Йовичевич – справжній кризовий менеджер: з «Феєноордом» пішов на виправдані жертви заради захисту та Ракицького
У наявних умовах було складно розраховувати на сміливішу гру.
Чим далі «Шахтар» проходить у Лізі Європи, тим частіше доводиться запитувати: «А чому більше дивуватися?».
Черговому везінню? Голу-феномену Ярослава Ракицького? Труднощам лідера Ередивізі проти покаліченої дискваліфікаціями команди?
Неймовірно, але факт – гірники знову вийшли ледь не переможцями з фактично програшної ситуації.
Так, зробити це вдалося далеко не в ефектному стилі. Так, за логікою речей цей матч навряд чи повинен був закінчуватися нічиєю. Так, жодної краси футболу ми не побачили.
Однак команда вкотре виконала своє завдання попри несприятливі умови. Це доводить, що Ігор Йовичевич є справжнім кризовим менеджером.
Хорват регулярно опиняється у становищі, де перспективи провалитися виглядають куди більш реалістичними, ніж здійснити якийсь подвиг. Таких етапів було вже декілька:
➡️ повна перебудова влітку з обмеженими ресурсами й можливостями;
➡️ втрата Михайла Мудрика, на якому будувалася вся контратакувальна гра «Шахтаря» в єврокубках (що було ледь не єдиним козирем);
➡️ і тепер величезні кадрові труднощі перед «Феєноордом».
Не помічали, що Йовичевич у кожній зі ситуацій знайшов шляхи розв’язання проблеми?
Його оновлений «Шахтар» за результатами нічим не поступився сформованому колективу зразка 2021 року, після втрати Мудрика клуб пройшов перший раунд плей-оф ЛЄ та забив 11 голів у двох матчах УПЛ, а у вечір четверга з напіврезервним захистом не програв найкращій зараз команді Нідерландів.
Уже передбачаю заперечення, мовляв, це протистояння з «Феєноордом» не можна вважати успішним з огляду на продемонстрований рівень футболу. Якщо у 9/10 випадків українські клуби слід сварити за свідому гру на відбій та втримання рахунку, то вчорашній приклад гірників – це те саме виключення.
Здається, ми забуваємо найголовніше – «Шахтар» не міг розраховувати на трьох ключових виконавців у лінії оборони. На гравців, які не лише індивідуально переважають своїх конкурентів по позиції, а які є ключовими у моделі Йовичевича.
Вимагати від Тейлора, Топалова та Ракицького робити ті речі, які робили Конопля, Михайліченко та Бондар – це ніж собі у спину. Тренерський штаб свідомо пішов на певні жертви, щоб мінімізувати ризики. Йовичевич екстрено почав підлаштовуватися під абсолютно нову структуру.
Які проблеми розв’язав Йовичевич?
1. Вихід з оборони через пас
Було зрозуміло, що чекати на хімію між футболістами, які вперше виходять у такій комбінації у захисті – не варто. Це становило першу перепону для «Шахтаря», який до цього робив ставку саме на відточені варіанти виходу з-під пресингу – вони полягають у взаємодії одного центрбека, фулбека та хавбека, який розташовувався трохи вище.
Проти «Феєноорда» гірники не могли собі цього дозволити, тому що будь-яка втрата біля власних воріт могла зле закінчитися для немобільного Ракицького та не надто підкованих у захисті Тейлора та Топалова.
Що придумав Йовичевич? Вирішив ще глибше опустити Судакова та Бондаренка при білд-апі, щоб саме на них перекинути відповідальність за виведення м’яча з першої третини у другу.
Судаков зліва у захисті:
Бондаренко у ролі третього центрбека:
Знову Судаков максимально близько до Ракицького:
І Судаков, і Бондаренко у дуже глибоких позиціях:
Так, 90% моментів закінчувалися втратою під тиском нідерландців. Проте ось що найголовніше – ці втрати відбувалися у центрі поля після передач на Траоре/вінгерів, а не біля свого ж карного після неточних пасів центрбека на Георгія/Артема, якби ті були у дещо вищих позиціях.
2. Сумнівні захисні навички Тейлора та Топалова
Ні Топалов, ні Тейлор не викликали відчуття надійності. Тут «Шахтар» запозичив напрацювання Дієго Сімеоне – лінія у 6 оборонців під час позиційних атак «Феєноорда».
Так вдалося уникнути ситуацій, коли суперники могли залишатися 1 на 1, забезпечити необхідну компактність для повільних Ракицького та Степаненка, які не встигали б перекривати вільні зони, а також створити відчуття «масовки», яке дещо відлякувало «Феєноорд».
Так, адже нідерландці у першому таймі здалися не такими страшними, як їх описували. Вони не вразили інтенсивністю, креативними ідеями чи шаленим тиском – 55% володіння м‘ячем, 314 пасів проти 260, 59 втрат проти 54.
Ба більше, Трубін вперше по-серйозному вступив у гру аж на 50-й хвилині.
Проте підкреслюємо, що після перерви підопічні Арне Слота дійсно почали знаходити слабкі сторони нової стратегії Йовичевича та награли аж на 2,12 xG. Найбільше небезпеки йшло із зони Тейлора, але уявіть, якою б критичною була ситуація без постійної допомоги Зубкова.
3. Фактор Ракицького
Успішно сховавши усі недоліки Ракицького за насиченим та глибоким блоком, Йовичевич вирішив використати й переваги Ярослава. Він не сковував його у фірмових довгих передачах, хоча раніше гірники рідко вдавалися до такого способу виведення м’яча.
Цифри Ракицького у підсумку вразили (не так сильно, як місце, яким він забив гол, але все ж):
➡️ 11 діагоналей, 5 з яких точних;
➡️ 43 з 47 виконаних коротких та середніх пасів.
Ці довгі передачі не лише дозволяли імітувати контратаки та тиск (яких насправді не було), але й давати додатковий час на переведення подиху, особливо у другому таймі.
Чим Йовичевич пожертвував?
1. Потенціал в атаці
Звісно, можна було якісніше використовувати свої поодинокі випади, на що, певно, сподівався й сам тренерський штаб «Шахтаря». Цього не вистачало. Однак тут критикуємо не сам план, а його реалізацію.
«Шахтар» апріорі не міг забезпечити якісний контроль у центрі поля, а тим паче на чужій половині. Ні Ракицький, ні Тейлор, ні Топалов не почували б себе комфортно за такої «сміливості».
Чи могли ми розраховувати на якісні контратаки? На жаль, теж ні – про це наступний пункт.
2. Залученість вінгерів
У стартовій 11-ці була лише одна людина, яка здатна розганяти швидкі атаки та підтримувати їх – Зубков. Криськів зліва все ж виконує зовсім іншу роль, ніж Мудрик, а поява Траоре аж ніяк не свідчила про віру «Шахтаря» в блискавичні ривки нападника.
Окрім цього, сам Зубков, як вже згадано вище, був зайнятий страхуванням Тейлора та свого правого флангу. Носитися туди-сюди Олександр, очевидно, не міг.
Були лише поодинокі спроби, коли «Феєноорд» відмовлявся від активного та високого пресингу, що давало змогу Ракицькому шукати атакувальних гравців своїми діагоналями, але цього було мало.
3. Ізоляція форварда
Якщо вінгери думають про спарені фланги з фулбеками, креативні півзахисники – про вивід м’яча в білд-апі біля власних воріт, то від кого чекати передач форвардам? Звідси – тотальна ізоляція.
Ласіна загалом здійснив лише 18 дотиків за 62 хвилини, виконавши 8 пасів, а Келсі – 15 дотиків та 3 передачі за 28 хвилин.
Теплова карта Траоре виглядала як в опорника (зліва направо):
У Келсі – як у того, хто у хаотичному русі намагався хоча б десь знайти м’яч:
***
Така пасивна гра «Шахтаря» є виправданою тільки у цьому конкретному матчі з огляду на перечислені передумови. Якщо щось схоже повториться у Роттердамі з основною четвіркою захисників та звичними ролями хавбеків і вінгерів, то ось тоді всенародна критика буде цілком доречною.
Але не зараз – зараз визнаємо, що план Йовичевича (яким би непривабливим він не був), спрацював та забезпечив результат. А з’явився він у голові коуча далеко не від солодкого життя.
Фото: «Шахтар», скриншоти трансляції MEGOGO, Mateusz Slodkowski/DeFodi Images via Getty Images, PressFocus/MB Media/Getty Images
