Шкода тільки Федецького. Коноплянці подаруйте вазу

Біль... Катастрофа. Смерть ілюзій. Так, ми дожились до того, що вважаємо катастрофою поразку від Франції у плей-оф. Так, ми дожилися, що обіграємо гранда у одному з визначальних матчів 2:0. Але...

У нас немає футбольної гідності, і це потрібно визнати. Ось, боксерська якимось чином з'явилась, а футбольної немає. До слова, про бокс. Там є так дивні персонажі, які перед грою люблять поливати братів Кличків, мовляв, порвуть їх на шматочки, тих недостойних білих вискочок. Потім починаються цензуровані нормальним суспільством "понти" у вигляді матів, погроз і насмішок. Таким персонажем у нинішньому матчі виявився Євген Коноплянка: "Читав, що нібито дружина Рібері вже приготувала місце для Золотого м'яча, але краще Артему Федецькому дати м'яч, а не Рібері. А французу дружина нехай вазу для квітів поставить". Вам шкода цього футболіста, який програв значно понад половину єдиноборств на половині поля суперника? Мені, ні, можете мене каменувати, якщо є бажання. Ви вважаєте, що він боровся чи зробив хоч щось для виходу нашої країни на Мундіаль? Я не побачив цього, вибач, Женя, не було цього. Ти не довів діями права на слова, сказані в п'ятницю. Скажете, та де там Рібері читав наших жартунів?.. Скажу: аби Франція налаштувалась, як на смертельний бій, йому і не таке переклали б.

Звісно, було бажання пролізти на Мундіаль, не зганьбитися, натомість не було уміння, справжньої допомоги команді, коли від тебе так чекали - практично жодного разу. Не було взаємодії з партнерами. Коли наш захист, притиснутий хуліганами-господарями до стіни, верещав про допомогу, немов жінка, яка темним вечором забрела у нехороший район з поганими хлопцями, ті, хто вміють потримати м'яч, робили будь-що, але не підставили плече. Та з таким же успіхом можна було випускати Дедечка, Девіча чи Гусєва на ці ж позиції - гірше вже точно не могло бути. А, може, варто нашим зірковим гравцям і взагалі вхопитися за соломинку, яку щедро пропонуватимуть лицемірні добродії - у вигляді ніби ляпів судді (у дві сторони, до слова, не забувайте). Але, давайте проявимо мужність і чесність - ми про*рали не через суддю і не через Платіні, за що всім дякую.

Кардинальна річ, з якою ні за що не погоджусь. Це не могутня, вся з себе фаворитка Франція нас здолала, це ми тупо про*рали все, що могли, самі. Здали ключі від власної фортеці. Я готовий повірити, що оці всі безуси і мандзюки не робили це підло, по-зрадницьки. Вони просто не змогли впоратись зі своєю важкою ношею. Не вистачило характеру. Впали - хто до бою, хто посеред першого тайму. Не змогли себе перебороти. З іншого боку... Чи вистачає у нас характеру, щоб жити так, як хочемо чи мріємо? Чи вистачає козацького духу, щоб над нами не знущались, солодко прихіхікуючи, вже понад 20 років політикани усіх мастей? Тому в певному сенсі ця команда заслуговує миттєвої індульгенції - вони зліплені з того ж тіста, що й ми. У них ті самі біди і діри в ментальності. Так хотілося, аби вони були не такими, як ми. Трохи кращими, піднесенішими, героїчнішими, навіть міфічнішими. Не вийшло. Ми ліпили з них титанів, та це все дарма і навіть зайве. Завищені очікування - наші з вами особисті проблеми, так є.

Нам би хотілося жити краще, але ми нічого особливо не робимо і не часто готові для цього зробити. Десь навіть так - не готові вмерти задля цього. Ось і хлопці Фоменка не змогли вмерти, як французи. Французи, які пороли моменти нещадно, але наші провали підсовували їм наступні шанси. Скоміна не зарахував чистий гол господарів, але ми примудрились ще в першому таймі зробити так, щоб нам забили, хоча вже далеко не чистий. Помилився суддя в обидві сторони. Причому, що найважливіше, спершу на НАШУ користь. Ех, не бачив би тої колосальної волі і жаги з матчу в Києві - подумав, що договірний. У Франції ж ми розсипались, лягали перед ними у своєму карному, хоча вони нічого екстраординарного не робили. Просто класні гравці виконували свою роботу на фоні малодушності суперника - от і все.

Я не претендую на те, щоб мені лайкав натовп - лише ділюсь своїм болем (а він у кожного різний, звичайно). Я ніколи в житі не робив би мемів про "На коліна перед Україною" після першого тайму серйозної бійки. Це та якось безглуздо і по-дитячому. Так, молодці, так, віримо і підтримуємо, але уявляти себе фаворитом...  Поносити французів... З якого дива?!

"Шанси були 50 на 50, такими і залишаються. Те, що ми не пропустили і забили два, ще ні про що не говорить. Не потрібно закидати нас компліментами. Так, зіграли добре, але не потрібно впадати в ейфорію - є ще другий матч", - Артем Федецький після виграного матчу, після того, як заткав Рібері за пояс у матчі життя - жодного вихваляння, жодної самозакоханості, жодного приниження опонента. Тільки характер і дух. Те, чого не вистачило партнерам у Парижі.

А Федецького якось неймовірно шкода - він то робив усе, що міг, і навіть більше. Хтось скаже, що ми програли у Молдові, інший - в Києві з Англією, або тоді, коли Федецький отримав картку з французами, або тоді, коли Безус загубив момент виходу 3 в 1 (забивай на 3:0, і дива б вже не сталось, ми пройшли б). Насправді ми "померли" у Парижі, по суті самі вручивши пістолет - грали без опорника, без правого захисника і без особливої атаки. Французи знову розчарували - стільки моментів тринькати, а їхня гра в більшості це взагалі шок - таке враження, що ми краще почали грати після вилучення Хачеріді. Шкода отакої поразки, бо ми втратили шанс на щось більше, ніж просто футбольна перемога. Мало бути піднесення нації, ковток свіжого альпійського повітря для людей, віра у майбутнє і багато радості, а натомість ніби знову наковталися диму із заводів багатіїв.

Знаєте, чому в нас стільки сумних пісень? Сьогодні маєте знати. Друга над ранком, п'яні голоси заводять під вікном епілог божевільного вечору. Вони не підуть від безсилля і гніву трощити все навколо. Може, це й краще, ніж розносити магазини і робити бунти проти мафії мажорів, які не дають людям право на нормальне життя. Я не знаю. Але шануйтеся, готуйтеся, ми ще не раз переживатимемо отакі моменти-приводи затягнути отую сумную, що починається з "Ой...". Прикро, тяжко до ріжучого болю в душі, але наші предки пережили і страшніші речі. Не вперше, не востаннє, на жаль.

Подаруйте Коноплянці вазу і підпишіть: Чемпіонат світу-2014. Фоменко? Попри найбільш провальний матч у вирішальну мить, я б його залишив. Дав людині ще один шанс себе зламати і змінити долю. Він заслужив - тим, що вивів нас із лайна і подарував казку (хай навіть на короткий час). Але на жаль, навряд чи отримає новий шанс. Це вже вдруге в його кар'єрі. Через це також дуже прикро, бо ця людина дала нам проміння надії і віри в себе. На початку 90-х його "Динамо", вигравши у меншості 3:1 у кваліфікації Ліги чемпіонів, програло на виїзді 1:4 великій "Барселоні". Цього разу історія ніби чимось повторилась. Тільки суперник зовсім не видається великим, аніскілечки. І навіть наявність добротних виконавців типу Рібері, Бензема, Сахо, Погба ще ні про що не говорить. Ми таки сотворили історію - стали першою командою у євровідборі, що не вийшла на великий турнір, маючи фору у 2 м'ячі. З іншого боку, нас би навіть тут і близько не було, якщо б збереглась команда без Михайла Івановича у тому старому вигляді (з одним балом після 3-х турів).

Збірну Франції критично "знищили" на батьківщині та чужині. Проте у хлопців виявилась не пустопорожня гордість і повага насамперед до себе, яку вони показали у всій красі. Вони не ображались, не ігнорували ЗМІ, а навпаки усіма силами переконували - ми ще повоюємо, і то вже у найближчий вівторок. За це їм повага. Хочеться сподіватися, що наші хлопці також адекватно сприйматимуть критику, гнів і розчарування вдома, і чогось таки навчаться. Не хочеться, аби такий жорстокий паризький урок минув безслідно.

Тарас Котів, Футбол 24