Tribuna/Футбол/Блоги/Троєщинський їксперґ/«Товен пішов з марсельського «Олімпіка». Що не так із цією фразою та українською вимовою французьких назв у цілому

«Товен пішов з марсельського «Олімпіка». Що не так із цією фразою та українською вимовою французьких назв у цілому

Пост, який закликає вас стати грамотнішими.

«Товен пішов з марсельського «Олімпіка». Що не так із цією фразою та українською вимовою французьких назв у цілому

«Парі Сен-Жермен», «Олімпік» Ліон, «Парк де Пренс», Емільєн Жаклен, Венсан Компані. Що об‘єднує всі ці слова, окрім того, що вони пов‘язані зі спортом та походять зі французької мови? Граматика, а саме їх вимова, яка французькою звучить дещо інакше, ніж ми пишемо та вимовляємо українською. І це, на мою думку, треба міняти.

Насправді українці роблять чимало помилок у вимові слів французького походження та їх подальшій інтерпретації українською. Наприклад, слово «портфель» французькою означає гаманець для паперів (porte feuille – ношу лист), а в нашу мову перекочувало за методом зіпсованого телефона. Вивчаючи французьку мову цілий рік, я зі здивуванням виявив, скільки помилок у французьких словах робив раніше. І не лише я – кожен з нас робить такі помилки щодня через банальне незнання правил французької вимови.

Особливо це стосується світу спорту, де завжди було чимало французьких представників та команд. Ми дуже часто помилково читаємо прізвища французьких спортсменів та назви їх клубів. Тож у цьому пості я вирішив на реальних прикладах із франкомовного спорту показати основні помилки, які роблять українці в читанні власних назв та слів, що походять з французької.

Що ми взагалі знаємо про французьку фонетику? Більшість відповість хіба про дивну вимову літери «р», що у французькій ближча до українського звуку «г». Також усім відомий той факт, що всі французькі слова (точніше, майже всі) мають наголос на останньому складі. Трохи менше людей згадають про так звані носові звуки, в які перетворюється комбінація голосних звуків зі звуками n або m. І зовсім мало – про те, як правильно французи вимовляють звукосполучення ill. Саме з цими двома правилами в українському перекладі французьких назв найбільші проблеми.

Французький акцент

Якщо перше правило в українській інтерпретації можна опустити – те, що французи кажуть «Бонжуг» замість «Бонжур» – суто проблема їхньої дикції. Річ у тому, що голосові зв’язки більшості французів за багато століть повністю адаптувалися до специфічної гортанної вимови в їхній мові – від того маємо, що ця вимова вже відображається і в фонетиці. Так, навіть за вивчення іноземних мов корінні французи не можуть навчитися правильно вимовляти звук «р».

Та деякі французи (залежить від регіону) здатні казати цей звук звично для нас навіть у рідній мові. Ситуація з зіпсуванням мови така сама, як в Україні – літературна французька справді вимагає картавити, але в регіонах повно народних суржиків, які за вимовою відрізняються. Тому зовсім необов‘язково писати, що ви приїхали з Пагижу, коли насправді ви були у Парижі.

Щоб повністю розібратися у специфіці французької гортанної вимови навіть без знання французької, послухайте, як говорять англійською корінні французи Олів'є Жиру та Лоран Косельни.

Носові звуки

Та от із правилом носових звуків в слов‘янських інтерпретаціях французьких власних назв виникають справжні проблеми. Ми звикли казати про такі відомі французькі страви, як картопляний гратен чи яблучний Тарт Татен. Якщо брати приклади зі світу спорту, то варто, як я це зробив вище, згадати про повну назву ПСЖ та стадіону, де ця команда грає. Ми завжди їх вимовляли неправильно.

Саме зі звуком -in (так, ці дві літери утворюють один звук; він же -im, -yn та -ym, всі звучать однаково) виникає проблема. Самі по собі носові звуки у французькій мові будуються так: уявіть, що ви вимовляєте голосний звук не назовні, як завжди, а наче всередину себе, пропускаючи повітря при вимові ще й через ніс та гортань.

Такий звук з‘являється, коли після голосної літери у слові йде літера n або m без їх подвоєння чи якщо потім не слідує ще одна голосна. Утворюється дифтонг (тобто нероздільне поєднання двох літер), який на читанні перетворюється на єдиний голосний звук. Найпростіше такий носовий звук зробити зі звуками «o» та «а», складніше – зі звуком «е». Що стосується звуків «і», «и» та «у», то пропустити їх через ніс фізично неможливо – можете спробувати, й у вас нічого не вийде.

Саме тому всі носові звуки зводяться до перетворення усіх голосних звуків на звуки «о», «а» та «е». Тож якщо вам здалося, що француз при привітанні сказав вам «Божур» замість звичного «Бoнжур», то вам не здалося. Зазвичай носові звуки йдуть так глибоко в гортань, що приголосна їх частина повністю з'їдається.

Повторюється історія з картатою «р»: у деяких регіонах французи повністю опускають приголосну частину носового звуку, а в деяких взагалі носові звуки не застосовують і кажуть «он» по-нормальному без гортані. Картинка нижче покаже, на який носовий звук перетвориться кожен дифтонг (для простоти я писав лише ті, що пишуться з літерою n, адже різниці з літерою m за вимовою немає).

Як бачите, виходить такий собі вектор поступового перетворення носового «о» на носову «е» зліва направо. Але за рахунок того, що носову «е» вкрай складно вимовити, особливо посеред або в кінці слова, цей звук останніми роками поступово атрофувався, і тепер -in, -yn, -im та -ym у розмові звучать так само, як -un та -um, тобто як чиста носова «а». Яскравий приклад: слово impossible, яке у французькій мові пишеться так само, як у англійській, але вимовляється зовсім по-іншому – «ампосібль».

Але оскільки українська, як і російська, мова формувалася доволі давно і вплив французької мови на неї почав з'являтися ще кілька століть тому, то в нашій вимові та написанні збереглися старі правила читання носових звуків. Тому ми й кажемо «Парк де Пренс», а не «Парк де Пранс», називаємо Мартана Фуркада Мартеном, а Флоріана Тована – Товеном. Французька версія імені Вінсент звучить як Вансан, а зовсім не Венсан, як ми звикли. Сподіваюся, у Полтаві про це знали ще до того, як підписали молодшого брата Олів‘є Тілля.

Така сама ситуація з неправильним перекладом імені спіткала багатостраждального Бенжамана Менді. Про те, чому він не Банжаман і не Манді, хоча тут, здавалося б, теж мали бути носові звуки, поясню трохи пізніше. Також така доля в біатлоніста Емільяна Жакляна (звук l у французькій мові завжди м'який, тож «а» перетворюється на «я»), якого ми чомусь звикли називати не лише Жакленом, а ще й Емільєном.

Тому потрібно оновити правила української мови стосовно перекладу французьких слів та назв, де наявні носові звуки з групи -in. Найбільш ідеально в нашій мові передане ім'я захисника «Барселони» Клемана Лангле – споконвіку носовий звук -en звучав як «ан», і це правило безперешкодно перекочувало в українську транслітерацію французької.

Через хибне сприйняття дифтонгу -in ми також неправильно казали повну назву ПСЖ. Байдуже, яка літера стоїть перед дифтонгом – голосна чи приголосна, все одно це не вплине на носовий звук. Так, дифтонг ai у французькій мові звучить точно так само, як і звук е. Але потрійного дифтонга бути не може, тож літера а фактично з‘їдається: «Парі Сан-Жерман».

Цікава ситуація складається зі словом Olympique, яке є назвою кількох відомих французьких спортивних команд. Оскільки у всіх мовах воно звучало б як «Олімпік», ми звикли називати ці клуби саме так. Але ж тут також є носовий звук -ym. Тому правильно буде казати «Олямпік».

Якщо ж після дифтонгу голосної літери та літери n або m стоїть голосна літера або ця ж приголосна подвоюється, то носового звуку не буде, і цей дифтонг читатиметься цілком звичайно як два окремих звуки. Це чудово видно на порівнянні чоловічих та жіночих спільнокореневих імен. Для того, щоб зробити фемінітив, у більшості випадків у французькій мові достатньо буде в кінці додати літеру e, яка не вимовляється. Саме за це е у французькій називають «жіночою літерою».

Наприклад, чоловіче ім'я Жюстан (Justin) із «а» носовим по-жіночому звучить як Жюстін (Justine) – німа «жіноча» літера e з'їдає носовий звук після дифтонгу -in. До речі, деякі французи таки вимовляють звук -е наприкінці слова як «ьо». Але граматично це неправильно.

Якщо взяти приклад зі звичайних французьких слів, то найпростіше буде згадати про артиклі. Те, що відповідає англійському a/an у французькому, звучить як un (ан з носовим звуком) для іменників чоловічого роду та як une (юн, тут без носового, бо літера u у французькій відповідає українській ю) для іменників жіночого роду. Дослівно артикль перекладається як один/одна.

А в чому ж тоді різниця між носовими звуками, в яких при написанні стоїть n та m? На вимові – ні в чому. Просто на письмі для того, щоб це звучало більш природньо, якщо носовий звук стоїть перед губною приголосною b чи p, в ньому при письмі буде саме літера m. Це правило, як не дивно, виявили не так давно, тож назвали на честь Кіліана Мбаппе – адже в його прізвищі якраз і є ці три підступні літери. Але нам воно не потрібне – його використовують у французьких школах, коли вчать дітей писати диктанти без помилок у словах champion, sympathique та lampe.

Підступна «е»

До слова, якщо над французькою літерою е стоїть якийсь діакритичний знак (у французькій мові їх буває 4: é, è, ê та ë), то вона перестане бути німою та читатиметься як українська е чи є, залежно від виду знаку. Для цього в прізвищі того ж Мбаппе стоїть знак, що нагадує наш наголос (accent aigu) над останньою літерою – без нього він був би Кіліан Мбапп. Але у французькій він не має ніякого відношення до наголосу – якщо бачите його посеред слова, то це не значить, що наголос має бути саме на цьому складі. Accent aigu просто показує, що ця е не німа, або ж, якщо стоїть посеред слова, читається як тверда «е», а не «ьо».

У деяких випадках (наприклад, коли слово складається лише з одного складу) літера е не є німою та читається. Але зовсім не як звук «е», як ми звикли в інших мовах – у французькій мові це звук «ьо». Тому 4 етап Кубка світу з біатлону відбувся не в Ле Гран-Борнані, як зазвичай кажемо, а в Льо Гран-Борнані. Тоді як у слові Ансі літера е є німою, бо стоїть між двома складами. Тут також є приклад ліквідації носового звука за допомогою подвоєння n, через що в українській мові цього подвоєння не відбувається.

Що стосується прізвищ французів африканського походження, то там всі ці правила можуть не діяти. Така сама ситуація і з деякими іменами – у імені Бенжаман носовим звуком стає лише останній дифтонг. Річ у тому, що скорочення цього імені – Ben, із носовим звуком перекладається як «ну». Щоб не повторюватися, з імені носовий звук прибрали.

Тож кожну власну назву треба розглядати окремо, враховуючи специфіку її походження. От, скажімо, прізвище Кімпембе, якби було корінним французьким, з таким написаням читалося б як Кампамб. Але в Африці діють свої правила, які походять зовсім не від французької граматики, а з правил місцевих мов.

Іноді африканські, як і будь-які інші іноземні прізвища транслітеруються на французьку за правилами саме французької граматики. Тут часто приходить на допомогу accent tréma, або, простіше, дві точки над літерою. Тому у французькій мові можна зустріти звичні нам літери ï та ë. Але із українськими (йі) та російськими (йо) аналогами відповідно вони не мають нічого спільного. Дві точки ставляться над літерами і та е тоді, коли треба показати, що ця літера та голосна перед нею читаються окремо, а не зливаються в один звук. Наприклад, наша знайома літера ï приходить на допомогу французькому гравцеві «Вулвергемптона» алжирського походження Райану Аіт-Нурі (ні в якому разі не перекладайте як Аїт-Нурі). Без двох точок над літерою і він за правилами дифтонгу ai був би просто Ет-Нурі.

Німі приголосні

Окрім Кіліана Мбаппе, у французькій граматиці засів ще й... Люцифер. Річ у тому, що усі приголосні, окрім l, c, f та r, у кінці французьких слів не читаються – тож це правило для простоти запам’ятовування назвали правилом LuCiFeR. Аналог нашої «мавпи Буфа». За невеликим винятком – r у кінці слова теж не читається у тому випадку, коли стоїть після літери e.

Окрім того, h у французькій не читається взагалі. Ніколи. Тому нападника «Аяксу» звати Себастьяном Алле, а не Халлером.

А нападника «Мілана» звуть Олів'є Жиру, а не Олів'єр Жируд.

Через правило Lucifer серед усього іншого прізвища російського походження, що закінчуються на -ов або -ев, французькою закінчуються на -off або -eff, щоб не опустити вимову останньої літери. Подвоюють цю літеру для того, щоб перетворити глухий звук f на дзвінкий v. Частково це правило транслітерації російських прізвищ перекочувало в англійську та інші мови, адже саме французька була базовою іноземною мовою для росіян у дореволюційні часи.

З‘їдання літер

Є ще одне суттєве правило у французькій фонетиці, яке у нас часто опускають. Як я казав вище, буквосполучення -ill вимовляється вкрай специфічно. І зовсім не як -іль, як його звикли читати у нас. З лише кількома винятками це звукосполучення правильно вимовляти як просте українське «й». Тому місто на півдні Франції правильно називається не Марсель, а Марсей. Але тут насправді питання спірне, бо багато іноземних міст в українській мові звучать не так, як мовою оригіналу – Відень тому яскравий приклад.

Але що стосується назв спортивних команд, то тут я б зважав на правила французької вимови, а не української адаптації, бо все ж вони з'явилися не так давно і цілком мають право перекочувати в українську мову з оригінальним звучанням. Хоча дивно, як за такої кількості помилок у французьких словах ми не називаємо рататуй рататулєм.

А щоб називати голкіпера «Тоттенгема» Йорісом – таке я чув хіба від Дмитра Джулая, який виділяється тим, що не цурається називати іноземні імена правильно навіть тоді, коли офіційно українською вони пишуться по-іншому.

Іще у французькій мові є закінчення -ieu, яке що в українській, що в російській споконвіку читається як -є: Рішельє, Матьє. Але у французькій воно завжди звучало як -йо. Сподіваюся, Матьйо Вальбуена не зіштовхувався з неправильною вимовою свого імені за часів виступу за московське «Динамо». Хоча він сам винний, що взагалі туди поїхав.

Але варто сказати, що в українській мові помилки з вимовою цього звуку трапляються куди рідше, ніж у російській: я не раз чув, як розповідали про колишнього захисника «Барселони» Жеремі Матьйо, але також не забували і про якогось Матьє.

Комбіновані прізвища

Деякі французькі прізвища походять від звичайних слів. Наприклад, як українські Паливода чи Перебийніс. Яскравий приклад такого прізвища – Дешам, яке дослівно перекладається як «поля» (des champs). Тому в ньому пропадає звук s як той, що є кінцевим у першій частині поєднаного слова. А -ch у французькій мові завжди читається як -ш.

Загалом правил вимови у французькій мові ще чимало, але я виділив ті основні, в яких українці найчастіше припускаються помилок.

Наостанок можете глянути відео, де корінний француз показує, як правильно вимовляти носові звуки. Думаю, там буде зрозуміліше, ніж у моєму пості. Навіть незважаючи на те, що це відео повністю франкомовне – головне почути саму вимову звуків. Але попереджаю, що в цьому відео носовий звук -in звучить по-старому як «ен». Для початківців у французькій мові важливо знати теорію, як цей звук має звучати граматично правильно, як у транскрипції.

Тож учіть французьку мову, дивіться матчі марсейського «Олямпіка» проти «Парі Сан-Жерман» та слідкуйте за виступами Кянтана Фійона-Має на етапах Кубка Світу з біатлону! Можете приготувати собі картопляний гратан, щоб не зголодніти під час перегляду матчу улюбленої команди.

А ви як вважаєте – чи варто в українській мові оновити правила транслітерації французьких назв?

Сподіваюся, цей пост вам сподобався та знадобиться у житті. Чекаю на ваші коментарі!

Підписуйтеся на блог «Троєщинський їксперґ» у Telegram!

Найкраще у блогахБільше цікавих постів

Інші пости блогу

Всі пости