Як історія Кварацхелії може змінити спосіб мислення українських гравців
Дмитро Литвинов – про успіх грузина.
У всій історії чемпіонства «Наполі» мене найбільше займає трансформація Кварацхелії. Його успіх в першому ж сезоні в Серії А – це і не історія, коли в топ-лізі опиняється молодий топ-талант й підтверджує сподівання, як колись було, скажімо, з Кака, і не варіант, коли вже досвідчений гравець виходить на новий рівень, як трапилося, скажімо, з Ігуаїном у тому ж Неаполі.
Хвічі в лютому виповнилося 22, це не тінейджер, це людина, яка на момент переїзду в Неаполь мала за плечима вже 4,5 сезони. І за всієї технічної обдарованості, яку ніхто не заперечував, статистично його гра не вражала: 3+4, 4+4, 2+4.
Це не арифметичні приклади для учнів початкових класів, а статистика грузина за системою «гол+пас», яку гравець набрав за 2,5 сезону в російському чемпіонаті. Так, це щільна захисна ліга з невисокою результативністю, де заведено паркувати автобуси. Так, «Рубін» не був домінатором у цьому турнірі, а в останньому сезоні, вже після від'їзду грузина, взагалі спікував у першу лігу.
Але під час переїзду до Італії ніщо не вказувало на те, що він стартує там настільки яскраво. Не розглядати ж всерйоз 8 голів у 11 матчах у чемпіонаті Грузії, де батумське «Динамо» було сильніше за всіх і без Кварацхелії (і в підсумку втратило другий поспіль титул, лише тому, що влітку, крім Хвічі, склад залишили ще 4 гравці стартового складу).
І ось десь тут можна вимовити прізвище... Ну, наприклад, «Циганков». Але тут могла бути і низка інших, скажімо, «Коноплянка». Люди, які в такій же закритій лізі, але вже українській, демонстрували схожу чи навіть кращу статистику. Але які не пішли до сильнішої ліги у свої 22, а витратили ще кілька років на УПЛ.
Варто підкреслити: немає значення уточнювати з чиєї вини витратили – власної, власників клубів чи все разом. Зараз мова не про це. Так, вони грали в командах, які вирішували більш цікаві завдання порівняно з тим же «Рубіном», а зарплату, яку їм видали тут, вони б ніколи не отримали одразу навіть у клубах рівня того ж «Наполі». Але зараз не можна не ставити питання: що було б, якби вони не сиділи стільки років у чемпіонаті України?
Циганков у свої 25 після міжсезоння з травмою одужав і вже зараз набив за половину сезону в «Жироні» 3+4, не рахуючи передасистів та іншої участі у гольових атаках. Він став одним із моторів команди, яка вже опинилася на 7-му місці. Так, каталонці можуть випасти з десятки, так, до Віктора, скажімо, в того ж Коноплянки перші півроку теж вийшли яскравішими за все інше, що було потім. Та й Хвіча видав 0+0 в останніх 9 матчах у всіх турнірах (і не забуваємо про пенальті з «Міланом» у ЛЧ).
Проте зараз його все одно носять на руках в Неаполі. І є всі шанси, що він піде на підвищення – якщо не цього літа, то наступного. І сума трансферу сягатиме якщо не дев'ятизначної позначки у євро, то буде наближатися до неї. Бо футболіста оцінюватимуть за загальним враженням та за демонстрацією його пікового потенціалу, сподіваючись, що такий міні-спад у перший сезон може статися з кожним.
Втім, мова зараз не про перспективи особисто грузина, а про те, що його історія не може не викликати головне питання – а скільки таких хвіч у різний час пропало у чемпіонаті України? Я сам звик скептично ставитися до розмов у стилі «Якби я поїхав вчасно, я б усіх...», вся ця леоненківщина приїлася ще на початку нульових. Але ж от приклад людини, яка теж ніяк не виглядала домінатором й була схожою більше на типового гравця для нарізок на ютубі. Всіх цих хашимів мастурів, кейрісонів та десятків інших.
І от це питання вже так просто не викинути з голови.
Хоча б тому, що приклад Кварацхелії має призвести до того, що це питання з'явиться не у мене (зрештою, хто я такий), але у хвічеподібних гравців. Нових кварацхелій, циганкових, коноплянок і так далі. Тих, кому зараз не 25, як Віктору, і не 22, як Хвічі, а 15 або 12 років. Тих, хто ще не є незамінним, і тих, хто з'явиться в УПЛ найближчими роками.
І, сподіваюся, вони будуть легшими на підйом. Більш амбітними. Більш зухвалими на полі та поза його межами. У тому числі – зухвалими з власниками клубів. Здатними донести, що для тих нема сенсу чекати золотих гір та трансферів за всі гроші світу до топ-команд. Бо простіше відпустити гравця, прописавши відсоток від перепродажу далі, як це зробило «Динамо» із Циганковим, і заробити на ньому згодом, ніж в підсумку залишитися ні з чим.
Цікаво, які плани на літо у Самби Діалло.
Фото: Alessandro Garofalo/Global Look Press
