Ганяють, як солоного зайця. Петраков заслуговує на більшу повагу за рік роботи в збірній.
Петраков - не безгріший, але й усі гріхи на нього вішати - несправедливо.
Вчора, нарешті, вже офіційно УАФ "народило" новину: контракт з Петраковим не буде пролонговано. Хоч Олександр Васильович пропрацював трохи більше роки, але вже зараз його можна назвати одним з найбільш одіозних, обговорюваних та емоційних тренерів в історії збірної України.
Але, з огляду на те, що я читаю зараз, мене дивують думки деяких експертів про "втрачений шанс Петракова", "непрофесіоналізм" і таке інше. Певен, що Петраков, може, і не найкращий тренер в історії Головної команди, але точно - не найгірший.
І ось чому:
1. Його тренерський шлях в збірній - суцільні перешкоди та випробування.
Шлях Петракова почався з того, що йому поставили завдання - посісти друге місце в групі, де було зіграно вже 3 матчі, в двох домашніх(з Казахстаном та Фінляндією) ще при Шевченку збірна зіграла 1:1.
Можливостей пройти збори з футболістами в нього не було, потрібно було одразу з місця доносити свої ідеї до футболістів, і готувати їх до матчів фізико-тактично. На це потрібен час, якого в Петракова не було, додаткових вікон, як це робили для Шевченка, він не мав.
В кінцевому випадку останні 5 матчів в групі були як 5 фіналів для збірної, але результат на табло - 2 місце є.
Далі - матчі плей-офф проти Шотландії та Уєльсу, які випали на часи повномасштабного вторгення Московії в Україну. Ще в березні ворог стояв біля Києва, а тобі вже влітку грати матчі відбору. Налаштувати та підготувати гарвців фізично, тактично і просто морально - це дуже і дуже складно.
І знову, що не матч - то фінал. Петраков не мав шанса на помилку в жодному з 7-ми офіційних матчів. Жодному! Це тиск для будь-якого тренера, а особливо - для тренера національної збірної в такі буремні часи. І він їх достойно пройшов, хоч і не вистачило фарту в останньому матчі з Уєльсом.
2. Збірна грала в досить пристойний та цікавий футбол.
Давайте пригадаймо, який матч ми провалили саме з точки зору тактики? Так, одразу ж матч проти боснійців у Львові, де не розрахували свої сили і не спрацювали заміни. А так, жодного матчу Петраков тактично не провалив.
Усі інші матчі, де не змогли перемогти, а це, насамперед, проти Казахстану(2:2) і Уєльсу(0:1) - ну тут вже питання до футболістів. В обох матчах ми були краще за суперника, мали велику кількість своїх моментів і шалене бажання. То чого ж не вистачило? Майстерності. А хіба в цьому є провина Петракова? Ні.
То вже питання підготовки футболістів ще змалечку, про вибудову системи "взрощення" талановитої молоді. Це вже до УАФ, а не до тренера національної збірної.
3. Петраков - дуже(а інколи і занадто) емоційний, але в цьому була його родзинка.
Зараз усі згадають конфлікт з Маліновським, 37 слів на конференції, і заключні слова після матчу з Уельсом "они хотят, чтобы я ушел".
Так, це емоції, часто - неконтрольовані, але це ж чудово. Вам було б цікаво слухати конференцію по пів години, де тренер розмірковує, яка тактика цікавіша, як зміни у футболі вбивають емоції, і тд, і тп. Навряд чи.
Особливо це питання до журналістів. Ви на таких тренерів молитися повинні, які можуть робити шоу. Чи, точніше, з яких можна робити родзинку на шпальті газет. Так, він не такий досвідчений щодо передматчевого підігріву як Луческу, але Петраков інший. Він такий, який він є, не приховуючи цього ані перед футболістами, ані перед публікою. І хоча б за це заслуговує на повагу.
До речі, не кожному тренеру Арена-Львів скандувала його ім'я. Це теж про щось говорить, чи не так?)
4. Тотальний хет до Петракова через те що, він якийсь нестандартний - неправильний.
Так, переможців не судять, і якби наші вийшли на Чемпіонат Світу, то якось би огріхи Петракова призабулися б. Ми не вийшли. Нажаль, маємо те, що маємо.
Але коли я зараз читаю таку нісенітницю: "він був не готовий до роботи тренера Головної команди", "він непрофесійно поводив на конференціях", "він змарнував свій шанс".... До таких експертів у мене два запитання: перше - а ви зробили б краще в ті часи та в тих обставинах, які були в нього?
І друге... Може, ви підзабули, але бажаючих тоді стати тренером збірної було небагато. Ребров - в ОАЕ, Маркевича чомусь/через щось навіть не розглядали, і вибір зупинився на Петракові. Як-ніяк, але небагато тренерів у нас може похизуватися статусом переможця Чемпіонату Світу. Хай хоч молодіжного.
Тому, якщо він вам не подобається через його "непрофесіоналізм на конференціях", скажіть йому "дякую" бодай за те, що він не грав правильного, а був таким, яким і є. Ну, і за те, що в нього є яйця, не втік, залишився, і боровся до кінця, але в останньому матчі не вистачило головного - забити гол.
