Прокляте «Динамо». Чому для клубу буде краще, якщо Шовковський зазнає невдачі
Дмитро Литвинов – про призначення нового в.о. головного тренера.
Олександр Шовковський став в.о. тренера «Динамо». Новина, на котру чекали з самої появи Олександра у штабі Луческу. Такі повернення, як січневий прихід легендарного голкіпера до «Динамо», можуть не привертати уваги, коли все гаразд. Але коли команда у кризі – це дзвіночок.
Коли згадуєш історію таких приходів у «Динамо» – необов’язково на позицію тренера/асистента, а й на менеджерські посади – котра почалася ще з 90-х (погугліть біографію Миколи Павлова, скажімо), то це вже не дзвіночок, а подзвін. І не треба було питати двічі, аби зрозуміти, по кому він.
В цьому місці варто відзначити: мова суто про тренерські перспективи Луческу, дай йому бог ще довгих років життя. Він дуже багато зробив для українського футболу – і хорошого, і не дуже. Але, звісно, першого більше – і його досягнення увійдуть в історію. А сам сюжет із приходом легендарного тренера до клубу, який він сам знищував на полі та поза його межами багато років, безперечно, заслуговує на місце в історії світового футболу.
Брайан Клаф протримався у «Лідсі» 44 дні, Мірча Луческу в «Динамо» – майже 3 сезони. «Майже», бо у повернення румуна на тренерський місток не вірить ніхто – це просто не має сенсу для всіх сторін. Румун отримає свою зарплату до кінця сезону, можливо, компенсацію за наступний, але неможливо повірити, що він й наступного року буде тренером команди.
Тому кажемо про «майже 3 сезони» – і згадуємо, що все могло закінчитися значно швидше, ніж навіть у Клафа. Пам’ятаєте ту панічну лавину новин про те, як літак з Луческу ледве не розвертався в польоті з Румунії до Києва, коли пішла перша реакція на його майбутнє призначення?
Можливо, у нас не знайдеться свого кіноваріанту «Проклятого Юнайтед», але за емоціями «Прокляте «Динамо» могло б дати фору англійському фільму. Втім, якщо думати не про майбутнє кіно, а про реальні емоції зараз, то, здається, їх важко знайти всім. Хейтери голосно зітхнули із полегшенням, одиниці тих, хто ще вірив у цей союз, згадали все хороше, подякували, але подумки точно не втрималися від «можна було й раніше». Більшості буде байдуже – хоча б тому, що наразі більшості потенційної аудиторії чемпіонату банально не до футболу. І вже точно не до футболу рівня нинішніх УПЛ та «Динамо».
Втім, всі три групи не можуть не ставити собі питання, яке лаконічно звучить як «А далі що?»
Звісно, що б там не казали вголос, але і керівництво «Динамо», і сам Шовковський розуміли, що зміни можуть відбутися досить швидко, але навряд чи планували, що настільки. Проте сіру гру можна терпіти, коли вона дає результат, але його не було зовсім – 3 перемоги у 7 матчах, 1 очко у матчах з «Інгульцем» та «Рухом», не кажучи про більш іменитих суперників. Так, поруч з цим 4 бали у матчах з «Дніпром» та «Шахтарем», але прикривати цими двома матчами системні проблеми в інших Луческу не зміг би й у кращі часи.
Але не варто казати, що проблема виключно в румуні. Вірити, що при Шовковському команда почне демонструвати гвардіолівські мережива та клоппівський гегенпресинг неможливо. Це не та історія, коли «Динамо» прокинеться від сну, в яке його увігнав злий румунський мольфар.
Сказати, що той склад «Динамо», який вийшов на останнє «класичне», зобов'язаний перемагати, скажімо, «Ворсклу», «Кривбас» та «Чорноморець», з якими грати у першій половині травня, буде перебільшенням. Команда укомплектована або тими, хто вже пройшов свій пік, або тими, кому до нього ще кілька років, або тими, хто зараз начебто і в золотому віці, але просто є посередністю.
І це ми ще кажемо суто про проблеми зі складом, а не про кризу в самому клубі. А варто ж думати і про неї. Насамперед про те, чи є у Суркісів гроші, щоб у міжсезоння якісно оновити склад? Припустимо, все ж один трансфер Забарного здатен окупити бюджет клубу на наступний рік. Та чи є у власників клубу відповідне бажання? І чи з’явиться воно, якщо зараз «Динамо» продемонструє покращення у результатах? Дуже зручно сказати «Ми віримо в Сашине золоте динамівське серце, команда у нас молода та талановита, трагедій з поразок не робимо, як вчили нас у школі – робимо крок назад, аби зробити два вперед».
Ну, добре, не казати останнє у 2023-му допетрають навіть випускники радянських шкіл, але все інше ж цілком реально звучить. Ми ж і справді все це бачили роками – включно з ситуацією, коли на фініші сезону «Динамо», яке валиться, залишає зірковий тренер, у якого під час роботи в Києві виникли певні проблеми зі здоров’ям, а його наступником стає легенда клубу, котра працювала у метра в тренерському штабі. Сергій Ребров в цей момент має, немов Рік Далтон, що сидів у телевізора, підстрибнути та вказати пальцем на монітор ноутбуку чи звідки він дізнався останні новини.
Проте зараз у «Динамо» нема тих ресурсів, котрі були у 2014-му. Немає виконавців калібру Ленса, Драговіча чи Мбокані, немає й українців калібру тодішніх Ярмоленка чи Хачеріді. І, якщо чесно, з погляду перспектив «Динамо» було б краще, якби в 8 матчах, що залишилися, у Шовковського виходило б не дуже добре.
Можливо, тоді до керівництва дійде, що можна подивитися тренера на стороні. Григорчук зіграв з «Шахтарем» внічию, показавши більш змістовний футбол за киян. Скрипник у теперішній «Ворсклі» просто непотрібний. Можна казати навіть про іноземців, чудовий список Ватраса в допомогу (і з нього вже зник Б’єлиця, що натякає на те, що адекватно оцінює рівень цього тренера не лише Дмитро).
Так, від думки про пошук людини з боку до запрошення її до «Динамо» все одно дорога у тисячу Лу. І так, може вийти і у Шовковського. Зрештою, думка, що всі носії динамівських конспектів не можуть демонструвати нормальні результати, є таким самим узагальненням, як і спостереження «з воротарів нормальні тренери не виходять». Таке вимовляти зручно, адже якщо прогноз справджується, то ти на коні.
Вийде інакше – завжди можна важливо сказати, що у кожному правилі є винятки, от же Дзофф, Гуталс, Лемешко, кого там ще знайдуть у Вікіпедії. Тим більше, фраза ді Каніо, котру той колись кинув про Девіда Джеймса, мовляв, у того мозок розміром з апельсин – точно не про Шовковського.
Але ж і справді попри всю повагу до його минулого гравця, роботи у збірній України, громадянської позиції, не може не з’являтися думка, що краще б було, якби зараз в нього не вийшло. Краще для перспектив хоча б команди – про системні зміни в клубі зараз мова не йде, це виглядає утопією. А от якби в Олександра зараз не вийшло, шанс на більш тотальні зміни були б.
Мова, звісно, не про «не вийшло» на рівні «5 перемог у 8 матчах», 4-е місце з відставанням у 3 очки від бронзи, а не вийшло на рівні «2 перемоги, розгромні поразки від «Чорноморця», «Колоса» та «Металіста 1925». Бо з історією тимчасового покращення результатів при зміні тренера ми всі теж знайомі. Потрібні системні зміни, котрі дадуть більш-менш тривалий вихід на новий рівень хоча б на пару-трійку років.
У XXI столітті такий прорив у «Динамо» ставався тричі. У перший прихід Сьоміна, за Реброва та з запрошенням Луческу. Про останнє легко забути під впливом магії останніх результатів, але якщо пам’ять трохи краща, ніж в золотих рибок, то можна згадати, що до румуна «Динамо» не вигравало УПЛ 4 сезони, а до групового етапу Ліги чемпіонів не могло потрапити три роки поспіль. А такого, щоб до групи ЛЧ потрапляли двічі поспіль, не було з 2007-08 років.
Сьомін та Луческу – люди не з системи «Динамо», якщо залишити жарти про їхні виступи за московський та бухарестський клуби. Та зрештою й Ребров не типове «динамівське серце». В нього є зовсім інший досвід, накопичений в Англії, Туреччині та, не до ночі буде згаданий, казанському «Рубіні».
Звісно, хочеться побажати успіхів Шовковському. Як кожного разі хотілося побажати їх черговій легенді, грою котрої за улюблений клуб захоплювався в дитинстві. Шкода, що віри в ці успіхи з кожним разом все менше.
Фото: «Динамо»
