Казка «Кайзерслаутерна», похід «Порту» Моурінью, легенда «Лестера»: згадуємо найнесподіваніші чемпіонства у топлігах та ЛЧ за 25 років
Сенсації, які запамʼятав увесь світ.
25 років тому світ шокувала новина: «Кайзерслаутерн», який лише от-от підвищився у класі, несподівано для усіх виграв Бундеслігу.
Tribuna.com у спецпроєкті разом з Volia на честь ювілею цієї перемоги згадують найнесподіваніші чемпіонства у європейських топ-4 лігах та в єврокубках.
«Кайзерслаутерн», 1997/98
Передісторія. Клуб з однойменного міста з різним успіхом виступав у Бундеслізі з моменту її заснування й аж до завершення сезону 1995/96. Поміж тим, час від часу навіть виступав у єврокубках – в основному в Кубку УЄФА та Кубку володарів кубків. А у сезоні 1990/91 навіть виграв Бундеслігу!
Усе змінилося у сезоні 95/96, коли «Кайзерслаутерн» не зміг втриматися у Бундеслізі – після 34 турів лише на два очки відставав від рятівного 15-го місця (і при цьому виграв Кубок!) Вже наступного сезону клуб під керівництвом Отто Рехагеля повернувся у Бундеслігу – і сезон 1997/98 розпочинав у статусі «новачка».
Як виграли. Вже у першому турі «Кайзерслаутерн» грав проти «Баварії» – чинного чемпіона й ексклубу Рехагеля, звідки він пішов не без конфлікту. Несподівано для усіх новачок ліги виграв – 1:0.
Далі були 6 перемог і нічия у перших 7 турах, перший пропущений лише у пʼятому – і лідерство в таблиці від 4 туру і до кінця. При цьому задача протягом усього сезону не змінювалася: не вилетіти. Отто Рехагель і діяв у своєму класичному жорсткому стилі: гра від захисту, серйозні дисциплінарні покарання. У такому темпі клуб пройшов на першому місці до 32 туру включно.
Тоді стався фактично чемпіонський матч: «Кайзерслаутерн», який програвав 0:2 «Гладбаху», мав за спиною 5-матчеву серію без перемог. І виграв – 3:2.
«Я добре пам'ятаю день, коли ми усвідомили, що здатні зробити диво, – згадував Анді Бреме, який пройшов із клубом попереднє чемпіонство і виліт, а у той сезон вже святкував свій 38-й день народження. – Це було за три тури до фінішу. До цього ми, як скажені пси, бігли від зони вильоту і не заглядали в таблицю, але в матчі проти «Гладбаха» зрозуміли, що якщо творити історію, то саме зараз. Ми перемогли 3:2, програючи 0:2 до перерви. [Олаф] Маршалл зробив хет-трик».
Де клуб зараз. Клуб після довгих фінансових негараздів звалився аж у третю лігу, однак минулого сезону зміг зачепитися за плей-оф повернення у другу Бундеслігу. Цей сезон «Кайзерслаутерн» завершує на переконливому для себе місці у середині таблиці.
«Депортіво», 1999/00
Передісторія. Після майже 20-річної перерви у сезоні 1991/92 «Депортіво» уперше зіграв у Прімері й зміг закріпитися у лізі. Вже наступного сезону, із серйозним підсиленням – у першу чергу Бебето та Мауро Сілвою, клуб впустив чемпіонство лише на останніх хвилинах останнього туру через незабитий пенальті.
Далі були кілька років і боротьби за чемпіонство, і кризи – клуб навіть знову загруз у боротьбу за виживання. Усе змінилося із приходом у 1999-му Хавʼєра Ірурети. У перший сезон він «оживив» команду, повернувши її до єврокубкової зни (6-те місце). У другий сезон зробив історію.
Як виграли. Ірурета на другий сезон продовжив підсилювати команду – зокрема, підписав Роя Макая з «Тенеріфе» за серйозні на той час 8,6 млн євро.
Це була історія великих нервів: з перших 9 турів команда виграла лише чотири. Далі стало краще – і вже на 12-й тур «Депор» вийшов на перше місце, з якого більше не злазив. А приводи були: і період наприкінці грудня – на початку січня, коли з 12 очок клуб набрав одне, і несподівані 1:4 від «Вальядоліда», і 0:1 від «Нумансії», яка боролася за виживання. З іншого боку – були і 5:2 з мадридським «Реалом» вже Вісенте дель Боске. Перший гол у тому матчі «Депор» забив вже на 7-й хвилині – це стало наслідком феноменального пасу Джалміньї:
У «Депора» перед останнім туром було 66 очок, у «Барси» та «Сарагоси» – по 63. І обом клуб програвав за додатковими показниками – тож треба було вигравати з «Еспаньолом». Цього разу галісійці не втратили шансів: вже на 3-й хвилині Донато після подачі з кутового головою вштовхнув мʼяч у ворота, а на 34-й хвилині Макай забив другий. Все, свято – перше (і останнє) чемпіонство в історії клубу!
Де клуб зараз. Клуб ще кілька років пошумів як в Іспанії, так і у єврокубках (зокрема, дійшов до півфіналу ЛЧ у сезоні 2003/04). Але через неспівмірність витрат доходам різко здав у подальшому – у 2011-му знову вилетів у Сегунду. Минулого сезону «Депортіво» вилетів і звідти – тепер у третьому дивізіоні боротиметься у плей-оф за повернення бодай у другий.
«Лаціо», 1999/00
Передісторія. «Лаціо» до того вигравав чемпіонство лише раз – у сезоні 1973/74. Після того було кілька успішних сезонів – зокрема, з 1994 по 1999-й роки клуб лише раз з пʼяти фінішував поза топ-4.
Цікавішим є те, як до «орлів» потрапив Свен-Йоран Ерікссон, який і виграв з ними друге Скудетто. Адже початково швед у грудні 1996-го оголосив, що залишить «Сампдорію» наприкінці сезону, яку тоді очолював, щоб працювати із «Блекберном». А вже у лютому 1997-го змінив думку – і виявилося, що він працюватиме саме в «Лаціо». Пояснив це тим, що родина хотіла залишитися в Італії.
Вже з ним у 1999-му «Лаціо» програв чемпіонство «Мілану» лише в одне очко.
Як виграли. У свій 100-й сезон «орли» входили із великими сподіваннями після успіхів попереднього та з низкою гучних імен: Дієго Сімеоне, Хуан Себастьян Верон (придбали влітку за 30 млн євро), Павел Недвед, Сініша Михайлович, Серхіо Консейсао, Роберто Манчіні. Найкращим бомбардиром тієї команди у сезоні був Сімоне Індзагі, у Серії А – Марсело Салас.
Вже з першого туру команда була на першому місці, однак після поразки аутсайдеру «Венеції» 0:2 у січні 2000-го впала на друге – і з невеликими перервами там перебувала геть до кінця. І це при тому, що за цей час клуб програв усього чотири рази!
На заваді «Лаціо» стояв «Ювентус» Карло Анчелотті, який теж мав до останнього туру лише чотири поразки. «Юве», якому «Лаціо» у той сезон навіть не програв. «Юве», який випереджав римлян лише завдяки меншій кількості нічиїх. У команди Ерікссона вони справді були епічні – особливо перестрілки 3:3 з «Фіорентіною» та 4:4 з «Міланом».
Перед останнім туром «Юве» мав 71 очко. «Лаціо» – 69. Обидва клуби мали суперників під силу: римляни грали з «Реджіною», туринці – з «Перуджею». Команді Анчелотті достатньо було виграти – і можна було не зважати на «орлів».
«Лаціо» свою задачу виконав: завдяки двом пенальті у першому таймі вже вів у рахунку 2:0, а у другому Сімеоне забив третій гол команди у матчі. Дива відбувалися у Перуджі: спочатку Пʼєрлуїджі Колліна призупинив матч через сильну зливу. У «Юве» вимагали перегравання, але рефері майже за годину все ж поновив гру. І на 49-й хвилині Алессандро Калорі з «Перуджі» забив, як потім виявилося, переможний гол.
Коли Колліна давав фінальний свисток, у Римі матч уже давно дограли – лишилося лише дочекатися перемоги «Перуджі». І дочекалися – Рим міг святкувати друге чемпіонство «орлів» в історії!
Де клуб зараз. Після років перебування в районі «довколатопів» з нечастими потрапляннями на третє місце, «Лаціо» проводить один із найуспішніших сезонів – і досі зберігає шанси на срібні медалі цього сезону.
Рома, 2000/01
Передісторія. «Рома» перед початком сезону мала два чемпіонства – але вони вже на той момент були далекою історією. Перше було вигране у 1942-му ще до створення Серії А, друге датувалося 1983-м роком. Реальність була жорстокішою: після бронзи у 1988-му «вовки» не могли потрапити навіть у топ-3 чемпіонату.
У вищезгаданий сезон 1999/00, коли Скудетто на «Олімпіко» святкувала команда не того кольору, «Рома» заходила вже з Фабіо Капелло на чолі – але посіла лише шосте місце. Утім, італійцеві, який вже мав чотири титули Серії А з «Міланом» і один титул Ла Ліги з «Реалом», президент Франко Сенсі вирішив довіряти. Й недарма.
Як виграли. До вже непогано зібраної команди – за неї, серед іншого, грали Вінченцо Монтелла, який стане другим бомбардиром клубу в сезоні, Франческо Тотті на своєму піку, Кафу, клуб привів ще кількох потужних новачків улітку. Емерсон з «Баєра», Жонатан Зебіна з «Кальярі», Вальтер Самуель з «Боки» виявилися хто більш, хто менш, але важливими гравцями клубу.
Але ключовим було підписання 31-річного Габріеля Батістути з «Фіорентини» за 70 млн лір – довгий час найдорожчим трасфером футболіста за 30. Аргентинець був довго вірний «фіалкам», сподіваючись узяти Скудетто з ними – але щоразу не таланило. Тож за трофеєм він перебрався до більш статусного клубу – і не прогадав. А коли він забив «Фіорентині» в очному матчі, то потім ледь не перепрошував перед вболівальниками суперника: «Я грав весь матч з такими суперечливими думками в голові - мені шкода «Фіорентину». Однак це було важливо, тому що я хочу вигравати за «Рому», тому я дуже старався, але я не можу забути своє минуле. Звичайно, я не можу сказати, що я щасливий, що забив моїм колишнім одноклубникам, але «Рома» хотіла перемоги».
«Вовки» були переконливіші протягом усього сезону за торішній «Лаціо» – не на першому місці у таблиці провели за весь сезон лише два тури. Але і з ними стався триклятий «Юве» Карло Анчелотті. Ситуація була просто комічною: обидва клуби на цей раз програли лише по три матчі у сезоні (причому «Юве» один із них – «Ромі», а «вовки» – «Фіорентині», ексклубу Батістути), але тепер у туринців було більше нічиїх: 10 проти 9.
Перед останнім туром «Рома» випереджала суперників на два очки. В обох команд на цей раз було більше простору для драми: римляни грали з «Пармою», яка кваліфікувалася в ЛЧ, «Юве» – з «Аталантою», яка йшла у топ-10. Утім, команда Фабіо Капелло не дали шансів епічній кінцівці – Тотті та Монтелла зробили рахунок 2:0 у своєму матчі вже до 39-ї хвилини, виграли 3:1, і перемога команди Анчелотті вже нічого не значила.
Серію А Анчелотті виграє вже за три роки, але з «Міланом», а у ту ніч другий рік поспіль після 38-го туру святкування були на «Олімпіко» – просто тепер вони були жовто-червоного кольору.
Де клуб зараз. У «Роми» був непоганий період у середині 2010-х, коли команда навіть дісталася півфіналу ЛЧ у 2018-му, здійснивши легендарний камбек із «Барсою». Нині клуб має зіркового тренера, Жозе Моурінью, перший за довгі роки євротрофей (Лігу Конференцій, але це неважливо), невелику дистанцію до другого євротрофею поспіль (Ліги Європи). Але при цьому в Серії А боротьба – лише за 5-6 місця, а у ЛЧ команда не грала ще з сезону 2018/19.
«Валенсія», 2001/02, 2003/04
Передісторія. «Валенсія» Ектора Купера вже була у фазі «піднесення» – у сезонах 1999/00 та 2000/01 двічі поспіль виходила до фіналу ЛЧ (програли «Реалу» та «Баварії»). Однак чемпіонство виграти не вдавалося. Аргентинського тренера перехопив «Інтер», а «кажанів» очолив Рафа Бенітес – тоді ще відносно молодий тренер «Тенерифе».
Як виграли. Перше чемпіонство геть підходить під статус несподіваного – адже по ходу сезону Бенітеса навіть могли звільнити. Чому? Бо з перших 13 матчів, попри серію без поразок, «Валенсія» виграла лише пʼять, а станом на 21-й тур так узагалі була на сьомому місці. Яке ж чемпіонство після такого?
Для розуміння, це була команда з Сантьяго Канісаресом у воротах, Курро Торресом, Амадео Карбоні та Маурісіо Пеллегріно у захисті, в атаці ж лідерами за забитими голами були Франсиско Руфете, Хуан Санчес Морено та Рубен Бараха.
Попри провальне перше коло, у другому «Валенсія» видала серйозну серію – з 22-го туру лише раз програли й тричі зіграли внічию. Чемпіонство узяли за тур до завершення – на виїзді виграли у «Малаги» 2:0 і стали недоступні для суперників. Для концентрації команда закрилася навіть у містечку неподалік!
Наступного сезону «кажани» фінішували лише пʼятими, а за сезон повторили свій успіх! Причому знову несподівано: майже увесь сезон команда йшла другою – після «Реала». Причому після 26 турів відставання від мадридців складало аж 8 очок.
Однак «Реал» Карлуша Кейруша здійснив неможливе – програв усі останні 5 матчів! Цього відрізку було «Валенсії» достатньо, щоб узяти нічию і дві перемоги зі своїми суперниками та забрати чемпіонство. Команда виграла його з відривом у 5 очок від «Барси» – і навіть могла собі дозволити програти останні два матчі.
Де клуб зараз. «Валенсія» нині асоціюється більше з проблемами, аніж успіхом – цього сезону має усі реальні перспективи вилетіти з Ла Ліги. Рятує її від цього Рубен Бараха – який гравцем застав набагато кращі часи.
«Вердер», 2003/04
Передісторія. «Вердер» доволі непогано існував у Бундеслізі – після чемпіонства у 1993-му, команда весь час існувала у середині турнірної таблиці, час від часу вибиваючись у єврокубки.
У цей час Томас Шааф, двічі чемпіон Німеччини з бременцями як гравець, закінчив ігрову карʼєру і розпочав тренерську – після кількох років роботи з молодняком і дублем, у 1999-му очолив основну команду. І почав будувати своє перше тренерське чемпіонство.
Як виграли. У команді Шаафа були непогані імена попри те, що відсутність помітних успіхів змушувала відпускати футболістів у більші клуби. Зокрема, чемпіонство вигравали Жоан Міку, Віктор Скрипник, Аілтон (найкращий бомбардир команди), Ангелос Харістеас (за кілька місяців після того забʼє чемпіонський гол на Євро-2004), молодий Нельсон Вальдес.
Сезон «Вердер» видав насправді потужний: після поразки 1:3 «Штутгарту» команда не програвала, аж поки не гарантувала собі титул! Сталося це у матчі з найближчим переслідувачем, сюрприз-сюрприз, «Баварією» на її ж стадіоні. Розібралися напрочуд легко – голи Краснича, Міку та Аілтона призвели вже до рахунку 3:0 на користь гостей у першому таймі. Мюнхенці змогли відповісти лиш голом Макая по перерві.
Цей сезон узагалі став історичним для «Вердера» – команда зробила «золотий дубль», паралельно вигравши ще й кубок! Спочатку здолали «Вольфсбург» і «Герту» – а далі жереб був більш поблажливим, підкинувши три команди з нижчих дивізіонів – «Гройтер Фюрт», «Любек» та навіть «Аллеманію» у фіналі.
Де клуб зараз. «Вердер» після вильоту з Бундесліги позаминулого сезону одразу ж повернувся в еліту й відносно закріпився у ній – паралельно відкривши світові Нікласа Фюллькруга.
«Порту», 2003/04
Передісторія. Після невдалого сезону, у якому «Порту» зайняв лише третє місце, керівництво клубу вирішило призначити Жозе Моурінью, який до того привів до несподівано класних результатів «Лейрію».
З тоді ще не Особливим «Порту» в перший же сезон виграв чемпіонат Португалії та Кубок УЄФА – і здобув право зіграти у ЛЧ.
Як виграли. Груповий етап тієї Ліги чемпіонів «Порту» розпочав геть кепсько – спочатку несподівано зіграв унічию з «Партізаном», командою з найнижчим коефіцієнтом серед усіх учасників того розіграшу, а потім ще й програв «Реалу».
Усе змінилося у наступних трьох матчах – Моурінью та його команда не без нервів двічі обіграли «Марсель». Обидві перемоги були мінімальними – на виїзді виграли лише 3:2, забивши третій гол на 81-й, удома – забили на 21-й і не змогли розвинути перемогу. Далі була ще одна перемога – над «Партізаном», яка й гарантувала команді вихід до плей-оф. Нічийний матч з «Реалом» в останньому турі лишався формальністю.
У першому ж матчі на «Порту» чекало серйозне випробування – «МЮ» Алекса Фергюсона. Удома команда Моурінью завдяки дублю Бенні Маккарті вирвала перемогу на 78-й – а на виїзді втримала нічию. З «Ліоном» удома для «Порту» проблем не було – голами Деку та Рікарду Карвалью закрили питання, а на виїзді знову зіграли внічию – яку французи вирвали на 90-й.
У півфіналі «Порту» випав тоді ще потужний «Депортіво». У першому матчі зіграли у безгольові 0:0, та й у матчі-відповіді атаки обох команд ні до чого не призводили. Аж поки Деку в одній з таких атак не забіг у штрафний «Депора», а захисник іспанців Сезар Мартін сфолив на ньому. Чистий пенальті – його реалізував Дерлей.
У фіналі «Порту» протистояв ще один несподіваний учасник – «Монако». З ним «Порту» отримав одну з найпереконливіших перемог у тій ЛЧ – виніс з рахунком 3:0 (забивали Карлос Альберто, Деку та Аленічев).
Де клуб зараз. «Порту» й донині залишається одним з грандів португальського футболу та стабільним учасником ЛЧ. Про фінал, щоправда, мови вже не йде – але у плей-оф виходить. Цього сезону мінімально програв у 1/8 фіналу «Інтеру».
«Штутгарт», 2006/07
Передісторія. «Штутгарт» до того часу вже кілька сезонів поспіль регулярно виходив до єврокубків – а у 2003-му так узагалі узяв друге місце Бундесліги з Феліксом Магатом. Однак тренери змінювалися й далі, а невдачі сезону 2005/06, коли шваби не змогли вийти до єврокубків, змусили керівництво відправити у відставку іменитого Джованні Трапаттоні. Замість нього той сезон закінчував і починав наступний Армін Фе.
Як виграли. У клубі зібралися непогані на ті часи гравці – молоді майбутні зірки німецького футболу Самі Хедіра та Маріо Гомес, майбутня не дуже зірка Сердад Тащи, «вічний» воротар Тімо Гільдебранд, Маркус Баббель у захисті, Какау у нападі.
Перший матч сезону одразу ж став холодним душем для «Штутгарта» – 0:3 від тоді ще міцного середняка «Нюрнберга». Однак далі команда змогла узяти ситуацію під свій контроль – і з листопада знаходилася неподалік перших місць.
До останнього туру «Штутгарт» підійшов із двома очками переваги – і матчем проти «Енергі» Коттбус, які вже забезпечили собі місце у Бундеслізі й ні за що вже не боролися. У разі перемоги не треба було навіть зважати на те, як зіграв «Шальке» проти сусідів «Енергі» по таблиці, «Армінії» (а гельзенкірхенці вели в рахунку вже 2:0 на 16-ту хвилину).
Команда Арміна Фе у своєму матчі пропустила першою: «Штутгарт» дуже необережно зіграв у захисті, а Сергіу Раду був лише радий забити. Однак суперників усе ж вдалося дотиснути – лиш за 8 хвилин Гітцльшпергер зрівняв, а вже у другому таймі Самі Хедіра вирвав перемогу. Все. За матч «Шальке» можна було вже не переживати.
Де клуб зараз. «Штутгарт» зараз теж переживає не найкращі часи – за останні сім років двічі побував у другій Бундеслізі. І прямо зараз претендує на те, щоб вилетіти туди утретє – за два тури до кінця сезону йде 17-м.
«Вольфсбург», 2008/09
Передісторія. Після виходу до Бундесліги у 1997-му «Вольфсбург» в основному перебував у середині таблиці – іноді заскокував на «останні» єврокубкові місця, іноді груз у боротьбі за виживання. Після двох таких сезонів, коли клуб закінчував сезон 15-м, керівництво запросило на посаду тренера Фелікса Магата – на той час вже двічі чемпіона Бундесліги із «Баварією».
Вже у перший сезон із ним «Вольфсбург» фінішував пʼятим.
Як виграли. У Магата зібралася по-справжньому класна банда з кількома відомими іменами: Дієго Беналіо у воротах, Андреа Барцальї та Макото Хасебе у захисті, Крістіан Гентнер у півзахисті. Але, звісно ж, головні зірки – в атаці: Графіте та Едін Джеко, які забили 28 та 26 голів у Бундеслізі відповідно («Вольфсбург» – перша в історії команда Бундесліги, у якої два гравці за сезон забили 20+ голів), а Звєздан Мисимович віддав 20 асистів – рекорд ліги, який потім побʼє Кевін де Брюйне.
Чемпіонство «Вольфсбурга» стало реальністю попри нестабільну першу половину сезону (лише 7 перемог у першому колі і словами Магата, що вони не ведуть боротьбу за титул) завдяки феноменальній переможній серії з 10 матчів у лютому – квітні 2009-го. Серед них – і приголомшливі 5:1 проти «Баварії»! Звісно ж, з дублями Графіте (включно з тим самим «голом століття») та Джеко.
Однак титул за тур до кінця сезону «Баварія» фактично подарувала, зігравши унічию із «Гоффенгаймом» і дозволивши «Вольфсбургу» відірватися на два очки. Тож в останньому турі мюнхенцям перемоги над «Штутгартом» було недостатньо – адже команда Фелікса Магата у цей час по-чемпіонськи виносила «Вердер». Теж 5:1 – знову з дублем Графіте та голом Джеко.
Де клуб зараз. «Вольфсбург» продовжує бути дико нестабільним – сезони серед топів перемежовуються із заграваннями з зоною вильоту. Цьогоріч команда проводить радше хороший сезон – досі претендує на вихід до єврокубків наступного сезону.
«Челсі», 2011/12
Передісторія. Нема потреби розповідати про амбіції «Челсі» та його успіхи загалом. Але контексту трохи надамо: улітку 2011-го Абрамович звільнив Карло Анчелотті, замість якого головним тренером призначив Андре Віллаш-Боаша. Той зібрав непогане резюме у «Порту»: чемпіонство без поразок, перемога у ЛЄ.
Але саме того сезону перемога «Челсі» стала несподіваною – на тлі того, що тоді вважалося одним з найгірших сезонів у сучасній історії клубу.
Як виграли. Це був, напевно, один із найлегендарніших складів «Челсі» – Петр Чех у воротах, Джон Террі, Браніслав Іванович та Давід Луїз у захисті, Френк Лемпард, Хуан Мата та Рамірес у півзахисті, Фернандо Торрес та Дідьє Дрогба у нападі.
З усім цим набором Віллаш-Боаш відносно легко пройшов груповий етап ЛЧ – були нічиї з «Валенсією» та «Генком» і необовʼязкова поразка «Баєру», утім, «Челсі» свою групу виграв. У чемпіонаті справи йшли кепсько за мірками того «Челсі» – замість боротьби за чемпіонство клуб загруз у боротьбі за топ-4.
Останнім матчем для Віллаш-Боаша стала поразка 1:3 проти «Наполі» у першому раунді плей-оф ЛЧ. Звільнили його дещо пізніше – за 0:1 від «Вест Брома». Замість нього призначили в.о. – Роберто Ді Маттео. Шукати когось зіркового терміново не доводилося: поразка з різницею у два голи майже означала виліт з ЛЧ, у чемпіонаті він мав впоратися й сам.
Однак вже у своєму першому матчі в ЛЧ «Челсі» Ді Маттео виграє у «Наполі» 3:1 – а в екстратаймі Браніслав Іванович на 105-й вириває перемогу.
У чвертьфіналі суперник був не надто складним – із «Бенфікою» розправилися в обох матчах, 1:0 і 2:1. У півфіналі випав надсерйозний суперник – «Барса» Пепа Гвардіоли. У першому матчі був забитий єдиний гол – Лемпард виграв боротьбу у Мессі за мʼяч, розвинув атаку – Дрогба не схибив.
Другий матч, на «Камп Ноу», став перестрілкою. «Барса» зусиллями Бускетса та Іньєсти двічі виходила уперед – «Челсі» двічі зрівнював. Путівку у фінал остаточно оформили у компенсований час (хоч «Челсі» на той момент і проходив за правилом виїздного голу) – «Барса» агресивно тисла на ворота Петра Чеха, і через це впустила Фернандо Торреса. А той пробіг до воріт каталонців й нетипово холоднокровно для самого себе тих часів реалізував момент.
У фіналі «Челсі» протистояли його фактичні господарі – «Баварія». Мюнхенці домінували й забили першими – Томас Мюллер замкнув подачу Тоні Крооса. Однак за дві хвилини до завершення основного часу Дідьє Дрогба зрівняв – з подачі Хуана Мати з першого кутового «лондонців» у матчі.
Усе дійшло до серії пенальті – а травматичний досвід такого у «Челсі» у фіналах ЛЧ вже був. Перший же удар Мати Ноєр взяв без особливих проблем. Але «Баварія» не стягнула – удари Івици Олича та Бастіана Швайнштайгера засейвив Петр Чех. Дрогба свій вирішальний удар реалізував – перемога!
Де клуб зараз. А це точно треба нагадувати? «Челсі» вже з новим власником провів свій найгірший сезон у сучасній історії: фінішує у нижній половині таблиці АПЛ, у ЛЧ без особливих шансів вилетів від «Реала».
«Лестер», 2015/16
Передісторія. Лише у 2014-му «Лестер» зміг повернутися до АПЛ, де не грав протягом 10 років. У перший же сезон команда під керівництвом Найджела Пірсона видала один із найпотужніших порятунків від вильоту в історії ліги: маючи лише 19 очок після 29 турів, команда виграла 7 матчів з останніх 9 турів й фінішувала 14-ю.
Пірсона, утім, улітку вже звільнили – не за результати, а через скандал. Серед трьох футболістів молодіжки клубу, які у міжсезоння під час турне по Таїланду влаштували й записали на камеру оргію, під час якої ще й відпускали расистські жарти, був син Пірсона Джеймс. З тренером теж попрощалися через «фундаментальні розбіжності» – замість нього призначили італійця Клаудіо Раньєрі.
Як виграли. Чемпіонство «Лестера» – напевно, найбільша казка в сучасній історії АПЛ. Букмекери давали коефіцієнт 5000-1 на те, що «лиси» зможуть взяти титул. Команда, якій пророкували виліт, у першому колі програла лиш два матчі («Арсеналу» та «Ліверпулю») і з 15 туру очолювала турнірну таблицю. Рівно через рік після того, як була на її дні.
У другому колі дива продовжилися – Раньєрі та компанія продовжили декласовувати суперника за суперником. Єдиний, кому програли обидва матчі, так і лишився «Арсенал».
Лише зараз можна осягнути, наскільки класних футболістів (та не дуже класних далі, але знакових для того «Лестера») мав цей клуб: Каспер Шмейхель, Бен Чілвелл, Денні Дрінквотер, НʼГоло Канте, Ріяд Марез і, звісно ж, Джеймі Варді.
«Лестер» не просто вигравав те чемпіонство – він вигравав його, забиваючи один за одним голи для підбірок найкращих в історії АПЛ.
Математичне чемпіонство команда оформила поза полем: зігравши внічию з «МЮ» за два тури до завершення, «Лестеру» було достатньо, щоб їхній найближчий переслідувач, «Тоттенгем», втратив очки із «Челсі». «Шпори» Маурісіо Почеттіно вели у «Битві на «Стемфорд Брідж» 2:0, однак «програли» 2:2. Титул «Лестеру» приніс Еден Азар своїм голом на 83-й хвилині. Гравці «лис» дивилися матч і святкували у Варді удома – класна атмосфера!
Де клуб зараз. «Лестер» ще минулого сезону грав у півфіналі Ліги конференцій, однак занадто покладався на свої попередні успіхи і кістяк команди, що був – тоді як конкуренти один за одним продовжували підсилення. «Лиси» прямо зараз відчайдушно борються проти того, щоб наступний сезон почати не у чемпіоншипі.
«Наполі», 2022/23
Передісторія. Ауреліо Де Лаурентіс відродив «Наполі» у 2004-му в Серії С, а вже з 2007-го клуб грав у Серії А. І це була історія майже постійної боротьби за найвищі місця й болючих поразок – клуб раз по раз програвав боротьбу «Ювентусу». Минулого сезону, вже під керівництвом Лучано Спалетті, «Наполі» теж не зміг скористатися кризою туринців – пропустив попереду і «Мілан», й «Інтер».
Як виграли. Підсилившись кількома класними футболістами за фактично безцінь (Хвіча Кварацхелія, Кім Мін Дже, Андре-Франк Замбо-Ангісса, Матіас Олівера) чи взагалі в оренду (Джованні Сімеоне, Тангі Ндомбеле, Джакомо Распадорі), «Наполі» доповнив вже і без того потужну банду з Віктором Осімхеном, Станіславом Лоботкою, Пьотром Зелінським, Ірвінгом Лосано та Алексом Меретом у складі. Утім, на них теж не особливо ставили – більше обговорювали прощання з Лоренцо Інсіньє, Дрісом Мертенсом та Каліду Кулібалі.
Критики замовкли вже взимку – до перерви на ЧС-2022 «Наполі» у Серії А не програв жодного разу (паралельно ще винісши 4:1 «Ліверпуль» в ЛЧ). У цей час буквально усі клуби, які могли скласти команді Спалетті конкуренцію, посипалися: «Рома» рахувала червоні картки Моурінью, «Інтер» та «Мілан» зіштовхнулися з ігровими проблемами, «Юве» значну частину сезону провів з -15 у таблиці – відповідно, узагалі не вважав себе претендентами на чемпіонство. А «Лаціо» й так стрибав вище голови – до «Наполі» не діставав.
Цей заділ допоміг неаполітанцям наприкінці сезону, коли команда зустріла невеликий спад (0:4 від «Мілана» в Серії А, виліт від нього ж з ЛЧ). Власне, через цей спад святкування чемпіонства навіть довелося переносити. «Наполі» міг вигравати лігу удома, на стадіоні Дієго Марадони, проти однієї з найслабших команд ліги, «Салернітани» – однак змарнував забагато моментів, а та своїм скористалася.
Чемпіонство усе-таки оформили у 34-му турі на виїзді у матчі з «Удінезе» – тепер вже достатньо було нічиєї. На цей раз не схибили, але могли – команда з Удіне забила першою. На допомогу прийшов Осімхен.
Де клуб зараз. Святкує!
***
Кожен українець робить усе і трохи більше для допомоги країні та армії, і компанія Volia поставила собі за мету давати щось додатково навзаєм для абонентів.
Для всіх нових абонентів, що замовлять підключення стандартних телепакетів з інтернетом («Базовий», «Релакс», «Сімейний»), або послугу фіксованого інтернету, або інтернет і ТБ та навіть мобільний зв’язок, компанія Volia надає додаткові можливості у вигляді однієї з п’яти особливих «Сил Волі».
Одна з таких «Сил Волі» – це «Сила Можливостей». Це знижка 20% на найсучасніше телекомунцікаційне обладнання від компаній TP-LINK, Totolink та iMeXT для вашого дому. Скористайтеся можливістю – як команди з нашої підбірки використали свої шанси на всі сто.
Переглянути всі інші пропозиції можна за посиланням.
