0:7 від «Ліверпуля» довели, що виступи «МЮ» цього сезону – це все ж оверперформ
Цей погром нагадав про усі невирішені проблеми клубу.
Три поразки в останніх 33 матчах, перший з 2017 року трофей, стабільне місце у топ-4, 30 перемог у сезоні – здавалося б, це контраргументи на випадок будь-якої невдачі, яка могла (та за логікою речей повинна була) спіткати «Манчестер Юнайтед» найближчим часом. Будь-якої, але не найбільшого погрому в історії АПЛ, та ще й від запеклого ворога.
Вчорашній вечір вкотре вказав на слабкі сторони та довів, що виступи у поточній кампанії – це оверперформ, а не закономірні результати.
З наявними ресурсами та актуальним положенням справ у клубі «МЮ» аж ніяк не повинен розраховувати на успішний рік. Локальні досягнення – це виключно плід роботи Еріка тен Гаґа та окремо взятих футболістів, а не хорошої структури функціонування команди та якісного планування.
Авжеж, це зовсім не виправдовує настільки жахливий матч, який вболівальники були змушені додивлятись у схожому стилі:
Водночас дуже шкода, що після 0:7 акцент в інфопросторі знову зміщений далеко не туди.
Так. Це гравці та тренер повинні нести відповідальність.
Коли Мохамед Салах з моменту свого трансферу в «Ліверпуль» в іграх з «МЮ» на «Енфілді» частіше отримує жовті картки за зняту футболку під час святкувань, ніж манкуніанці забивають голи – це неприпустимо.
Коли Бруну Фернандеш з капітанською пов’язкою поводить себе як дитина, якій не купили шоколадку «Рошен» – це неприпустимо.
Коли тен Гаґ виконує «злі заміни», які призводять до ще чотирьох голів впродовж 30 хвилин – це неприпустимо.
Коли після 0:2 гравці просто вимикаються та погоджуються на кінець матчу – це неприпустимо.
Але. Це наслідок хаосу, котрий досі панує у клубі.
Тен Гаґ зараз вичавлює максимум (та навіть більше) з того, що у нього є. Йдеться саме про рівноцінність кадрів, про виконавців, які здатні безболісно замінити когось зі стартового складу. А також про взаємодію з керівництвом, про побудову стратегії на майбутнє та про спортивний менеджмент. Про процеси, які мусять відбуватися у нормальному клубі.
Передбачуючи очевидні коментарі – ні, претензії не стосуються суми вкладених у команду грошей. Вони стосуються раціональності цих витрат. Ось найяскравіший приклад:
➡️ в останній день трансферного вікна «МЮ» платить 100 мільйонів євро за Антоні, якого «Аякс» на початку липня оцінював у 60-70 мільйонів;
➡️ взимку директор Джон Мерто повідомляє, що ресурсів на зимових новачків немає через великі витрати влітку;
➡️ «МЮ» внаслідок цього не робить пропозицію щодо пріоритетної цілі тен Гаґа – Коді Ґакпо, який сам заявляв про бажання грати за манкуніанців;
➡️ «Ліверпуль» купує Ґакпо за 42 мільйони євро, а Коді робить дубль у ворота Давіда Де Хеа;
➡️ у нападі тим часом грає орендований у «Бешикташа» Ваут Веґгорст з серією у >650 хвилин без голів в АПЛ та Лізі Європи (не рекорд Бєсєдіна, але все ж).
І це лише поодинокий випадок, яких після більш тривалого та детального аналізу можна навести ще штук з 20.
Ось чому фани «МЮ» у своїх гаманцях останнім часом носять не фото батьків чи коханої дівчини, а катарського шейха Хамада Аль Тані або британського бізнесмена Джима Реткліффа.
Не через їхні гроші, ні. З цим проблем й з Глейзерами не було (найбільші трати серед представників АПЛ за останні декілька років). А через сподівання, що нові власники повністю реформують менеджмент та довірять найважливіші процеси людям, які усвідомлюють, як правильно розпоряджатися ресурсами.
Такі фахівці просто необхідні тен Гаґу, який зробив неможливе – зумів привести колектив до тями в умовах бардака на вищих ланках правління. Немає сумнівів, що він здатен повернути «МЮ» туди, де «дияволів» залишав Алекс Фергюсон. Однак тренерська робота – це всього 50%. Виїзд на «Енфілд» розцінюйте як доказ.
Коли Ерік на пресконференції говорить про стандарти, яких повинен дотримуватися «Юнайтед», то звертається далеко не лише до своїх підопічних.
Знаєте, що саме допомагало тримати планку цього сезону? Впевненість та віра команди в себе, у чому безперечно є заслуга штабу тен Гаґа.
А тепер уявіть, як гратиме Маркус Решфорд, якщо після 0:7 знову зіткнеться з ментальними проблеми зразка минулого року. Уявіть, якщо Бруну на емоціях продовжуватиме видавати такі ж циркові етюди, як вчора у Ліверпулі. Уявіть, якщо Де Хеа знову почне пропускати необов’язкові голи під впливом тиску. Уявіть, якщо нанівець зійде уся «терапія» Джейдона Санчо.
Це ризик зробити два кроки назад після одного вперед. Ризик опинитися в атмосфері, яка панувала весною та нагадувала роман Стівена Кінга «Під куполом», де мешканці міста дають волю своєму найгіршому прихованому «я», знаходячись замкненими у певному нездоровому середовищі.
Запобігти цьому – головне тепер завдання тен Гаґа, який вже встиг добре зарекомендувати себе як кризовий менеджер. Проте одна річ – впоратися з Кріштіану Роналду, який своїми вчинками тільки допомагав Еріку та клубу виправдати власні рішення перед публікою, а інша – стабілізувати ситуацію та всенародну паніку після знущання від запеклого суперника.
Фото: Julian Finney/Getty Images, Mark Fletcher/MI News/NurPhoto via Getty Images, John Powell/Liverpool FC via Getty Images
