Лунін виграв Ла Лігу без жодної хвилини на полі. Визначаємо, хто з українців зробив найбільший внесок у золото в топ-5 чемпіонатах

Лідера вгадати не важко.

Андрій Лунін став чемпіоном Іспанії із мадридським «Реалом». Він восьмий українець, який здобував золоту медаль в одній з топ-5 ліг Європи. Проте у контексті Луніна слово «здобував» виглядає досить перебільшено – українець поки так і не зіграв жодної хвилини у Ла Лізі за «Мадрид».

Безперечно, свій внесок робить вся команда, тому робота на тренуваннях, конкуренція – все це теж частинки загального успіху. Але якщо звертатися до сухої статистики ігрового часу, то у Луніна 0 зіграних хвилин в 34 турах, які знадобилися «Реалу», аби виграти Ла Лігу цього сезону. Ми оцінили інші чемпіонства українців у топ-5 лігах з розрахунку їх залученості до здобуття золотих медалей.

Оцінити рівнозначно внесок гравців різних позицій практично неможливо – незрозуміло, як вивести єдиний критерій. Тому будемо відштовхуватися від найпростішого – відсотку ігрового часу відносно максимально можливого. Для чистоти дослідження, як і у випадку з Луніним, беремо лише ті тури, які знадобилися для здобуття чемпіонства, тобто без так званого «сміттєвого» часу.

Той же Лунін, ймовірно, все ж встигне зіграти в Ла Лізі цього сезону, але це вже не буде внеском в чемпіонство. Тож і у інших українців не враховувався ігровий час у турах, коли чемпіонство вже було досягнуто. 

А тепер коротко розглянемо контекст досягнень українців. 

Віктор Скрипник – 3%

Чемпіонський титул йому вдалося здобути у останньому сезоні в Німеччині і у кар’єрі професійного гравця загалом. Якщо в попередніх він був досить помітною фігурою у складі «Вердера», то у золотому – відігравав вже дуже незначну роль.

Як наслідок – лише шість матчів у Бундеслізі. До січня Скрипник жодного разу не потрапив у заявку команди, а вперше зіграв лише у березні, вийшовши на заміну на 7 хвилин. Загалом у чемпіонаті він не зіграв жодного повного матчу, найбільший доробок – 34 хвилини на полі.

Дмитро Чигринський – 25%

Захисник переходив до «Барселони» Гвардіоли у статусі володаря Кубка УЄФА, який виграв з «Шахтарем». «Барселона» того часу – команда, в якій були зібрані справжні зірки від Пуйоля до Мессі, від Хаві до Ібрагімовича. Разом з командою Чигринський здобував надважке чемпіонство, яке було досягнуто лише в останньому турі, каталонці набрали 99 очок.

Проте своїм українець так повноцінно і не став. Розпочинав він достатньо бадьоро, регулярно опиняючись у стартовому складі на матчі Ла Ліги (у ЛЧ жодного разу не потрапив до заявки), але з грудня Чигринський практично перестав виходити на поле – лише три виходи в чемпіонаті Іспанії після нового року. Наступного сезону він вже повернувся до «Шахтаря». 

Анатолій Тимощук – 35%

Зараз ставлення до Тимощука, зрозуміло, зовсім інше, виконком УАФ позбавив його досягнень у збірній країни. Але все ж на момент здобуття чемпіонств із «Баварією» у Анатолія точно був український паспорт, тому не внести в цей список ми його не могли.

Срібну салатницю із мюнхенцями Тимощук вигравав двічі. Другий титул він здобув у сезоні 2012/13, вже майже не граючи. «Баварія» тоді стала чемпіоном рекордно швидко, загалом виграла требл, але Тимощук вже не був важливою частиною команди, а після цього сезону переїхав назад до «Зєніта». 

Більш важливий в нашому контексті сезон 2009/10. Це був перший сезон Тимощука в «Баварії», він переходив як володар Кубка УЄФА. Спочатку все складалося добре, у першій половині сезону він був основним гравцем, але з листопада перестав потрапляти до стартового складу, лише зрідка з’являючись на полі на заміну. Відносини із Луї ван Галем у нього не склалися через те, що той віддавав перевагу на цій позиції співвітчизнику і капітану команди Марко ван Боммелу. Але свою третину ігрових хвилин на чемпіонській дистанції Тимощук встиг награти. 

Олег Лужний – 38%

Сезон 2001/02 «Арсенал» розпочав не надто впевнено, але по ходу знайшов свою гру і видав безпрограшну серію з грудня, з лютого команда взагалі не втрачала очок. Не можна сказати, що Лужний був визначальною фігурою у здобутті чемпіонських нагород, але свій внесок він зробив. Цікаво, що на невдалому відрізку до грудня українець взагалі не потрапляв до заявки команди.

А от після цього почав виходити регулярно, нерідко проводив повні матчі. Така ситуація тривала до другої частини ківтня, коли він знов почав опинятися поза заявкою і зіграв лише в останньому турі всі 90 хвилин, але на той момент «Арсенал» вже став чемпіоном, тож у наш залік цей матч не йде. 

Олександр Зінченко – 41%

Щодо Зінченка було з чого обирати – у Олександра уже є три чемпіонства в АПЛ з «Ман Сіті». Приємно виглядає і тенденція щодо ігрового часу – із кожним чемпіонським сезоном його відсоток зростав, тобто внесок ставав дедалі більшим.

Якщо до першого титулу у сезоні 2017/18 він має досить відносний стосунок, то у жорсткій гонці до останнього туру проти «Ліверпуля» наступного сезону вже був достатньо помітною фігурою. В найкращому для себе сезоні 2020/21 він виріс і за кількістю матчів, і за хвилинами. І це ще з урахуванням того, що Зінченко пропустив практично повністю першу половину сезону через травму і коронавірус. А от з січня він став незамінним гравцем стартового складу.

Якби не ця прикрість на початку сезону – міг би розраховувати на ще кращий відсоток залученості. Той сезон виглядає піковим для Олександра, у нинішньому його залученість знизилася. 

Олексій Михайличенко – 53%

У далекому сезоні 1990/91 Михайличенко перебрався прямо із чемпіонату СРСР у потужну «Сампдорію». Попри серйозну конкуренцію йому вдалося стати основним гравцем. Він регулярно виходив у старті і частіше проводив повні матчі, так тривало до березня. Після цього його ігровий час різко обмежили.

У 24 матчах чемпіонату Італії українець забив три голи і мав достатньо довіри від тренера, тож його відсоток досить значний. Складнощі з адаптацією в Італії, непорозуміння із авторитетами в команді стали складовою того, що розкритися на повну в «Сампдорії» Михайличенку не вдалося, і на наступний сезон він перебрався до «Рейнджерс», з якими виграв 5 чемпіонство Шотландії поспіль. 

Андрій Шевченко – 87%

Для когось це може бути несподіванкою, але з «Міланом» Шевченко виграв лише один чемпіонський титул в Італії. В сезоні 2003/04 все склалося якнайкращим чином. Шевченко був чи не головною зіркою команди, найкращим бомбардиром, лідером, йому вдалося завоювати золото для «Мілана».

Внесок Шеви у це чемпіонство беззаперечний – він був основним протягом усієї дистанції, став найкращим бомбардиром першості із 24 голами, забив вирішальний гол «Ромі», що приніс міланцям корону. Шкода лише, що у Лізі чемпіонів сталася справжня трагедія – знамениті 0:4 від «Депортиво» після домашньої перемоги 4:1 у чвертьфіналі.

Такий успіх у внутрішній першості мав бепосередній вплив на те, що у 2004 році Шевченко став володарем «Золотого м’яча». 

***

Чекаємо на нові досягнення українців у європейських топ-чемпіонатах. У цьому сезоні уже є золото Луніна і шанс на четверте чемпіонство Зінченка.

Фото: Stuart MacFarlane/Arsenal FC via Getty Images, «Барселона», «Вердер», Getty Images