шахтаря". Чи могли вони якось передбачити такi кроки пiдопiчних?

- Нi, таких слизьких крокiв навряд чи можна помiтити. Як би тренер довго не розмовляв з гравцем i не переконував, що все гаразд, футболiст все одно дивиться телевiзор i бачить, що в Українi вбивають людей, збивають лiтаки. Легiонери частенько спiзнюються до таборiв українських клубiв. А це спiзнення особливе, бо хлопцi просто бояться.

У цiй ситуацiї треба переживати не за легiоенрiв, i не за футбольний клуб "Шахтар", а за тих, хто нинi пiд кулями. Я нинi в Донецьку i бачу, що донеччанам нинi не до футболу. Їм байдуже, що з "Шахтаря" втекло шестеро гравцiв. Проблема не в тому, що з "Шахтаря" пiшли футболiсти, проблема в тому, що коїться в Українi.

- Чи можуть легiонери iнших команд перейняти приклад Дугласа Кости i компанiї?

- Усе може бути. Повiрте, якщо з "Шахтаря" зникне пiвкоманди, то донеччанам i вiд цього буде байдуже. Містяни перестали цiкавитися "Шахтарем" i футболом загалом. Люди чують постiйнi вистріли, вони бояться, переживають. У такiй ситуацiї нiкому немає дiла до того, що хтось з футболiстiв кудись не приїхав. Проблеми "Шахтаря" в Донецьку на далекому планi, на 42-му мiсцi. А чемпiонат України -- на 43-му. У нас навряд чи хтось ним буде цiкавитися. Люди не знають, як доїхати додому i при тiм залишитися живими. Футбол -- це свято, а в Донецьку нинi не до свята.

- Хто, на вашу думку, нинi найбiльше псує це свято?

- Сусiдня країна.

- Чи маєте приятелiв з Росiї? Що вони кажуть про подiї в Українi?

- Маю дуже багато друзiв у Росiї. Вони телефонують, показують свою увагу i запрошують до себе додому. Запевняють, що подбають про житло, про хорошi умови. А я їм у вiдповiдь раджу забрати своїх найманих терористiв з донбасiвських вулиць. Вони мене питають: "Що там у вас робиться?". А я вiдповiдаю: "То у вас що робиться?! Чому ви нiчого не помiчаєте?! Чому ви такi слiпi?! Дивiться не лише росiйськi канали, але й iноземнi. I робiть правильнi висновки". I хочу сказати, що не всi росiяни слiпi. Вони знають багато гiркої правди, але бояться про неї говорити вголос.

- У багатьох бiдах Донбасу звинувачують й президента футбольного клубу "Шахтар" Ріната Ахметова, який у вiдповiдальну мить втiк до Києва...

- Це його проблема. Ця вiйна дала вiдповiдь на питання хто є хто. Ми побачили справжню сутнiсть кожного донбасiвця. У бiдi люди навчилися аналiзувати i робити висновки. Ми просто прозрiли вiд того, що почули i що побачили. I хочу сказати, що винна не одна людина, i не лише зовнiшнiй ворог. Виннi також всi мої земляки. Чому? Бо допустили кровопролиття, бо дозволили розгорiтися вiйнi. Кажуть, що на Донбасi живуть найпрацьовитiшi люди. Але, вибачте, iнодi потрiбно й мiзки вмикати i думати головою.

Я побував у Запорiжжi. Таке враження, що потрапив у сусiдню країну, а не у сусiдню область. Мрiю, щоб таке саме життя настало на Донбасi. Стрiляють там, де люди дозволяють це робити. До речi, мiй батько воював у Другiй свiтовiй вiйнi i тричi горiв у танку. Де б вiн подумав, що за декiлька десятилiть на Україну нападе Росiя, а нас захищатиме Нiмеччина?! Ось такий вiн, "братнiй" народ.

Розмовляв Петро Оплів