«Хвіча, Леау, Мбаппе, Вінісіус і я – топ-5 на позиції». Мудрик – про бажання піти та контакти з іншими клубами
Дав одразу два інтервʼю.
Вінгер «Шахтаря» Михайло Мудрик дав одразу два інтервʼю, що вийшли в один день – ютуб-каналам «Влада Седан» та «Бомбардир». У них він розповів про своє ставлення до карʼєри, мрії та мету, а також про власне трансферне майбутнє.
Вибрали найголовніше з обох розмов.
«Влада Седан»
«Шахтар» – віник, зараз він звʼязаний і кучний. «Лейпцигу» програли ментально»
– Тобі взагалі не образливо, що цей сезон «Шахтаря» називають сенсаційним? Ці результати, я маю на увазі.
– Напевно, «Шахтар» заслужив за останні роки, щоб зараз казали, що це сенсаційно. Тому що давно «Шахтар» не показував якихось гарних результатів, а в ЛЧ так взагалі.
– От в минулому році, здавалося, були легіонери, був Де Дзербі, і група була, мені здається, слабшою. Але 4 місце. Чому так?
– Можливо, те, що у Де Дзербі був перший сезон, можливо, це було головною причиною. Можливо, склад – бачиш, з бразильцями одна гра була, з українцями зовсім інша, і вдалося більш успішно зіграти.
От візьмемо за асоціацію віник. Зараз він звʼязаний і кучний, а тоді був десь не такий.
– За підсумками групового етапу ЛЧ немає якогось відчуття недосказаності? Не могли стрибнути ще вище?
– Я вважаю, що могли, якщо б ми після пʼятої гри з «Селтіком»… Бачиш, як склалося: пропустили на останніх хвилинах проти «Реала», потім у «Селтіка» могли вигравати також. Та ми могли б навіть і в останній грі зіграти краще.
– Ви, по суті, тільки цю гру і провалили.
– Так. Я вважаю, що ми до гри програли. Ментально. Нам сказали, що ви й так вже виконали завдання.
Ми після гри з «Селтіком» так раділи, що ніби ми вже виконали завдання. Були ті, хто не радів, і не розуміли, чому така радість, тому що хотіли більшого, хотіли потрапити до ЛЧ. Я не знаю, якщо б ми отак із «Селтіком» зіграли 1:1 і сказали: «Спокійно, у нас ще остання гра, вирішальна, нам емоцій не потрібно витрачати даремно, нам потрібно зосередитись на останню гру, там буде ключова гра». А ми раділи, начебто вже вийшли в ЛЧ, і потім сказали: «Ну дивіться, от зараз вирішальна гра». Так не може бути.
– Виходить, що відчуття недосказаності в тебе принаймні точно є.
– Можна сказати, так.
«До Де Дзербі українці в «Шахтарі» потрібні були для чорної роботи»
– Новий «Шахтар» дійсно закохує в себе: у складі українці, яскраві результати, харизматичний тренер. Як так сталося, що клуб втратив ключових зіркових легіонерів, але це позитивно вплинуло на результат?
– Я вважаю, що, можливо, це могло бути і раніше, але, я вважаю, що до українців в «Шахтарі» до моменту з приходом Де Дзербі ставилися інакше. До Де Дзербі і потім Йовичевича.
У «Шахтарі» це вже як структура була, що українці потрібні для чорної роботи – в захисті, на воротах.
– Ти розумієш, що коли мова йде про легіонерів, завжди говорять, що якісний легіонер сприяє розвитку своїх футболістів. Здорова конкуренція, яка породжує якість.
– Я згоден, але чому тим самим легіонером не може бути українець в якомусь чемпіонаті? А для того, щоб він туди поїхав і його там вважали таким сильним легіонером, він повинен в Україні показати, що він сильний футболіст. А щоб він показував, що він сильний футболіст, йому потрібно довіряти. Йому потрібен ігровий час.
– Як зараз взагалі в команді, тренувальний процес сильно змінився з відходом легіонерів? На що зараз направлена робота?
– Зараз не так багато тактики, немає так багато часу. Відновилися від однієї гри – готуємося вже до іншої. Тренувальний процес так налаштований, немає багато часу відпрацьовувати якісь елементи.
– Ти дуже багато допрацьовуєш. Ти зараз не маєш з цим проблем в команді, чи тебе досі сварять, що треба вже йти?
– Ні, вже розуміють. Коли прийшов містер Де Дзербі, вони мене також виганяли з поля. Майже до того доходило, що мене починали шантажувати. Підходив його помічник і каже: «Містер попросив тобі передати, якщо ти його поважаєш, то піди зараз з поля».
Так як я до нього відносився й відношуся, доводилося йти з поля.
– Про що думав, коли йшов Де Дзербі?
– Було сумно, тому що не все ми сказали, що могли сказати разом. Він до мене добре відносився, і його слова, що «Або я виведу Мудрика на новий рівень, або я не тренер» також багато про що говорять.
– Звʼязок зараз не підтримуєш?
– Підтримую. Не такий, як ти думаєш.
– В «Брайтон» не кличе?
– Кличе, але там не тільки зі мною треба спілкуватися.
– Ти сприймаєш Йовичевича як свого тренера чи як тренера з європейським менталітетом?
– Я хочу сказати, що ти правильно сказала, що у нього європейський менталітет. Але він свій. У нього менталітет європейський, а серце українське. Я відчуваю в його словах щирість. Коли каже щось про Україну, там немає фальші, він дійсно так думає.
– Можеш згадати слова або промову від Йовичевича, які надихнули тебе найбільше?
– Мені запамʼяталося, як ми у Варшаві грали з «Реалом». У нього завжди такий макет, де склади розставляють, фішки. Завжди він тезисно пише настанови на гру. А в той раз було написано просто «Якщо ми віримо – ми можемо».
«Влітку говорив з тренерами трьох клубів. Коли не зрослося з «Брентфордом», засмутився»
– Ти гарно знаєш англійську мову?
– Давав може десь десяток інтервʼю англійською.
– А що ти для цього робиш?
– Займаюся [індивідуально]. Я вже давно вчу англійську, але щоб прям зосереджено – відрізками.
– У Луніна, твого земляка, цікава клубна ситуація: він другий, у, за його словами, найкращому клубі світу і дублер найкращого голкіпера світу. Ти готовий до такої ролі? Бути дублером, скажімо, Вінісіуса?
– Гарне питання. Я вже думав на цю тему. Просто пофантазуємо: якщо дублер в «Реалі» чи основний гравець «Арсенала»? Я б, напевно, вибрав би «Арсенал».
– Ти не вмієш конкурувати?
– Ні, вмію. Це дуже складне питання, бо багато факторів вирішує. Якщо я побалакаю з тренером напряму, і він скаже, що розраховує на мене – навіть якщо я не буду грати в основному складі, буде свій шанс. Мені треба почути, що думає про мене тренер, і яку роль я буду відігравати в його команді.
– Є таке поняття «суперсаб» у футболі. Ти готовий бути таким?
– Зараз? Дивлячись де.
– Не секрет, що вільний простір, контратаки – твоя стихія. При можливому трансфері наскільки ти будеш приділяти увагу стилю?
– Це одна із причин вибору команди.
– Ти не за емблемою будеш гнатися?
– Ні.
– Багато читаєш новин про себе останнім часом?
– Читаю, але дуже сильно фільтрую. Багато не сприймаю всерйоз.
– Багато про це думаєш?
– У мене вже був такий невеличкий досвід, коли влітку була ця трансферна сага, у мене отака голова була (показує руками – прим. Tribuna.com).
Був мільйон дзвінків, мільйон якихось обговорень. Мені це настільки не сподобалося, що я взагалі більше не хочу [бути] всередині цієї кухні. Коротко і по ділу – про що ми повинні балакати.
Я розмовляв з двома чи трьома тренерами клубними напряму. З кимось напряму, з кимось через перекладача.
– А ти можеш назвати ці клуби?
– «Ніцца», «Баєр» і «Брентфорд». Це з ким я спілкувався.
– Тебе задовільнив би «Брентфорд»?
– Дуже гарне питання. Тоді, коли не зрослося, я засмутився трішки. Але, як ми бачимо, що божий план кращий, ніж мої надії.
Розумієш, ти сьогодні розмовляєш з тренером однієї команди – все, ти думаєш про неї. Ти вже дивишся ютуб, потроху починаєш знайомитися з командою. Це ж все серйозно, коли дзвонить тренер.
Ти розмовляєш з тренером, і все – розмови йдуть тільки про цю команду. Він дзвонить тобі, каже: «Я тебе чекаю на зборах, вже не можу дочекатися, коли почнемо працювати разом». Ти вже думаєш, зосереджений на цьому, в голові тільки одна команда і все. Потім туди-сюди – і все, щось не зрослося, клуби не домовилися.
Потім виходить нова команда, дзвонить головний тренер, знову. Розмови з тренерами, це дуже хороші команди, і коли тренер каже «я завжди хотів з тобою попрацювати, і якщо мені вдасться, я буду дуже щасливим тренером», – [ці слова] заряджають. Якщо тренер про тебе так відзивається, ти заводишся, вже хочеш грати за нього, за цю команду.
– Це взагалі важливо, коли є контакт з тренером. Мені Саня (Олександр Зінченко – прим. Tribuna.com) розповідав на своєму прикладі з ПСВ, коли спортивний директор його хотів, а головний тренер не сильно потребував Зіну на той момент.
– Одна із головний речей, коли ти переходиш до будь-якої команди – ти повинен розуміти: тебе хоче тренер, власник, ще хтось?
– А якщо обирати: є тренер, який хоче, але не зовсім твій, а є команда, де твій футбол, але з тренером нема контакту? Який варіант обереш?
– Ти взяла докупи дві головні речі. Виберу тренера.
Закінчу ту історію. Коли ти з одним тренером, другим, третім, це вже ментально складно. Коли ти вже з третім тренером побалакав, і нічого не відбулося, ти думаєш: «Все, не хочу більше ні з ким балакати. Я вже не хочу ніяких перемовин». Вже не залишилося емоцій, щоб переживати за це все.
– Після такого літа, як ти не втратив мотивацію?
– Одна з головних речей, що робить різницю між хорошим футболістом та кращим футболістом – це голова. Можна бути дуже сильним футболістом, але ключову роль грає, що в тебе в голові. Це одна із причин, чому мені подобається Роналду. Його підхід до футболу, до всього, що він робив, зіграло ключову роль.
Як я не втратив мотивацію? Я прийняв ситуацію і з холодною головою підійшов, подивився на ситуацію збоку і сказав собі: «Значить, мені є ще що доказати і показати саме в «Шахтарі».
– Яка ліга для тебе є пріоритетною?
– Три чемпіонати: Іспанія, Англія і Німеччина. Італія – більш тактичний футбол, більше хто кого переграє в тактичному плані.
– Літня трансферна сага. Яка реакція була в соцмережах?
– Одна з головних несподіванок – скільки вболівальників «Арсенала» написали. З жодного клубу не писали стільки вболівальників, що вони мене чекають, «переходь до нас». В дірект також багато писали «такий гравець, як ти, нам потрібен». Це приємно, і трішки підкупає.
– Думав про те, щоб грати з Зіною на одному фланзі?
– Так.
– Сильно засмутишся, якщо взимку трансфер не відбудеться?
– Так.
«Бомбардир»
«Не можу навіть порівняти Де Дзербі з Каштру чи Фонсекою. Це інший рівень»
– Я правильно зрозумів, що у тебе немає пауз в тренуваннях? Абсолютно кожен день? Є таке, що тренер просить паузнути, але ти на це не ведешся?
– Не ведусь. Кожен день хоч якесь тренування, навіть після гри.
– Коли ти зрозумів, що тобі треба персональний тренер?
– Коли зрозумів, що цілі, за якими я йду, як ми жартуємо, «под большие задачи». Якщо «под большие задачи», то тренер мусить бути. Якщо ні, то і без тренера нормально.
– В ЛЧ ти розігнав швидкість 36,6. Можеш більше?
– Так. Це 30% від максимуму.
– Ти не втомлюєшся?
– Втомлююся, але я звик до цієї втоми. Ця втома вже в ДНК прописана. Я завжди працював над собою з 10 років, тому це вже частина мого життя. Якщо б я ніколи так не працював, а зараз почав, то було б важко. А так я вже був готовий до цього, тому нормально.
Ловив себе на таких думках, що коли немає додаткових тренувань, то я втрачаю впевненість. Якщо я перестану працювати над собою, то і результат впаде.
– Як ти борешся з ледачістю?
– Це називається 5%. Є люди, якими керує мотивація, а є ті, у кого є ще й дисципліна. Вона і виводить на новий рівень. Тому що мотивація сьогодні є, завтра немає. А дисципліна, коли в тебе сьогодні є мотивація йти в зал – ти йдеш, а завтра прокинувся, не виспався, болить все – ось ці 5% людей, у яких є дисципліна, все одно йдуть в зал. Саме це й робить різницю між хорошими та кращими.
– Коли ти прокинув Карвахаля як стоячого, я подумав «воу»! Що подумав ти?
– Від цього найбільше задоволення, коли ти в ЛЧ проти найкращих гравців світу можеш зробити якусь дію, яка викличе у когось таку емоцію, як ти зараз сказав – це вже і є якийсь результат. Тому що проти кращих футболістів світу не кожен може це зробити.
Але я все одно незадоволений. Я зіграв дві гри з «Реалом», не забив гол, не віддав гольову передачу, хоч і були моменти в цих іграх.
– Який момент ключовий для тебе був в дорослому футболі? Це «Монако»?
– Так, я вважаю що так. Спочатку мені це в голову внушив Де Дзербі, і все. Тренер повірив, ми боремося за вихід в ЛЧ, у нього велика лава запасних, важливий момент, нам потрібно забивати, він випускає мене. Це вже про щось каже, що тренер довіряє, що тренер розраховує.
Це дуже сильний тренер, дуже розумний, він знає, коли пряник, знає, коли кнут. Ми з ним багато спілкувалися, я його відчував як футбольного батька. Хоч там і були моменти, коли він міг мене знищити на тренуванні, я ходив, взагалі у футбол не хотів грати. Але якщо беремо взагалі всю картину, то можу сказати, що футбольний батько.
– А за що знищував?
– Віддав неточну передачу – і все.
Я відчував, що це той тренер, який завжди підштовхує мене ставати кращим. Я навіть не можу порівняти Де Дзербі з Каштру чи Фонсекою. Це взагалі інший рівень, на іншому рівні знаходяться тренери.
– І тактика, і ментальність?
– Так, і підхід до команди, і взагалі. Топ-левел.
– Де Дзербі вголос говорив, що ти теоретично можеш виграти «Золотий мʼяч». Ви з ним спілкувалися про це?
– Коли він прийшов в команду, ми з ним після тренування сіли, він каже: «Яка твоя мрія?» Я кажу: «Виграти «Золотий мʼяч». А він каже: «А ти сам в це віриш?» Кажу: «Да». І він дуже серйозно сприйняв ці слова, як потім казав, що він теж вірить, що я можу виграти. Що з ним я виграв би.
– Період з Фонсекою, коли у тебе не склалося. Можеш трохи розкрити? Багато ходить історій, чому. Одна з історій – що зі зборів тебе відправили, бо ти там пас на Тайсона не давав, грав на себе…
– Ви взагалі в це вірите? Я при Де Дзербі так само… Взагалі, є якісь моменти, які різняться. Але ви вірите, що можна вигнати з команди футболіста за те, що він не віддав пас, чи вдягнув не ті речі, чи забув паспорт в літаку. В це можна взагалі повірити?
«Мені написав Леау, сказав, що я крек, попросив мою футболку»
– Як ти ставишся до слів Дарійо Срни, який сказав, що ти третій після Мбаппе і Вінісіуса. І взагалі до усього інформаційного хайпу, який є навколо тебе?
– Я вважаю, на цих позиціях Хвіча Кварацхелія, Рафа Леау, Мбаппе, Вінісіус і я – топ-5 зараз. Вони гравці з хорошими здібностями, у них теж класний стиль гри.
– Гріліш казав, що тиск – це привілей. Як ти борешся з тиском?
– Тиск – треба спитати у тих людей, які дивилися матч «Селтік» - «Шахтар», і 60 тисяч таких вболівальників, які не сіли ні на хвилину протягом матчу. Хто розбирається, той розуміє, як я справляюся з тиском.
– Я чув, що тобі вже пишуть топові футболісти в інстаграм.
– Написав Рафа Леау. Каже, що я крек. Ну, це такий жаргон там. І попросив мою футболку, каже, що це було б для нього великим подарунком. Я кажу, що дякую, ти також дуже сильний футболіст. Мені мало хто з гравців подобається на атакуючих позиціях, але твій стиль мені подобається, туда-сюда. Він написав: «Дуже велика честь почути від тебе такі слова».
– Грізманн теж.
– Так, це було давно, писав також.
– Приємно, що такі люди пишуть?
– Взагалі дуже. Я просто навіть всіх не запамʼятовую, але і підписуються… Вілліан також писав. Я не хочу зараз про всіх розповідати.
– Було таке, щоб «вау»?
– Коли було років 17-18, було «вау». Зараз теж було приємно, коли Леау написав такі слова, але якось уже «нормально».
– Я помітив, що ти вже перестав знімати відео.
– Перестало бути цікаво і часу немає. Ці ролики – просто одне на одного наклалося, був карантин, було дуже багато вільного часу. Тоді для всіх попасти на 433 – це було вау. І я поставив собі ціль, думаю: «Попаду туди чи не попаду». Ну, я знав, що попаду, просто хотів довести собі це.
– Раніше футбольні люди казали «Це інстаграм, фрістайл, це не футбол». Як ти тоді це переносив?
– «Они говорили, что он фристайлер». Вони балакають – я працюю, що мені ще сказати? Якщо відволікатися на кожного, хто щось каже, до цілі ніколи не дійдеш. Є такі, що й зараз щось кажуть. Я не знаю, але у них навіть зараз знаходиться щось казати.
– Я помітив такий момент, що навіть коли тебе збивають, ти стараєшся не падати. Ти для себе обрав формат, в якому ти не падаєш?
– Так. Хочу бути нестримним. Щоб хватали, тримали, збивали, але все одно стояти на ногах і бігти далі. Якщо це контратака – так взагалі. Це не тільки ментальне бажання, щоб так виходило, треба робити те, що ми зараз робимо, і багато робити.
– Відчуваєш, що проти тебе вже почали грати 2-3 людини?
– Так. Якщо раніше один проти одного – його обіграв і все. Зараз один, два, три… Будемо працювати.
– У нас є інсайд з Краснограда, що ти спочатку був голкіпером.
– Так да, мене виганяли з воріт. Зараз Толі (Трубіну – прим. Tribuna.com) було б дуже несолодко. Мене виганяли з воріт, а тренер тільки вийшов з залу – я на ворота ставав. Мені не могли забити, мені було вже настільки нецікаво, що я спеціально привозив, щоб був момент на ворота.
– Так чого ти перейшов?
– Був маленький, так, але мені якось завжди здавалося, що на воротах дуже легко. Тобі бʼють – тобі просто треба відбити мʼяч у сторону. Зараз думаю трошки інакше, на кожній позиції важко по-особливому.
Якби зараз мене спитали – чи був би на воротах, якби можна було повернути час, то не став би. Мені подобається забивати голи, обігрувати.
– «ЗМ» – твоя глобальна мета?
– Так, хочу багато забивати. Не хочу казати, до скількох років буду грати, але поки здоровʼя буде дозволяти, поки буду грати, хочу забити якомога більше.
– Звідки така мета?
– Якщо ти мрієш по-малому – це не мрія, це просто бажання. Мрія – це «Золотий мʼяч». Але хочу тобі сказати, я ніколи це не ілюстрував. Я думаю тільки про те, що мені треба зробити сьогодні, щоб опинитися там.
– Чим більше ти отримуєш звука ЛЧ, тим тебе це більше мотивує, так?
– Так, хочеться більше. Вважаю, ця ЛЧ була хороша, але якщо б це було 4 голи і 3 асисти, або хоча б 3+3, було б краще. Завжди є, куди краще.
«Зараз можна переходити і в топклуб»
– Був період, коли ти вибирав між «Динамо» та «Шахтарем». Як ти відчув, що треба в «Шахтар»? Тому що «Динамо» давало пріоритет українцям, в «Шахтарі» було багато бразильців…
– В один момент просто сказали, що краще в «Шахтар». Але було таке, 50/50… Батьки вже їздили навіть в «Динамо», сказали: «Нам там дуже сподобалось, дуже класна база, давай в «Динамо». Я паузу витримав і потім сказали, що краще «Шахтар».
Я просто довірився тим людям, які вели мене.
– Часто чув від твоїх колег з інших клубів, які казали, що якщо перейдемо з «Динамо», то тільки в топклуб. Я розумію, що ти готовий піти в європейський проміжний клуб?
– Я був готовий зробити цей крок влітку, було таке бажання. Зараз, я думаю, можна переходити вже і в топклуб.
– Ти ментально готовий до таких серйозних звершень?
– Так. Я скажу навпаки, що мені вже хочеться цих великих задач. Тому що коли ти граєш з кращими, ти стаєш кращим. Це закономірність. Якщо цього боятися, то можна підписати контракт на 10 років і сидіти в Україні тут, ні за що не думати.
– Тебе мотивують не гроші?
– Гроші – це приємний бонус. Це серйозна частина в нашому житті, але я чув від однієї людини, що гроші приходять тоді, коли ти не гонишся за ними. Це і на моєму прикладі було.
– Хто виграє ЧС-2022?
– Бразилія.
– Проти якого захисника хочеться зіграти найбільше?
– Ріс Джеймс.
Фото: Adam Starszynski/Global Look Press, скриншоти трансляції, ютуб-каналів «Влада Седан» і «Бомбардир», Christian Modla/Global Look Press, REUTERS/Daniele Mascolo
