Ротань тимчасово очолив збірну України. Не треба недооцінювати Руслана – його ідеї дійсно виділяються
А робота в збірній та «Олександрії» – шанс зробити собі ім‘я.
Заміна Юрія Гури на Руслана Ротаня в «Олександрії» викликала дуже неоднозначну реакцію – хтось хвалить за сміливість, а хтось вже пророкує команді боротьбу за 10-те місце в турнірній таблиці.
Останнє має право на життя, адже ми дійсно ще до кінця не знаємо, який з Ротаня тренер – серйозного досвіду на клубному рівні у Руслана немає (період з В'ячеславом Шевчуком в «Олімпіку» важко назвати повчальним та продуктивним).
На додаток молодий тренер сьоогодні тимчасово очолив і національну збірну України та тепер є офіціно головним одразу в трьох командах: дорослій та молодіжній збірній та «Олександрії». Це унікальне явище для світового футболу. Проте достатньо розібрати основні принципи 41-річного тренера, щоб хоча б заявити – недооцінювати Ротаня не потрібно.
Збірна U-21 під його керівництвом стала все частіше подавати позитивні сигнали, посада в далеко не останньому клубі УПЛ – перший справжній шанс довести свою профпридатність, а місце в головній збірній – кредит довіри на майбутнє.
Ротань намагається бути гнучким тренером
Почнемо з того, що терміну «Ротань-стайл», який почав активно використовуватися у медіапросторі, насправді не існує. Можливо, його доречно застосувати щодо окремих аспектів гри, але точно не щодо загальних рис футболу цього тренера. Все тому, що Ротань старається бути не прямолінійним, а гнучким, підлаштовуючись під кадрову ситуацію.
Яскравим прикладом є порівняння виступів молодіжки у 2022 році та наприкінці 2021-го. Це зараз ми звикли до аналога ромба у центрі поля з Георгієм Судаковим у ролі вільного художника та двома «мандрівними» форвардами, але за наявності Михайла Мудрика та здорового Олександра Назаренка минулої осені все виглядало по-іншому.
Тоді було складно оминути порівнянь з ідеями Андрія Шевченка та його італійських асистентів в дорослій збірній – ставка на контроль м’яча, але при цьому велика довіра до вінгерів, які були ключовими фігурами у завершальних стадіях атак.
В осінній частині відбору до Євро-2023 Україна провела 6 матчів (4 перемоги, нічия та поразка 0:5 від французів), три з яких за стандартною 4-3-3 з Мудриком та Назаренком на флангах. У 2022-му ж чітко визначити розташування складно – у центрі трикутник складали Михайленко-Криськів-Бондаренко, на вістрі грали Ванат/Сікан, а от Судаков та Вюнник постійно перебували у напівпозиціях. Різниця хоч і незначна, але вона є та яскраво демонструє основні вимоги Ротаня до своїх підопічних.
Ротань та варіативні 4-4-2
До сьогоднішнього свого стилю Ротань перейшов весною. На це вплинула відсутність Мудрика, якого Олександр Петраков забрав собі, та серйозна травма Назаренка. Залишившись без виконавців, які ефективні у грі на самій боковій лінії, Ротань винайшов велосипед з повноцінним переміщенням Судакова на лівий фланг (він там задіювався і раніше) та шульгу В‘юнника направо. Однак середні позиції у вирішальних матчах плей-оф зі Словаччиною доводять, що вважати їх крайніми інсайдами таки не варто.
Жовті фішки – основний склад, Судаков – 10-й, В‘юнник – 7-й
На що ж покладається Ротань у своєму баченні гри? Виділяємо одразу 6 моментів.
1. Свободу отримують фулбеки – вони компенсують відсутність вінгерів
Ніхто не забуває про простір, який залишається на флангах. У такому випадку карт-бланш на підключення до атак отримують крайні захисники. Пощастило, що у складі молодіжки вистачає гравців, які полюбляють ходити вперед – Костянтин Вівчаренко, Олександр Драмбаєв, перекваліфікований Олексій Сич.
Це й призводить до головної відмінності між Ротанем та іншими українськими тренерами, яка є наступним пунктом.
2. Команда Ротаня атакує великими силами – біля чужих воріт опиняються по 6-7 гравців
Ймовірно, ви дуже рідко помічали щось схоже у матчах УПЛ:
Здається, жоден з тренерів нашого чемпіонату не дозволяє собі розкіш у вигляді 6-7 футболістів, які одночасно беруть активну участь в атаці. А от для колективу Руслана це вже звична справа.
За цим моментом буде цікаво простежити весною 2023-го. По-перше, чи не відмовиться Ротань від своїх принципів під тиском результату. А по-друге, чи матиме такий дещо агресивний підхід успіх проти місцевих автобусів.
3. Велика кількість атакувальних гравців дозволяє покладатися на фірмові «стінки»
Компактне розташування на чужій половині поля є передумовою до коротких обіграшів, що й переросло в історію про «Ротань-стайл». Руслан довіряє виключно інтелектуальним та розумним футболістам, які постійно рухаються по полю та у потрібний момент здатні розумно пропустити м’яч або відкритися між лініями.
Хочете – називайте це європейською моделлю та пародією на Гвардіолу, але в Україні подібне демонструє хіба що «Шахтар» (бо там і грають ключові для Ротаня футболісти). Чому не «Динамо»? Тому що у киян таке можна побачити лише у виконанні зв’язки Циганков-Буяльський, а у молодіжці до цих мінікомбінацій залучаються всі.
4. Розкутості вистачає й в обороні, але деколи її забагато
Вихід з оборони через пас – ще одна характерна риса команди Ротаня, яка, щоправда, іноді стає проблемою. Чого лише вартий зароблений пенальті у власні ворота зі Словаччиною, коли Вівчаренко замість банального виносу м’яча у небезпечній ситуації відпасував у карний майданчик на Батагова.
Футболісти часто просто ігнорують можливість зіграти простіше. Добре це чи погано – поки незрозуміло.
Ротань змушує лінію захисту розміщуватися досить високо (через що слабкістю нашої U-21 є швидкі атаки суперників), а одного з центрбеків викидатися на нападників у момент прийому м’яча. Є передчуття, що в УПЛ «крила» можуть швидко обрубати, а Руслан згодом стане менш амбітним у цьому плані.
5. Ротань приділяє багато уваги стандартам
Тут все просто – тренерський штаб досить багато працює над кутовими та штрафними, а в матчах часто бачимо різноманітні розіграші. Як от гол Фарерам:
6. Молодіжка покладається на індивідуальний пресинг, а не на командний
Попри те, що збірна атакує великими силами, активний командний пресинг після втрат Ротань не застосовує. Ймовірно, щоб не залишати ще більші діри за спинами. Натомість гравці досить часто самотужки створюють тиск на опонентів та змушують їх помилятися. Один з багатьох прикладів – останній гол Сікана, який на 99% зробив Криськів.
Ротань та 4-3-3
Використання широких позицій вінгерами – не найулюбленіше заняття Ротаня, що може видатися дивним з урахуванням сучасних ігрових трендів. Проте деколи він все ж вдавався до експериментів на користь сильних сторін підопічних.
1. За наявності вінгерів молодіжка часто і ефективно контратакувала
Одним з таких став Мудрик – ключовий фактор, чому минулого року молодіжка більше та якісніше контратакувала. До слова, у двох зустрічах зі словаками команда не провела жодної контратаки, а у першому колі кваліфікації до Євро половину голів забивала саме таким чином. Так, наприклад, розвивалися випади України у лобовому матчі з Сербією:
У першому епізоді Мудрик пробіг пів поля після передачі Трубіна та віддав на пусті Криськіву.
Тобто, певні заготовки щодо швидкого переходу від оборони в арсеналі також є.
2. Були навіть спроби високого пресингу
Не говоритимемо, що Ротань – гуру пресингу та розуміє, як правильно його вибудувати, але поодинокі спроби простежувались. В умовах УПЛ до вдосконалення цих ідей точно потрібно буде повертатися.
3. За 4-3-3 при подачах біля чужих воріт знаходилося ще більше гравців
І знову фішка Ротаня – якщо зараз велика кількість гравців просто підтримує атаку, то за наявності вінгерів вони ще сильніше навантажували карний майданчик суперників після флангових передач.
Висновок, Ротань:
– прагне стати різностороннім тренером;
– не боїться експериментувати та підлаштовувати свій футбол під гравців;
– запозичує європейські ідеї та хоча б якось інтегрує їх;
– пропагує гру першим номером;
– дозволяє команді бути розкутою.
Вистачить пальців однієї руки, щоб перерахувати учасників УПЛ, чиї коучі дотримуються хоча б трьох з п’яти наведених пунктів.
Але не вважайте це компліментом для Ротаня – можливо, інші просто вже давно зрозуміли, що в чемпіонаті України таким способом результату не досягнеш. А результат – головне для власника клуба, від якого залежить їхня доля.
Чи сильно відрізнявся стиль Гури в «Олександрії»?
Якщо подивитися виключно на цифри, то може скластися враження, що ні, не відрізнявся.
Команда Гури теж грала у короткий пас, мінімізуючи довгі передачі, вдосталь володіла м’ячем та підтримувала високий темп. З детальними показниками така сама історія – як і молодіжка, «Олександрія» проводила багато атак (30+ у середньому за матч), третину з яких завершувала ударами, не затримувалася на своїй половині поля у процесі білд-апу та високо зустрічала суперників.
Якщо порівнювати Гуру з Ротанем, то тут знаходимо лише 2 невідповідності:
– у Ротаня 63% атак проходять через центр, а «Олександрія» грає флангами, сильно покладаючись на Калітвінцева (40% правим крилом).
– Ротань не ставить контратакувальний футбол, а під керівництвом Гури у команди стабільно було по 2-3 небезпечних швидких випади за матч.
Головна перевага ексхавбека «Дніпра» – ментальна складова. Руслан менш прагматичний, а головне – молодий та знаходить спільну мову з підопічними. У Гури ж, якщо вірити інсайдерам, були натягнуті відносини з футболістами, а деякі з лідерів навіть просилися на трансфер. Мовляв, не могли зійтися характерами, а Юрій Володимирович сам по собі начебто «мовчун».
А є в «Олександрії» ресурси для футболу Ротаня?
Все точно не так погано. У клубі зібралося немало солідних за українськими мірками виконавців, а про деяких з них Ротань в інших командах і мріяти б не міг:
– атакувальні фулбеки Мірошніченко та Цуріков для постійних підключень вперед;
– Рибалка та Ковалець з високою культурою пасу, що цінить Ротань;
– великий вибір креативних футболістів у центрі поля та на флангах;
– голкіпер Білик, який досить непогано грає ногами;
– швидкі центрбеки з хорошою першою передачею (Дячук та Бабогло).
Проблемними залишаються всього 2 питання. Перше – що Ротань робитиме з усіма вінгерами в схемі з імітованим ромбом, якщо вирішить її використовувати? Якщо Волошина, Авагімяна та Калітвінцева ще можна уявити у ролі плеймейкера, який рухається по усьому периметру атак, то Кожушка та особливо Шулянського – ні.
Друге – де взяти форвардів? Так, є Третьяков – він у нападі провів першу половину сезону та цілком може виконувати ті функції, які у молодіжці виконує В‘юнник. А от позиція його напарника поки є вакантною. Кажуть, «Олександрія» домовляється про оренду Кулакова з «Шахтаря», який начебто повинен спокійно вписатися у систему, але й цього для глибини складу може бути замало.
Хіба Ротань знову проявить свою винахідливість та відкриє якогось з гравців в незвичному для нього амплуа. Наприклад, остаточно перетворить Ковальця на відтягнуту дев‘ятку.
Або ж йому просто доведеться відмовлятися від напрацьованого в молодіжці механізму та будувати новий «Ротань-стайл». Поєднувати це з роботою в збірній – екстрим, не менше. Однак вважати цей крок «Олександрії» провальним точно зарано.
А взагалі, Руслану пощастило. Ставити футбол першим номером та робити собі ім‘я в умовному «Вересі» чи «Минаї» було б у декілька разів важче.
Фото: інфографіка Tribuna.com, УАФ, трансляції ТК «Футбол», інстаграм Георгія Судакова, «Олександрія»
