Розбір роботи Петракова в збірній. Без емоцій аналізуємо тренера, який пішов з посади
З ним не продовжили контракт у збірній.
Тема перебування Олександра Петракова на посаді головного тренера збірної України ще раніше була доволі дискусійною, а після нічиєї з Шотландією й зовсім досягла свого піку. Перед УАФ стояв непростий вибір, але зараз ми бачимо результат – з Петраковим не продовжили контракт.
Слід пригадати, що наприкінці минулого літа Петраков став рятівним варіантом для асоціації, яка похапцем взялась шукати кандидата після несподіваного відходу Шевченка. Історія з так званим «тимчасовим тренером» у підсумку розтягнулася вже на рік. Розбираємо цей період роботи за основними критеріями.
Результат
По суті, за весь цей час перед Петраковим поставало три основних завдання – спочатку здобуття путівки в плей-оф кваліфікації ЧС-2022, потім власне сам вихід на мундіаль, а вже тоді повернення місця в елітному дивізіоні Ліги націй.
Він впорався лише з одним із трьох, що важко назвати вагомим досягненням. При цьому неправильно судити цей аспект без врахування зовнішніх факторів, які впливали на роботу тренера. Петраков за рік у збірній пережив стільки всього, що деяким європейським командам навіть і не снилося.
Перешкоди
Перешкод на шляху до можливого успіху було вдосталь. Перша - робота у вкрай екстремальних умовах під час дебютного зібрання команди. Тоді, нагадаємо, Петракова призначили виконувачем обов’язків за 12 днів до стартового офіційного матчу.
Друга й найголовніша – звісно, війна та дуже важка підготовка до плей-оф проти Шотландії та Вельсу. Те, як команда виглядала у стиках, фахівець може занести собі в актив. Щоправда, це був останній відрізок, який заслуговує на похвалу.
Допоміжні аспекти
До отриманих переваг сміливо відносимо спадок від Шевченка у вигляді зіграності колективу. Це були футболісти, які впродовж декількох років відпрацьовували механізм, що в підсумку подарував вихід на Євро-2020 та чвертьфінал основної частини турніру.
Проте, як виявилося, це навпаки перетворилося на ще одну проблему для тренерського штабу. Виник постійний тиск «стилю футболу Шевченка», що вже є темою якості продемонстрованої гри збірної під керівництвом Петракова.
Статистика доводить, що Петраков помилявся з 3-4-3
Що вийшло в підсумку? Граючи за 4-3-3 збірна як і раніше більше контролювала м’яч, частіше володіла ініціативою та здавалася агресивнішою. Водночас команда була беззубою в завершальних стадіях атак, адже не могла знаходити протидію організованій обороні суперника.
Навіть коли це вдавалося, то шкутильгала реалізація. У цьому плані Петраков дійсно став унікальним тренером, бо такого невезіння у когось з його попередників одразу не пригадаєш. Прикладів достатньо – вчорашній матч з Шотландією, Вельс, товариська зустріч з Болгарією, Казахстан.
А от 3-4-3, скоріш за все, не працювала через те, що не була до кінця відпрацьована. Порівняльна статистика є доволі показовою.
Петраков не зміг визначитися та погнався за двома зайцями, не впіймавши жодного.
Хто зна, як зараз виглядала б збірна, якби тренер витратив час на реалізацію саме власних ідей, а не на намагання використовувати те, що працювало раніше. З одного боку, можна зрозуміти перехід на більш надійну стратегію у виїзному матчі з Боснією, коли на кону стояла путівка в плей-оф відбору, з іншого – чому Петраков не гнув свою лінію у Лізі націй?
Ця невизначеність привела до того, що зараз важко зрозуміти тренерську ідею, якщо така взагалі є. Постійні зміни та хаотичні ротації залишали сподівання лише на індивідуальний клас гравців. Клас гравців, який регулярно підводив коуча в контексті реалізації моментів.
Відсутність гнучкості
Україна майже не підлаштовувалася під суперників. Сам Петраков це частково підтверджував, повторюючи на пресконференціях фразу: «Я дивлюся за своєю командою». Ми все ж не входимо до когорти топколективів Європи, тому нехтувати такою можливістю, як знаходження слабких сторін в опонентів, не варто.
Єдиний матч, у якому прослідкувався чіткий розбір суперника та розуміння того, як нейтралізувати головну небезпеку, було червневе протистояння з Шотландією. Збірна точно не є гнучкою, а відштовхується виключно від власної гри.
Отож, якість футболу стала ледь не найбільш ключовим аргументом тих вболівальників, які тепер виступатимуть за відставку (непродовження угоди) Петракова. За понад рік майже ніхто так і не зрозумів, на що робить ставку цей тренерський штаб.
Кадрові рішення
Нові обличчя в збірній
Черговий момент, який постійно викликав дискусії – підбір виконавців. Було різне – і ігнорування Маліновського та довіра Шапаренку, і остаточне переведення Циганкова на лівий фланг, і активна ротація голкіперів, і продовження саги з Буяльським. Але найбільше Петракову закидали за «протягування» своїх футболістів з молодіжної команди. Це стосувалося насамперед Сікана, Бондаря та Попова, а також частково Корнієнка та Булеци.
Загалом за останній рік за збірну дебютували 10 нових гравців, але до вересневого циклу активно залучалися лише Мудрик, Піхальонок та Ігнатенко. Міцним гравцем основи з перечислених виконавців ніхто поки не став. Виправдати довіру вдалося меншій половині, а до основи впритул наблизився тільки Мудрик. Що стосується Ігнатенка, то у здорових Шапаренка, Степаненка та Зінченка він конкуренцію не виграє, принаймні станом на сьогодні.
Синдром Фоменка або як затягувати зі замінами
Вихід свіжих гравців на 74-й хвилині домашнього протистояння з Шотландією викликав у вболівальників шок. Коли команда впродовж усього тайму створила мінімум моментів, Петраков не поспішав вносити корективи в гру.
Дощ, важке поле та напружена атмосфера – це все ж не ті виправдання, які хочеться чути після фінального свистка. З Вельсом на 70-й першим з’явився Сидорчук, з Шотландією останнім з поля на 87-й пішов Ярмоленко. Висновки напрошуються самі по собі.
Якість роботи з молоддю
За що Петракова точно можна похвалити, так це за роботу з молоддю, яка утворювала найближчий резерв. На рівень дорослої збірної перевели Мудрика, Циганков на якийсь час став основним вибором на, здавалося, проблемну позицію лівого вінгера, а Довбик та Піхальонок вперше мали такий великий кредит довіри. Олександр взагалі отримав дебютний виклик, а вже зараз розглядається як одна з альтернатив Маліновському. Чи можна було провести цю мінізміну поколінь ще ефективніше? Ймовірно, що так.
Сам Петраков насправді постійно турбувався про стан гравців та дуже часто відвідував розташування клубів УПЛ. Деколи навіть тих, звідки так і не викликав жодного футболіста.
Що нового Петраков дав збірній?
Нехай футбол Шевченка в окремих матчах й був побудований від захисту, але ставку на контратакувальну гру він та його помічники робили не так часто. Петраков же в перші тижні роботи зі збірною вирішив кардинально змінити стиль, розраховуючи саме на швидкі випади та вміння своєчасно переходити з оборону в атаку. Це пояснювалося доволі просто – «ми не Іспанія».
Десь з цим можна було погодитися, адже трикутник Степаненко-Зінченко-Маліновський за якістю точно переважав тих, хто був у центрі поля команди роками раніше, але все ж поступався підбору виконавців у топових та навколо топових збірних. З іншого боку, 3-4-3 спровокували той самий конфлікт з Маліновським, коли Руслану не надто довіряли одне з двох вакантних місць в складі через млявий старт сезону в клубі.
Контратакувальні потуги команди об’єктивно оцінити важко, адже все залежить від уподобань вболівальників. Комусь могло подобатись, як Циганков та Шапаренко (ледь не ключові гравці на початкових етапах роботи Петракова) за декілька секунд переходили центр поля та вривалися на оперативний простір, а хтось все ніяк не міг звикнути до того, як часто українці ризикували та віддавали м’яч суперникам у необов’язкових ситуаціях.
Як вже згадувалося раніше, Петраков сам вставляв собі палиці в колеса, коли почав бігати від одного стилю до іншого. Якби він зайняв більш міцну позицію та просував власні ідеї, то, мабуть, зараз би не довелося так критично відгукуватися про якість гри збірної.
Комунікація
З пресою
Поведінка Петракова в пресі – не менш цікава тема, ніж аналіз чисто футбольних моментів. За цей рік він подарував стільки контенту, скільки не було за 5 років з Шевченком. 39 слів на пресконференції, заклик до футболістів «попрацювати в ліжку з дружинами», перепалки з журналістами, відкритість, яка деколи переходила межі, пряма критика гравців, показовий плювок у відповідь на питання про контракт після вчорашніх нулів…
При цьому були й непогані жарти та місцями приємна атмосфера, яка передавала ось цей вайб «класного дядька». Такий собі український аналог «Доктора Джекіла та містера Гайда», адже вгадати емоційний стан Петракова перед кожним виходом на публіку було вкрай важко.
Втім, хороша людина - це, на жаль, не професія. Тому цілком доречними були закиди на адресу Петракова щодо того, як він представляє Україну. З цим теж можна погодитись, бо після справжнього дипломата Шевченка рівень спілкування значно змінився.
Комусь його поведінка здавалася хамством, а хтось симпатизував такій прямолінійності. Щоправда, це тривало недовго, бо витримувати критику тренеру з часом ставало дедалі важче, що позначилося на його ставленні до журналістів.
З європейськими ЗМІ
У чому Петракову точно не дорікнеш, так це в його публічній позиції під час війни. Позов РФС в УЄФА щодо потенційного штрафу за висловлювання проти країни-агресора - найкращий доказ того, що він все робив правильно. Інтерв’ю коуча з’являлися в італійській та британській пресі, а на конференціях постійно підіймалася тема подій в Україні.
З гравцями
Ще живі телеканали «Футбол» випустили документальний серіал про збірну перед початком плей-оф відбору ЧС-2022, де можна було помітити, наскільки домашньою стала атмосфера в команді.
Однак знаходити спільну мову з підопічними вдавалося не завжди. Такого конфлікту, який виник з Петраковим у Маліновського, на пам’яті національної збірної не було вже давно. Його вдалося залагодити, тільки це все одно перетворилося на негативний спогад про роботу фахівця в команді.
З УАФ та тренерами молодіжних збірних
Страждала комунікація й з УАФ та тренерами молодіжних збірних. Питання відправлення гравців до U-21 вирішувалося через адміністраторів, а прямою розмови з тим же Ротанем начебто не було. Звісно, це не повністю провина Петракова, бо для таких справ є асоціація футболу. Але йому таки не вистачило рис характеру та бажання брати ситуацію у свої руки.
Чекати ініціативи від УАФ – марна справа, тому частинка провини тренера теж є. Тут знову не втекти від порівняння з Шевченком, що ще перед матчем зі Шотландією встиг зробити Віктор Вацко:
«Порівняно з Шевченком Петраков – дуже зручний тренер. Шевченко був дуже вимогливим наставником з приводу логістики, побуту та решти речей навколо футболу. Петраков не створює тиску на менеджмент УАФ, а працює з тим, що дають».
***
Вацко згадав ще про одну важливу деталь – фінанси. Петраков зі своєю зарплатою у 10 тисяч доларів на місяць був дуже вигідним варіантом, а його тренерський штаб працює навіть не за помісячну оплату, а за добові.
Тільки чи був готовий український футбол на благо бюджету УАФ ризикувати та вступати в новий цикл з тренером, який викликає так багато запитань?
Вішати всіх собак на Петракова не варто, з огляду на те, що він працював у найважчий період в історії незалежної України, але масштабні зміни в збірній все ж здаються логічним виходом зі ситуації.
